Рішення

від 24.09.2018 по справі 910/9680/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.09.2018Справа №  910/9680/18 Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МД Альянс Груп” (03151, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 66) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Фарт Буд” (02192, м. Київ, бул. Дарницький, 8, оф. 219) про стягнення 10 942,54 грн. Представники сторін: без повідомлення (виклику) ОБСТАВИНИ СПРАВИ Товариство з обмеженою відповідальністю “МД Альянс Груп” (надалі також - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Фарт Буд” (надалі також - відповідач) про стягнення 10   942,54 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 79 від 20.10.2016. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/9680/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Ухвала про відкриття провадження у справі від 26.07.2018 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу та поверненням на адресу суду поштового конверту у зв'язку з відсутністю адреси підприємства відповідача. Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/9680/18 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Фарт Буд”, зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України, а саме: 02192, м. Київ, бул. Дарницький, 8, оф. 219. Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не   пізніше  наступного дня  після  їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для  доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва ВСТАНОВИВ 20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю “МД Альянс Груп” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Фарт Буд” (покупець) укладено Договір поставки № 79 (надалі – Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити на умовах Договору товару у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити товар на умовах та у порядку, передбаченому цим Договором та відповідним Підтвердженням. Відповідно до п. 2.1 Договору, поставка Товару здійснюється за видатковими накладними, що формуються у відповідності до Підтвердження, якщо інше не визначено додатковою угодою сторін. Згідно з п. 2.4 Договору, отримання Товару Покупцем підтверджується підписанням уповноваженим представником останнього видаткової накладної на Товар та/чи товарно-транспортної накладної. Покупець зобов'язаний розрахуватись за товар у продовж 7 календарних днів з моменту отримання товару (дати підписання покупцем видаткової накладної постачальника), якщо інше не буде зазначено додатковою письмовою угодою сторін. (п. 6.1 Договору) Згідно з п. 10.1 Договору, Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін  та діє до 31.12.2018 включно, крім випадку кострового припинення Договору відповідно до умов Договору. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними № АГ-0009992 від 11.11.2016 на суму 3  693,11 грн та № АГ-0009993 від 08.11.2016 на суму 4  876,50 грн. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що за умовами Договору ним було поставлено товар на загальну суму 8  569,61 грн, проте відповідач не розрахувався за поставлений товар у повному обсязі. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором у розмірі 8  569,61 грн, а також пеню у розмірі 1  173,89 грн, штраф у розмірі 428,47 грн, 3% річних у розмірі 127,39 грн та інфляційні у розмірі 643,18 грн. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України  до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення  Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до  ст. 6 цього Кодексу  сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1  ст. 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1  ст. 628 Цивільного кодексу України  визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч.2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі  ст. 526 Цивільного кодексу України  зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог  Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною 1  ст. 193 Господарського кодексу України  встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7  ст. 193 Господарського кодексу України). Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 8  569,61 грн, що підтверджується видатковими накладними № АГ-0009992 від 11.11.2016 на суму 3  693,11 грн та № АГ-0009993 від 08.11.2016 на суму 4  876,50 грн., які оформлені належним чином та підписана уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, проте відповідачем не було оплачено поставлений товар. Оскільки відповідно до п. 6.1 Договору строк виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором настав, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Фарт Буд” перед позивачем за Договором становить 8  569,91 грн. Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 8  569,61 грн. За наведених вище обставин Судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, не здійснив оплату поставленого товару у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 8  569,61 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований. Отже, Суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 8  569,61 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 127,39 грн та інфляційні втрати в розмірі 428,47 грн, розрахованих за час прострочення боржника з 15.11.2016 по 17.05.2017. Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013) Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача. Так, позивачем невірно визначено початок перебігу прострочки відповідача з оплати товару за видатковими накладними № АГ-0009992 від 11.11.2016 та № АГ-0009993 від 08.11.2016, відлік якого починається 19.11.2016 та 16.11.2016 відповідно. Таким чином, за розрахунком Суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні у розмірі 550,29 грн. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013) Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% за визначений позивачем період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача. Так, позивачем невірно визначено початок перебігу прострочки відповідача з оплати товару за видатковими накладними № АГ-0009992 від 11.11.2016 та № АГ-0009993 від 08.11.2016, відлік якого починається 19.11.2016 та 16.11.2016 відповідно. Таким чином, за розрахунком Суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних  у розмірі 126,79 грн. При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 15.11.2016 по 17.05.2017 у розмірі 1  173,89 грн. та штраф у розмірі 428,47 грн. Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної   законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний   сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором. Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка – це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України – це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань. У пунктах 7.4, 7.5 Договору сторони погодили, що за порушення строків оплати за отриманий товар покупець зобов'язаний сплатити на корит постачальника, за вимогою останнього, неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен прострочення оплати товару за весь період прострочення, з розрахунку суми заборгованості, що діяла у період прострочення. У разі порушення покупцем строку розрахунку за отриманий товар більш ніж на 30 календарних днів він зобов'язаний сплатити на користь постачальника за першою письмовою вимогою останнього штраф у промірі 5% від суми заборгованості. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за визначений ним період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача. Так, позивачем невірно визначено початок перебігу прострочки відповідача з оплати товару за видатковими накладними № АГ-0009992 від 11.11.2016 та № АГ-0009993 від 08.11.2016, відлік якого починається 19.11.2016 та 16.11.2016 відповідно. Таким чином, за розрахунком Суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня у розмірі 1  166,88 грн. Перевіривши розрахунок штрафу у розмірі 5% вартості товару у розмірі 428,47 грн, Суд дійшов висновку, що вказані позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі. Крім того, Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17). Зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись статтями  74, 76-80, 129, 236 – 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва     ВИРІШИВ 1.    Позовні вимоги задовольнити частково. 2.      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Фарт Буд” (02192, м. Київ, бул. Дарницький, 8, оф. 219, ідентифікаційний код 37653400) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МД Альянс Груп” (03151, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 66, ідентифікаційний код 35892262) борг у розмірі 8  569 (вісім тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 61 коп, інфляційні втрати у розмірі 550 (п'ятсот пятдесят) грн. 29 коп., 3% річних у розмірі 126 (сто двадцять шість) грн 79 коп., пеню у розмірі 1  166 (одна тисяча сто шістдесят шість) грн. 88 коп., штраф у розмірі 428 (чотириста двадцять вісім) грн. 47 коп. та судовий збір у розмірі 1  745 (одна тисяча сімсот сорок п'ять) грн 82 коп. 3.          В іншій частині позову відмовити. 4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. 5.           Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Суддя                                                              Т.Ю.Трофименко