Рішення

від 28.09.2018 по справі 807/570/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 вересня 2018 року м. Ужгород№ 807/570/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дору Ю.Ю.,

при секретарі судового засідання Гулай М.В.,

за участі:

представників позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Виноградівського професійно-технічного навчального закладу Товариства сприяння обороні України до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2018 року Виноградівський професійно-технічний навчальний заклад Товариства сприяння обороні України (далі - позивач, Виноградівський ПТНЗ ТСОУ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Управління Держпраці у Закарпатській області (далі - відповідач), якою просить: 1) скасувати постанову №ЗК41/218/АВ-МГ-ФС-16 від 05.04.2018 року про накладення штрафу на суму 37230,00 грн.; 2) скасувати постанову №ЗК41/218/АВ-ІП-ФС-15 від 05.04.2018 року про накладення штрафу на суму 3723,00 грн..

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що спірні постанови, складені на підставі акту інспекційного відвідування №/ЗК41/218/АВ та відповідачем безпідставно було встановлено наявність трудових правовідносин між позивачем та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3Ю.) на основі наказів та трудової угоди, вказаної у наказі про прийом на роботу в 2005 році без врахування змісту правовідносин між сторонами. Позивач вказує, що наявність наказів про прийняття на роботу по сумісництву та звільнення з роботи не підтверджує наявність трудового договору, оскільки ОСОБА_3 працював на підставі договорів про надання послуг із професійного навчання слухачів, а позивач зобов'язувався прийняти ці послуги та оплатити їх. Отже, позивач вважає відсутніми трудові відносини між ним та ОСОБА_3

За таких обставин, представник позивача в позові та в судовому засіданні, просив суд визнати протиправними та скасувати постанови Головного управління Держпраці у Закарпатській області від 05.04.2018 року №ЗК41/218/АВ-МГ-ФС-16 та №ЗК41/218/АВ-ІП-ФС-15.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву пред'явлені позовні вимоги не визнала та зазначила, що Головне управління Держпраці у Закарпатській області діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 05.04.2018 року за номерами №ЗК41/218/АВ-МГ-ФС-16 та №ЗК41/218/АВ-ІП-ФС-15 є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування. За таких обставин, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідачем також було надано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що згідно наказу №8 від 20.05.2005 року ОСОБА_3 прийнято по сумісництву на посаду викладача. Згідно наказу №02 від 23 лютого 2018 року ОСОБА_3 звільнено з 23.02.2018 року з посади викладача. Разом з тим нарахування та виплату грошової компенсації за не використані ОСОБА_3 дні щорічної відпустки за відпрацьований період, а саме з 2005 по січень 2018 не проведено, чим порушено ч.1 ст.83 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 03.03.2018 року № 32 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 07.03.2018 року № 104 посадовою особою Управління з питань праці Головного Управління Держпраці у Закарпатській області було інспекційне відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю (а.с.77, 81). Підставою для такого відвідування була заява ОСОБА_3 до відповідача (а.с.113). За результатами інспекційного відвідування було складено акт № /ЗК 41/218/АВ від 21.03.2018 року та винесено Припис про усунення виявлених порушень № ЗК 41/218/АВ/П від 21.03.2018 року. (а.с.82-89)

Згідно висновків акту та припису встановлені наступні порушення:

1. ч.1 ст. 116 КЗпП України від 10 грудня 1971 року, а саме: наказом №2 від 23.02.2018 року звільнено з 23.02.2018 року викладача по сумісництву ОСОБА_3 за ст.38 КЗпП України (за власним бажанням). Належну виплату заробітної плати при звільненні 5864,10 грн. проведено ОСОБА_3 01.03.2018 року згідно відомості розподілу виплат № 180301СТ161668 від 01.03.2018 року.

2. ч.1 ст. 117 КЗпП України , а саме: директором Виноградівського ПТНЗ ТСОУ ОСОБА_4 у зв'язку з не виплатою в день звільнення гр.ОСОБА_3 всіх належних коштів звільненим працівникам не провела нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки по день остаточного розрахунку.

3. ст.83 КЗпП України , а саме: не проведено виплату грошової компенсації за всі не використані працівником дні щорічної відпустки. Наказом № 8 від 20.05.2005 року прийнято по сумісництву на посаду викладача ОСОБА_3. Згідно наказу №02 від 23 лютого 2018 року звільнено з 23.02.2018 року викладача ОСОБА_3, за ст.38 КЗпП України (за власним бажанням). Нарахування та виплату грошової компенсації за не використані ним дні щорічної відпустки за відпрацьований період директором та бухгалтером навчального закладу не проведено, а саме з 2005 по січень 2014 року.

Відповідачем винесено припис про усунення виявлених порушень № ЗК 41/218/АВ/П від 21.03.2018 року. Строк усунення порушень встановлено до 20.04.2018 року. (а.с.87-89)

За встановлені порушення вимог законодавства про працю, а саме ч.1 ст.116 КЗпП України на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України відповідачем винесено постанову № ЗК41/218/АВ-ІП-ФС-15 від 05.04.2018 року про накладення на Виноградівський ПТНЗ ТСОУ штрафу у розмірі 3 723,00 грн..

За встановлені порушення вимог законодавства про працю, а саме ст. 83 та ч.1 ст. 117 КЗпП України на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України відповідачем винесено постанову № ЗК41/218/АВ-МГ-ФС-16 від 05.04.2018 року про накладення на Виноградівський ПТНЗ ТСОУ штрафу у розмірі 37 230,00 грн..

Правомірність та обґрунтованість постанов про накладення адміністративного штрафу від 05.04.2018 р. № ЗК41/218/АВ-ІП-ФС-15 та № ЗК41/218/АВ-МГ-ФС-16 є предметом даного позову.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 р. № 295 затверджений Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі за текстом - Порядок № 295). Відповідно до п.1 Порядку № 295 цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами і включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Відповідно до п.2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, в тому числі Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до пп.1 п. 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

02.03.2018 року на адресу Управління Держпраці надійшло звернення гр..ОСОБА_3 щодо правильності нарахування та виплати йому грошової комплектації при звільненні. Вказане звернення стало підставою для подальшого проведення інспекційного відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю у Виноградівському ПТЗ ТСОУ. (а.с.113)

Як вбачається з матеріалів справи 20 травня 2005 року наказом №8 ОСОБА_3 на підставі його заяви прийнятий з 23 травня 2005 року на посаду викладача Виноградівського ПТНЗ ТСОУ по сумісництву , з виплатою зарплати згідно штатного розпису (а.с.100-101).

22.02.2018 року ОСОБА_3 подано заяву про звільнення з посади викладача-сумісника з 23.02.2018 року та проведення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за період роботи починаючи з 2005 року до тепер (а.с.106)

На підставі заяви ОСОБА_3 від 22.02.2018 року директором Виноградівського ПТНЗ ТСОУ видано наказ №02 від 23.02.2018 р. про звільнення з посади викладача-сумісника ОСОБА_3 згідно ст. 38 КЗпП України (а.с.111). Згідно даного наказу ОСОБА_3 звільнено за власним бажанням з 23 лютого 2018 року та пунктом 2 вказаного наказу головному бухгалтеру доручено провести розрахунок (а.с.105)

02.03.2018 року директором Виноградівського ПТНЗ ТСОУ видано наказ №04 у зв'язку з фактичним наданням ОСОБА_3 послуг Виноградівському ПТНЗ ТСО України по професійній підготовці слухачів на підставі цивільно-правових угод з 2005 року по 2017 рік наказ по особовому складу від 23 лютого 2018 року №2 про звільнення викладача-сумісника Виноградівського ПТНЗ ТСО України ОСОБА_3 анулювати, в зв'язку з відсутністю трудових відносин з ним (а.с.29).

Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно резолюції директора Виноградівського ПТНЗ ТСОУ на заяві про звільнення ОСОБА_3 головному бухгалтеру п.Фурдь М.М. доручено провести розрахунок компенсації з 20.01.2014 року (а.с.106).

Згідно відомості розподілу виплат Виноградівського ПТНЗ ТСОУ від 01.03.2018 року №180301СТ161668 ОСОБА_3 виплачено заробітну плату в сумі 5864,10 грн. Отже, наявність наказу від 20.05.2005 р. №8 про прийом на роботу ОСОБА_3, наявність наказу №02 від 23.02.2018 р. про його звільнення згідно ст. 38 КЗпП України, відомості виплати саме заробітної плати ОСОБА_3 (а.с.102) підтверджує правильність висновків відповідача про наявність між позивачем та ОСОБА_3 саме трудових відносин, а не надання послуг згідно цивільно-правових угод.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Приписом ч.1 ст.117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, належну виплату заробітної плати при звільненні ОСОБА_3 проведено не в день звільнення (23.02.2018 року) як це передбачено приписами ст.116 КЗпП України, а 01.03.2018 року. Разом з тим за порушення строків розрахунку при звільненні ОСОБА_3 не проведено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 23.02.2018 року по 01.03.2018 року, чим порушено ч.1 ст.117 КЗпП України. Окрім того нарахування та виплату грошової компенсації за не використані ОСОБА_3 дні щорічної відпустки за відпрацьований період, а саме з 2005 по січень 2014 року не проведено, а компенсація за невикористані дні щорічної відпустки проведено згідно резолюції директора Виноградівського ПТНЗ ТСОУ тільки за період з 20.01.2014 року по день звільнення.

Вищезазначене вказує на порушення позивачем вимог ч.1 ст.83 та ч.1 ст.117 КЗпП України.

Стосовно аргументів позивача щодо відсутності трудових відносин між позивачем і ОСОБА_3 та наявність саме цивільно-правових угод про надання послуг з професійного навчання слухачів, суд такі твердження позивача відкидає з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст.24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

У ст.626 ЦК визначено загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.

Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст.208 ЦК. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і в разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Відповідно до ст.837 ЦК, за договором підряду, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч.1 ст.843 ЦК).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Згідно пояснень представника позивача наданих у судовому засіданні, останній зазначив, що ОСОБА_3 не міг надавати послуги з професійного навчання слухачів будь-коли, не підлягаючи внутрішньому трудовому розпорядку, а саме у чітко визначені дні та години, оскільки час та місце таких лекцій визначалося спільно із органами МРЕО. Отже ОСОБА_3 у своїй роботі підпорядковувався внутрішньому трудовому розпорядку Виноградівського ПТЗ ТСО України.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи 20 травня 2005 року наказом №8 ОСОБА_3 на підставі його заяви прийнятий з 23 травня 2005 року на посаду викладача Виноградівського ПТНЗ ТСОУ по сумісництву , з виплатою зарплати згідно штатного розпису (а.с.100-101). На підставі заяви ОСОБА_3 від 22.02.2018 року директором Виноградівського ПТНЗ ТСОУ видано наказ від 23.02.2018 року № 02 про звільнення викладача-сумісника Виноградівського ПТНЗ ТСОУ ОСОБА_3Ю згідно ст. 38 КЗпП України . (а.с.105)

Згідно відомості розподілу виплат Виноградівського ПТНЗ ТСОУ від 01.03.2018 року №180301СТ161668 ОСОБА_3 виплачено заробітну плату в сумі 5864,10 грн. Отже, наявність наказу від 20.05.2005 р. №8 про прийом на роботу ОСОБА_3, наявність наказу №02 від 23.02.2018 р про його звільнення згідно ст. 38 КЗпП України, відомості виплати саме заробітної плати ОСОБА_3 (а.с.102), підпорядкування викладача-сумісника ОСОБА_3 внутрішньому трудовому розпорядку - підтверджує наявність між позивачем та ОСОБА_3 саме трудових відносин, а не надання послуг згідно цивільно-правових угод. Дана позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року №127/21595/16-ц.

Згідно пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р.№13 " Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені.

Мінімальні державні гарантії визначені в ст. 12 ч. 1 Закону України "Про оплату праці" : норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України , є мінімальними державними гарантіями (частина 2 наведеної статті Закону).

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є однією з мінімальних державних гарантій в оплаті праці, передбачених КЗпП України, при цьому не залежно на підставі яких угод/договорів та на яких умовах здійснюється оплата праці.

Згідно приписів абзаців 4, 8 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Отже, передумовою для накладення на позивача штрафу в розмірі мінімальної заробітної плати та у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, було порушення ним мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства, що мало місце при розрахунку звільненого працівника не в день звільнення.

Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В силу ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу .

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, порушення, встановлені актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №/ЗК41/218/АВ від 21.03.2018 року є доведеними в судовому засіданні належними та допустимими доказами, а постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 05 квітня 2018 року № ЗК41/218/АВ-ІП-ФС-15 та № ЗК41/218/АВ-МГ-ФС-16 винесені в межах компетенції та повноважень Управління Держпраці у Закарпатській області.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог - позивач допустив порушення вимог законодавства про працю, відтак відповідачем правомірно накладено на позивача штрафи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8 , 9 , 72 , 77 , 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Виноградівського професійно-технічного навчального закладу Товариства сприяння обороні України (90300, Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Івана Франка, буд.112 "А", код ЄДРПОУ 02720098) до Управління Держпраці у Закарпатській області ( 88018, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 16, код ЄДРПОУ 39795035) про визнання протиправним та скасування постанови №ЗК41/218/АВ-МГ-ФС-16 від 05.04.2018 року про накладення штрафу в розмірі 37230,00 грн. та постанови №ЗК41/218/АВ-ІП-ФС-15 від 05.04.2018 року про накладення штрафу в розмірі 3723,00 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 03.10.2018 року.

СуддяОСОБА_5