Рішення

від 14.09.2018 по справі 911/1152/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2018 р. Справа № 911/1152/18

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., при секретарі судового засідання Литовці А.С., розглянувши матеріали справи

за позовом дочірнього підприємства Теплоенерго приватного акціонерного товариства Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона 15

до товариства з обмеженою відповідальністю Укрекозем

про стягнення 36 176,17 грн.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 - адвокат, договір про надання правової допомоги № 17 від 07.05.2018;

відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернулось дочірнє підприємство Теплоенерго приватного акціонерного товариства Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона 15 (далі - позивач, ДП Теплоенерго ПрАТ Бородянська СПМК-15 ) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Укрекозем (далі - відповідач, ТОВ Укрекозем ) про стягнення заборгованості у розмірі 36 176,17 грн., з яких: 33 072,44 грн. основного боргу, 2 684,94 грн. інфляційних втрат та 418,79 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем грошових зобов'язань за договором на постачання теплової енергії № 25 від 04.07.2013.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.06.2018 відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 18.06.2018.

Ухвалою суду від 18.06.2018 підготовче засідання відкладено на 27.07.2018.

В підготовчому засіданні 27.07.2018 суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження, внаслідок чого постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.08.2018.

Ухвалою суду від 27.08.2018 розгляд справи по суті відкладено на 14.09.2018.

Присутня в судовому засіданні 14.09.2018 представник позивача обґрунтувала в усному порядку заявлені вимоги та просила суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, письмовий відзив на позов не надав.

З огляду на те, що відповідач належним чином та завчасно повідомлявся про розгляд справи, про що свідчать направлені на його адресу, яка містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ухвали, а також керуючись статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, яка зобов'язує учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті, в судовому засіданні 14.09.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

04.07.2013 між Управлінням агропромислового розвитку Бородянської РДА (балансоутримувач), ДП Теплоенерго ПрАТ Бородянська СПМК-15 (постачальник) та ТОВ Укрекозем (споживач) укладено тристоронній Типовий договір на постачання теплової енергії № 25 (далі - Договір), за умовами якого постачальник постачає теплову енергію споживачу для опалення приміщення ТОВ Укрекозем , що знаходиться за адресою: смт Бородянка, вул. Леніна, 327, опалювальна площа становить 40,8 м2 в кількості, яка визначається сторонами на кожний опалювальний сезон, а споживач оплачує постачальнику теплової енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до пп.пп. 2.1.2., 2.1.4 Договору постачальник зобов'язується постачати споживачу теплову енергію на протязі опалювального сезону в обсягах, які визначаються сторонами на кожний місяць та на рік в цілому. Сторони дійшли згоди, що вартість 1 м2 та вартість 1 Ггкал буде обумовлено в додатковій угоді, що є невід'ємною частиною даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 2014 по 2017 рр. між сторонами укладались Додаткові угоди до Договору, за умовами яких, п. 2.1. змінювався та викладався в новій редакції, де фіксувалися зміни вартості метра кубічного та одного гігакалорія для розрахунку вартості за постачання теплової енергії споживачу у конкретний період її споживання, а 06.10.2017 змінилась також і опалювальна площа з 40,8 м2 на 36,1 м2 (том І, а.с. 50-56).

За умовами пп.пп. 2.2.1., 2.2.3.-2.2.4. споживач зобов'язується: виконувати умови цього договору; забезпечити повне фінансування вартості теплової енергії, яка буде спожита на протязі поточного опалювального сезону; щомісячно оплачувати постачальнику теплової енергії вартість теплової енергії згідно з рахунками. Сума щомісячної оплати теплової енергії розраховується постачальником за повний місяць в залежності від опалювальної площі споживача за встановлених тарифів. Оплата рахунків проводиться споживачем на протязі 5 банківських днів з моменту їх отримання.

На виконання умов договору та взятих на себе зобов'язань позивачем щомісяця в опалювальний сезон надавались відповідачу під розписку рахунки за користування послугами з теплопостачання за період з грудня 2014 року по квітень 2018 року, а саме: № 406 за грудень 2014 року на суму 1174,22 грн., № 48 за січень 2015 року на суму 1326,00 грн., № 99 за лютий 2015 року на суму 1326,00 грн., № 134 за березень 2015 року на суму 1326,00 грн., № 217 за квітень (13 днів) 2015 року на суму 574,46 грн., № 294 за жовтень (20 днів) - листопад 2015 року на суму 2390,24 грн., № 358 за грудень 2015 року на суму 1452,89 грн., № 34 за січень 2016 року на суму 1452,89 грн., № 85 за лютий 2016 року на суму 1452,89 грн., № 135 за березень 2016 року на суму 1452,89 грн., № 184 за квітень (4 дні) 2016 року на суму 193,80 грн., № 287 за жовтень (8днів) 2016 року на суму 374,94 грн., № 335 за листопад 2016 року на суму1452,89 грн., № 385 за грудень 2016 року на суму 1452,89 грн., № 37 за січень 2017 року на суму 1452,89 грн., № 100 за лютий 2017 року на суму 1630,78 грн., № 163 за березень 2017 року на суму 1630,78 грн., № 292 за жовтень (7 днів) - листопад 2017 року на суму 2175,41 грн., № 375 за грудень 2017 року на суму 1774,68 грн., № 34 за січень 2018 року на суму 1774,68 грн., № 100 за лютий 2018 року на суму 1774,68 грн., № 158 за березень 2018 року на суму 1774,68 грн., № 224 за квітень 2018 року на суму 354,86 грн., а всього на загальну суму - 31 746,44 грн.

Факт постачання позивачем обсягів теплової енергії на вказану суму з боку відповідача не спростовано.

Як зазначає позивач, всупереч умовам укладеного між сторонами Договору, зазначені рахунки відповідачем оплачені не були.

У зв'язку з тим, що станом на 01.10.2017 за відповідачем рахувалась заборгованість на суму 23 443,45 грн., позивач звернувся до відповідача з вимогою від 27.11.2017 № 248 про сплату заборгованості, яку, як стверджує позивач, вручено уповноваженій особі відповідача під розписку 29.11.2017 згідно відмітки про отримання, яка міститься у вимозі.

Оскільки, зі слів позивача, вказана вимога залишена без належного реагування, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості в сумі 33 072,44 грн., яка, за твердженнями позивача, підтверджується копією акта звіряння взаємних розрахунків станом на 25.04.2018, підписаного та скріпленого печатками сторін.

Оцінивши надані позивачем документальні докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, у зв'язку з наступним.

У відповідності до положень статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог статей 526, 527 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своїм змістом є договором енергопостачання.

Статтею 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з положеннями статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів повної оплати отриманих послуг з теплопостачання, доводів позивача не спростував, суд прийшов до висновку, що позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення суми основного боргу за Договором на постачання теплової енергії № 25.

Однак, дослідивши матеріали справи, судом, на підставі наданих позивачем рахунків, встановлено, що сума основного боргу становить 31 746,44 грн.

Твердження позивача, що факт наявності у відповідача заборгованості у розмірі 33 072,44 грн. підтверджується актом звірки, не приймається судом до уваги, оскільки акт звірки взаєморозрахунків не вважається документом, що підтверджує здійснення господарської операції між сторонами чи наявність зобов'язання за господарським договором, оскільки він не відповідає вимогам, що ставляться до первинних документів відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Отже акт звірки взаєморозрахунків на суму 33 072,44 грн. не підтверджує заборгованості відповідача перед ДП Теплоенерго ПрАТ Бородянська СПМК-15 , у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для визнання вимог у вказаному розмірі на підставі такого доказу.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення основного боргу у розмірі 33 072,44 грн. підлягає задоволенню частково у розмірі 31 746,44 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 2 684,94 грн. інфляційних втрат та 418,79 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з наявним в матеріалах справи розрахунком, позивач розраховує 3% річних наступним чином:

- на суму 5 726,68 грн. (загальна сума згідно рахунків №№: 406, 48, 99, 134, 217) за період з 01.12.2014 по 13.04.2015;

- на суму 8 395,60 грн. (загальна сума згідно рахунків №№: 294, 358, 34, 85, 135, 184) за період з 12.10.2015 по 04.04.2016;

- на суму 7 995,17 грн. (загальна сума згідно рахунків №№: 287, 335, 385, 37, 100, 163) за період з 24.10.2016 по 31.03.2017;

- на суму 9 628,99 грн. (загальна сума згідно рахунків №№: 292, 375, 34, 100, 158, 224) за період 25.10.2017 по 06.04.2018.

Судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних позивача, та встановлено, що він виконаний невірно, у зв'язку з наступним.

За умовами договору оплата рахунків проводиться споживачем на протязі 5 банківських днів з моменту їх отримання.

Суд зазначає, що частина наданих до матеріалів справи копій рахунків не містить дату отримання їх відповідачем, а саме: № 48 за січень 2015 року, № 134 за березень 2015 року, № 217 за квітень (13 днів) 2015 року, № 294 за жовтень (20 днів) - листопад 2015 року, № 34 за січень 2016 року, № 85 за лютий 2016 року, № 135 за березень 2016 року, № 287 за жовтень (8днів) 2016 року, № 335 за листопад 2016 року, № 37 за січень 2017 року, № 100 за лютий 2017 року, № 163 за березень 2017 року, № 292 за жовтень (7 днів) - листопад 2017 року, № 375 за грудень 2017 року, № 34 за січень 2018 року, № 224 за квітень 2018 року. Зазначене унеможливлює визначення строку оплати за поставлену теплову енергію, та визначення початку прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленої у вказані періоди теплової енергії.

Решта рахунків містять дату їх отримання представником відповідача:

- № 406 за грудень 2014 року - 05.12.2014;

- № 99 за лютий 2015 року - 11.02.2015;

- № 358 за грудень 2015 року - 09.12.2015;

- № 184 за квітень (4 дні) 2016 року - 15.04.2016;

- № 385 за грудень 2016 року - 12.12.2016;

- № 100 за лютий 2018 року - 14.02.2018;

- № 158 за березень 2018 року - 19.03.2018.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до п. 2.2.4. Договору та з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був сплатити за поставлену теплову енергію:

- за грудень 2014 року у строк до 12.12.2014 включно (05.12.2014 + 5 банківських днів);

- за лютий 2015 року у строк до 18.02.2015 включно (11.02.2015 + 5 банківських днів);

- за грудень 2015 року у строк до 16.12.2015 включно (09.12.2015 + 5 банківських днів);

- за квітень 2016 року у строк до 22.04.2016 включно (15.04.2016 + 5 банківських днів);

- за грудень 2016 року у строк до 19.12.216 включно (12.12.2016 + 5 банківських днів);

- за лютий 2018 року у строк до 21.02.2018 включно (14.02.2018 + 5 банківських днів);

- за березень 2018 року у строк до 26.03.2018 включно (19.03.2018 + 5 банківських днів).

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено наступне:

- в період з 13.12.2014 по 13.04.2015 за прострочення оплати в сумі 1174,22 грн. (згідно рахунку № 406) 3% річних складають 11,77 грн.;

- в період з 19.02.2015 по 13.04.2015 за прострочення оплати в сумі 1326,00 грн. (згідно рахунку № 99) 3% річних складають 5,89 грн.;

- в період з 17.12.2015 по 04.04.2016 за прострочення оплати в сумі 1452,89 грн. (згідно рахунку № 358) 3% річних складають 13,10 грн.;

- в період з 20.12.2016 по 31.03.2017 за прострочення оплати в сумі 1452,89 грн. (згідно рахунку № 385) 3 % річних складають 12,18 грн.;

- в період з 22.02.2018 по 06.04.2018 за прострочення оплати в сумі 1774,68 грн. (згідно рахунку № 100) 3% річних складають 6,42 грн.;

- в період з 27.03.2018 по 06.04.2018 за прострочення оплати в сумі 1774,68 грн. (згідно рахунку № 158) 3% річних складають 1,60 грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 50,96 грн., в решті заявлених 3% річних суд відмовляє, у зв'язку з наступним.

Як вже було зазначено, частина наданих до матеріалів справи копій рахунків не містять дати отримання, з огляду на що неможливо визначити строк їх оплати та, відповідно, момент порушення зобов'язання.

При цьому, судом враховано, що між позивачем та відповідачем було складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 25.04.2018, відповідно до якого відповідач визнав заборгованість, в тому числі, і згідно рахунків, в яких відсутня дата отримання.

Таким чином, правомірним було б нарахування 3% річних на заборгованість по рахунках: № 48 за січень 2015 року, № 134 за березень 2015 року, № 217 за квітень (13 днів) 2015 року, № 294 за жовтень (20 днів) - листопад 2015 року, № 34 за січень 2016 року, № 85 за лютий 2016 року, № 135 за березень 2016 року, № 287 за жовтень (8днів) 2016 року, № 335 за листопад 2016 року, № 37 за січень 2017 року, № 100 за лютий 2017 року, № 163 за березень 2017 року, № 292 за жовтень (7 днів) - листопад 2017 року, № 375 за грудень 2017 року, № 34 за січень 2018 року, № 224 за квітень 2018 року - з моменту визнання відповідачем заборгованості, а саме: за період з 26.04.2018 по 29.05.2018 (дата звернення позивача з позовною заявою до суду).

Позивачем здійснено нарахування 3% річних за межами визначеного періоду за загальний період з 01.12.2014 по 06.04.2018, при цьому, позивачем жодним чином не обґрунтовано визначення такого періоду.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, в даному випадку за межі визначених позивачем періодів нарахування 3% річних, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення решти 3% річних, у зв'язку з необгрунтованим нарахуванням.

Що стосується нарахування позивачем втрат від інфляції, судом встановлено, що їх розрахунок здійснений за аналогічний період нарахувань 3% річних. Таким чином, судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за період визначений судом для нарахування 3% річних за рахунками, які містять дати отримання. За розрахунком суду обґрунтованою сумою втрат від інфляції, яка підлягає задоволенню, становить 522,52 грн., а тому дана вимога також підлягає частковому задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у відповідача обов'язку сплати заборгованості у встановленому судом розмірі.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Укрекозем (07835, Київська обл., Бородянський р-н, с. Блиставиця, вул. Леніна, буд. 91, код ЄДРПОУ 34998836) на користь дочірнього підприємства Теплоенерго приватного акціонерного товариства Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона 15 (07823, Київська обл., Бородянський р-н, с. Загальці, вул. Шевченка, буд. 7, код ЄДРПОУ 31334433) 31 746 (тридцять одну тисячу сімсот сорок шість) грн. 44 коп. основного боргу, 522 (п'ятсот двадцять дві) грн. 52 коп. інфляційних втрат, 50 (п'ятдесят) грн. 96 коп. 3% річних та 1 574 (одну тисячу п'ятсот сімдесят чотири) грн. 18 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 03.10.2018.

Суддя О.В. Щоткін