Рішення

від 27.09.2018 по справі 910/11055/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2018Справа № 910/11055/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Жалоби С.Р., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максігран"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Спецдорсервіс"

про стягнення 152 692, 24 грн.

Представники:

від позивача: Ковалевська Ю.О.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Максігран" (далі -позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Спецдорсервіс" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 152 692, 24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.09.2018.

27.09.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Максігран" надійшла заява, в якій позивач повідомив про надходження від відповідача грошових коштів у розмірі 30 000, 00 грн., у зв'язку з чим просив суд припинити провадження у справі в частині стягнення суми боргу у розмірі 30 000, 00 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача 122 692, 24 грн.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав подану заяву та просив суд задовольнити позовні вимоги у розмірі 122 692, 24 грн.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, у судове засідання представників не направлено.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).

В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 27.08.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04215, м. Київ, вул. Світлицького, буд. 24-А, проте, згідно відстеження пересилання поштових відправлень за штрихкодовим ідентифікатором: 0103047294413 відправлення не вручене під час пересилання: інші причини.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливость ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.08.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 27.09.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Максігран" поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Спецдорсервіс" щебенову продукцію на загальну суму 1 049 897, 88 грн., що підтверджується видатковими накладними № АФ1610-23 від 16.10.2013 на суму 14 472, 38 грн., № АФ14/11-20 від 14.11.2013 на суму 20 142, 48 грн., № АТ2407-4 від 24.07.2015 на суму 42 901, 81 грн., № АТ2407-4 від 24.07.2015 на суму 42 901, 81 грн., № АТ2907-16 від 29.07.2015 на суму 28 413, 50 грн., № АТ1008-21 від 10.08.2015 на суму 7 544, 36 грн., № АТ1308-28 від 13.08.2015 на суму 31 159, 43 грн., №АТ0409-30 від 04.09.2015 на суму 8 735, 42 грн., № АТ0509-23 від 05.09.2015 на суму 12 668, 77 грн., №АТ0909-40 від 09.09.2015 на суму 4 657, 32 грн., № АТ1609-22 від 16.09.2015 на суму 4 401, 22 грн., № АТ0910-40 від 09.10.2015 на суму 8 876, 26 грн., № АТ1612-22 від 16.12.2015 на суму 21 798, 62 грн., №АТ1712-17 від 17.12.2015 на суму 20 888, 59 грн., №АТ1912-20 від 19.12.2015 на суму 44 087, 26 грн., № АТ2112-28 від 21.12.2015 на суму 31 836, 91 грн., № АТ2912-15 від 29.12.2015 на суму 76 562, 59 грн., № АТ0602-4 від 06.02.2016 на суму 38 725, 10 грн., № АТ0802-8 від 08.02.2016 на суму 34 748, 99 грн., № АТ2402-7 від 24.02.2016 на суму 47 699, 36 грн., № АТ 2502-7 від25.02.2016 на суму 39 750, 86 грн., №АТ1603-12 від 16.03.2016 на суму 76 092, 18 грн., №АТ2203-21 від 22.03.2016 на суму 46 047, 31 грн., № АТ2303-16 від 23.03.2016 на суму 43 793, 26 грн., № АТ2403-18 від 24.03.2016 на суму 42 799, 22 грн., № АТ2603-9 від 26.03.2016 на суму 45 249, 29 грн., АТ3003-11 від 30.03.2016 на суму 44 157, 26 грн., № АТ0104-16 від 01.04.2016 на суму 44 003, 26 грн., № АТ0504-33 від 05.04.2016 на суму 43 317, 24 грн., № 859 від 10.03.2017 на суму 81 979, 57 грн., № 1041 від 17.03.2017 на суму 31 297, 56 грн., № 1060 від 18.03.2017 на суму 21 090, 50 грн., які підписані представниками сторін та скріпленї їх печатками, та виставленими на оплату рахунками - фактури № АФ16/10-3 від 16.10.2013, № АФ13/11-1 від 13.11.2013, № АТ22/07-5 від 22.11.2015, № АТ07/08-11 від 07.08.2015, № АТ07/10-8 від 07.10.2015, № АТ15/12-3 від 15.12.2015, № АТ18/12-3 від 18.12.2015, № АТ28/12-2 від 28.12.2015, № АТ05/02-1 від 05.02.2016, № АТ23/02-4 від 23.02.2016, № АТ15/03-1 від 15.03.2016, №АТ21/03-4 від 21.03.2016, № АТ23/03-5 від 23.03.2016, № АТ25/03-2 від 25.03.2016, № АТ29/03-5 від 29.03.2016, № АТ31/03-3 від 42 001, 20 грн., № АТ04/04-2 від 04.04.2016, № АШ09/03-6 від 09.03.2017, № АТ16/03-6 від 16.03.2017, № 1593 від 07.12.2017.

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у загальному розмірі 897 205, 64 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку № 26001405204, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 152 692, 24 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялись листи № 04-08/17/2 від 04.08.2017, № 11-09/17/1 від 11.09.2017, № 11-09/17/2 від 11.09.2017, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Максігран" просило розрахуватися за поставлену продукцію, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, що підтверджується описами вкладення у цінний лист та фіскальними чеками № 8285 від 07.08.2017, № 2167 від 13.09.2017 та № 2168 від 13.09.2017.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 152 692, 24 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб на загальну суму 1 049 897, 88 грн.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, позивач, укладаючи із відповідачем господарський договір у спрощений спосіб, мав на меті поставити товар та отримати кошти за поставлений товар.

Так, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 1 049 897, 88 грн., який прийнятий останнім по видатковим накладним без зауважень.

Однак, відповідач оплати поставленого товару в повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Спецдорсервіс" утворилась заборгованість у розмірі 152 692, 24 грн.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, приймаючи до уваги рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким що настав та відповідач повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, у даному випадку з моменту підписання видаткових накладних, які додано до позовної заяви.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідач здійснив оплату заборгованості у розмірі 30 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 142 від 31.08.2018 на суму 10 000, 00 грн., № 163 від 12.09.2018 на суму 10 000, 00 грн., № 173 від 25.03.2018 на суму 10 000, 00 грн.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/11055/18 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 30 000, 00 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі непогашеною залишилась заборгованість за поставлений товар у розмірі 122 692, 24 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 122 692, 24 грн.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, суд вважає за необхідне покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Провадження у справі № 910/11055/18 закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України в частині стягнення 30 000, 00 грн. основного боргу за відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Максігран" задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Спецдорсервіс" (04215, м. Київ, вул. Світлицького, буд. 24-А, ідентифікаційний код - 35364037) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максігран" (03022, м. Київ, вул. Максимовича, буд. 6, к. 22, ідентифікаційний код - 38684795) 122 692 (сто двадцять дві тисячі шістсот дев'яносто дві) грн. 24 коп. - заборгованості та 2 290 (дві тисячі двісті дев'яносто) грн. 38 коп. - судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 02.10.2018

Суддя Щербаков С.О.