Рішення

від 24.09.2018 по справі 908/1709/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 28/64/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2018 Справа № 908/1709/18

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни при секретарі Рикун А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" (69095, АДРЕСА_1)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Семенівське" (70660, Запорізька області, Пологівський район, с. Семенівка, провулок Степовий, буд. 1-А)

про стягнення коштів

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, витяг № НОМЕР_1 від 05.03.2018, ОСОБА_2 витяг №1003707445 від 05.03.2018;

від відповідача: не з'явився.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 29.08.2018 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Семенівське" про стягнення за договором купівлі-продажу №ПР30/05-2014 на продаж насіння "МАС-90.Т" в кількості 0,380 тон на загальну суму 74.800,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2018 позовну заяву передано на розгляд судді Федоровій О.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі номер провадження 28/64/18. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Судове засідання призначено на 24.09.2018. Сторонам суд запропонував надати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (за наявності).

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового процесу за допомогою відеозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось у зв'язку з відсутністю у суду такої технічної можливості.

Представники позивача в судовому засіданні 24.09.2018 підтримали заявлені позовні вимоги, просили позов задовольнити. Підставою для звернення з позовом до суду позивачем зазначено невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № ПР30/05-2014 від 20.05.2014, внаслідок чого заборгованість за вказаним договором склала 70.726,00грн. Враховуючи наявність прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача штраф, який визначений в п. 7.2 договору в розмірі 18.700,00 грн., інфляційні втрати та 3% річний, які врегульовані положеннями ст. 625 ЦК України. Позов заявлено на підставі ст. ст. 3, 11, 15, 16, 509, 526, 530, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України.

Відповідач заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження суду не надав. До початку судового засідання на адресу суду надійшли заперечення (відзив) на позовну заяву. В зазначених запереченнях відповідач зазначив, що свої зобов'язання по оплаті придбаного товару по договору ТОВ "Семенівське" виконало 02 вересня 2015 року. Зобов'язання були виконані з порушенням термінів оплати по вказаному договору, оскільки у 2014 році внаслідок стихійного лиха (несприятливі погодні умови: засуха, спека, суховії) були наявні форс-мажорні обставини, що підтверджується Актом обстеження посівів соняшнику від 18.08.2014 та Висновком №587 від 22.09.2014 Торгово-промислової палати України. Крім того, станом на кінець дня 01.12.2014 на поточному рахунку господарства № 26005019543589 у ПАТ "ВБР", залишок коштів складав 1.425.208,41 грн. Зазначені кошти необхідно було терміново використати, оскільки вони були призначені для погашення кредиторської заборгованості перед компаніями-кредиторами, в тому числі і перед ТОВ "ВТК "Скіфія". Але в зв'язку з тим, що згідно Постанови Правління НБУ від 27.11.2014 № 743 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Розвитку" до категорії неплатоспроможних, кошти ТОВ "Семенівське" були заблоковані і були частково повернуті лише 21 листопада 2016 року. Таким чином, 2014 рік для відповідача був вкрай несприятливим у фінансовому відношенні через незалежні від нього обставини. Всі контрагенти-кредитори з розумінням поставились до ситуації, в якій опинилось господарство. Були досягнуті усні домовленості щодо перенесення термінів виконання грошових зобов'язань відповідачем. І, незважаючи на вкрай скрутне становище відповідач у 2015 році повністю розрахувався з кредиторами, в тому числі і з ТОВ "ВТК "Скіфія" на суму 74.800 грн. Звертав увагу суду, що норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні, без прив'язки до курсу долара на момент розрахунку (Рішення ВСУ від 28 березня 2012 р.), в той час як розмір заборгованості по договору купівлі-продажу №ПРЗО/О5-2014 від 20.05.2014 стягується з урахуванням курсу долара США Національно банку України до національної валюти на момент останньої оплати (02.09.2015). Тобто, на думку відповідача, в розрахунку заборгованості за поставлений товар на суму 70.726,00 грн. позивачем вже використано в значній мірі всі важелі для перекриття своїх збитків за рахунок значної курсової різниці. Також посилався на пропущення позивачем строку позовної давності щодо нарахування штрафних санкцій, який встановлений ст. 258 ЦК України. Враховуючи вищевикладене, просив в задоволені позовних вимог щодо стягнення штрафу та інфляційних витрат відмовити.

В судовому засіданні 24.09.2018 суд визнав наявні документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня вступної та резолютивної частин рішення та надісланий на адреси сторін.

Заслухавши представників позивача, вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" (продавець, позивач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю "Семенівське" (покупець, відповідач у справі) 20.05.2014 уклали договір купівлі-продажу партії товару №ПР30/05-2014 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 та 1.2 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору. Найменування товару: насіння соняшника "МАС-97.Т", насіння соняшника "МАС-90.Т".

Пунктом 2.2 договору встановлено, що загальна вартість товарів за цим договором складає 74.800, 00 грн.

Ціна товару розрахована по курсу НБУ 11,20 грн. за 1 долар США на дату поставки товару та є попереднім. На день оплати ціна товару в національній валюті полягає зміні прямо пропорційно зміні офіційного курсу НБУ гривні/долар США (п. 2.3 договору).

Згідно з п. 4.1 договору товар повинен бути повністю поставлений покупцю у строк не пізніше десяти календарних днів з моменту підписання договору.

Відповідно до п. 5.1 договору оплата за товар здійснюється у розмірі 50% вартості товару, який встановлено в п. 2.2 цього договору в строк до 01 серпня 2014 року; в розмірі 50% вартості товару, який встановлений в п.2.2 цього договору в строк до 01 листопада 2014 року.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що всі спори між сторонами по яким не було досягнуто згоди вирішуються у відповідності до законодавства України в господарському суді за місцем знаходження відповідача.

Про факт виконання позивачем зобов'язань щодо поставки насіння соняшника в рамках договору купівлі-продажу партії товару №ПР30/05-2014 свідчить видаткова накладна №РН-000015 від 20.05.2014, яка підписана обома сторонами.

Доказом отримання відповідачем обумовленого договором товару свідчить довіреність №0058 від 20.05.2014 на ім'я ОСОБА_4

Позивач на оплату переданого (поставленого) товару виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000032 від 20.05.2014 на суму 74.800,00грн.

Відповідач всупереч приписам п. 5.1 договору розрахувався за отриманий товар лише 02.09.2015, про що свідчить банківська виписка (арк.с. 18).

Приймаючи до уваги прострочення платежу та положення п. 2.3 договору, позивач скоригував на адресу відповідача претензію №20/07-18 від 10.07.2018 з проханням в термін десять днів з дати отримання даної претензії перерахувати заборгованість за договором в розмірі 70.726,00 грн.

Претензія отримана відповідачем 12.07.2018 про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (арк.с. 20).

Суду не надано доказів відповіді на зазначену претензію та доказів добровільної сплати заборгованості за договором № ПР30/05-2014 від 20.05.2014.

Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором ПР30/05-2014 від 20.05.2014, наявність заборгованості стало підставою для звернення з позовом до суду за їх стягненням.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічні приписи містять ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладаючи договір, кожна зі сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо своєчасної оплати за фактично отриманий товар, у встановлений договором строк, не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений позивачем.

Оскільки відповідач не виконав свої фінансові зобов'язання згідно договору, позивач, враховуючи положення п. 2.3 договору, яким передбачено, що на день оплати ціна товару в національній валюті підлягає зміні прямо пропорційно змінам офіційного курсу НБУ грн./долар США, здійснив коригування вартості отриманого відповідачем товару.

Як було зазначено вище, відповідач розрахунок за отриманий товар здійснив лише 02.09.2015 у розмірі 74.800,00 грн.

Відповідно до інформації Національного банку України офіційний курс гривні до долара США станом 02.09.2015 складав 2179,8518.

Таким чином, оплата за отриманий товар в рамках договору купівлі-продажу №ПР30/05-2014 від 20.05.2014 з урахуванням офіційного курсу гривні до долара США повинна складати 145.526,00грн. (74.800,00 грн. : 11,20 доларів США = 6.678,57 доларів США; 6.678,57 доларів США х 21,79 = 145526,00 грн.).

Приймаючи до уваги, що відповідач 02.09.2015 сплатив 74.800,00грн., сума заборгованості склала 70.726,00 грн.

Відповідач доказів належного виконання зобов'язань за договором в установлені строки суду не надав.

Отже, вимога позивача про стягнення із відповідача 70.726,00 грн. основного боргу обґрунтована та задовольняється судом.

За порушення виконання грошового зобов'язання, позивач, враховуючи положення п.7.2 договору, нарахував до стягнення штраф у розмірі 25% від вартості поставленого та несплаченого товару.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі прострочення оплати товару (частини товару) більш 30 календарних днів, який встановлений п. 5.1 цього договору. покупець сплачує штраф у розмірі 25% від вартості поставленого та несплаченого товару.

Відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогою позивача про стягнення 18.700,00 грн. штрафу, оскільки вона заявлена із пропущенням строку спеціальної позовної давності, що передбачений ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як вже зазначалося судом, сторони правочину в п. 5.1 договору узгодили порядок та строки оплати поставленого товару, а саме: 50% вартості товару у строк до 01 серпня 2014, 50% вартості товару в строк до 01 листопада 2014. Таким чином, термін остаточного розрахунку за отриманий товар встановлювався по 01.11.2014. Тобто, початок перебігу строку позовної давності починається з 02.11.2014, адже саме з цієї дати позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права. В розумінні приписів ст. 258 ЦК України, кінцевий строк, в який позивач мав звернутися до суду із вимогою про стягнення штрафу є 02.11.2015. Позивач направив позов до господарського суду Запорізької області 29.08.2018, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суд, тобто позивач з вимогою про стягнення штрафу звернувся з пропущенням строків спеціальної позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позову в частині стягнення 18.700,00грн. штрафу, відмовляється внаслідок спливу позовної давності.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати отриманого насіння соняшника позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 9.213,51 грн. за період з 21.05.2014 по 27.08.2018 та інфляційні втрати у розмірі 24.188,29 грн. за період прострочення з 03.09.2015 по 27.08.2018.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 встановлено, що Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013, згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Аналіз наведених вище норм права свідчить, що нарахування компенсаційних санкції є правом позивача (кредитора) у разі наявності порушення виконання відповідачем (боржником) грошового зобов'язання, яке спричинило знецінення грошових коштів, тобто бездіяльність відповідача завдала кредитору майнові збитки.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що за частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що виникають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Під час розгляду спору судом встановлений факт порушення відповідачем договірних зобов'язань та, як наслідок наявність у позивача правових підстав для стягнення основного боргу та компенсаційних санкцій.

Як вже зазначалося судом вище, позивач з позовом до суду звернувся 29.08.2018. Таким чином, враховуючи положення ст. 257 ЦК України, строк позовної давності для нарахування інфляційних втрат складає з 29.08.2015 року по 28.08.2018 року. Відповідно до наданого позивачем розрахунку інфляційні втрати розраховані за період прострочення з вересня 2015 по серпень 2018 року, тобто в межах строку встановленого ст. 257 України.

Разом з тим, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є невірним, оскільки позивачем допущені арифметичні помилки при округленні сукупних індексів інфляції; не враховані вказівки листа ВСУ № 62-97р від 03.04.1997 р. та рекомендації, що викладені в постанові Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013, тобто розрахунок інфляційних втрат за серпень 2018 здійснювався не за цілий місяць із застосуванням суми боргу, яка існувала на останній день місяця, та без врахування того, що індекс інфляції є показником помісячним.

Згідно з перерахунком, зробленим судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" інфляційні втрати за заявлений період з вересня 2015 року по липень 2018 року включно дорівнюють 26.364,80 грн.

Оскільки заявлена вимога позивача про стягнення інфляційних втрат є меншою від перерахованої судом, що відповідає інтересам сторін спору; суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за вказаний позивачем період у розмірі 24.188,29 грн.

Посилання відповідача на те, що норми ст. 625 ЦК України поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні, без прив'язки до курсу долара на момент розрахунку і не можуть бути засновані в даному випадку, судом відхилені з огляду на наступне:

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як було встановлено судом, сторони при укладанні договору купівлі-продажу визначили загальну вартість товару, яка дорівнює 74.800,00 грн. (п. 2.2 договору). В пункті 2.3 договору сторони погодили, що на день оплати ціна товару в національній валюті підлягає перерахунку прямо пропорційно зміненому офіційному курсу НБУ по відношенню до гривні. Тобто відповідач повинен при остаточному розрахунку з позивачем здійснити коригування ціни товару з урахуванням курсу долара США, що і було зроблено позивачем.

З огляду на викладене відповідач дійшов хибної думку, що в нього виникло грошове зобов'язання, яке виражене в іноземній валюті.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 9.213,51 грн. за період з 21.05.2014 по 27.08.2018 суд зазначає наступне:

Як вже зазначалося судом положеннями ст. 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Приймаючи до уваги той факт, що умовами договору встановлений строк остаточного виконання зобов'язань з оплати отриманого товару (до 01 листопада 2014 року), строк позовної давності за вимогами про сплату як основного боргу та компенсаційних санкцій спливає 02.11.2017 року.

Між тим, положеннями ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної даності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку.

Пунктом 3 наведеної статті встановлено, що після переривання перебігу позовної давності починається заново.

Як було встановлено судом, відповідач 02.09.2015 року перерахував позивачу частину вартості отриманого товару без врахування зміни курсу долара по відношенню до гривні, як то передбачено п. 2.3 договору.

З зазначеного слідує, що почався новий трьохрічний строк позовної давності в межах якого позивач має право звернутися з позовом до суду.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних за період прострочення з 21.05.2014 по 02.09.2015 та з 03.09.2015 по 27.08.2018 суд визнав виконаним не вірно, оскільки позивачем не прийнято до уваги положення ст. 257 ЦК України, а також не враховано, що 2016 рік був високосний.

Приймаючи до уваги той факт, що позивач з позовом до суду звернувся 29.08.2018, суд повинен здійснює обчислення 3% річних в межах строку давності склав (з 29.08.2015 по 28.08.2018).

Згідно з перерахунком, зробленим судом 3% річних за період прострочення з 29.08.2015 по 27.08.2018 (як то вказано позивачем у позові) дорівнюють 6.361,20 грн.

ВідсотокГраничний строк оплати товаруСтрок розрахунку річнихКількість днів прострочкиСума до сплати, грн.Сума річних, грн. 3% 28.08.2015 02.09.2015 5 74800 30,74 ВідсотокГраничний строк оплати товаруСтрок розрахунку річнихКількість днів прострочкиСума до сплати, грн.Сума річних, грн. 3% 02.09.2015 27.08.2018 1090 70726 6330,46

В решті позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період з 21.05.2014 до 28.08.2015 в розмірі 2.852,31 грн. належить відмовити, оскільки позовні вимоги про стягнення зазначеної суми заявлені поза межами строку позовної давності.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Доказів виконання зобов'язань у визначений умовами договору строк, відповідач суду не надав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Посилання відповідача на порушення (недотримання) позивачем положень ст. 258 ЦК України при нарахування штрафних санкцій судом визнані правомірними, прийняті до уваги, внаслідок чого в частині позовних вимог про стягнення штрафу відмовлено.

Заперечення відповідача про неправомірність застосування позивачем положень ст. 625 ЦК України спростовані вище.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 6, 11, 256-258, 264, 525, 526, 530, 610, 629, 625, 655, 692 ЦК України, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" до товариства з обмеженою відповідальністю «Семенівське» про стягнення за договором купівлі-продажу №ПР30/05-2014 на продаж насіння соняшника 122.827,80грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Семенівське» (70660, Запорізька область, Пологівський район, с. Семенівка, провулок Степовий, буд. 1-А, ідентифікаційний код 25677896) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" (69095, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 32551359, р/р 26006000112353 ПАТ "Укрсоцбанк" м. Київ, МФО 300023) 70.726,00 грн. (сімдесят тисяч сімсот двадцять шість грн. 00 коп.) основного боргу, 6.361,2 грн. (шість тисяч триста шістдесят одну грн. 20 коп.) 3% річних, 24.188,29 грн. (двадцять чотири тисячі сто вісімдесят вісім грн. 29 коп.) інфляційні втрати, 1.519,13 грн. (одну тисячу п'ятсот дев'ятнадцять грн. 13 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В частині стягнення 18.700,00 грн. штрафу та 2.852,31 грн. 3% річних відмовити.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 вересня 2018 року.

Суддя О.В. Федорова