Рішення

від 28.09.2018 по справі 1340/3789/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/3789/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кухар Н.А.

секретар судового засідання Шавель М.М.

за участю:

представника позивача -ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Форвард звернулось до суду із позовною заявою до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області та просить визнати протиправними та скасувати постанови ВП №56090085 від 03.08.2018 року про закінчення виконавчого провадження, від 03.05.2018 р. про стягнення виконавчого збору, від 03.05.2018 р. про стягнення витрат виконавчого провадження.

23.08.2018 р. позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 12.09.2018 відкрито провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в порушення норм Закону України «Про виконавче провадження» , державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження без фактичного його виконання, оскаржувані постанови не отримувались позивачем, виконавцем не вживались заходи примусового виконання рішення. Вважає, що при винесенні оскаржуваних постанов державний виконавець діяв не правомірно.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, додала, що на час відкриття провадження рішення суду не набрало законної сили. Просила суд позов задовольнити повністю.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що при виконанні рішення суду чітко дотримано Закону України «Про виконавче провадження» , позивачем не надано доказів, що рішення виконано в добровільному порядку.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши вступне слово представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Львівської області від 14 грудня 2017 р. витребувано від Товариство з обмеженою відповідальністю Форвард у власність держави в особі Міністерства оборони України 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1 кв.м., який визначений за поверховим планом літерою 3 та розташований по вул.. Шевченка, буд 78 у м.Львові.

22.01.2018 року видано наказ на виконання рішення суду, який 26.03.2018 року представником Міністерства оборони України скеровано відповідачу на виконання.

04.04.2018 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП № 56090085 та надано боржнику (позивачу) термін 10 робочих днів для виконання рішення суду.

25.04.2018 року державним виконавцем складено акт про те, що при виході за адресою м.Львів вул..Шевченка,78, встановлено, що за даною адресою знаходяться декілька об єктів господарської діяльності. З метою недопущення порушень прав третіх осіб, які не є учасниками виконавчого провадження, необхідно звернутись до органів БТІ для отримання технічної документації з метою фактичного визначення розташування приміщень, що витребовуються.

27.04.2018 року державним виконавцем скеровано запит у Львівське обласне державне комунальне бюро технічної інвентаризації щодо надання технічної документації.

06.06.2018 року на адресу виконавчої служби надійшли ксерокопії поверхових планів на приміщення.

07.06.2018 року державним виконавцем отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно якої за адресою м.Львів вул.. Шевченка,78 прав власності не зареєстровано.

24.07.2018 року позивачем скеровано заяву до державного виконавця про неможливість виконання рішення суду, так як адміністративний будинок не перебуває ні у володінні, ні у власності товариства.

26.07.2018 року державним виконавцем складено акт про те, що 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,4 м.кв., який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул. Шевченка,78 у м.Львові, не перебуває у власності (чи володінні) Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард . Таким чином, рішення суду виконано. Даний акт підписано представником стягувача.

03.08.2018 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору, постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, постанову про закінчення виконавчого провадження.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Органи державної виконавчої служби є органами державної влади, а тому зобов'язані діяти у відповідності до ст.19 Конституції України лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-19 (далі - Закон №1404) дано визначення поняттю виконавчого провадження, відповідно до якого виконавче провадження - це завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів, тобто сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» .

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 вказаного Закону).

Згідно п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до ст.42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;2) авансового внеску стягувача;3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. . Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.

Частиною 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, за Законом № 1404-VIII виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору в порядку статті 39 Закону.

Відповідно до ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно зі ст. 27 Закону № 1404-VIII, розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.

Проаналізувавши норми законодавства суд зазначає, що виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду. Виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов»язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюється органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором ( платою) за таку процедуру.

З приводу пояснень позивача про те, що рішення суду не виконане, суд зазначає, що як вбачається із матеріалів виконавчого провадження, а саме акту про те, що 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,4 м.кв., який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул.. Шевченка,78 у м.Львові, не перебуває у власності (чи володінні) Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард . Даний акт підписано представником стягувача, який погодився із повним виконанням рішення суду, тобто витребуванням даного приміщення у власність держави в особі Міністерства оборони України. Представник позивача в судовому засіданні підтвердив, що дане приміщення йому не належить та ним не використовується. Крім того, суд вважає помилковими посилання позивача на інформацію з Державного реєстру речових прав від 16.04.2018 року, у якій зазначено усе майно позивача та відсутня інформація про приміщення по вул..Шевченка ,78 у м.Львові, так як така не підтверджує, коли саме було виконано рішення суду, згідно ст.26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Суд вважає необґрунтованими пояснення представника позивача про те, що ним відчужено дане приміщення у 2017 році третім особам, так як доказів на підтвердження даної обставини суду не надано, а з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.06.2018 року вбачається, що за адресою м.Львів вул.. Шевченка,78 прав власності не зареєстровано, тобто дане приміщення не перебуває у власності ні позивача, ні третіх осіб.

Крім того, суд вважає необґрунтованими пояснення позивача про те, що у виконавця не було підстав відкривати виконавче провадження, так як рішення суду не набрало законної сили, так як у наказі від 22.01.2018 року на виконання рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2017 року зазначено, що таке набрало законної сили 30.12.2017 року. Не може бути підставою для скасування оскаржуваних постанов і те, що позивачем не отримано постанову про відкриття виконавчого провадження, так як згідно матеріалів виконавчого провадження така скеровувалась на юридичну адресу позивача та не була вручена за закінченням терміну зберігання .

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На думку суду, позивачем не надано доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідач довів, що діяв з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та вимог законодавства України.

Таким чином, оскаржені постанови є такими, що прийняті державним виконавцем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Судові витрати не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 271, 287 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард ( 43005, м.Луцьк вул. Стрілецька,4, код ЄДРПОУ 13983234) до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області ( 79007, м.Львів, вул.. Котлярська,6, код ЄДРПОУ 35009321) про визнання протиправними та скасування постанов відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення із врахуванням п.п.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України.

Повний текст рішення складено 28 вересня 2018 року.

Суддя Кухар Н.А.