Постанова

від 27.09.2018 по справі 161/3800/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/3800/18 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А.М. Провадження № 22-ц/773/865/18 Категорія: 55 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Русинчука М.М.,

секретар Концевич Я.О.

з участю: представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Колізей Плюс про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунків за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_4 та відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Колізей Плюс на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) Колізей Плюс про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунків та компенсації за інфляційні втрати.

Покликався на те, що з 23 травня 2012 року виконував обов'язки голови правління ОСББ Колізей Плюс на 0,1 ставки, з оплатою праці згідно з штатним розписом. Наказом №11 від 29 грудня 2013 року було затверджено штатний розпис, згідно якого з 01 січня 2014 року посадовий оклад голови правління становить 2500 грн., також наказом №12 від 29 серпня 2014 року було встановлено голові правління з 01 вересня 2014 року повний робочий день з оплатою праці згідно штатного розпису.

Згідно з рішенням зборів правління, оформленого протоколом № 1 від 07 липня 2017 року, його звільнено з посади голови правління ОСББ Колізей Плюс на підставі п. 9 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

При звільненні відповідачем не були проведені розрахунки в сумі 13103,11 грн., в тому числі 595,24 грн. нарахованої заробітної плати за період із 01 липня 2017 року по 07 липня 2017 року та 12507,87 грн. компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 23 травня 2012 року по 07 липня 2017 року.

Відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки заробітної плати при звільненні, виходячи з наступних розрахунків: 101,69 грн. (середній заробіток за час роботи на посаді за один день) х 249 днів (з 08 липня 2017 року по 13 березня 2018 року (день подання заяви до суду)) = 25320,81 грн.

Просив суд стягнути з відповідача 595,24 грн. - нарахованої заробітної плати, 12507,87 грн. - компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та 25320,81 грн. - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 22 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСББ Колізей Плюс 2000 гривень понесених за надання правничої допомоги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Вказує про неправильне застосування судом норм матеріального права, неправильне тлумачення положень Статуту, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач ОСББ Колізей Плюс подало апеляційну скаргу у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині стягнення судових витрат, стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 гривень та сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір.

Вивчивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга ОСОБА_4 не підлягає до задоволення, а скарга ОСББ Колізей Плюс підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем заявлених позовних вимог.

Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи та грунтується на законі.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 23 травня 2012 року по 21 червня 2017 року працював на посаді голови правління ОСББ Колізей Плюс (а.с. 39-42).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 10 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (в редакції Закону від 23.09.2010 року що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон Про ОСББ ) вищим органом управління об'єднання є загальні збори. До виключної компетенції загальних зборів членів об'єднання відноситься: обрання членів правління об'єднання; визначення розміру матеріального та іншого заохочення членів об'єднання і правління; затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту. Порядок обрання та відкликання членів правління, їх кількісний склад та строки обрання встановлюються загальними зборами.

Аналогічні положення містяться у п.п. 4.5., 4.12 Статуту ОСББ Колізей Плюс в редакції 27.04.2009 року та в редакції статуту зі змінами від 29.04.2014 року (далі - Статут) (а.с. 33-38).

Пунктом 4.7 вказаного Статуту, передбачено, що правління зі свого складу обирає голову правління, який укладає в межах своєї компетенції угоди, розпоряджається коштами об єднання відповідно до затвердженого кошторису.

Встановивши, що визначення розміру будь-якого матеріального заохочення віднесено до компетенції загальних зборів ОСББ, як повноважного органу на вирішення цього питання, та що загальні збори не встановлювали розміру матеріального заохочення, не затверджували кошторису, такі дії голова правління вчинив одноосібно, виходячи із власних міркувань встановив собі посадовий оклад та нараховував собі заробітну плату, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того встановлено, що будучи головою правління, усі документи ОСОБА_4 утримував у себе, однак стверджуючи про виконання своїх посадових обов'язків протягом повного робочого дня, не подав суду правил внутрішнього трудового розпорядку, затверджених функціональних обов'язків голови.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що він працював на посаді голови правління, оскільки видав щодо себе наказ про прийняття на роботу, не дають підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та нарахування компенації за дні невикористаної відпустки, оскільки компетентним органом не приймалось рішення про розмір винагороди за його роботу, він не подав доказів, яку саме роботу він виконував протягом повного робочого дня, одночасно працюючи головою правління у більш як десяти інших ОСББ.

Апеляційний суд відхиляє викладені в апеляційній скарзі аргументи позивача про те, що до повноважень правління належить і звільнення з роботи голови правління, оскільки посада голови ОСББ, яку займав позивач, є виборною, тому право звільнити голову має той орган, який його обрав.

Наведене слідує з положень ст. 10 Закону, згідно з якими, повноважним органом, який відкликає із посади усіх членів правління, в тому числі і голову правління, є загальні збори ОСББ. До компетенції правління вирішення питання звільнення голови правління не належить.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до цитування рішення суду та тлумачення його змісту та не містять підстав для його скасування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСББ Колізей Плюс виходячи з такого.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 133 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу відповідач подав угоду, укладену з адвокатом, квитанцію про сплату гонорару, розрахунок. Вбачається, що адвокат брав участь в усіх судових засіданнях, готував процесуальні документи , тому підстав вважати, що розмір витрат, понесених на правничу допомогу, не відповідає вимогам частини 4 статті 137 ЦПК України, не має.

Згідно з нормами ч.5 статті 133 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, підставою для зменшення витрат на правничу допомогу є одночасне існування двох обставин: недотримання положень частини 4 статті 137 ЦПК України та клопотання іншої сторони.

У суді першої інстанції позивач та його представник не заявляли клопотання про зменшення таких витрат та не посилались на недотримання вимог 4 статті 137 ЦПК України, отже, у суду не було підстав для зменшення витрат на правничу допомогу, понесених та документально підтверджених відповідачем. Тому у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, витрати у розмірі 8000 гривень підлягають стягненню з позивача на користь відповідача на підставі положень статті 141 ЦПК України.

При подачі апеляційної скарги на рішення суду в частині стягнення судових витрат відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1057.50 грн.

Згідно з роз'ясненнями, наданими у п.22 Постанови Пленуму ВССУ від №10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" , у разі оскарження рішення суду лише в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не пов'язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір.

Відтак помилково сплачений відповідачем судовий збір не може бути стягнутий з іншої сторони, а підлягає поверненню на підставі поданої заяви у порядку, встановленому Законом України Про судовий збір .

Відповідно до частин 3, 4 статті 376 ЦПК України підставою для скасування рішень повністю чи частково, або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Зміна рішення може полягати у доповненні його мотивувальної та (або) резолютивної частини, а тому рішення суду першої інстанції у частині стягнення судових витрат слід змінити, стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСББ Колізей Плюс 8000 грн. витрат, понесених на правничу допомогу.

Керуючись статтями 374,376, 382,383, 384, 389-390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Колізей Плюс задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2018 року в даній справі у частині стягнення з ОСОБА_4 судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Колізей Плюс 8000 (вісім тисяч) грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.

Головуючий

Судді: