Рішення

від 04.10.2018 по справі 818/690/18

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2018 р. Справа № 818/690/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Лебединського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - відповідач) і просить суд:

- визнати протиправними дії Лебединського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (в частині припинення виплати пенсії) та визнати протиправною бездіяльність Лебединського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області в частині невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2017 року;

- зобов'язати Лебединське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за період, починаючи з 01 квітня 2017 року, на рахунок установи "Державного ощадного банку".

Ухвалою судді Лебединського районного суду Сумської області від 18.01.2018 було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору при подачі позову до Лебединського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області.

18.01.2018 ухвалою судді Лебединського районного суду Сумської області відкрито загальне позовне провадження у справі №580/65/18 та призначено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні на 19.02.2018 о 13:00.

08.02.2018 відповідач по справі подав клопотання до суду про передачу справи за підсудністю до відповідного адміністративногно суду.

19.02.2018 у підготовчому засіданні ухвалою судді Лебединського районного суду Сумської області справу №580/65/18 за позовом ОСОБА_1 до Лебединського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області замінено Лебединське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області на належного відповідача Білопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області у зв'язку із реорганізацією (лист Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 07.02.2018 №1135/05-22 (а.с.24), та передано справу за підсудністю до Сумського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 01.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 25.08.2018 закрито підготовче засідання у справі і призначено справу до судового розгляду по суті на 04.10.2018.

У судове засідання 04.10.2018 сторони не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с.73). представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.74), проти позову заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу в письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

14.03.2018 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.37-45), у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та заявив клопотання про розгляд справи без участі його представника. Також зазначив, що позивач перебував на обліку у у Білопільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області з 01.02.2015. Питання призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, а також Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Підставою для виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі є довідка, видана відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Рішення про відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати приймає Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. На підставі вказаного рішення Управління приймає своє рішення.

З 14.06.2016 рішення щодо призначення (відновлення) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) органами Пенсійного фонду України можуть прийматися на підставі копії рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у містах Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад. З 01.09.2017 Управлінням припинено виплату позивачеві пенсії. Крім цього, як зазначає відповідач, рішення про припинення виплати пенсії приймає Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Дослідивши докази та письмові пояснення сторін, викладені у позові та відзиві, суд задовольняє позовні вимоги, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсіонер за віком (а.с. 13), перебував на обліку у Білопільському об'єднаному УПФУ, яке до квітня 2017 року нараховувало та виплачувало йому пенсію.

Згідно з копією довідки від 23.03.2015 №5926000286, виданої управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради, позивач є особою, переміщеною з району проведення антитерористичної операції (а.с.37 зворотній бік).

Довідка внутрішньо переміщеної особи позивача від 23.03.2015 №5926000286 була скасована Управлінням як такому, що тривалий час не проживає за місцем постійної реєстрації, та припинено виплату пенсії позивачу від 01.04.2017 згідно протоколу засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.03.2017 №5 як такому, що на момент перевірки відсутній за фактичним місцем проживання (більше 60 днів) (а.с.52).

Позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради 15.01.2018 із заявою про відновлення виплати пенсії (а.с. 54) та отримав нову довідку про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи від 15.01.2018 №0000456741 (а.с.53).

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з того, що припиняючи виплату пенсії позивачу з квітня 2017 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки жодним Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, постійне місце проживання яких зареєстровано на території, яка не контролюється органами державної влади.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У той же час, згідно із ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Положеннями ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено підстави припинення виплати пенсії та визначено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.

У той же час, Преамбулою Закону України від 20.10.2014 р. №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачено, що цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (в редакції на час призупинення пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509.

Суд зазначає, що положеннями ч. 2-6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (в редакції, чинній до 13.01.2016 року) визначено, що територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання, а також було визначено перелік реквізитів до довідки.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року "Про облік внутрішньо переміщених осіб" був затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, який регулював механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до пункту 7-1 зазначеного Порядку Уповноважений орган щодня формує та направляє в електронній формі відповідному територіальному підрозділу ДМС перелік осіб, яким видана довідка. Під час видачі довідки посадова особа уповноваженого органу інформує внутрішньо переміщену особу про обов'язок повідомити протягом 10 днів відповідному територіальному підрозділу ДМС про фактичне місце проживання, а також про зміну фактичного місця проживання або повернення до покинутого місця проживання. Територіальний підрозділ ДМС у триденний строк після повідомлення внутрішньо переміщеною особою про фактичне місце проживання проводить перевірку наведених у довідці відповідних відомостей, проставляє у разі підтвердження таких відомостей на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, та щодня подає в електронній формі уповноваженому органові відповідну інформацію. Довідка не є дійсною без проставлення на її зворотному боці зазначеної відмітки. Уповноважений орган вносить інформацію територіального підрозділу ДМС до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та у разі наявності підстав приймає рішення про зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

У свою чергу, на підставі Закону України від 24.12.2015 року №921-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", що набрав чинності з 13.01.2016 року, частини 2-6 статті 5 вищевказаного Закону України було виключено.

Пунктом 1 статті 1 Закону України від 24.12.2015 року №921-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Приписами пункту 4 частини 2 розділу І цього Закону України від 24.12.2015 року №921-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" доповнено частину 1 статті 4 Закону України від 20.10.2014 р. №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" положенням, відповідно до якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частина 1 статті 12 Закону надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Цей перелік є вичерпним.

Отже, з часу набрання чинності цим Законом, а саме з 13.01.2016 року, здійснення територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не є необхідним, саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

Із внесенням змін до Закону України від 24.12.2015 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", законодавець виключив п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону, норма якого передбачала обов'язок внутрішньо переміщеної особи один раз на шість місяців з'являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.

Крім того, п. 2 розділу ІІ Перехідних положень Закону України від 24.12.2015 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено необхідність Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Кабінетом Міністрів України 8 червня 2016 року прийнято постанови № 352 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509" та № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

З метою запровадження єдиних підходів щодо виконання вищезазначених рішень Уряду та відповідно до пункту 4 протокольного рішення від 16 червня 2016 року Мінсоцполітики України, до органів соціального захисту населення був направлений лист № 9110/0/14-16/081 від 26.06.2016 року щодо організації роботи з питань соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, за яким роз'яснено, що довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам з 13 січня 2016 року (включно) є дійсними та діють безстроково незважаючи на відсутність відповідної відмітки ДМС, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав, передбачених ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон), а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає.

Довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам до 13 січня 2016 року, і які були дійсними на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", також є чинними та діють безстроково, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав, передбачених ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон), а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає. Довідки, в яких адресою місця проживання вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає, діють до 20 липня 2016 року. З метою уникнення випадків припинення виплат внутрішньо переміщеним особам після 20 липня 2016 року такі особи мають поінформувати структурний підрозділ з питань соціального захисту населення про своє фактичне місце проживання і до 20 липня 2016 року отримати нову довідку внутрішньо переміщеної особи. Виплати, які станом на 11 червня 2016 року проводилися за дійсними довідками, продовжуються.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України.

Як встановлено із матеріалів справи, відповідачем було припинено виплату пенсії позивачу з квітня 2017 року. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав припинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не за застосований та не доведений.

Враховуючи викладене, суд вважає недоречними доводи відповідача про те, що позивачем не оскаржене вищевказане рішення Комісії. Такі твердження не спростовують порушення відповідачем встановленої законом процедури припинення виплати пенсії та не є доказом правомірності дій відповідача у спірних відносинах.

Таким чином, суд зазначає про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону №1058-VI, оскільки з 01 лютого 2018 позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Вказана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.05.2018, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018, у справі № 805/402/18 за позовом фізичної особи до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії, апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Розглядаючи вказану справу, суд також вважає за необхідне застосувати практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", суд вважає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу з лютого 2018 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки визначена ним підстава припинення сплати пенсії не ґрунтується на законі як виді нормативно-правового акта України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" встановлено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

На підставі викладеного, суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду в частині зобов'язання Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області виплати ОСОБА_1 пенсію в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) до Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (вул. Макаренка, 7, м. Білопілля, Сумська область, 41800, ЄДРПОУ 41490323) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017.

Зобов'язати Білопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області (вул. Макаренка, 7, м. Білопілля, Сумська область, 41800, ЄДРПОУ 41490323) здійснити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) і сплатити заборгованість за період, починаючи з 01.04.2017, звернувши рішення суду до негайного виконання в межах строку за один місяць.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька