Рішення

від 27.09.2018 по справі 917/801/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2018 Справа № 917/801/18

за позовом публічного акціонерного товариства "Конотопський арматурний завод", Сумська область, м.Конотоп, вул.Вирівська, 60, ідент. код 00218331

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НГ-ПРОМ", м.Полтава, вул. Ветеринарна, 22, ідент. код 38170689

про стягнення 70328,76 грн.

Суддя господарського суду Полтавської області Іванко Л.А.

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Представники сторін: не з"явились

          Публічне акціонерне товариство "Конотопський арматурний завод" (далі - позивач) звернулося з позовною заявою до господарського суду Полтавської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство НГ-ПРОМ" (далі - відповідач) 70328,07 грн., в тому числі 31652,8 грн. основного боргу, 4857,93 грн. - пені, 8469,96 грн. - інфляційних, 1925,00 грн. - 3% річних, 23423,07 грн. - штраф.

          В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 40/18-у на виконання робіт від 23.10.2015 року.

          Ухвалою господарського суду Полтавської області від 11.09.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі. Ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

          Позивач направив суду клопотання (вх.№ 8802 від 20.09.2018 року) про проведення судового засідання 27.09.2018 року в режимі відеоконференції.

          Ухвалою від 24.09.2018р. в клопотанні про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було відмовлено в звязку з відсутністю технічної можливості.

           25.09.2018 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної в судове засідання 27.09.2018 року на іншу дату в зв"язку з неможливістю забезпечити явку представників.

          Суд зазначає, що підставою для відкладення є не відсутність представника сторони, а саме, неможливість вирішити спір у судовому засіданні, тобто відкладення справи є правом, а не обов'язком суду. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Отже, клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом відхиляється, з огляду на те, що про час і місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином; надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, явка представників сторін судом обов"язковою не визнавалася; наявні в справі документи дають можливість вирішити спір без присутності сторін.

          Представник відповідача в судове засідання не з"явився. При цьому, копія ухвали суду від 11.09.2018 року, направлена на адресу відповідача повернулася не врученою з відміткою поштового відділення "Адресат вибув".

          Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

          Адреса відповідача, зазначена у позовній заяві відповідає місцезнаходженню ТОВ "НВП "НГ-ПРОМ", відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (додається).

          Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття спрощеного позовного провадження у справі та дату проведення судового засідання.

          Відповідач відзиву на позов не надав, про наявність поважних причин неподання відзиву на позов суду не повідомив, в зв'язку з цим відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України спір вирішується за наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

          Розглянувши матеріали справи, суд, встановив:

          23.10.2015 року між позивачем (виконавець за договором) та відповідачем (замовник за договором) було укладено Договір на виконання робіт № 40/18-у (далі - Договір, копія договору - в матеріалах справи, арк. спр.10-11).

          Відповідно до п. 1.1. Договору виконавець за завданням замовника зобов'язувався виконати роботи - найменування, кількість та ціна яких вказані в специфікаціях (додатках), а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити виконані роботи.

          Згідно п. 2.1 Договору загальна вартість виконаних робіт визначається в специфікаціях (додатках), що є невід"ємними частинами Договору.

          Приймання-передача виконаних робіт здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі (п.4.1 Договору).

          07.06.2016 року сторонами складено специфікацію № 6 (далі - специфікація, арк. спр.12), згідно якої найменування робіт: роботи по зборці та випробуванню вузлів арматури фонтанної робочим тиском Ру35МПа (трубна головка з перевідним фланцем - 1шт., бокові відводи трубної головки - 2шт., ствол - 1шт., бокові відводи ствола - 2шт.; вартість робіт по договору становить 51652,8 грн.

          Позивач стверджує, що він виконав для замовника роботи, погоджені у специфікації. Виконання позивачем робіт підтверджується Актом виконаних робіт від 15.06.2016 року (копія акту - в матеріалах справи, арк. спр.15).

          Проте, відповідач розрахувався за виконані роботи частково в розмірі 20000 грн. Наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 31652,8 грн. підтверджується двостороннім актом звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2014 - 20.04.2017 (арк. спр.20).

          З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію № 58/100 від 25.10.2017 року.

          Позивач зазначає, що претензійні вимоги відповідачем не задоволені.

          За даних обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за виконані роботи у розмірі 31652,8 грн., пеню, нараховану за період з 15.06.2016 року по 07.12.2016 року у розмірі 4857,93 грн., інфляційні втрати в розмірі 8469,96 грн., 3% річних в розмірі 1925,00 грн., а також штраф, нарахований у відповідності до п.5.3 Договору в розмірі 0,1 % за кожен день прострочення боргу, що склав 23423,072 грн.

          При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача заборгованості, суд виходить з наступного.

          Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

          Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

          Згідно ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

          Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

          Судом встановлено, що відповідач за виконані позивачем роботи у встановлений в договорі строк розрахувався не в повному обсязі. Сума заборгованості за виконані роботи становить 31652,8 грн.

          Доказів, що спростовують вищевикладене, доказів сплати боргу чи інших заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

          З огляду на вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 31652,8 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

          Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

          Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

          Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

          Позивачем, за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань нараховано відповідачу пеню, яка становить 4857,93 грн.

          Проте, дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки, у відповідності до загальних положень про забезпечення виконання зобов"язань (ст.547 ЦК України), правочин щодо забезпечення виконання зобов"язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов"язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

          Вбачається, що сторони не обумовили у договорі відповідальність за порушення своїх зобов"язань у вигляді сплати пені.

          Пунктом 5.3 Договору передбачено, що за порушення умов сплати по виконанню робіт Замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожний день прострочення.

          На підставі зазначеного, позивач нарахував відповідачу штраф за період з 15.06.2016 року по 28.04.2018 року в розмірі 23423,072 грн.

          Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

          Як вбачається з наведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій, річних та інфляційних, та відображено у тексті позовної заяви, позивач вважає відповідача таким, що прострочив оплату з 15.06.2016 року - з дати підписання акту виконаних робіт.

          Згідно наявного розрахунку (арк.спр.47), позивач нарахував штраф за період з 15.06.2016 р. по 28.04.2018 р. без урахування вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

          Керуючись ч. 6 ст. 232 ГК України, за перерахунком, здійсненим судом, сума штрафу, яка є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача становить 5824,12 грн. (розрахунок штрафу за період з 15.06.2016 р. по 15.12.216 р. здійснено за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій "Ліга. Закон"). В іншій частині вимоги про стягнення штрафу слід відмовити.

          Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

          На підставі статті 625 ЦК України позивачем нараховано відповідачеві 8469,96 грн. інфляційних за період з 15.06.2016 р. по 25.06.2018 р. та 1925,00 грн. 3% річних за період з 15.06.2016 р. по 25.06.2018 р.

          Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

          Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат, судом враховується, що інфляційні втрати та річні є невід"ємною частиною боргу, вимоги про сплату яких кредитор вправі заявити з моменту виникнення права на позов про повернення боргу.

          Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

          При перевірці правильності нарахування інфляційних судом встановлено, що відсутні підстави нарахування інфляційних за червень 2016 року, оскільки прострочення виконання зобов"язання починається з 15.06.2016 року, тобто борг в червні існував неповний місяць, а нарахування інфляційних поденно не передбачено.

          Після проведення перерахунку судом встановлено, що незважаючи на невірне визначення періоду, заявлена до стягнення сума інфляційних в розмірі 8469,96 грн. не перевищує розрахункову суму, отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних підлягають задоволенню.

          Згідно з ч. 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

          Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

          За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

          Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

          Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

          Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування викладених у позові обставин.

          Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          Враховуючи викладене, керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

                                                  ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НГ-ПРОМ" (м.Полтава, вул. Ветеринарна, 22, ідент. код 38170689) на користь публічного акціонерного товариства "Конотопський арматурний завод"(Сумська область, м.Конотоп, вул.Вирівська, 60, ідент. код 00218331) 31652,8 грн. основного боргу, 8469,96 грн. інфляційних, 1925, 00 грн. -3% річних, 5824,12 грн. штрафу, 1199,38 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

          Повний текст рішення складено 08.10.2018 року

          Суддя Іванко Л.А.