Рішення

від 28.09.2018 по справі 0640/3649/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2018 року м. Житомир справа № 0640/3649/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області викладену у листі від 19 червня 2018 року №П-4227/0-3603/0/22-18 в наданні йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років для сінокосіння за клопотанням від 03.05.2018;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1820980300:02:000:0943 на території Брусилівського району Житомирської області для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду на 49 років;

- стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подати до суду в місячний термін з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про його виконання.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 03 травня 2018 року він звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1820980300:02:000:0943, розташованої на території Брусилівського району Житомирської області, для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду на 49 років. Однак, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 19.06.2018 відмовило позивачу у задоволенні його клопотання. В якості підстав для відмови відповідач зазначив, що відповідно до довідки відділу у Брусилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області дана земельна ділянка має орієнтовний склад угідь - рілля, а тому вона не може використовуватися для сінокосіння.

Ухвалою судді від 16.07.2018 року відкрито прощене позовне провадження та призначено відкрите судове засідання у справі з викликом сторін на 27.08.2018 р.

Представник позивача до суду надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача до суду надав клопотання про розгляд справи без технічного звукозапису.

Проти позову заперечує з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов, в обґрунтування якого зазначив, що земельна ділянка на яку претендує позивач відноситься до ріллі і має вищий показник родючості, а отже не раціонально буде використовувати її для сінокосіння. Крім того, у відзиві вказується, що однією з основних вимог оренди земельної ділянки є строкове володіння і користування нею. А тому, з огляду на положення ст. 93 Земельного кодексу України, у листі заявнику фактично було повідомлено про необхідність визначити строк дії оренди земельної ділянки. З огляду на зазначене, при розгляді клопотання позивача, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. З приводу позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою представник зазначає, що це є втручанням у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Крім того, представник відповідача відмічає, що позивач є особою яка звільнена від сплати судового збору, а отже ніяких витрат не поніс, тому задоволення вказаної вимоги позивача є недоцільним та необґрунтованим.

Керуючись приписами ч.3 ст.194, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, що 03 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням, у якому просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 70,8991 га за кадастровим номером 1820980300:02:000:0943, розташованої на території Брусилівського району Житомирської області, для сінокосіння, з послідуючою орендою терміном на 49 років. До клопотання позивачем було додано графічні матеріали. (а.с.8)

За результатами розгляду, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 19 червня 2018 року №П-4227/0-3603/0/22-18 відмовило позивачу в задоволенні клопотання та наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмовляючи в задоволенні клопотання, відповідач у своєму листі вказує, що відповідно до інформації, наданої відділом у Брусилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області земельна ділянка, дозвіл на розроблення проекту землеустрою якої хоче отримати ОСОБА_1, має орієнтований склад угідь - рілля. Натомість, відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012, до ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви. Також зазначено, що заявником вказано бажаний строк оренди 49 років. Однак, з метою раціонального використання та охорони земель, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області пропонує укладення договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на безконкурентних засадах на строк 7 років. (а.с.9)

Не погодившись з вищезазначеною відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Нормами ст.123 Земельного Кодексу України визначено порядок передачі земельних ділянок у користування.

Так, відповідно до частини другої статті 123 Земельного Кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини третьої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова норма закріплена також в частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України.

Таким чином Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прямо зазначено в ухвалі Конституційного Суду України " Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України" від 29 вересня 2015 року № 44-у/2015 (Справа № 2-40/2015).

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 19.01.2016 року (справа №824/167/15-а/21-3690а15).

Із системного аналізу норм земельного законодавства вбачається, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити: відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України); чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Разом з тим, суд зазначає, що у оскаржуваній відмові, яка викладена у формі листа Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 19.06.2018 №П-4227/0-3603/0/22-18, відсутні посилання про невідповідність місця розташування, зазначеної позивачем в земельної ділянки, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, вимогам генерального плану населених пунктів, вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць чи вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З наведеного слідує, що мотивуючи відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою тим, що бажана позивачем земельна ділянка має орієнтовний склад угідь рілля, а тому вона не може використовуватися для сінокосіння, відповідач посилався на підставу, яка не є підставою для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, передбаченою ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.

Крім того, відповідач, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача, посилався на те, що Головне управління, як розпорядник земель сільськогосподарського призначення державної власності, пропонує укладення договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на безконкурентних засадах на строк 7 років.

Однак, відповідно ч. 4 та ч. 11 ст. 93 Земельного кодексу України строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як 7 років. Водночас строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

Як вбачається, з клопотання ОСОБА_1 про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки, позивач просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної в оренду терміном на 49 років. У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що бажаний позивачем термін оренди земельної ділянки відповідає вимогам ч. 4 та ч. 11 ст. 93 Земельного кодексу України.

Таким чином, мотивуючи відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою тим, що договір оренди земельної ділянка сільськогосподарського призначення державної власності може бути укладений на строк 7 років, відповідач посилався на підставу не передбачену ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та посилаючись на вищевказані обставини, вийшов за межі наданих йому Земельним кодексом України повноважень.

Також слід зазначити, що рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляються розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника. Отже в даному випадку мають місце протиправні дії відповідача, які полягають у прийнятті відповідачем рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у невстановленій законодавством формі. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.

За таких обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлену листом від 19.06.2018 №П-4227/0-3603/0/22-18, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки за кадастровим номером 1820980300:02:000:0943 площею 70,8991 га, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області, для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду на 49 років.

Щодо вимог позивача в частині зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння площею 70,8991 га за кадастровим номером 1820980300:02:000:0943, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років, суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законодавством, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Повноваження щодо вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в даному випадку належать до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Таким чином, суди не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством,

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою слід відмовити.

Одночасно, застосовуючи механізм належного захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1820980300:02:000:0943, розташованої на території Брусилівського району Житомирської області, для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду на 49 років та за результатами розгляду прийняти рішення із врахуванням норм Земельного кодексу України та встановлених даним рішенням обставин справи.

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положеннями частини третьої статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Здійснивши системний аналіз вищенаведених норм суд зазначає, що витрати на правничу допомогу адвоката мають бути: пов'язаними з конкретною справою; співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги; підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.

В контексті відшкодування витрат на правову допомогу у цій справі, суд зазначає, що з договору №32 від 26.06.2018 та розрахунку оплати праці адвоката (а.с.10 та зворот) неможливо встановити, в якій конкретній (-ому) справі/позові надавались правничі послуги. В матеріалах справи також відсутні акти наданих послуг/виконаних робіт, прийому-передачі, з яких можна було б встановити обсяг наданих послуг та їх прийняття позивачем.

Суд також враховує відсутність доказів на підтвердження фактичного отримання коштів в сумі 2 978,40 грн. адвокатом ОСОБА_4 від ОСОБА_1, що має бути підтверджено витягом з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за відповідний період.

Суд наголошує, що сама по собі квитанція до прибуткового касового ордера №65 від 26.06.2018 на суму 2 978,40 грн., підписана та видана адвокатом, без доказів дійсного оприбуткування цих коштів у відповідності до норм податкового законодавства України, не може слугувати достовірним та достатнім доказом понесення витрат на правничу допомогу позивачем.

Крім того, слід зауважити, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин, а отже не потребує понесення значних правових витрат позивачем.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на не співмірність заявлених позивачем судових витрат на правничу допомогу та недостатність сукупності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували фактичне понесення позивачем заявлених витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх стягнення з відповідача.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст.267 КАС України суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 267 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 194, 205, 229, 242-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (вул. Житомирська, 229, с. Биків, Брусилівський район, Житомирська область, 12642; і.н. НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м.Житомир, 10002; код ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправною відмови та зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову, оформлену листом №П-4227/0-3603/0/22-18 від 19.06.2018 Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером 1820980300:02:000:0943 площею 70,8991 га, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області, за клопотанням від 03.05.2018.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером 1820980300:02:000:0943 площею 70,8991 га, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області та прийняти рішення у відповідності до норм Земельного кодексу України та із врахуванням встановлених даним судовим рішенням обставин справи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя В.А. Липа