Рішення
від 11.09.2018 по справі 817/1371/18
РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 вересня 2018 року м. РівнеСправа №817/1371/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., за участю секретаря судового засідання Мидловець Л.О., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Укленко" доГоловного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Укленко" (далі - ТОВ "Укленко") звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - ГУ ДФС у Рівненській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми "Р" від 19.04.2018 №0003591401, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 141149,00грн., форми «В1» від 05.02.2018 №0000081202, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафну санкцію на суму 446857,50грн., форми «В4» від 05.02.2018 №0000091202, яким застосовано штрафну санкцію на суму 65854,00грн., форми «ПС» від 05.02.2018 №0000681401, яким застосовано штрафну санкцію на суму 340,00грн., форми «Р» від 05.02.2018 №0000691401, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму 28904,51грн., форми «Д» від 05.02.2018 №0000311306 в частині збільшення грошового зобов'язання за штрафними санкціями на суму 28540,20грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки суперечать положенням чинного податкового законодавства, ґрунтуються на припущеннях осіб, що проводили перевірку, не підтверджуються належними доводами та доказами передбаченими Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Ухвалою суду від 22.05.2018 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Разом з тим, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву (відзив).

У встановлений судом строк відповідачем до суду подано відзив, у якому він заперечив проти задоволення позовних вимог.

У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги повністю.

24.07.2018 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та почато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та суду пояснила, що ТОВ "Укленко" провело капітальний ремонт внаслідок чого здійснило суттєве поліпшення основних засобів чим порушило п.14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 ОСНОВНІ ЗАСОБИ , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за №391/3684 (далі - П(С)БО 7 Основні засоби ) та пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, оскільки позивачем було проведено ремонт основних засобів, для підтримання об'єктів в придатному для використання стані та одержання при цьому первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від використання об'єктів, відтак цілком правомірно витратити на проведення ремонтних робіт відповідно до п.29 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів , затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561 (далі - Методичні рекомендації №561), та п.15 П(С)БО 7 Основні засоби віднесено до складу витрат. Також позивач посилається на безпідставність висновків ГУ ДФС у Рівненській області про непідтвердженість реальності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" та на те, що взаємовідносини з ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" здійсненні без мети реального настання правових наслідків, лише з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, оскільки за даними операціями роботи фактично були виконані, оплату здійснено в повному обсязі, господарські операції відображені в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, відбулись реально і спричинили зміни у стані та структурі активів учасників таких операцій, а тому ТОВ "Укленко" цілком правомірно віднесено суми ПДВ до податкового кредиту у деклараціях з ПДВ за квітень 2016року на суму - 178871.00грн., за червень 2016 року на суму - 201136.00грн., за липень 2016 року на суму - 43333.00грн. Зазначає, що в період за який проводилась перевірка (з 01.01.2014 по 31.12.2016) частка об'єкту нежитлової нерухомості 65/100, що належала на праві власності ТОВ "Укленко" не була об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, тому ТОВ "Укленко" протиправно донараховано податкові зобов'язання та штрафні санкції з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016року, а нарахування ГУ ДФС у Рівненській області вказаного податку на підставі рішення Березнівської міської ради від 27.01.2015 №990 у 2017 році взагалі не можливе, враховуючи положення пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України. Вказує на те, що відповідачем протиправно застосовано положення п.127.1 ст.127 ПК України при нарахуванні штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасне перерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб під час виплати доходів на користь платників податків. Вважає, що прийняті ГУ ДФС у Рівненській області вищезазначені податкові повідомлення-рішення суперечать приписам частини другої статті 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по сплаті грошових зобов'язань на користь Державного бюджету України. Просив позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила, надавши пояснення тотожні відзиву. Зокрема, вказала, що як вбачається з акту перевірки позивачем в період за який проводилась планова перевірка з (01.01.2014 по 31.12.2016) порушено вимоги п.14 П(С)БО 7 Основні засоби , пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, п.44.1 ст.44 розділу І, п.198.6, п.198.3, п.198.1 ст.198, п.200.1, п.200.4, ст.200 ПК України, пп.266.1.1, пп.266.2.1 п.266.2, пп.266.3.3 п.266.3, пп.266.5.1 п.266.5, пп.266.7.5 п.266.7, п.266.9.1 п.266.9 ст.266 ПК України, п.15.1 ст.15, п.38.2 ст.38, п.51.1 ст.51, п.57.1 ст.57, пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, пп.168.1.1, п.168.1.2 п.168.1 ст.168, пп.168.1.5, п.168.1 ст.168, пп.168.4.4 п.168.4 ст.168, пп.168.4.7. п.168.4 ст.168, п.171.1 ст.171, п.176.2 ст.176 ПК України, а відтак з урахуванням наведених у відзиві на позовну заяву обставин вважає, що відповідачем правомірно було винесені оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ГУ ДФС у Рівненській області проведена планова виїзна документальна перевірка ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Укленко" (код ЄДРПОУ 32413615) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, валютного законодавства - за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт №91/17-00-14-01/32413615 від 19.01.2018.

Згідно з висновками вказаного акта перевірки, контролюючим органом встановлено порушення п.14 П(С)БО 7 Основні засоби , пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, п.44.1 ст.44 розділу І, п.198.6, п.198.3, п.198.1 ст.198, п.200.1, п.200.4, ст.200 ПК України, пп.266.1.1, пп.266.2.1 п.266.2, пп.266.3.3 п.266.3, пп.266.5.1 п.266.5, пп.266.7.5 п.266.7, п.266.9.1 п.266.9 ст.266 ПК України, п.15.1 ст.15, п.38.2 ст.38, п.51.1 ст.51, п.57.1 ст.57, пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, пп.168.1.1, п.168.1.2 п.168.1 ст.168, пп.168.1.5, п.168.1 ст.168, пп.168.4.4 п.168.4 ст.168, пп.168.4.7. п.168.4 ст.168, п.171.1 ст.171, п.176.2 ст.176 ПК України.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки позивачем було подано до ГУ ДФС у Рівненській області заперечення №13 від 25.01.2018 на висновки акту перевірки. За наслідками розгляду яких, висновки по фактах порушень такого акта ГУ ДФС у Рівненській області викладено у новій редакції зазначеній у відповіді на заперечення до акту перевірки.

На підставі акта перевірки від 19.01.2018 №91/17-00-14-01/32413615, ГУ ДФС у Рівненській області винесено податкові повідомлення-рішення від 05.02.2018:

- форми "Р" №0000721401, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 160968,00грн. (128774,00грн. - за основним платежем, 32194,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом));

- форми «В1» №0000081202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафну санкцію на суму 446857,50грн.;

- форми «В4» №0000091202, яким позивачу застосовано штрафну санкцію на суму 65854,00грн.;

- форми «ПС» №0000681401, яким позивачу застосовано штрафну санкцію на суму 340,00грн.;

- форми «Р» №0000691401, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму 28904,51грн. (23123,61грн. - за основним платежем, 51780,90грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом));

- форми «Д» №0000311306, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб та пені на суму 28854,61грн. (28540,20грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом), 314,41грн. - пеня).

16.02.2018 позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення у адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України №13393/6/99-99-11-01-01-25 від 18.04.2018 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 05.02.2018 №0000081202, №0000091202, №0000681401, №0000691401, №0000311306, а податкове повідомлення-рішення №0000721401 від 05.02.2018 скасовано в частині 19818,50грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, за наслідками чого та в силу вимог п.60.4 ст.60 ПК України, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 19.04.2018 №0003591401, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 141149,00грн. (128774,00грн. - за основним платежем, 12375,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом)).

Вважаючи такі рішення податкового органу протиправними, ТОВ "Укленко" звернулося до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

В акті перевірки відповідач вказав, (стор. 15, 16 акту перевірки) , що ремонтні роботи, які були виконані ТОВ "Укленко" протягом 2015 та 2016 на підставі укладених договорів з ТОВ Саан (21084797) та ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" (40213181) (перелік договорів наведений на сторінках 7-15 акту) належать до капітального ремонту, а тому вартість таких робіт потрібно було віднести до збільшення первісної вартості основних засобів. Відповідач констатує, що виконавши такі роботи позивач здійснив капітальний ремонт, а відтак суттєве поліпшення основних засобів по власних об'єктах нерухомості в м.Березне, вул.Андріївська, 48, внаслідок чого не збільшив первісну вартість основних засобів. В результаті чого в акті перевірки зроблено висновок, що позивачем в порушення п.14 П(С)БО 7 Основні засоби та пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України занижено значення показника у року 02 Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності у розмірі 715409грн. , в тому числі. за 2015 рік на - 440409грн., та за 2016 на - 275000грн., внаслідок чого занижено податок на прибуток на - 128774грн. в.т. ч. за 2015 рік на - 79274грн., за 2016 рік на - 49500грн.

Суд не погоджується з такими висновками фіскального органу враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ТОВ "Укленко" понесло витрати по проведенню ремонтних робіт власних основних засобів (виробничих приміщень та складу сировини) у м.Березне Рівненської області.

Зазначені роботи виконувались підрядними організаціями ТОВ "Саан" (у 2015року) на підставі укладених договорів №01/07-15 від 16.07.2015, №01/09-15 від 01.09.2015, №01/11-15 від 01.11.2015, №01/12-15 від 01.12.2015 та ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" (у 2016 році) на підставі укладеного договору №2-06 від 24.06.2016року, предметом яких є виконання ремонтних робіт (поточного ремонту) виробничих приміщень та складу сировини приміщень ТОВ Укленко у м.Березне, Рівненської області.

За наслідками проведених робіт сторони підписали акти приймання виконаних робіт (форма КБ-2в). Аналіз актів виконаних робіт (форма КБ-2в) свідчить, що підрядниками були проведені поточні ремонти оздоблення, фундаменту, віконних та дверних прорізів, підлоги, інженерних мереж, покрівлі (виробничих приміщень та складу сировини) за адресою: Рівненська обл., Березнівський р-н., м. Березне. вул. Андріївська, 48.

Як вбачається з наказів ТОВ "Укленко" №157 від 16.07.2015, №148 від 24.06.2016, №260 від 01.12.2015, №261 від 02.12.2015, №233 від 01.11.2015, №188 від 01.09.2015 метою проведених ремонтних робіт було підтримання об'єктів ТОВ "Укленко" у придатному для використання за призначенням робочому стані та одержання при цьому первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання.

Прийняттю рішень про проведення ремонтних робіт передували обстеження таких основних засобів, що стверджується актами огляду будівель швейної фабрики ТОВ "Укленко" від 05.05.2014, 09.09.2014, 03.06.2015, 10.12.2015, 14.03.2016, 10.10.2016.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.44.2 ст.44 ПК України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Отже, формування витрат для визначення фінансового результату до оподаткування за звітний податковий період здійснюється виходячи з національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Основними нормативними документами, які регламентують порядок обліку платником податку основних засобів та їх відображення у бухгалтерському обліку або міжнародній фінансовій звітності, є П(С)БО 7 Основні засоби та Методичні рекомендації №561.

У розділі 6 Методичних рекомендацій №561 дається поняття обліку ремонту та поліпшень основних засобів.

Згідно з п.28 Методичних рекомендацій №561, приймання закінчених робіт з ремонту і поліпшення основних засобів (модернізація, добудова, реконструкція тощо) оформлюється актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів.

Відповідно до п.14 П(С)БО 7 Основні засоби , первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів.

Пунктом 28 Методичних рекомендацій №561 розділяється поняття ремонту і поліпшення основних засобів при цьому у п.14 П(С)БО 7 Основні засоби чітко вказується, що первісна вартість основних засобів збільшується лише на суму витрат пов'язаних з поліпшенням об'єкта здійсненого шляхом модернізації, модифікації, добудови, реконструкції, дообладнання і лише тоді коли такі витрати призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта.

У відповідності до п.15 П(С)БО 7 Основні засоби витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат. Вказана норма кореспондується з п.32 Методичних рекомендацій №561.

Питання, щодо обліку поліпшення основних засобів регулюється п.31 Методичних рекомендацій №561 який визначає, що вартість робіт, що приводять до збільшення очікуваних майбутніх вигод від об'єкта основних засобів, включається до капітальних інвестицій з майбутнім збільшенням первісної вартості основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов'язаних з поліпшенням основних засобів, є зростання внаслідок цих витрат очікуваного терміну корисного використання об'єкта, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об'єктом. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням та ремонтом об'єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством.

Прикладами такого поліпшення є:

а) модифікація, модернізація об'єкта основних засобів з метою подовження терміну його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності;

б) заміна окремих частин устаткування для підвищення якості продукції (робіт, послуг);

в) впровадження ефективнішого технологічного процесу, що дозволить зменшити первісно оцінені виробничі витрати;

г) добудова (надбудова) будівлі, що збільшить кількість місць (площу) будівлі, обсяги та/або якість виконуваних робіт (послуг) чи умови їх виконання.

У відповідності до п.5 ст.8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства.

Отже у чинному законодавстві щодо обліку основних засобів відсутні визначення. капітальний чи поточний ремонт. Всі витрати по ремонту (капітальний чи поточний) згідно законодавства підприємство може віднести до складу витрат. При цьому, з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат, рішення чи такі витрати спрямовані на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція тощо) об'єкта, що приведе у майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об'єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, приймається керівником підприємства, що чітко передбачено п.29 Методичних рекомендацій №561, відтак позивачем цілком правомірно у відповідності до п.15 П(С)БО 7 Основні засоби витрати по проведенню ремонтних робіт власних основних засобів включено до складу витрат.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на лист Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30.04.2003 №7/7-401, оскільки такий лист не регулює питання обліку основних засобів. При цьому, відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивачем здійснено витрати, які призвели до поліпшення основних засобів, зокрема що внаслідок таких витрат відбулась модифікація, модернізація, об'єкта основних засобів з метою збільшення його виробничої потужності, або що такі витрати збільшують очікуваний строк корисного використання об'єкту основних засобів, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), що виробляється надається об'єктом основних засобів позивача.

Вказане підтверджується також висновком експерта Рівненської торгово-промислової палати України В-93 від 07.02.2018.

Вищезазначена правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.02.2018 у справі №821/1496/16.

Таким чином, висновки перевірки щодо порушення позивачем вимог п.14 П(С)БО 7 Основні засоби та пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України є необґрунтованими та безпідставними, а відтак прийняте ГУ ДФС у Рівненській області на їх підставі податкове повідомлення-рішення №0003591401 від 19.04.2018, яким позивачу за платежем податок на прибуток збільшено суму грошового зобов'язання на - 141149,00грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями - 128774,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 12375,00грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

В акті перевірки відповідач робить висновки, що надані до перевірки бухгалтерські документи на підтвердження приймання-передачі проведення ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" будівельних робіт для ТОВ "Укленко" не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів, що свідчить про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" їх вид, обсяги, якість та розрахунки за період квітень, травень, червень та липень 2016року Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання здійсненні без мети реального настання правових наслідків, лише з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків. Що перевіркою встановлено відсутність у ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" основних засобів, виробничих потужностей та трудових ресурсів необхідних для виконання робіт, а тому відповідно до представлених для перевірки договорів та актів виконаних робіт щодо їх форми складання та змісту, вбачається проведення фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди, зокрема, коли операції здійснюються з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту і не мають реального товарного характеру. Відповідач зазначає, що перевіркою повноти декларування податку на додану вартість, правомірності декларування сум податку, що підлягають бюджетному відшкодуванню за період січень 2014 року - грудень 2016 року встановлено завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму - 423340,00грн., в тому числі по деклараціях з ПДВ: за квітень 2016 року на суму - 178871,00грн.; за червень 2016 року на суму - 201136,00грн.; за липень 2016 року на суму - 43333,00грн., що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму - 357486грн., в тому числі: за квітень 2016 року на суму - 113017,00грн., за червень 2016 року на суму - 201136,00грн., за липень 2016 року на суму - 43333,00грн., та до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2016 року на суму - 65854,00грн.

Суд не погоджується з такими висновками фіскального органу враховуючи наступне.

Господарські відносини між ТОВ "Укленко" та ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" здійснювалися на підставі Договору №25/03-16 від 24.03.2016 та Договору №2-06 від 24.06.2016, предметом яких є проведення будівельних робіт - Прибудова складу ТОВ "Укленко" у м. Березне, Рівненської області (п.1.1 Договору №25/03-16 від 24.03.2016) та проведення поточного ремонту виробничих приміщень та складу сировини приміщень ТОВ "Укленко" у м. Березне, Рівненської області (п.1.1. Договору №2-06 від 24.06.2016).

Відповідно до п.2.2 вказаних Договорів, протягом 5 (п'яти) робочих днів після закінчення робіт складається акт здачі приймання за відповідний період.

Згідно з п.2.3 вказаних Договорів, оплата здійснюється протягом 5 (п'яти) днів після підписання акту приймання-здачі виконаних робіт, дозволяється попередня оплата робіт.

Виконані згідно з вказаними правочинами роботи були прийняті позивачем, що підтверджують підписані між сторонами акти приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в), Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма №КБ-3) за квітень, травень, червень, липень 2016 року.

Виконані по Договору №25/03-16 від 24.03.2016 та Договору №2-06 від 24.06.2016 роботи були оплачені позивачем ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд", що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по рахунку ТОВ "Укленко" від 01.04.2016 на суму 291450грн. з ПДВ; від 11.04.2016 на суму 481774,37грн. з ПДВ; від 20.04.2016 на суму 300000,00грн. з ПДВ; від 04.05.2016 на суму 457423,67грн. з ПДВ; від 23.05.2016 на суму 300000,00грн. з ПДВ; від 07.06.2016 на суму 379392,41грн. з ПДВ; від 24.06.2016 на суму 70000,00грн. з ПДВ; від 02.07.2016 на суму 110000,00грн. з ПДВ; від 22.07.2016 на суму 150000,00грн. з ПДВ; від 12.09.2016 на суму 11035,20грн. з ПДВ; від 20.10.2016 на суму 100000,00грн. з ПДВ; від 21.10.2016 на суму 95211,20грн. з ПДВ та копіями платіжних доручень.

Також, сторонами вказаних правочинів оформлені податкові накладні №1 від 01.04.2016; №2 від 11.04.2016; №3 від 20.04.2016; №1 від 04.05.2016; №2 від 23.05.2016; розрахунок коригування кількісних і вартісних показників №1 від 31.05.2016 до податкової накладної №1 від 04.05.2016; №1 від 07.06.2016; №5 від 24.06.2016; №1 від 02.07.2016; №3 від 22.07.2016, які надані фіскальному органу під час перевірки та перелік яких міститься в акті перевірки (стор. 27 акту перевірки).

Податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивачем включено до податкового кредиту по деклараціях з податку на додану вартість за квітень 2016 року ПДВ в сумі - 178871,00грн., за червень 2016 року ПДВ в сумі - 201136,00грн., за липень 2016 року ПДВ в сумі - 43333,00грн.

Контрагент позивача ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" у відповіді на ухвалу суду про витребування доказів підтверджує виконання робіт по зазначеним вище договорам, реальність господарських операцій та в підтвердження вказаного надав копії первинних документів, які підтверджують залучення підрядником матеріально-технічних ресурсів та робочої сили, закупку будівельних матеріалів.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано також копію наказу про призначення відповідального за здійснення технічного нагляду, копію журналу обліку використаних будівельних матеріалів об'єкт: ТОВ "Укленко", фото будівництва об'єкту позивача.

На момент здійснення господарських операцій ТОВ "Укленко" та ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" були належним чином зареєстрованими, як юридичні особи та платники податку на додану вартість, мали повну податкову правосуб'єктність, установчі документи недійсними у судовому порядку не визнавались, що підтверджується даними акту перевірки на стор. 3, 4, 19, та не заперечується відповідачем.

Основний вид діяльності позивача згідно з КВЕД-2010 - виробництво іншого верхнього одягу (14.13 - КВЕД-2010).

За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону №996-XIV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за умови наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені нормами чинного законодавства.

Відтак, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону №996-XIV встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг, придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Для встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.2 наказу Міністерства фінансів України Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995 (далі - Положення №88) визначено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що надані до перевірки податкові накладні відповідають вимогам, встановленим вище вказаними нормами законодавства, та були належним чином зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вказані у податкових накладних суми податку на додану вартість відображені позивачем у деклараціях з податку на додану вартість.

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи первинні документи (ст.ст.1, 9 Закону №996-XIV; п.2.1 Положення №88), визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених господарських операцій (ст.1 Закону №996-XIV; абз.2 п.2.1 Положення №88) між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд", в межах господарської діяльності позивача (пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, абз.2 п.2.1 Положення №88).

Таким чином, суд дійшов висновку, що факти здійснення господарських операцій з ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" по Договору №25/03-16 від 24.03.2016 та Договору №2-06 від 24.06.2016 повністю підтверджені первинними документами, відображенням господарських операцій в податковому обліку. Відтак, віднесення платником податків сум ПДВ до податкового кредиту у звітному (податковому) періоді: за квітень 2016 року ПДВ в сумі - 178871,00грн., за червень 2016 року ПДВ в сумі - 201136,00грн., за липень 2016 року ПДВ в сумі - 43333,00грн. є правомірним та обґрунтованим.

Крім того, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість здійснено на підставі даних про господарські операції, які підтверджені усіма необхідними первинними і обліковими документами, та є правомірним.

Суд критично оцінює посилання відповідача в акті перевірки, щодо окремих недоліків в оформленні первинних документів, оскільки неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд бере до уваги, що фіскальний орган не навів в акті перевірки конкретних обставин щодо нереальності господарських операції позивача з ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" по Договору №25/03-16 від 24.03.2016 та Договору №2-06 від 24.06.2016, а лише вказав на загальні ознаки нереальності операцій. Висновок відповідача щодо нереальності операцій позивача ґрунтувалися виключно за результатами аналізу інформаційних систем відповідача, а саме Єдиного державного реєстру податкових накладних, показники звітності контрагента позивача, відомості АІС ДФС Податковий блок тощо. При цьому суд констатує, що матеріали справи не містять відомостей, що відповідачем окрім аналізу первинних документів при перевірці позивача, вчинялися дії щодо дослідження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, зокрема що відповідач звертався до ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" з письмовим запитом в порядку ст.73, або вчиняв дії щодо проведення зустрічної звірки контрагента позивача, з метою отримання інформації про наявність або відсутність у останнього потужностей, матеріально-технічної бази, робочої сили при провадженні робіт по вказаним вище правочинам, або залучення останніх на підставі укладених договорів.

Відповідно до п.62.1 ст.62 ПК України, податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків (пп.62.1.1); інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів (пп.62.1.2); перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (пп.62.1.3).

Відповідно до п.73.3 ст.73 ПК України, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Відтак, в межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення контрагентом позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або в іншій не забороненій чинним законодавством формі у період здійснення господарських операцій.

Твердження податкового органу про відсутність у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів не свідчить про нереальність господарських операції позивача з ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд" по Договору №25/03-16 від 24.03.2016 та Договору №2-06 від 24.06.2016.

Реальність господарських операцій жодним чином не впливає на наявність у контрагента платника виробничих, трудових та інших ресурсів, оскільки останній має право залучати їх на підставі цивільно-правових угод.

Виходячи з вищенаведених норм ПК України, підтвердженням факту здійснення господарської операції є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, а підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Суд зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачається зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю. Відповідачем в свою чергу не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наявними в матеріалах справи первинними документами. В той же час, відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди, як і не встановлено узгодженості дій позивача та його контрагента направлених на отримання податкової вигоди.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або фіктивності його контрагента.

Суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності і намірів своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи, послуги) незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Однак, відповідачем не доведено, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з контрагентом було одержання податкової вигоди, як то вказує відповідач.

Не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект. Натомість, предметом правочинів було спорудження та ремонт основних засобів для ведення господарської діяльності позивача з пошиття одягу, відтак вказані роботи були спрямовані на отримання економічного ефекту та використання результату виконаних робіт у власній господарській діяльності.

Вказане також підтверджується правовою позицією Верховного Суду у справах №820/4648/13-а, №826/1398/14, №2а-3404/12/1370, №804/4940/14.

Також, у разі наявності у контролюючого органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи. З даного приводу суд зазначає, що платник податків не може нести відповідальності за дії контрагента при відсутності його вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (стаття 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (стаття 61 Конституції України). Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності полягає в тому, що якщо контрагент платника податків не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи неналежним чином веде податковий чи бухгалтерський облік, то це не може бути підставою для настання негативних наслідків для самого платника податків.

Згідно з вимогами чинного законодавства, на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено обов'язок контролювати звітність контрагента, своєчасність та повноту сплати ним податків, тощо. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Також, наявність певної аналітичної інформації з інформаційних систем податкового органу або відомості, одержані від інших підрозділів податкової служби чи інших органів державної влади, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів, однак не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності контрагент позивача не міг здійснити виконання робіт по укладених правочинах.

Висновки відповідача не можуть ґрунтуватися на податковій інформації по контрагентах позивача, та не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Крім того, як слідує з висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.03.2018 у справі №804/939/16 (№К/9901/376/17), податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер, та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Фіскальний орган не заперечує факту що склад збудовано, або що ремонтні роботи проведено, проте заперечує, що такі роботи виконав саме - ТОВ "Фірма "Саан-Екобуд".

З даного приводу суд зазначає, що реальність вчинюваної господарської операції - це встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (робіт, послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності. Висновки акту перевірки не спростовують фактичного руху активів позивача, а відповідно до його змісту оплата за договорами підтверджена, що доводиться і копіями виписок та платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи та підтверджується висновками акту перевірки (стор. 27 акту перевірки).

Як уже зазначено вище, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, який у подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та робіт (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять відомості про їх обсяг та зміст.

Практика Європейського суду з прав людини, відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006, є джерелом права. Відповідно до частини 2 статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, при вирішенні спорів з податковими органами застосуванню підлягають висновки рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах: Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії.

Також, у справі Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Суд, у п.38 рішення зазначив: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання .

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Під час розгляду справи відповідачем не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, не доведено неможливості проведення господарських операцій, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету України за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предметів правочинів з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинений правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не надав.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, висновки перевірки щодо порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства та завищення податкового кредиту на загальну суму - 423340,00грн., в тому числі по деклараціях з ПДВ: за квітень 2016 року на суму - 178871,00грн.; за червень 2016 року на суму - 201136,00грн.; за липень 2016 року на суму - 43333,00грн., завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму - 357486грн., в тому числі: за квітень 2016 року на суму - 113017,00грн., за червень 2016 року на суму - 201136,00грн., за липень 2016 року на суму - 43333,00грн., завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2016 року на суму - 65854,00грн. є необґрунтованими та безпідставними, а відтак прийняті ГУ ДФС у Рівненській області на їх підставі податкові повідомлення-рішення №0000081202 від 05.02.2018, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень, червень, липень 2016 року в сумі - 357486,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) на загальну суму - 89371,50грн. та №0000091202 від 05.02.2018, яким до позивача застосовано штрафну фінансову санкцію (штраф) з податку на додану вартість в сумі - 65854,00грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

У відповіді на заперечення на висновки акту перевірки відповідачем розділ акту перевірки 3.1.5.1 Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та висновки по результатах перевірки (розділ IV) викладено у новій редакції (зазначеній у відповіді на заперечення). У новій редакції висновків акту перевірки по податку на нерухоме майно, що відмінне від земельної ділянки відповідач зазначає, що позивачем порушено пп.266.7.5 п.266.7 ст.266 ПК України, а саме не подано податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 та 2016 роки за об'єкти нерухомості, розташовані на території Березнівської міської ради, а також не перераховано до бюджету податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на загальну суму - 23123,61грн. в тому числі за 2015 рік - 10849,21грн.; за 2016 рік - 12274,40грн.

У висновках перевірки відповідач вказує, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 16.12.2017 позивач має у власності об'єкти нерухомого майна, а саме: гараж площею 143,4 м2 за адресою м. Березне, вул. Андріївська, буд. 48 (загальна площа 247,3 м2 частка власності 58/100); будинок контори і швейного цеху, котельня, гараж, склад площею 3295,7 м 2 за адресою м. Березне, вул. Андріївська, буд. 48. Зазначає, що станом на 01.01.2014 на балансі позивача рахувалися наступні об'єкти нерухомості: приміщення невиробничого призначення №423 площею 247,3 м 2, за адресою Рівненська область, Березнівський район, м. Березне, вул. Андріївська, буд. 48; будівля швейної фабрики №1 за адресою м. Березне, вул. Андріївська, буд. 48 та посилаючись на "Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000" (далі - ДК 018-2000), затверджений наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507 робить висновок, що з метою застосування пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств не звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки такі будівлі входять відповідно до ДК 018-2000 до Групи Будівлі офісні (код 122), що включає клас Будівлі офісні (код 1220) та шість підкласів, у тому числі і Адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств (код 1220,5), а відтак не належать (відповідно до ДК 018-2000) до будівель промисловості (клас 1251), який включає підкласи (1251.1-1251.9) та які підлягають звільненню від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вказує, що будівля за адресою м. Березне, вул. Андріївська, 48, яка належить позивачу на праві власності (65/100) в цілому не є промисловою, а частка об'єктів нежитлової нерухомості, що відноситься до адміністративно-побутових приміщень промислових підприємств згідно технічного паспорту становить 652 м2. Дані приміщення в розумінні ст.266 ПК України є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Суд не погоджується з такими висновками фіскального органу враховуючи наступне.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України.

Пунктом 1.1 статті 1 ПК України визначено, що він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст.266 ПК України.

01.01.2015 набрав чинності Закон України №71-VIII від 28.12.2014 Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи .

Відповідно до п.41.1. ст.41 ПК України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Фіскальний орган, як контролюючий орган, здійснюючи перевірку платника податків та оформлюючи її результати мав керуватися такими вимогами чинного законодавства.

Згідно з п.265.1 ст.265 та п.10.1 ст.10 ПК України, податок на майно, складовою якого є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком. Специфіка місцевих податків полягає в тому, що їх встановлюють місцеві ради (сільські, селищні або міські) відповідно до вимог та в межах, визначених ПК України.

Якщо місцева рада приймає рішення про встановлення певного податку або про зміну його елементів, таке рішення набуває чинності відповідно до вимог, передбачених у ПК України.

Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп.266.2.1. п.266.1 ст.266 ПК України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.3.3 п.266.3 ст.266 ПК України встановлено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Згідно з п.30.1, п.30.2., п.30.3., п.30.8, п.п."г" п.30.9 ст.30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, них пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Податкова пільга надається шляхом звільнення від сплати податку та збору.

У підпункті 266.2.2 вказаної статті наведено перелік об'єктів нерухомості податок на яких не сплачується. Серед іншого п.п."є" п.п.266.2.2. п.266.2 ст.266 ПК України не віднесено до об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Враховуючи зміст наведеної норми, суд зазначає, що вказаний підпункт не містить виключного переліку будівель, які відносяться до будівель промисловості, а висновок відповідача з цього приводу, що адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств не звільненні від оподаткування податком на нерухоме майно від є хибним.

Податковий кодекс України не надає тлумачення терміну "будівлі промисловості", що використовується в пп."є" п.п.266.2.2ст.266 ПК України. Не наведено такого тлумачення і іншими нормативними актами, що діють в Україні.

Слід відмітити, що Державна фіскальна служба України у листі від 09.06.2015, №11999/6/99-99-19-01-01-15 "Про надання роз'яснення проблемних питань, що виникають у процесі практичного застосування податкового законодавства" вказує, що з метою з'ясування належності об'єктів нежитлової нерухомості до будівель промисловості необхідно враховувати рішення сільських, селищних, міських рад щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та ДК 018-2000. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на ДК 018-2000. Проте, відповідно до п.1 ДК 018-200, Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікатор розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 №971 "Про Програму реформування державної статистики на період до 2002 року". ДК БС призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Використання ДК БС забезпечує умови для вирішення таких завдань: - виконання комплексу облікових функцій щодо будівельної діяльності в рамках робіт з державної статистики, включаючи статистику цін на будівельну продукцію; - проведення робіт з перепису, оцінки та переоцінки вартості і стану будівель та споруд; - проведення зіставлення національних статистичних даних щодо продукції будівництва з даними Статистичної комісії Європейського Союзу (Євростату) та ООН; - проведення соціологічних досліджень з питань будівництва, забезпечення житлом і різними послугами населення України; - розроблення аналітичних показників та прогнозування інвестицій в економіку України.

Згідно з ДК 018-2000 до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) належить клас "Будівлі промислові" (код 1251), який включає будівлі промислового призначення, наприклад фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Група "Будівлі промислові та склади" (код 125) включає клас "Будівлі промислові" (код 1251) та дев'ять підкласів, в тому числі "Будівлі підприємств легкої промисловості".

Згідно з ДК 018-2000 до групи "Будівлі офісні" (код 122) включає клас "Будівлі офісні" (код 1220) та шість підкласів, у тому числі "Адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств".

При цьому, відповідач безпідставно ототожнює поняття будівель промисловості з поняттям будівель промислових. Класифікатор ДК 018-2000 використовує поняття будівель промислових, а ст.266 ПК України передбачено звільнення від оподаткування будівель промисловості.

Вирішуючи питання про правомірність винесення податкового повідомлення-рішення №0000691401 від 05.02.2018 року та приймаючи до уваги, що нормативними актами України не надано тлумачення поняття будівлі промисловості , що вживається в ст.266 ПК України, суд вважає необхідним враховувати вид діяльності позивача та функціональне призначення будівель.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по позивачу з сайту Міністерства юстиції України, який міститься в матеріалах справи, основним видом діяльності ТОВ "Укленко" є виробництво іншого верхнього одягу. Тобто ТОВ "Укленко" є промисловим підприємством, що не заперечується та підтверджується висновками перевірки (ст.26 відповіді на заперечення).

З досліджених у ході судового розгляду Інформаційної довідки №114126203 від 15.02.2018 та копій технічних паспортів на нерухоме майно вбачається, що ТОВ "Укленко" в період перевірки за який донараховано податок (2015-2016 роки). на праві спільної часткової власності належала лише частка 65/100 об'єкту нежитлової нерухомості, що знаходиться за адресою м. Березне, вул. Андріївська, 48, з назвою: Будинок контори і швейного цеху, котельня, гараж, склад . При цьому, право власності на гараж площею 143,4 м2 за адресою м. Березне, вул. Андріївська, буд. 48 (загальна площа 247,3 м2 частка власності 58/100) набуто позивачем у власність лише 07.06.2017, тобто вже після закінчення періоду за який проводилась перевірка.

Інші об'єкти нерухомості у період за який донараховано податок на нерухоме майно, що відмінне від земельної ділянки (2015-2016 роки). окрім як об'єкт нежитлової нерухомості з назвою: Будинок контори і швейного цеху, котельня, гараж, склад (65/100) згідно з вищезазначеною Інформаційною довідкою №114126203 від 15.02.2018 на праві власності не зареєстровані.

Відповідно до положень ч.1 ст.182, ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України, право власності на нерухоме майно виникає в особи з моменту його державної реєстрації.

Судом встановлено, що адміністративно-побутові приміщення інші побутові приміщення: сходові клітини, коридори, туалети належать до загальної площі об'єкта нежитлової нерухомості та є не від'ємною його частиною згідно технічного паспорту. Тобто, позивачу на праві власності належить ряд будівель та споруд різного призначення, які складають цілісний майновий комплекс підприємства та є частинами об'єкту нежитлової нерухомості з назвою: Будинок контори і швейного цеху, котельня, гараж, склад .

Суд вважає безпідставним висновок відповідача, яким зміст поняття "будівлі промисловості" обмежено лише промисловими та складськими будівлями, тобто лише тими, що використовуються для виробництва та зберігання продукції, зберігання матеріалів. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення або зберігання продукції, використовуються позивачем для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового, транспортного забезпечення, виконання інших функцій, необхідних для забезпечення роботи промислового підприємства.

Суд констатує, що будь-яких доказів використання позивачем власних приміщень, для цілей не пов'язаних з роботою підприємства відповідачем не надано. За таких обставин, будівлі, як виробничі, так і адміністративні й допоміжні, що входять до складу майнового комплексу та використовуються для цілей забезпечення його діяльності необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні п.п "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, що дає підстави для висновку, що належні позивачу адміністративно-побутові приміщення підпадають під визначення "будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств".

При цьому, якщо брати до уваги положення ДК 018-2000, то клас будівлі промислові (1251) також включає в себе - криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням), підкласом якого є будівлі підприємств легкої промисловості (1251.4). Позивач є підприємством легкої промисловості (швейною фабрикою), що також підтверджує помилковість висновків відповідача, що нерухоме майно позивача не звільнене від оподаткування податком на нерухоме майно, що відмінне від земельної ділянки.

Суд також зауважує, що відповідно до п.8.1 ст.8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (п.п.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п.7.1 ст.7 ПК України. Так, відповідно до ст.265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з ПК України є місцевим податком.

Відповідно до п.10.3 ст.10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з п.12.3 ст.12 ПК України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п.12.3.1 п.12.3 ст.12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (п.п.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п.п.12.3.3 п.12.3 ст.12 ПК України).

При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п.12.3.4 ст.12 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, новий місцевий податок, що встановлений в 2015 році, не може бути визнаний обов'язковим до сплати принаймні в 2015 році, адже місцева рада не приймала і не могла прийняти та офіційно оприлюднити рішення про встановлення такого податку до 15.07.2014.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин. Принципи, проголошені у статті 4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку. Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України).

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання рішення Березнівської міської ради №990 від 27.01.2015 не підлягає застосуванню для нарахування та стягнення з позивача податку на нерухоме майно, що відмінне від земельної ділянки у 2015 році.

Вказане також підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.04.2018 у справі №813/3803/16, від 02.03.2018 у справі №820/2895/17, від 13.03.2018 у справі №815/3882/17.

Крім того, відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення №0000681401 від 05.02.2018, відповідно до якого до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 340грн. за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Як зазначено у висновках перевірки, в порушення пп.266.7.5 п.266.7 ст.266 ПК України позивач не подавало податкових декларацій податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 - 2016 роки.

Зі змісту п.46.1 ст.46 ПК України, податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Як зазначено вище, наведені в акті перевірки будівлі є будівлями промисловості та у відповідності до пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, тому застосування штрафних санкцій у розмірі 340грн. за неподання декларацій з даного податку є неправомірним.

Верховний Суд України в постанові від 27.06.2017 у справі №21-3739а16 зазначив, що одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб'єкта.

З огляду на викладене, висновки відповідача щодо порушення норм чинного податкового законодавства та несплати до бюджету податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 28904,51грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями - 23123,61грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5780,90грн. є необґрунтованими та безпідставними, а відтак прийняті ГУ ДФС у Рівненській області на їх підставі податкові повідомлення-рішення №0000681401 від 05.02.2018, яким до позивача застосовано штрафну фінансову санкцію (штраф) у сумі - 340,00грн. за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та №0000691401 від 05.02.2018, яким позивачу за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки збільшено суму грошового зобов'язання на - 28904,51грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями - 23123,61грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5780,90грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Надаючи правову оцінку правомірності застосування відповідачем до позивача штрафної (фінансової) санкції (штрафу) на підставі п.127.1 ст.127 ПК України в сумі 28540,20грн. та правомірності винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення №0000311306 від 05.02.2018 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання за штрафними (фінансової) санкції (штрафу) в розмірі 28540,20грн. суд зазначає наступне.

У висновках перевірки відповідач вказує, що позивачем в порушення вимог ПК України несвоєчасно перераховано до бюджету узгоджені суми належного до сплати податку на доходи фізичних осіб після настання граничних термінів сплати податку до бюджету, передбачених пунктом 168.1 статті 168 ПК України, у випадках коли виплата доходу передувала сплаті податку.

Внаслідок вказаного порушення, до позивача застосовано штраф у розмірі 25% суми податку, що підлягає сплаті бюджету на суму - 28540,20грн. на підставі п.127.1 ст.127 ПК України.

З даного приводу суд зазначає, що як вбачається з акту перевірки (стор. 37 акту перевірки) та розрахунку податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового законодавства за наслідками документальної перевірки ТОВ "Укленко", код ЄДРПОУ 32413615, до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Рівненській області №0000311306 від 05.02.2018 позивачем несвоєчасно перераховано до бюджету узгоджену суму податку на доходи фізичних осіб під час виплати доходів на користь платників податків в розмірі 114160,80грн. Період в яких встановлені порушення 07.12.2016 Дата сплати податку на доходи фізичних осіб 07.12.2016. Кількість днів прострочення 6 (шість) днів.

Відтак, судом встановлено, що узгоджену суму податку на доходи фізичних осіб під час виплати доходів на користь платників податків в розмірі 114160,80грн. позивачем було нараховано, утримано, однак несвоєчасно перераховано до бюджету, із затримкою в 6 (шість) днів.

Відповідно до п.127.1 ст.127 ПК України, ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Проте, як вбачається з диспозиції статті 127 ПК України, вона передбачає відповідальність за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом.

В даному випадку суд встановив, що має місце несвоєчасне перерахування позивачем своєчасно узгодженої суми грошового зобов'язання, відповідальність за що передбачена статтею 126 ПК України та складає 10 відсотків погашеної суми податкового боргу при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання.

Вказане також підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.03.2018 у справі №П/811/618/17, від 03.04.2018 у справі №П/811/616/17.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем була неправомірно застосована штрафна санкція за несвоєчасне перерахування позивачем узгоджених сум належного до сплати податку на доходи фізичних осіб згідно з п.127.1 ст.127 ПК України, виходячи з 25 відсотків суми, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 28540,20грн., а тому в цій частині податкове повідомлення - рішення №000311306 від 05.02.2018 є протиправним та підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Так, перевіряючи оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень відповідно до закріплених у ч.2 ст.2 КАС України критеріям, суд дійшов висновку, що такі податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам законності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того, суд звертає увагу на вимогу ч.1 ст.73 КАС України, відповідно до якої належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Проте, в супереч даної вимоги відповідачем не долучено до матеріалів справи жодних доказів, які б свідчили про правомірність оспорюваного рішення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач не довів правомірності своїх рішень, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак, позов слід задовольнити повністю.

Враховуючи положення ч.1 ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області форми "Р" від 19.04.2018 №0003591401.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області форми В1 від 05.02.2018 №0000081202.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області форми В4 від 05.02.2018 №0000091202.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області форми ПС від 05.02.2018 №0000681401.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області форми Р від 05.02.2018 №0000691401.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області форми Д від 05.02.2018 №0000311306 в частині збільшення грошового зобов'язання за штрафними санкціями на суму 28540,20грн. (двадцять вісім тисяч п'ятсот сорок гривень двадцять копійок).

Стягнути із суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Рівненській області (вул.Відінська, 12, м.Рівне, 33023; ідентифікаційний код 39394217), за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Укленко" (вул.Андріївська, 48, м.Березне, Березнівський район, Рівненська область, 34600; ідентифікаційний код 32413615) судовий збір в сумі 10674,69грн. (десять тисяч шістсот сімдесят чотири гривні шістдесят дев'ять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд (пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 жовтня 2018 року.

Суддя Щербаков В.В.

СудРівненський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення11.09.2018
Оприлюднено04.10.2018
Номер документу76875753
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —817/1371/18

Ухвала від 27.11.2018

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Пліш Михайло Антонович

Рішення від 11.09.2018

Адміністративне

Рівненський окружний адміністративний суд

Щербаков В.В.

Рішення від 11.09.2018

Адміністративне

Рівненський окружний адміністративний суд

Щербаков В.В.

Ухвала від 10.07.2018

Адміністративне

Рівненський окружний адміністративний суд

Щербаков В.В.

Ухвала від 23.06.2018

Адміністративне

Рівненський окружний адміністративний суд

Щербаков В.В.

Ухвала від 22.05.2018

Адміністративне

Рівненський окружний адміністративний суд

Щербаков В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні