Рішення

від 01.10.2018 по справі 910/9199/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 01.10.2018Справа №  910/9199/18 За позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” до                   Товариства з обмеженою відповідальністю “Дрогері Україна” про                   стягнення 10092,03 грн Суддя Усатенко І.В. Без виклику учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрогері Україна" про стягнення 10092,03 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором № 98691 від 21.01.2016 зобов'язання по оплаті наданих послуг, в зв'язку з чим утворилась заборгованість, яку відповідач сплатив з простроченням. За неналежне виконання зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 4227,47 грн, 30% річних у розмірі 4289,30 грн, втрати від інфляції у розмірі 1575,26 грн. Ухвалою суду від 30.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/9199/18, постановлено, розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву. Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103047385745 отримав ухвалу суду від 30.07.2018 про відкриття провадження у справі 03.08.2018 проте не скористався своїм правом, забезпеченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив у встановлений строк суду не надав. Про наслідки не подання відзиву відповідач був повідомлений ухвалою суду від 30.07.2018 про відкриття провадження у справі № 910/9199/18. Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України  у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами. Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, - ВСТАНОВИВ: Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Судом встановлено, що 26.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дрогері Україна” (замовник) був укладений договір про надання послуг з організації перевезення відправлень № 98691. Відповідно до п. 2.1 договору експедитор зобов'язався за плату та за рахунок замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення відправлення, а замовник зобов'язався їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором. Відповідно до п. 2.2 договору експедитор надає замовнику послуги на умовах цього договору та згідно з умовами, затвердженими експедитором. Пунктом 2.3 договору встановлено, що за надані експедитором послуги замовник сплачує експедитору винагороду згідно з чинними тарифами експедитора, розміщеними на офіційному сайті експедитора novaposhta.ua. Тарифи можуть змінюватись експедитором в односторонньому порядку шляхом розміщення змінених тарифів на офіційному сайті експедитора (п. 2.4 договору). Шляхом підписання цього договору замовник підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами, чинними на момент укладення договору та розміщеними на офіційному сайті експедитора, і зобов'язується їх виконувати (п. 2.6 договору). Згідно з п. 5.1 договору загальна ціна цього договору складається із вартості послуг, наданих експедитором протягом строку дії договору. Оплата вартості наданих експедитором послуг відбувається за чинними тарифами експедитора шляхом перерахування замовником на поточний рахунок експедитора коштів у розмірі 100 % вартості наданих послуг упродовж 2 (двох) банківських днів після виконання замовлення на підставі актів наданих послуг експедитора та рахунку - фактури. Відповідно до п. 3.3.8 замовник зобов'язаний здійснити оплату послуг експедитора за надані послуги згідно з чинними тарифами експедитора своєчасно та в повному обсязі. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє протягом 1 (одного) року з дати підписання, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно з цим договором. У разі, якщо ні одна із сторін договору, письмово за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, строк дії договору пролонгується (продовжується) на один рік на тих же самих умовах (п. 8.1 договору). На виконання своїх зобов'язань позивач надав відповідачу послуги з організації перевезення відправлення за дорученням позивача на загальну суму 17660,53 грн., що підтверджується актами надання послуг № НП/97-004178 від 31.07.2017 на суму 7670,63 грн., № НП/97-004365 від 10.08.2017 на суму 7109,50 грн, № НП/97-004609 від 20.08.2017 на суму 2416,20 грн., № НП/97-004863 від 31.08.2017 на суму 464,20 грн. Акти підписані обома контрагентами та скріплені їх печатками без зауважень. Крім того в позові та в акті звірки взаємних розрахунків (не підписано з боку відповідача) зазначено про існування переплати у сумі 28,44 грн з боку відповідача, в зв'язку з чим сума вартості не сплачених за актами послуг за вищезазначеними актами, визначена у розмірі 17632,09 грн. Згідно ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Позивач оплатив надані послуги у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученням долученими до матеріалів справи: № 1740 від 13.03.2018 на суму 2000,00 грн, № 1750 від 15.03.2018 на суму 1000,00 грн, № 1828 від 03.05.2018 на суму 1000,00 грн, № 1860 від 05.06.2018 на суму 13632,09 грн. Загальна вартість послуг оплачена згідно наданих платіжних доручень становить 17632,09 грн. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Договором встановлено, що вартість послуг має бути оплачена протягом 2 банківських днів з дати надання послуги (підписання акту надання послуг). Отже відповідач виконав взяті на себе грошові зобов'язання з простроченням. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч.1  ст. 929 ЦК України  за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. На підставі ч. 3 п. 1 ст. 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади (ст.. 9 Закону). Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування. Згідно  ст. 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).   Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України). Прострочення відповідача щодо виконання грошових зобов'язань за договором  № 98691 від 26.01.2016 на суму 17632,09 грн підтверджено матеріалами справи. В зв'язку з наявністю прострочення виконання грошового зобов'язання позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача сум пені у розмірі 4227,47 грн, втрат від інфляції у розмірі 1575,26 грн та 30% річних у розмірі 4289,30 грн. Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Як вбачається з п. 6.3.1 договору за несвоєчасну та/або неповну оплату наданих експедитором послуг замовник сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У той же час, пунктом 6.3.1 сторони визначили інший термін нарахування пені, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме - 1 рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що є правом та волевиявленням сторін договору. Суд перевірив розрахунок позивача та вважає його необгрнутованим та арифметично невірним, оскільки, при здійсненні розрахунку позивачем помилково зменшено суму заборгованості, на яку нараховуються штрафні санкції, на менші суми (200,00 грн, 100,00 грн та 100,00 грн), ніж сплачені відповідачем згідно платіжних доручень (2000,00 грн, 1000,00 грн, 1000,00 грн). Крім того, позивачем невірно визначено періоди нарахування санкцій, враховано не всі дати часткової оплати вартості послуг відповідачем. Згідно перерахунку суду сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 03.08.2017 по 04.06.2018 з урахуванням дат та сум часткових оплат, здійснених відповідачем в період існування боргу складає 3989,73 грн. Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.         Пунктом 6.3.1 договору передбачено, що за несвоєчасну та/або неповну оплату наданих експедитором послуг замовник сплачує експедитору 30 % річних від суми заборгованості. Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 30 % річних є такими, що заявлені правомірно. При здійсненні розрахунку втрат від інфляції та 30% річних позивач припустився тих же помилок (зазначено вище), що і при розрахунку пені, а тому згідно власного розрахунку суду сума 30% річних, за період з 03.08.2017 по 04.06.2018 з урахуванням дат та сум часткових оплат, здійснених відповідачем в період існування боргу, становить 4079,56 грн. Згідно перерахунку суду сума втрат від інфляції (за заявлені періоди) є більшою, ніж та, що визначена позивачем до стягнення. Відповідно до частини 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. З огляду на вищезазначене сума пені підлягає стягненню у розмірі, заявленому позивачем до стягнення – 1575,26 грн. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що даний позов підлягає частковому задоволенню. Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.  Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом – ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог. На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 165, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд - ВИРІШИВ: 1.Позов задовольнити частково. 2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дрогері Україна”  (01601, м. Київ, вул. Воровського, буд. 33, ідентифікаційний код 38779719) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (36039, м. Полтава, вул. Європейська, буд. 57, ідентифікаційний код 31316718) пеню у сумі 3989 (три тисячі дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 73 коп., втрати від інфляції у сумі 1575 (одна тисяча п'ятсот сімдесят п'ять) грн. 26 коп., 30 % річних у сумі 4079 (чотири тисячі сімдесят дев'ять) грн. 56 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1683 (одна тисяча шістсот вісімдесят три) грн. 87 коп. 3.В частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дрогері Україна” про стягнення 237,74 грн пені, 209,74 грн 30% річних відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).           Суддя                                                                                    І.В. Усатенко