Рішення

від 04.10.2018 по справі 910/8534/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.10.2018Справа №  910/8534/18 за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛООТ» до                    Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» про                    стягнення 86558,64 грн. Суддя Картавцева Ю.В. Без повідомлення (виклику) учасників справи. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛООТ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» про стягнення 86558,64 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умовам договору № 17/12 від 17.12.2015 не оплатив вартість послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів , у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 73377,24 грн., 3% річних у розмірі 937,75 грн., пеню у розмірі 9611,27 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2632,38 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 суд ухвалив: позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛООТ» залишити без руху; встановити спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом зазначення повного найменування юридичної особи відповідача; здійснення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; встановити позивачу строк для усунення недоліків – протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали. 23.07.2018 до відділу діловодства суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. З огляду на наведене, оскільки у справі №910/8534/18 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив – протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи. 10.08.2018 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно з яким відповідач проти позову в частині стягнення 19089,60 грн. заперечує з тих підстав, що ним було сплачено позивачеві 19089,60 грн. за платіжним дорученням №2771 від 14.07.2017, а позивач не надав доказів надання ним послуг відповідачу на вказану суму, у зв'язку з чим загальна вартість наданих послуг становить 54287,64 грн. 14.08.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач підтверджує факт отримання від відповідача грошових коштів у розмірі 19 089,60 грн., сплачених відповідно до платіжного доручення від 14.07.2017 №2771 та зазначає таке:  згідно зазначеного рахунку-фактури № Ло-0000266 від 05.07.2017 р., виставленого в рамках договору № 17/12 від 17.12.2015р., рахунок виставлений для оплати запасних частин до автомобіля; поставка такого товару відбулася 05.07.2017, що підтверджується видатковою накладною № Ло-0000231; відповідно до даної видаткової накладної представник ТОВ «ЛООТ» передав, а представник ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» прийняв товар на суму 19 089,60 грн., однак, під час прийняття товару представник ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» поставив підпис на видатковій накладній та посилаючись на відсутність доступу до печатки залишив 2 екземпляра видаткової накладної, однин з яких зобов'язувався повернути на адресу товариства найближчим часом. В підтвердження факту поставки товару один екземпляр видаткової накладної (третій) з підписом представника відповідача був повернутий позивачу, а інші залишені на підприємстві відповідача для проставляння відбитку печатки. Однак, дані видаткові накладні з відбитком печатки підприємства відповідача так до даного часу і не були повернуті позивачу. По-друге, згідно умов договору № 17/12 від 17.12.2015р., укладеного між сторонами, а саме пункту 3.1, оплата послуг позивача здійснюється відповідачем протягом 10 банківських днів після отримання рахунку-фактури та підписання акту прийому-передачі виконаних робіт та/або видаткової накладної. Отже, умовами договору встановлена оплата після факту виконання робіт/ поставки товару, при цьому здійснення авансових платежів договором не передбачено. Отже, здійснюючи 14.07.2017 р. оплату згідно рахунку-фактури № Ло-0000266 від 05.07.2017 р. у сумі 19 089,60 грн., відповідач здійснював оплату товару, який на дату оплати був поставлений відповідачу. У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповіді на відзив та відповідачем у відзиві на позов, суд ВСТАНОВИВ: 17.12.2015 між Приватним акціонерним товариством «Київ-Дніпровське міжгалузеве промислове підприємство залізничного транспорту», як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛООТ», як виконавцем, укладено Договір № 17/12 (далі – Договір). Відповідно до умов Договору виконавець взяв на себе зобов'язання в порядку та умовах, визначених цим Договором, надати замовнику послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобілів (надалі іменуються - послуги), а замовник зобов'язався на умовах та в порядку, визначених цим Договором, прийняти послуги та оплатити їх. Пунктом 6.1 Договору передбачено, що замовник зобов'язаний приймати від виконавця результати надання послуг шляхом огляду автомобіля та підписання акту здавання-приймання виконаних робіт, якщо надані послуги відповідають умовами Договору, та оплачувати їх в розмірах і в строки, передбачені цим Договором. Відповідно до п. 3.1 Договору замовник сплачує виконавцю щомісячно за фактично надані послуги та отриманні товари протягом 10 банківських днів після отримання рахунку-фактури та підписання акту прийому-передачі виконаних робіт та/або видаткової накладної. Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором підряду. Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ст. 839 Цивільного кодексу України). Судом встановлено, що в період з 28 листопада 2017 року по 16 березня 2018 року в рамках виконання Договору виконавцем були виконані, а замовником прийняті роботи на загальну суму 73377, 24 грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується наступними актами виконаних робіт: № Лo-0000378 від 28.11.2017 на суму 32020,80 грн., № Ло-0000390 від 05.12.2017 на суму 3666,00 грн., № Ло-0000019 від 23.01.2018 на суму 5168,40 грн., № Ло-0000020 від 23.01.2018 на суму 1914,00 грн., №Ло-0000021 від 23.01.2018 на суму 1419,60 грн., № Ло-0000022 від 23.01.2018 на суму 13103,64 грн., № Ло-0000038 від 16.03.2018 на суму 1797,60 грн., № Ло-0000039 від 16.03.2018 на суму 6086,40 грн., № Ло-0000048 від 16.03.2018 на суму 8200,80 грн. Вказані акти підписані сторонами та скріплені їх печатками. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору № 17/12 від 17.12.2015 не оплатив вартість послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів , у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 73377,24 грн., 3% річних у розмірі 937,75 грн., пеню у розмірі 9611,27 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2632,38 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Як встановлено судом, у період з 28 листопада 2017 року по 16 березня 2018 року в рамках виконання Договору виконавцем були виконані, а замовником прийняті роботи на загальну суму 73377, 24 грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується наступними актами виконаних робіт: № Лo-0000378 від 28.11.2017 на суму 32020,80 грн., № Ло-0000390 від 05.12.2017 на суму 3666,00 грн., № Ло-0000019 від 23.01.2018 на суму 5168,40 грн., № Ло-0000020 від 23.01.2018 на суму 1914,00 грн., №Ло-0000021 від 23.01.2018 на суму 1419,60 грн., № Ло-0000022 від 23.01.2018 на суму 13103,64 грн., № Ло-0000038 від 16.03.2018 на суму 1797,60 грн., № Ло-0000039 від 16.03.2018 на суму 6086,40 грн., № Ло-0000048 від 16.03.2018 на суму 8200,80 грн. Вказані акти підписані сторонами та скріплені їх печатками. Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ст. 854 ЦК України). Як встановлено судом, пунктом 6.1 Договору передбачено, що замовник зобов'язаний приймати від виконавця результати надання послуг шляхом огляду автомобіля та підписання акту здавання-приймання виконаних робіт, якщо надані послуги відповідають умовами Договору, та оплачувати їх в розмірах і в строки, передбачені цим Договором. Відповідно до п. 3.1 Договору замовник сплачує виконавцю щомісячно за фактично надані послуги та отриманні товари протягом 10 банківських днів після отримання рахунку-фактури та підписання акту прийому-передачі виконаних робіт та/або видаткової накладної. В той же час, суд зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а тому обставина надання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а отже, наявність або відсутність рахунку-фактури в будь-якому разі не звільняє боржника від обов'язку зі сплати вартості наданих послуг (постанова Верховного суду України від 29 вересня 2009 року). За наведених обставин, суд доходить висновку, що виконані позивачем роботи за Договором повинні бути оплачені замовником протягом 10 банківських днів з дня підписання акту прийому-передачі виконаних робіт, тим більше, що такі акти містять реквізити позивача для оплати. Разом з тим, судом встановлено, що 05.05.2018 позивач направив відповідачу рахунки на оплату. З огляду на наведене, станом на дату звернення позивачем з позовом до суду, строк виконання зобов'язання з оплати вартості виконаних позивачем робіт за Договором у період з 28 листопада 2017 року по 16 березня 2018 року є таким, що настав. Так, відповідач не заперечує проти позову в частині стягнення 54287,64 грн. Водночас, щодо доводів відповідача щодо відсутності підстав для сплати ним коштів у розмірі 19089,60 грн. у зв'язку з тим, що такі кошти вже були сплачені позивачу, суд зазначає наступне. Як вбачається з долучених до відзиву документів, 14.07.2017 відповідачем перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 19089,60 грн. з призначенням платежу: оплата за ТО автотранспорта зг.рах-факт. №Ло-0000266 зг.дог. №17/12 від 17.12.2015, що підтверджується платіжним дорученням №2771 від 14.07.2017. Так, позивач не заперечує проти факту отримання вказаних коштів від відповідача. Разом з тим, до відповіді на відзив позивачем долучено копію рахунку-фактури №Ло-0000266 від 05.07.2017 на суму 19089,60 грн., а також копію видаткової накладної №Ло-0000231 від 05.07.2017 на суму 19089,60 грн., яка підписана від імені позивача директором позивача та скріплена печаткою позивача, та від імені відповідача підписана фізичною особою Христенко, без відтиску печатки. Як зазначав позивач у відповіді на відзив, відповідно до даної видаткової накладної представник ТОВ «ЛООТ» передав, а представник ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» прийняв товар на суму 19 089,60 грн., однак, під час прийняття товару представник ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» поставив підпис на видатковій накладній та посилаючись на відсутність доступу до печатки залишив 2 екземпляра видаткової накладної, однин з яких зобов'язувався повернути на адресу товариства найближчим часом. В підтвердження факту поставки товару один екземпляр видаткової накладної (третій) з підписом представника відповідача був повернутий позивачу, а інші залишені на підприємстві відповідача для проставляння відбитку печатки. Однак, дані видаткові накладні з відбитком печатки підприємства відповідача так до даного часу і не були повернуті позивачу. По-друге, згідно умов договору № 17/12 від 17.12.2015р., укладеного між сторонами, а саме пункту 3.1, оплата послуг позивача здійснюється відповідачем протягом 10 банківських днів після отримання рахунку-фактури та підписання акту прийому-передачі виконаних робіт та/або видаткової накладної. Отже, умовами договору встановлена оплата після факту виконання робіт/ поставки товару, при цьому здійснення авансових платежів договором не передбачено. Отже, здійснюючи 14.07.2017 р. оплату згідно рахунку-фактури № Ло-0000266 від 05.07.2017 р. у сумі 19 089,60 грн., відповідач здійснював оплату товару, який на дату оплати був поставлений відповідачу. Так, відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 19089,60 грн. з призначенням платежу: оплата за ТО автотранспорта зг.рах-факт. №Ло-0000266 зг.дог. №17/12 від 17.12.2015. Так, копія вказаного рахунку-фактури №Ло-0000266 від 05.07.2017 на суму 19089,60 грн., а також копія видаткової накладної №Ло-0000231 від 05.07.2017 на суму 19089,60 грн. долучені до матеріалів справи позивачем/ При цьому, обставини щодо виконання чи невиконання позивачем зобов'язання за рахунком-фактурою №Ло-0000266 від 05.07.2017 на суму 19089,60 грн. та видатковою накладною №Ло-0000231 від 05.07.2017 не входять до предмету доказування у справі, оскільки не стосуються ні предмету заявленого позову, ні його підстав. В той же час, доводи відповідача стосовно ненадання позивачем доказів виконання зобов'язання на суму 19089,60 грн., по-перше, не є твердженнями про те, що таке зобов'язання, власне, не було виконане, та, по-друге, в будь-якому випадку не можуть спростовувати обов'язку щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт за Договором у період з 28 листопада 2017 року по 16 березня 2018 року. Більше того, відповідач не скористався своїм правом та не надав заперечень на відповідь на відзив позивача, у якій викладено обґрунтовані пояснення з цього приводу та до якої долучено відповідні докази. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідачем не надано доказів сплати вартості виконаних робіт за Договором за спірними актами виконаних робіт у розмірі 73377,24 грн., не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов'язку зі сплати заявленої в позові заборгованості, у зв'язку з чим суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 73377,24 грн., з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення 2632,38 грн. інфляційних втрат та 937,75 грн. 3% річних. Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що він є обґрунтованим,  у зв'язку з чим  суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення 3% річних у розмірі 937,75 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2632,38 грн. підлягають задоволенню повністю. Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9611,27 грн. пені. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України). Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до п.7.4 договору, у разі несвоєчасної оплати послуг замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення виконання зобов'язань за цим договором. Перевіривши розрахунок пені за прострочення оплати, з урахуванням встановленого строку оплати, зважаючи, що період нарахування пені не перевищує встановлені ст. 232 Господарського кодексу України граничні строки нарахування, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок є обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн. з огляду на задоволення позову покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242  Господарського процесуального кодексу України,  суд ВИРІШИВ: 1.          Позов задовольнити повністю. 2.          Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, будинок 37; ідентифікаційний код: 04737111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛООТ» (03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, будинок 34; ідентифікаційний код: 30679243) основний борг у розмірі 73377 (сімдесят три тисячі триста сімдесят сім) грн. 24 коп., 3 % річних у розмірі 937 (дев'ятсот тридцять сім) грн. 75 коп., інфляційні втрати у розмірі 2632 (дві тисячі шістсот тридцять дві) грн. 38 коп., пеню у розмірі 9611 (дев'ять тисяч шістсот одинадцять) грн. 27 коп. та судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. 3.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя                                                                                          Ю.В. Картавцева