Рішення

від 25.09.2018 по справі 426/12616/18

СВАТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 426/12616/18

РІШЕННЯ

іменем України

25 вересня 2018 року м.Сватове

Сватівський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Половинки В.О.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової Н.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_3, представник позивача ОСОБА_1 до Міського підприємства Сватівський міський ринок , Сватівського району, Луганської області, представник відповідача ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у цивільній справі №426/12616/18

встановив :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, в інтересах якого діє представник ОСОБА_1, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення №18-к від 03.04.2018 про звільнення його з посади головного контролера ринку у зв'язку із вступом на військову службу, п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України; поновити його на посаді головного контролера ринку з моменту звільнення, а саме з 03 квітня 2018року та стягнути з МП Сватівський міський ринок (92603, Луганська обл. м. Сватове, пл. Привокзальна код ЄДРПОУ 32023233) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.04.2018р. до моменту поновлення на роботі.

Свій позов обґрунтував тим, що 03.09.2013 року він був прийнятий на посаду старшого контролера МП Сватівський міський ринок , відповідно до наказу №97-к від 03.09.2013. У подальшому, посада старший контролер змінена на головний контролер . В подальшому 27.12.2017 між ним та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1048 полковника ОСОБА_4 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб сержантського та рядового складу, відповідно до якого він взяв на себе зобов'язання проходити військову службу у ЗСУ протягом строку дії контракту, а у разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим контрактом. Цей контракт є строковим та укладений на строк 3 роки. Про намір укласти контракт, він 26.12.2017 подав до МК Сватівський міський ринок заяву, в якій повідомив про цю обставину роботодавця. У квітні 2018 він випадково, через смс-повідомлення від банку про надходження грошових коштів у вигляді заробітної плати (а саме: заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку при звільненні), дізнався про своє звільнення. 05.04.2018 він звернувся до відповідача із заявою з проханням роз'яснити підстави звільнення. У відповідь, відповідачем було надано: лист №12 від 13.04.2018, повідомлення №10 від 03.04.2018р., копія наказу про звільнення №18-к від 03.04.2018р., у якому зазначено про звільнення його з посади головного контролера ринку з 3.04.2018р. у зв'язку зі вступом на військову службу, п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, та була отримана трудова книжка із записом про звільнення. Вважає звільнення його з займаної посади незаконним.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 наполягає на задоволенні позову в повному обсязі, та суду пояснила, що ОСОБА_3 звільнено незаконно, на цей час особливий період не закінчився, триває по цей час, а тому позов підлягає повному задоволенню.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки на ОСОБА_3 не поширювалась дія ст. 119 КЗпП України, тому звільнення його за п. 3 частини 1 ст. 36 КЗпП України було цілком законне. Представник відповідача ОСОБА_2 обґрунтував свої доводи наступним: з припису частини 3 ст. 119 КЗпП України вбачається, що гарантії щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку застосовуються по відношенню до працівників, які були призвані під час мобілізації, на особливий період. Передумовою збереження визначених гарантій вразі призову працівників на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, визначає оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України Про військовий обов'язок та військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII . Частиною 2 ст. 2 цього Закону встановлено, що проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту". Визначення особливого періоду міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України Про оборону України від 06.12.1991 № 1932-XII , у якому передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. У відповідності до статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII , особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію ).

Представник відповідача вважає, що за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Також представник відповідача вважає, що тривалість особливого періоду відповідно до Указу в.о. Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 становила 45 діб: з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року, та особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року. Контракт же з ОСОБА_3 був укладений 27.12.2017 року тобто не під час дії особливого періоду. Отже, на думку представника відповідача, на момент укладання ОСОБА_3 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України мобілізація не проводилася, так як остання її хвиля (черга) закінчилася 22 серпня 2015 року. Також станом на 26 грудня 2017 року в Україні воєнний стан введено не було, як і взагалі був відсутній стан особливого періоду (в розумінні, що має значення для застосування приписів ч.3 ст.119 КЗпП України ). На думку представника відповідача, наявність антитерористичної операції із застосуванням Збройних сил України на день укладення позивачем контракту для проходження військової служби, але без оголошення воєнного стану чи мобілізації в державі - не може бути підставою для застосування у даному випадку передбачених у ч. 3 ст. 119 КЗпП України гарантій, оскільки обов'язковою умовою для їх застосування є наявність вказаних юридичних фактів, які є офіційним визнанням державою необхідності забезпечити військовослужбовцям додатковими гарантіями під час служби в цей період. Крім того представник відповідача вважає, що позивач уклав контракт з Міністерством оборони України про добровільне проходження військової служби у Збройних Силах України в той період, коли мобілізація не проводилася, особливий стан не був запроваджений, як не був оголошений і воєнний стан. Крім того, ОСОБА_3 бойових завдань в зоні АТО не виконує. Службу проходить в Сватівському РВК в м. Сватове, яке не входить до переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, мешкає за домашньою адресою в м. Сватове. В бойових діях участі не приймає. Виходячи з вищенаведеного, позовні вимоги до МП Сватівський міський ринок безпідставні.

Суд, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши в судовому засіданні надані ними докази, оцінивши їх у сукупності, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає за необхідне позов задовольнити у повному обсязі, оскільки в судовому засіданні позивачем доведено підстави наявності факту порушення відповідачем його трудових прав, відповідно до положень Кодексу законів про працю України, на що він посилається в своїх вимогах, стверджуючи що мало місце його незаконне звільнення.

Так, Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII (далі Закон № 1275-VII) Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації внесені зміни до чинних законодавчих актів України, у тому числі КЗпП України, КУпАП, ПК України, Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , Закону України Про військовий обов'язок і військову службу , Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування тощо.

Пунктом 2 Прикінцевих положень указаного Закону № 1275-VII поширено дію частин 2 і 3 ст. 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу , частини 3 ст. 2 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції цього Закону) на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 Про часткову мобілізацію , затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про часткову мобілізацію .

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими

на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Отже, для вирішення питання про наявність у позивача права на гарантії, передбачені вказаною нормою трудового законодавства, правове значення мають види військової служби її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України Про оборону України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII (далі Закон № 1932-XII), Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII), Про військовий обов'язок та військову службу від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII), Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Ст. 2 Закону № 1932-XII встановлюється, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Ст. 3 Закону України Про оборону України передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Ст. 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації. Зокрема встановлено, що особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ i органiзацiй, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цiлiсностi України, який настає з моменту оголошення рішення про мобiлiзацiю (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобiлiзацiї чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобiлiзацiї, воєнний час i частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту приведених визначень вбачається, що вони дають чітке поняття початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.

За таких обставин висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст. 5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Крім того, мають бути враховані рішення ОСОБА_5 ОСОБА_5 безпеки та оборони України, яка відповідно до ст. 7 Закону України Про оборону України , наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зокрема, Рада національної безпеки, згідно зі ст. 3 Закону України Про ОСОБА_5 безпеки і оборону України від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР (далі - Закон № 183/98-ВР) вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України а також, у відповідності до ст. 4 цього Закону приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв'язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зі ст. 10 Закону № 183/98-ВР вводяться в дію Указами Президента України та є обов'язковими до виконання.

Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, дiяльностi органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ i органiзацiй на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на органiзацiй i штати воєнного часу. Мобiлiзацiя може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період закінчується прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Закон України Про військовий обов'язок та військову службу здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Ст. 1 цього Закону передбачено, що змістом військового обов'язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Ст. 2 цього Закону визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом .

Ст. 19 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу встановлені загальні умови укладення контракту на проходження військової служби, як військовослужбовцями чоловічої так і жіночої статі з додержанням умов, передбачених ст. 20 цього Закону, якою встановлено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби. Цією ж нормою встановлено, що особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, військовозобов'язані, резервісти, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, та жінки з відповідною освітою віком від 18 до 40 років приймаються на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був прийнятий на роботу до відповідача на посаду старшого контролера 3.09.2013, наказ №97-к від 3.09.2013 та звільнений в зв'язку зі вступом на військову службу п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП, наказ №18-к від 3.04.2018 (а.с. 17-18).

27.12.2017 року між ОСОБА_3 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1048 полковника ОСОБА_6 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб сержантського та рядового складу, відповідно до якого ОСОБА_3 взяв на себе зобов'язання проходити військову службу у ЗСУ протягом строку дії контракту, а у разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим контрактом. Цей контракт є строковим та укладається на строк 3 роки (а.с.8-9).

До теперішнього часу позивач проходить службу в лавах ЗС України за контрактом, строк дії якого ще не сплив, оскільки рішення про закінчення особливого періоду, який був оголошений в Україні з 18 березня 2014 року, Президентом України не ухвалювалось.

За наявності особливого періоду та кризової ситуації ч. 3 ст. 119 КЗпП України гарантує право позивача на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади в МП Сватівський міський ринок .

Рішень про демобілізацію усіх призваних на службу військовослужбовців, в тому числі тих, які проходять таку службу за контрактом, та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

За таких обставин, наказ №18-к від 03 квітня 2018 року про звільнення ОСОБА_3 з посади головного контролера ринку з 3.04.2018 у зв'язку зі вступом на військову службу на підставі п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України , підлягає скасуванню, позивач - поновленню на роботі з виплатою йому заробітної плати в межах заявлених ним вимог, тобто за період з 3 квітня 2018 року по 25 вересня 2018 року.

У відповідності із положеннями частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 .

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно довідки МП Сватівський міський ринок нарахована заробітна плата ОСОБА_3 за лютий-березень 2018 року складає 8828,50 грн. (а.с. 32), виходячи з розміру доходу за два місяці, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3 становить 4414,25 гривень, середньоденний заробіток становить 147,14 гривень.

Судом встановлено, що строк вимушеного прогулу в період з 3 квітня 2018 року по 25 вересня 2018 року складає 5 місяців та 22 дні.

Таким чином середньомісячний заробіток ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу становить 25308,37 гривень (4414,25грн. х 5 = 22071,25 грн.; 147,14 х 22 = 3237,12 грн.; 22071,25 грн. + 3237,12 грн. = 25308,37 грн.)

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно аб.8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч.1 п.2 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України суд допускає негайно виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57-60 , 88 , 169 , 208 , 209 , 212-215 , 218 , 223 , 367 ЦПК України , суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_3, в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 до Міського підприємства Сватівський міський ринок Сватівського району Луганської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення №18-к від 03.04.2018 про звільнення ОСОБА_3 з посади головного контролера ринку у зв'язку із вступом на військову службу, п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_3 на посаді головного контролера ринку з моменту звільнення, а саме з 03 квітня 2018року.

Стягнути з МП Сватівський міський ринок Сватівського району Луганської області (92603, Луганська обл. м. Сватове, пл. Привокзальна код ЄДРПОУ 32023233) на користь ОСОБА_3 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 квітня 2018 року по 25 вересня 2018 року в розмірі 25308,37 ( двадцять п'ять тисяч триста вісім) гривень 37 копійок (дана сума вказана без утримання податку на доходи фізичних осіб й інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець).

Стягнути з МП Сватівський міський ринок Сватівського району Луганської області (92603, Луганська обл. м. Сватове, пл. Привокзальна код ЄДРПОУ 32023233) на користь держави 704,8 грн . судового збору, який перераховувати на рахунок 31215206700271 код класифікації доходів 22030001, отримувач УДКСУ у Сватівському районі, код ЄДРПОУ отримувача коштів 37928384, МФО 804013, Банк отримувача коштів ГУДКСУ у Луганській області.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць підлягає виконанню негайно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційного суду Луганської області або через Сватівський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 28 вересня 2018 року.

Суддя Сватівського

районного суду: ОСОБА_7