Рішення

від 01.10.2018 по справі 920/475/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.10.2018 Справа № 920/475/18 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/475/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: заступника керівника Сумської місцевої прокуратури (вул. Г.Кондратьєва, буд. 79, м. Суми, 40000) в інтересах держави в особі позивачів:

1) Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Петропавлівська, буд. 108, м. Суми, 40021, ідентифікаційний код 39765885),

2) Відділу освіти Хотінської селищної ради об'єднаної територіальної громади Сумського району Сумської області (вул. Соборна, буд. 45, смт. Хотінь, Сумський район, Сумська область, 42320, ідентифікаційний код 41073892),

3) Кіндратівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Хотінської селищної ради Сумського району Сумської області (вул. Гагаріна, буд. 5/7, с. Кіндратівка, Сумський район, Сумська область, 42315, ідентифікаційний код 33361940),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ЛАН (вул. Центральна, буд. 4, с. Кіндратівка, Сумський район, Сумська область, 42315, ідентифікаційний код 30811351),

про визнання договору недійсним на підставі статей 92, 93, 95, 96, 122 Земельного кодексу України, статей 13, 16, 20, 21 Закону України Про оренду землі та статей 203, 2015, 235, 317, 387, 1130, 1131, 1212 Цивільного кодексу України.

представники сторін:

прокурор - Луцик О.,

перший позивач - не з'явився,

другий позивач - не з'явився,

третій позивач - не з'явився,

відповідач - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Сумської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовною заявою № 11298139вих-18 від 26.06.2018, в якій просить суд визнати недійсним договір про спільний обробіток землі від 07.03.2018, укладений між Відділом освіти Хотінської селищної ради об'єднаної територіальної громади Сумського району Сумської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма ЛАН щодо використання земельної ділянки з кадастровим номером 5924783400:06:006:0113 загальною площею 20 га вартістю 532723,80 грн.; а також прокурор просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн. на користь Прокуратури Сумської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між другим позивачем та відповідачем договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховання іншого правочину, а саме договору оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі , статуту третього позивача та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

08.08.2018 представник першого позивача подав до суду письмові пояснення щодо неподання ним відповіді на відзив відповідача у зв'язку з ненадходженням відзиву на адресу першого позивача.

13.08.2018 від представника відповідача до суду надійшов відзив № 112 від 08.08.2018, в якому він зазначає, що відповідач не заперечує проти задоволення позову, зобов'язується вчинити дії щодо розірвання оспорюваного договору та повернення земельної ділянки згідно акту приймання-передачі.

У клопотанні № 218 від 11.09.2018 представник відповідача зазначає, що відповідач не заперечує проти задоволення позову та просить суд справу розглядати без участі представника відповідача.

28.09.2018 представником першого позивача також подано до суду клопотання б/н, б/д (вх. № 7128 від 28.09.2018), в якому він повідомляє суду про неотримання першим позивачем відзиву відповідачів та зазначає, що підтримує позовні вимоги прокурора в повному обсязі, а також просить суд розглянути справу без участі представника першого позивача.

Представники другого і третього позивачів та відповідача в засідання суду не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення форми 107, повернуті на адресу суду відділенням поштового зв'язку.

Ухвалою від 09.08.2018 у справі № 920/475/18 продовжено строк проведення підготовчого засідання на тридцять днів з 31.09.2018 до 01.10.2018 та відкладено підготовче засідання на 01.10.2018.

Прокурор у справі у судовому засіданні 01.10.2018 підтримав позовні вимоги та просить суд задовольнити позов у повному обсязі, з підстав викладених у ньому.

Згідно частини першої статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до частини третьої статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною третьою статті 185 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обоввЂ�язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначитися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савченко проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивність господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами.

В підготовчому засіданні 01.10.2018 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Рішенням шістнадцятої сесії двадцять першого скликання Кіндратівської сільської ради від 27.05.1993, надано згоду на виготовлення проекту відведення земельної ділянки в постійне користування Кіндратівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Хотінської селищної ради Сумського району Сумської області для сільськогосподарських цілей 20 га із земель запасу.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-5906539542018 від 02.01.2018 Кіндратівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Хотінської селищної ради Сумського району Сумської області на праві постійного користування належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення, для ведення підсобного сільського господарства, загальною площею 20 га з кадастровим номером 5924783400:06:006:0113, що розташована на території Хотінської селищної ради. Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 06.02.2018 за №1462304559247.

Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 06.02.2018 за № 18-18-0.10-1288/2-18 середня нормативна грошова оцінка 1 га ріллі по Сумській області (відповідно додатку 1 до Порядку нормативно грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.05.2017 № 262) станом на 01.01.2018 становить 26636,19 грн., тобто загальна вартість вказаної земельної ділянки становить 532723,80 грн. (26636,19x20).

07.03.2018 між відділом освіти Хотінської селищної ради Хотінської об'єднаної територіальної громади Сумського району Сумської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірмою ЛАН укладено договір про спільний обробіток землі (далі - договір).

На підставі зазначеного договору, сторони зобов'язуються сумісно діяти з метою якісного обробітку землі площею 20 га, розташованої на території Хотінської об'єднаної територіальної громади (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 3.4 договору, відповідач після реалізації врожаю та отримання за нього грошових коштів зобов'язаний зробити виплату другому позивачу 10 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, яка становить 532723,80 грн. в сумі 53272,38 грн., з розрахунку 2663,62 грн. з одного га землі.

Пунктом 6.1 договору визначено, що даний договір набуває юридичної сили з моменту його підписання та діє до 01 грудня 2018 року.

Підстави звернення прокурора з даним позовом обґрунтовані наступним.

Згідно статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право також звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 55 Господарського процесуального кодексу України, органи та особи, які відповідно до Господарського процесуального кодексу України звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як закріплено у статтях 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної знади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на статті 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Отже правовідносини, пов'язані з використанням земель державної чи комунальної власності, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула або може вибути з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

Порушення порядку набуття речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення обмежує державу в особі уповноважених органів у її використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні), позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах.

У даному випадку порушення інтересів держави полягає в порушенні нормативно визначеної законодавцем процедури укладення договору оренди землі; укладанням договору на спільну обробку землі (діяльність) з метою ухилення від укладання договору оренди землі; фактичним переданням вказаної земельної ділянки, виданої виключно для освітньої діяльності, суб'єкту господарювання для здійснення ним підприємницької діяльності.

Укладення договору між Відділом освіти Хотінської селищної ради та ТОВ Агрофірмою ЛАН від 07.03.2017 про спільний обробіток землі всупереч встановленому законодавством порядку, зачіпає інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Згідно статті 20 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості грунтів.

Пунктом 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Сумській області , затвердженого Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру 17.11.2016 за № 308 (далі - Положення) передбачено, що Головне управління Держгеокадастру у Сумській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Відповідно до підпункту 30 пункту 4 Положення передбачено повноваження Головного управління Держгеокадастру щодо здійснення державного нагляду (контролю) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель сіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Згідно підпункту 31 пункту 4 Положення, Держгеокадастр розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальними органами.

Таким чином органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження у спірних правовідносинах та наділеним Законом правом на звернення до суду, є Головне управління Держгеокадастру в Сумській області.

Прокурор у поданому ним позові просить суд визнати недійсним договір про спільний обробіток землі від 07.03.2018, укладений між Відділом освіти Хотінської селищної ради об'єднаної територіальної громади Сумського району Сумської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма ЛАН щодо використання земельної ділянки з кадастровим номером 5924783400:06:006:0113 загальною площею 20 га вартістю 532723,80 грн.

Щодо вищезазначеної позовної вимоги прокурора суд зазначає наступне.

Статтею 80 Закону України Про освіту передбачено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Порядок умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.

Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Статтею 22 Закону України Про освіту визначено, що статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.4, 1.5 Статуту третього позивача, затвердженого рішенням другої сесії восьмого скликання Хотінської селищної ради від 06.01.2017, третій позивач - Кіндратівська ОСОБА_1 ступенів заснована у 1993 році, є комунальною неприбутковою установою, навчальний заклад є юридичною особою, діяльність якого підпорядкована другому позивачу - Відділу освіти Хотінської селищної ради.

Власником навчального закладу є Хотінська селищна рада Сумського району Сумської області.

Земельний кодекс України вирізняє право власності та право користування землею. У свою чергу право користування здійснюється у формі права постійного користування земельною ділянкою або оренди земельної ділянки.

Згідно статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Оспорювана земельна ділянка передана третьому позивачу виключно для освітньої діяльності на підставі права постійного користування земельною ділянкою.

Право володіння розуміється як належність об'єкта певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом; право користування - процес виробничого застосуванні і споживання корисних властивостей об'єкта, а також створених за його допомогою благ.

Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності, суб'єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом (стаття 92 Земельного кодексу України).

Таким чином, особа, яка користується землею на праві постійного користування в даному випадку третій позивача, а також другий позивач, на відміну від власника, позбавлені права розпоряджатися землею, тобто укладати будь-які правочини, спрямовані на передачу земельної ділянки чи іншим способом вирішувати подальшу долю землі.

Право розпорядження майном в силу статті 317 Цивільного кодексу України є виключно у власника, а не постійного користувача.

В даному випадку за умовами договору про спільний обробіток землі від 07.03.2018, другий позивач для організації обробітку землі надає відповідачеві земельну ділянку (рілля) площею 20 га, яка перебуває у власності третього позивача на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (пункту 2.1 договору), не маючи повноважень на його укладання.

При цьому, відповідно до виробничого плану, складеного відповідачем та доведеного до другого позивача, останній зобов'язується забезпечувати активну участь у виконанні циклу сільськогосподарських виробничих процесів шляхом залучення до роботи (прополки, збирання та інше) працівників третього позивача (пункт 2.2 договору) - тобто саме землекористувача земельної ділянки, але третій позивач, як сторона у спірному договорі відсутній, хоча в ньому йдеться про його права і обов'язки, як працівників навчального закладу, так і про саме право третього позивача щодо розпорядження земельною ділянкою.

Статтею 95 Земельного кодексу України визначено права землекористувачів, які мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; г) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З наведеного випливає, що саме третій позивач, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування.

Формулювання законодавця право самостійно господарювати підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно.

Проте, відповідно до наказу від 01.09.2017 за № 93-ОД другого позивача Про розподіл посадових обов'язків на 2017-2018 навчальний рік , жодного такого обов'язку, а саме, прополки, збирання та інше, а ні у вчителів, а ні у інших працівників загальноосвітнього навчального закладу в функціональних обов'язках не передбачено.

Отже, зміст погодженого сторонами умов оспорюваного договору свідчить, що другий позивач, взявши на себе зобов'язання надати у користування відповідачеві земельну ділянку загальною площею 20 га, яка перебуває у власності третього позивача для організації обробітку та вирощування сільськогосподарської продукції, Кіндратівська ЗОШ (землекористувач) фактично усунулась від права самостійного господарювання на земельній ділянці і таким чином надала право виконувати всі сільгоспроботи по обробці земельної ділянки власною технікою, проведення посіву насіннєвим матеріалом, а також збору врожаю саме відповідачу (пункти 3.1-3.4 договору).

З наведеного вище випливає, що право на обробку землі, та збір врожаю, передбачене умовами оспорюваного договору, являє собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які, згідно статті 92 Земельного кодексу України, складають титул права постійного користування. Право самостійного господарювання, як право надане частиною першою статті 95 Земельного кодексу України саме землекористувачеві, згідно умов оспорюваного договору використовується не землекористувачем, якому належить земельна ділянка, а саме відповідачем, що суперечить вимогам вказаної норми права.

Таким чином, вищезазначений договір про спільний обробіток землі від 07.03.2017 не відповідає вимогам статей 92, 95 Земельного кодексу України.

Крім того, укладений між другим позивачем та відповідачем договір про використання землі за змістом є фактично договором оренди.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно вимог частини першої статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2, 3.3 договору, відповідач бере на себе обов'язок забезпечити обробіток землі власною технікою, для чого забезпечити наявність працівників, необхідною сільськогосподарською технікою, паливно-мастильними матеріалами, використовує для посіву власний насіннєвий матеріал, зобов'язана після збору врожаю з ділянки здійснити його реалізацію на найбільш вигідних для сторін умовах

Згідно із положеннями статті 21 Закону України Про оренду землі , орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Пунктом 3.4 договору визначено, що відповідач після реалізації врожаю і отримання грошових коштів зобов'язаний зробити виплату другому позивачу 10 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, яка становить 26636,19 грн., перерахунок грошових коштів здійснити на спеціальний рахунок другого відповідача до 01 грудня 2018 року.

Отже, з моменту укладання договору, а ні Відділ освіти Хотінської селищної ради, а ні Кіндратівська ЗОШ не вчиняли будь-яких дій, спрямованих на спільний обробіток землі. Фактично ними було передано земельну ділянку загальною площею 20 га іншому суб'єкту господарювання - відповідачу у справі для вирощування сільськогосподарської продукції та для отримання плати за користування даною землю (пункт 3.4 договору).

З умов оспорюваного договору випливає, що основною його ознакою є платне володіння та користування земельною ділянкою на певний строк, в угоді не передбачено вчинення жодного спільного заходу та мети для досягнення якої укладено договір.

Частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Згідно статті 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Основними елементами договору про спільну діяльність є об'єднання вкладів учасників (майна, майнових прав тощо) для здійснення спільної діяльності і такі частки мають бути визначеними, обов'язки сторін у таких правовідносинах не мають зустрічного характеру, а кожен учасник діє не для досягнення власних цілей, а у загальному інтересі. Сторони отримують блага в результаті спільної діяльності, а не від іншої сторони за договором, спільна діяльність учасників чітко скоординована.

Як вбачається із змісту договору від 07.03.2018, другий позивач фактично передав земельну ділянку, права розпоряджатися якою не має, жодної спільної господарської мети сторони не мали, лише відповідач здійснював господарську діяльність на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні третього позивача, і лише відповідач отримував вигоду у вигляді виробленої сільгосппродукції (пункти 3.1, 3.2, 3.3 договору). Будь-яких прав на вироблену сільгосппродукцію ні другий позивач та ні третій позивач не набували, другий позивач отримував від відповідача лише виплату в розмірі 10 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, яка становить 532723,38 грн. (пункт 3.4 договору). Також договором не визначені вклади сторін (їх частки), які вони об'єднують для здійснення спільної діяльності, що в силу приписів статей 1137, 1138, 1139 Цивільного кодексу України є визначальним при розподілі прибутку, спільних витрат, збитків та відповідальності за спільними зобов'язаннями.

Отже, оспорюваний договір не може вважатись договором про спільну діяльність.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.05.2018 у справі № 924/263/17 та від 01.03.2018 у справі № 908/546/17.

Відповідно до статей 1, 15 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Комплексний аналіз укладеного між відповідачем та другим позивачем правочину дає підстави вважати, що договір про спільний обробіток землі від 07.03.2017 за своєю правовою природою є договором оренди землі, що зумовлює застосування до нього положень законодавства, яке регулює саме правовідносини пов'язані із орендою земельних ділянок державної та комунальної форми власності.

Крім того, за змістом статті 15 Закону України Про оренду землі , істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форми платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкту оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 Закону України Про оренду землі є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом (частина 4 статті 15 Закону України Про оренду землі ).

Судом встановлено, що оспорюваний договір від 07.03.2018 не містить істотних умов, передбачених чинним законодавством для договору оренди землі, а також не відповідає типовій формі договору оренди землі, яка затверджена постановою Кабінету міністрів України від 03.03.2004 за № 220.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.03.2018 у справі № 908/546/17.

Згідно статті 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Отже, другий позивач (на момент укладання оспорюваного договору) не був наділений повноваженнями на надання земельної ділянки в оренду.

Також, оспорюваний договір не відповідає вимогам частини другої статті 16 Закону України Про оренду землі , якою визначено порядок укладення договору оренди землі а саме: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

За умовами пункту 2 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Зі змісту оспорюваного договору слідує, що другий позивач фактично передав у користування земельну ділянку державної форми власності, якою не мав права розпоряджатися, за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, без проведення аукціону.

Таким чином, земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

Отже, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону країни Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - стаття 126 Земельного кодексу України.

Зазначена правова позиція наведена Вищим господарським судом України у постанові від 29.11.2017 у справі № 906/260/17.

Крім наведеного суд вважає за необхідне зазначити, що за оспорюваним договором земельна ділянка передана у постійне користування третього позивача з цільовим призначенням для освітніх цілей, а фактично використовується відповідачем для товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Таким чином, має місце зміна виду її цільового використання.

Так, відповідно до пункту а частини першої статті 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. Обов'язок землекористувачів використовувати землю за цільовим призначенням, визначений статтею 96 Земельного кодексу України, означає як обов'язок використання землі в межах основного цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення), так і в межах цільового призначення (для ведення дослідних та наукових цілей чи для ведення фермерського господарства).

Статтею 20 Земельного кодексу України закріплено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно, а земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 Земельного кодексу України. А отже, самостійна зміна виду використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення не допускається.

Відповідно до статей 210-211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною. Вказана правова позиція закріплена у постанові Вищого господарського суду України від 12.06.2014 у справі № 915/1691/13.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно із вимогами частин першої - п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Враховуючи, що спірний договір не є договором про спільний обробіток, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельному кодексу України, Закону України Про оренду землі , статуту Кіндратівської ЗОШ та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору та відповідно для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокуратури обґрунтовані, підтверджуються матеріалами, які містяться в справі та поясненнями наданими учасниками справи, а тому підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною першою статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/704/2012 від 23.05.2012 Про деякі питання застосування Закону України Про судовий збір , повернення сплачених сум судового збору з державного бюджету має здійснюватися згідно ухвали господарського суду, з цією метою відповідні ухвали мають виготовлятися у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку щодо повернення Прокуратурі Сумської області (одержувач - Прокуратура Сумської області, код ЄДРПОУ 03527891, рахунок № 35214005002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) з державного бюджету України судового збору в сумі 881,00 грн. (50 % від суми 1762,00 грн.), сплаченого відповідно до платіжного доручення № 949 від 23 червня 2018 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи № 920/475/18.

Також, виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 881,00 грн. (50 % від суми 1762,00 грн.) покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 130, 185, 233, 236-238, 240, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про спільний обробіток землі від 07.03.2018, укладений між Відділом освіти Хотінської селищної ради об'єднаної територіальної громади Сумського району Сумської області (вул. Соборна, буд. 45, смт. Хотінь, Сумський район, Сумська область, 42320, ідентифікаційний код 41073892) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма ЛАН (вул. Центральна, буд. 4, с. Кіндратівка, Сумський район, Сумська область, 42315, ідентифікаційний код 30811351) щодо використання земельної ділянки з кадастровим номером 5924783400:06:006:0113 загальною площею 20 га вартістю 532723,80 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ЛАН (вул. Центральна, буд. 4, с. Кіндратівка, Сумський район, Сумська область, 42315, ідентифікаційний код 30811351) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33; код 03527891, рахунок № 35214005002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору в сумі 881,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Прокуратурі Сумської області (одержувач - Прокуратура Сумської області, код ЄДРПОУ 03527891, рахунок № 35214005002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) з державного бюджету (рахунок 31218206783002, код класифікації доходів бюджету 22030101, одержувач УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030101, код отримувача 37970593, банк отримувача ГУ ДКСУ у Сумській області, МФО 837013) судовий збір в сумі 881,00 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення № 949 від 23.06.2018, оригінал якого міститься в матеріалах справи № 920/475/18.

6. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено 03 жовтня 2018 року.

Суддя Н.О. Спиридонова