Рішення

від 25.09.2018 по справі 297/1255/18

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/1255/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого Гал Л. Л., за участю секретаря Адамчо К.С., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину нерухомого майна,

в с т а н о в и в :

В червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Берегівського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину нерухомого майна, в якому просила визнати за нею право власності на 1\2 частину земельної ділянки за кадастровим номером: 2110200000:01:031:0014, площею 0,1376 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташованої в м. Берегове, вул. Мукачівська, 190\1, та право власності на 1\2 частину нежитлової будівлі за цією ж адресі.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з 1993 року по 2012 рік знаходилась у шлюбі із відповідачем, рішенням Берегівського райсуду від 16.08.2012 року за її позовом шлюб між ними розірвано. Від шлюбу мають двох, вже, повнолітніх дітей. За час шлюбу вони із відповідачем набули нерухоме майно - земельну ділянку за кадастровим номером: 2110200000:01:031:0014, площею 0,1376 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташованої в м. Берегове, вул. Мукачівська, 190\1, на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2009 року реєстровий № 2898, та нежитлову будівлю, також за цією адресою, на підставі договору купівлі-продажу від 03 грудня 2003 року реєстровий № 3-3060. Оскільки дане майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя у відповідності до ст.ст.60, 70 СК України та ст.ст.368, 370, 372 ЦК України, тому воно повинно бути поділено між ними в рівних частках - по 1\2 частці кожному.

У відзиві відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги заперечив вказав, що у поданій позивачкою ще в 2012 році позову до суду про розірвання суду вона стверджувала, що спору між ними про поділ майна немає. Дійсно вони при розірванні шлюбу досягли обопільної згоди про поділ спільного майна. Так, він, відповідач, залишив позивачки ОСОБА_1 у власності квартиру в м. Ніредьгаза, вул. Чіллаг Кьоз, 9\4, в Угорщині, та придбав за власні кошти і зареєстрував на сина ОСОБА_3 квартиру в АДРЕСА_1. Натомість, він, відповідач ОСОБА_2, залишив у своєї власності спірні земельну ділянку та нежитлову будівлю за адресою м. Берегове, вул. Мукачівська, 190\1, а також інше майно. На підтвердження даної домовленості позивачка ОСОБА_1 11.09.2012 року дала нотаріальну заяву, посвідчену приватним нотаріусом про те, що вона немає до нього, відповідача ОСОБА_2, жодних матеріальних та фінансових претензій щодо спільно нажитого майна. Тобто, спірні земельна ділянка та нежитлова будівля є його, відповідача, особистою власністю. Крім того, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 72 СК України, ст. 256, ч. 1 ст. 261, ст. 267 ЦК України відповідач ОСОБА_2 у відзиві вказує також на пропуск позивачкою строку позовної давності та просить застосувати наслідки її пропущення - відмовити у задоволенні позову (а.с. 34-37).

Ухвалою судді від 22.06.2018 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с. 19).

Ухвалою райсуду про забезпечення позову від 06.07.2018 року заява позивачки ОСОБА_1 була задоволена та накладено арешт на земельну ділянку за кадастровим номером: 2110200000:01:031:0014, площею 0,1376 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташованої в м. Берегове, вул. Мукачівська, 190\1, та на нежитлову будівлю, розташовану за тієї ж адресою, які належать на праві приватної власності ОСОБА_2, та заборонено йому та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо цього майна до вирішення справі по суті (а.с. 26-27).

18.07.2018 року ухвалою суду про витребування доказів клопотання позивачки ОСОБА_1 задоволено та витребувано від Берегівської державної нотаріальної контори копії договору купівлі-продажу від 11 серпня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 2898 та договору купівлі-продажу від 03 грудня 2003 року, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 3-3060 (а.с. 42-43).

10.08.2018 року ухвалою суду заявлений головуючим - суддею Фейіром О.О. самовідвід у справі задоволений та справа у порядку ст.33 ЦПК України була перерозподілена мені, судді Гал Л.Л. (а.с. 59-60, 61, 62).

Ухвалою від 05.09.2018 року закрито підготовче засіданні, на яке з'явився лише представника відповідача за ордером адвокат ОСОБА_4 та підтримав поданий письмовий відзив, та справа призначена до розгляду по суті (а.с. 69-70).

В судове засідання учасники процесу не з'явились, від них поступили заяви про розгляд справи без їх участі (а.с. 45, 74).

Судом у справі встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 24.04.1993 року уклали шлюб, а рішенням Берегівського райсуду від 16.08.2012 року вказаний шлю між ними розірваний (а.с. 6, 11).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майно щодо суб'єкта власником спірної земельної ділянки за адресою в м. Берегове, вул. Мукачівська, 190\1, згідно договору купівлі-продажу від 11.08.2009 року, та комплексу - нежитлової будівлі згідно договору купівлі-продажу від 03.12.2003 року є відповідач ОСОБА_2.

Тобто, спірне майно набуто під час їх шлюбу. Вказане не заперечує відповідач.

Дійсно, згідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст.70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Кореспондуються із цими нормами сімейного законодавства вимоги частини 1 і 3 ст. 368, ст.ст. 370, 372 ЦК України.

Отже, виходячи з приписів вищенаведених норм спірні земельна ділянка та нежитлова будівля на час їх набуття були об'єктами права спільної сумісної власності подружжя та могли ділитися в рівних частках.

Однак вищезгаданий аргумент позивачки щодо спірного майна обґрунтовано спростовується наданим відповідачем доказом - нотаріально завіреною заявою позивачка ОСОБА_1 від 11.09.2012 року, посвідчену приватним нотаріусом про те, що вона немає до колишнього чоловіка ОСОБА_2 жодних матеріальних та фінансових претензій щодо спільно нажитого майна (а.с. 38).

Згідно до частин 1 і 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що очевидно достатніх доказів позивачкою ОСОБА_1 про те, що домовленості про поділ спільного майна подружжя між нею і ОСОБА_2, у тому числі, щодо спірної земельної ділянки та нежитлової будівлі не було, не довела, її твердження спростовані наданим відповідачем належним доказом, а тому у позовних вимогах слід відмовити.

Також відповідач аргументовано послався у відзиві на сплив позовної давності позивачкою у даному спорі.

Так, згідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин 3 і 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки після розірвання шлюбу між сторонами пройшло більше шести років, тому заява відповідача про застосування позовної давності є також підставою у відмові у позову.

Згідно абзацу 3 пункту 11 постанови № 14 Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, оскільки позивачка ОСОБА_1 свої вимоги не довела, тому у позові слід відмовити із цієї підстави.

Відповідно до частин 9 і 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

В зв'язку з цим, заходи забезпечення позову, прийняті ухвалою від 06.07.2018 року про накладення арешту на земельну ділянку за кадастровим номером: 2110200000:01:031:0014, площею 0,1376 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташованої в м. Берегове, вул. Мукачівська, 190\1, та на нежитлову будівлю, розташовану за тієї ж адресою, які належать на праві приватної власності ОСОБА_2 та, якою також заборонено відповідачу та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо цього майна до вирішення справі по суті слід скасувати.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 80, 81, 141, ч. ч. 9 і 10 ст.158, 259, 263, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, ч.2 ст. 72 СК України, ст. 256, ч.1 ст.261, ч. ч. 3 і 4 ст.267 ЦК України, пункту 11 постанови № 14 Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі , суд

р і ш и в :

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину нерухомого майна - відмовити повністю.

Заходи забезпечення позову, прийняті ухвалою від 06.07.2018 року про накладення арешту на земельну ділянку за кадастровим номером: 2110200000:01:031:0014, площею 0,1376 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташованої в м. Берегове, вул. Мукачівська, 190\1, та на нежитлову будівлю, розташовану за тієї ж адресою, які належать на праві приватної власності ОСОБА_2 та, якою також заборонено відповідачу ОСОБА_2 та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо цього майна до вирішення справі по суті - скасувати.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Берегівський районний суд до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_5.