Рішення

від 03.09.2018 по справі 910/7594/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2018Справа № 910/7594/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В.В. , за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Інституту сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколан"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання недійсним (нечинним) свідоцтва про право власності,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 03.09.2018,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2018 року Інститут сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України (далі - позивач, Інститут) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколан" (далі - відповідач, Товариство) про визнання недійсним (нечинним) свідоцтво про право власності, яким було посвідчено, що нежилі приміщення №1, №3 для виготовлення сорбентів медичного призначення, площею 1135,9 кв.м, які розташовані в місті Києві по вулиці Генерала Наумова №13 (літера Б) належать Товариству на праві приватної власності.

Позовні вимоги обґрунтовані визнанням незаконним та скасованим в судовому порядку наказу Головного управління комунальної власності міста Києва №1606-В від 18.11.2004, на підставі якого було видане свідоцтво про право власності Товариству.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі для розгляду за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та призначено підготовче засідання у справі на 12.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2018 відкладено підготовче засідання на 01.08.2018 у зв'язку з неявкою представників відповідача та невиконанням ухвали суду.

Ухвалою суду від 01.08.2018 відкладено підготовче засідання у справі на 16.08.2018 , явку представників сторін визнано обов'язковою.

За наслідками судового засідання 16.08.2018 судом постановлена ухвала, якою було закрито підготовче провадження та призначено справу №910/7594/18 до судового розгляду по суті в судовому засіданні 03.09.2018.

У судовому засіданні 03.09.2018 представником позивача та керівником Інституту були надані пояснення по суті спору, позовні вимоги просили задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові.

Представник Департаменту під час судового засідання надав пояснення по суті заявлених вимог та залишив вирішення спору на розсуд суду.

Відповідач не направив свого представника для участі в судовому засіданні 03.09.2018. При цьому, з приводу повідомлення відповідача про розгляд заяви суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/7594/18, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі від 18.06.2018, ухвала про відкладення підготовчого засідання від 01.08.2018 та ухвала про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду справи по суті від 16.08.2018 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адреси місцезнаходження відповідача, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверти з ухвалою відкриття провадження у справі від 18.06.2018, ухвалою про відкладення підготовчого засідання від 01.08.2018 та ухвалою про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду справи по суті від 16.08.2018, скеровані на адресу відповідача, були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

За приписами пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідних ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавленіий права та можливості ознайомитись із вищевказаними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення учасників судового процесу - відповідача.

Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010 року до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління комунальної власності міста Києва та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" звернувся Інститут сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України , просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління комунальної власності міста Києва № 1606-В від 18.11.2004, а також, анулювати свідоцтво про право власності від 18.11.2004, видане на підставі цього наказу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2010 у справі № 6/193 визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління комунальної власності м. Києва №1606-В від 18.11.2004 "Про формування права власності на об'єкт нерухомого майна". В частині анулювання свідоцтва про право власності від 18.11.2004, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва на підставі наказу №1606-В від 18.11.2004 провадження по справі припинено, в порядку ст. 80 ГПК України .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2010 у справі №6/193 змінено, викладено резолютивну частину в наступній редакції: У позові, в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління комунальної власності міста Києва №1606-В від 18.11.2004 "Про формування права власності на об'єкт нерухомого майна" відмовити. В частині анулювання свідоцтва про право власності від 18.11.2004, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва на підставі наказу №1606-В від 18.11.2004 провадження по справі припинити.

Постановою Вищого господарського суду України у справі №6/193 від 08.02.2011 вищевказану постанову Київського апеляційного господарського суду скасовано, а рішення Господарського суду міста Києва залишено без змін.

Згідно приписів частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..

Так, в межах розгляду справи №6/193 судами було встановлено, що відповідно до п. 2, 3 статуту Інституту сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України, затвердженого Національною академією наук (далі - НАН) України 24.03.2003, Інститут перебуває у віданні Національної академії наук України, є державною науковою неприбутковою установою.

Згідно з п. 29 статуту Інституту сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України закріплені за ним будівлі, споруди, обладнання, установки, транспортні засоби та інше майно є державною власністю та обліковується на балансі Інституту.

16 квітня 1985 року рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 300/8 Академії наук Української РСР надано дозвіл на будівництво інженерно-лабораторного корпусу загальною площею 5000 м2 інституту загальної та неорганічної хімії по вул. Генерала Наумова.

21.01.1991 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва був виданий дозвіл № 1-ЛЕН інституту загальної та неорганічної хімії на будівництво об'єкта по вул. Генерала Наумова, 13.

Відповідно до довідки про перевірку цільового використання бюджетних коштів Національною академією наук України від 23.01.2001 станом на 01.07.2001 будівельна готовність експериментального виробництва складає 75 відсотків.

15.01.2003 між Інститутом сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" укладено договір № 15-01/03, відповідно до п. 2.1 якого визначено, що він укладений з метою завершення спільними зусиллями сторін будівництва і введення в експлуатацію першого та другого поверху частини лабораторно-технічного корпусу експериментального виробництва (Корпусу) Інституту, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Генерала Наумова, 13.

Відповідно до п. 2.5, п. 2.6 договору № 15-01/03, Інститут сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України передає Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" функції замовника по завершенню будівництва Корпусу. Інститут сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України після завершення будівництва Корпусу, відповідно до рішення бюро Президії НАН України, передає Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" за умови виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" пунктів даного договору у повну власність частину корпусу пропорційно внесеним коштам, а саме: Інститут сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України отримує 22 відсотки об'єкту незавершеного будівництва, що становить 270,16 м2, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" отримує 78 відсотків об'єкту незавершеного будівництва, що становить 957,84 м2.

На виконання умов договору № 15-01/03, Інститут сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України 16.01.2003 за актом прийому-передачі передав Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" функції замовника по завершенню будівництва частини лабораторно-технічного корпусу експериментального виробництва загальною площею 1228 м2.

01.07.2003 укладений сторонами договір № 15-01/03 від 15.01.2003, схвалено постановою бюро Президії Національної академії наук України № 176, та зобов'язано Інститут сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України і Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" після закінчення будівництва зазначеного об'єкту уточнити фактичний обсяг витрат Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" на завершення будівництва і пропорційно внесеним коштам зробити відповідні зміни в перерозподілі загальної площі між Інститутом сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України і Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕколАН".

22.07.2004 між сторонами складено акт прийому-передачі об'єкта у власність, за яким Інститут сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України передав Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" частину лабораторно-технологічного комплексу експериментального виробництва для проведення робочої комісії та оформлення права власності на нежилі приміщення.

Відповідно до п. 1 цього акту, Інститут сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України надає право Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" оформити право власності на нежилі відокремлені приміщення (весь підвал та перший поверх), які розташовані за адресою: м. Київ. вул. Генерала Наумова, 13.

Відповідно до п. 2 акту прийому-передачі Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" зобов'язується здійснити всі необхідні дії для проведення робочої комісії та оформлення права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" на нежилі приміщення: (весь підвал та перший поверх, загальною площею 1135, 9 м2); внести зміни до розподілу площі на другому поверсі лабораторно-технологічного корпусу відповідно до технічного завдання від 22.07.2004.

У подальшому, 29.07.2004 робочою комісією складено акт про готовність завершеного будівництва об'єкту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" для пред'явлення державній приймальній комісії.

Відповідно до вказаного акту 1 пусковий комплекс - приміщення для виробництва сорбентів медичного призначення площею 1225 м2, кошторисною вартістю 2960000,00 грн. визнано вважати прийнятим від генерального підрядника та готовим для пред'явлення Державній прийомній комісії.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" 05.11.2004 видано наказ № 6 "Про введення в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкту виробничого призначення", відповідно до якого з працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" була створена комісія та введений в експлуатацію 1 пусковий комплекс -нежилі приміщення № 1, № 3 для виробництва сорбентів медичного призначення, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Генерала Наумова, 13 загальною площею 1135,9 м2.

09.11.2004 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" звернулось до Головного управління комунальної власності міста Києва із заявою про оформлення права приватної власності на нежиле приміщення № 1, № 3 для виробництва сорбентів медичного призначення, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Генерала Наумова, б. 13 загальною площею 1135,9 м2.

11.11.2004 Головним управління комунальної власності міста Києва був прийнятий наказ № 1606-В "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна", відповідно до п. 1 якого, було наказано оформити право власності на об'єкт нерухомого майна, зазначений у додатку (справа № 9570). Замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕколАН"; форма власності: приватна.

Відповідно до п. 2 вказаного наказу № 1606-В "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" було вирішено видати свідоцтво про право власності згідно з пунктом 1 цього наказу.

Згідно з п. 1 додатку до Наказу, об'єктом нерухомого майна, на який оформляється право власності з видачею свідоцтва про право власності ТОВ "ЕколАН", є нежилі приміщення № 1, № 3 для виготовлення сорбентів медичного призначення, вбудовані в нежилий будинок по вул. Наумова Генерала, №13 (літера Б), Святошинського району, загальною площею 1135,9 м2.

18.11.2004 Головним управління комунальної власності міста Києва на підставі Наказу було видано свідоцтво про право власності, яким було посвідчено, що нежилі приміщення № 1, № 3 для виготовлення сорбентів медичного призначення площею 1135,90 м2, які розташовані в м. Києві по вул. Наумова Генерала № 13 (літера Б), належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" на праві приватної власності.

Ухвалюючи рішення у справі №6/193 суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для оформлення права власності відповідачем на вказані приміщення та прийняття Головним управлінням відповідного наказу, визнали його незаконним та скасували наказ Головного управління комунальної власності м. Києва №1606-В від 18.11.2004 "Про формування права власності на об'єкт нерухомого майна".

Оскільки спірне свідоцтво про право власності від 18.11.2004 видане на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 18.11.2004, який скасований в судовому порядку, Інститут звернувся із даним позовом до суду, в межах якого просить визнати недійсним (нечинним) зазначене свідоцтво.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 1 статті 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 року № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" господарському суду підвідомчі спори про визнання недійсними лише таких актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству, порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій і тягнуть для позивачів певні правові наслідки.

Визнання недійсним свідоцтва про право власності є вимогою, похідною від вимоги про визнання незаконним наказу та скасування його, яка була задоволена судами в межах справи №6/193. Вказане свідоцтво порушує права позивача, обмежуючи його правомочності власника, що суперечить статті 41 Конституції України та статтей 316- 317 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що Інститутом вчинені всі передбачені чинним законодавством дії, спрямовані на відновлення свого порушеного права, суд дійшов висновку, що заявлені Інститутом позовні вимоги про визнання недійсним (нечинним) свідоцтва про право власності спрямовані на відновлення його порушених прав, а отже обраний спосіб захисту в будь-якому випадку є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Беручи до уваги зазначене, суд наголошує на тому, що рішення не може ґрунтуватись на припущенням, а також наявність чи відсутність у будь-якої особи, пов'язаною прямо, чи опосередковано з тим чи іншим учасником справи статусу "публічний діяч" не може бути покладено в основу рішення про відмову в задоволенні позовних вимог чи їх задоволення.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги Підприємства підлягають задоволенню.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення відповідача та третіх осіб не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Інституту сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколан", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним (нечинним) свідоцтва про право власності - задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним (нечинним) свідоцтво про право власності від 18.11.2004, видане Головним управлінням комунальної власності м.Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яким посвідчено, що нежилі приміщення №№ 1, 3 для виготовлення сорбентів медичного призначення площею 1135,90 кв.м, розташовані в м.Києві по вул..Наумова Генерала №13 (літера Б) належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕколАН" (код 32311731) на праві приватної власності.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколан" (03164, місто Київ, вулиця Генерала Наумова, будинок 13; ідентифікаціний код 32311731) на користь Інституту сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України (03164, місто Київ, вулиця Генерала Наумова, будинок 13; ідентифікаційний код 05398131) судовий збір у розмірі 1762,00 грн (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок).

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 02.10.2018.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ