Рішення

від 09.10.2018 по справі 826/6018/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 жовтня 2018 року № 826/6018/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П. при секретарі судового засідання Кириллові М.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Аланта"

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Аланта" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податкові зобов'язання позивачу нараховано за результатами документальної позапланової виїзної перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.10.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.10.2016. Підставою для нарахування податкових зобов'язань став висновок податкового органу про те, що договори між позивачем та ПП "ТПВ" були укладені без мети настання правових наслідків. Позивач, не погоджуючись з таким висновком податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся, ним було укладено договори з ПП "ТПВ", які мали реальний характер, а факт поставки товару підтверджується відповідними первинними документами. Представник позивача у судове засідання не прибув, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду відзив на адміністративний позов, який обґрунтовує тим, що позивачем не надано до перевірки специфікації, додатки, сертифікати на товар, довіреності, журнали реєстрації довіреностей на отримання товару та інші супровідні документи на підтвердження факту отримання товару від ПП "ТПВ" та документи на підтвердження використання отриманого товару в господарській діяльності. Також позивач посилався на дані АІС "Податковий блок" щодо ПП "ТПВ" та ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 17.11.2016 у справі №295/14482/16-к, що винесена під час здійснення досудового розслідування кримінальної провадження внесеного до ЄРДР за №32015060000000080 від 09.11.2015. Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

07.02.2018 відповідачем через канцелярію суду подано клопотання про витребування доказів та вихід з письмового провадження. Дослідивши вказане клопотання, суд встановив, що в ньому відповідачем не наводено обґрунтування щодо наявності підстав, які зумовлюють неможливість розгляду справи в порядку письмового провадження, як і обґрунтування наявності обставин, які зумовлюють неможливість отримання відповідачем від ГУ ДФС у Житомирській області, яке як і відповідач належить до системи податкових органів, інформації щодо кримінального ровадження №32015060000000080 від 09.11.2015. З огляду на зазначене суд дійшов висновку про відсутність підстав для виходу з письмового провадження та витребування у ДФС у Житомирській області інформації по кримінальному провадженню № 32015060000000080 від 09.11.2015

Під час судового розгляду справи, судом встановлено наступне.

В період з 20.12.2016 по 23.12.2016 та з 10.01.2017 по 17.01.2017 Головним управлінням ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Аланта" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.10.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.10.2016.

За результатами перевірки складено акт від 31.01.2017 № 9/26-15-14-07-02/39184425, пунктом 1 висновку якого встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 196 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 402003,00 грн.

13.02.2017 на підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення № 0352615147, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 502504,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 100501,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної фіскальної служби України від 11.04.2017 № 7516/6/99-99-11-01-01-25 податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Позивач не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням від 13.02.2017 №0352615147 звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси за захистом яких позивач звернувся до суду не були порушені з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 200.3 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг, які відображені в податкових накладних, із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП "ТПВ" укладено договір купівлі - продажу від 31.03.2016 № 31/03-2 предметом якого є здійснення поставки зернових культур - кукурудзи. Відповідно до пунктів 2.6 та 3.3 вказаного договору під час здійснення передачі товару продавець має надати покупцю рахунок - фактуру, видаткову накладну та податкову накладну. Згідно з пунктом 3.1 договору від 31.03.2016 № 31/03-2 продавець проводить передачу товару партіями на умовах поставки СРТ (згідно Інкотермс - 2010) на склад, вказаний у та/або додатках та/або специфікаціях, що додаються до цього договору та є його невід'ємними частинами.

Таким чином, документами, які відповідно до умов договору від 31.03.2016 № 31/03-2 мають бути складені у випадку його виконання є рахунки - фактури, видаткові накладні, податкові накладні, а також відповідні додатки/специфікації до вказаного договору в яких має бутив казано адресу складу на який має здійснюватись поставка товару. Водночас, позивачем суду рахунків - фактур та додатків/специфікацій до договору від 31.03.2016 № 31/03-2 надано не було, як і не було зазначено про причини неможливості їх надання.

Частиною четвертою статті 12 Закону України "Про карантин рослин" встановлено, що особи, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням, торгівлею рослинами і рослинними продуктами, зобов'язані: виконувати фітосанітарні правила та здійснювати фітосанітарні заходи; виконувати законні розпорядження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері карантину рослин, щодо проведення відповідних карантинних заходів; подавати визначену законом інформацію для реєстрації до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері карантину рослин, якщо це вимагається згідно із статтею 27 цього Закону; подавати на вимогу спеціалістів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері карантину рослин, відомості про об'єкти регулювання; сприяти проведенню карантинних заходів у карантинних та прилеглих до них зонах у разі виявлення карантинних організмів; зберігати усі фітосанітарні сертифікати, карантинні сертифікати протягом одного року починаючи з дати видачі.

Наказом Міністерства аграрної політики України № 414 від 23.08.2005 "Про затвердження Фітосанітарних правил ввезення з-за кордону, перевезення в межах, країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації під карантинних матеріалів" зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29.09.2005 за № 1121/11401 (чинним в період з 01.01.2013 по 31.10.2016) визначається порядок перевезення підкарантинних матеріалів в межах країни.

Відповідно до пункту 5.3 зазначених Правил - карантинний сертифікат супроводжує кожну окрему партію підкарантинних матеріалів, що перевозяться в одному судні, баржі, вагоні, контейнері, автотранспортному засобі. Термін дії карантинного сертифіката - 15 днів.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 705 від 12.05.2007 року "Про деякі питання реалізації Закону України "Про карантин рослин" кукурудза, (яка і була предметом договору від 31.03.2016 № 31/03-2 ) - включено до переліку підкарантинних матеріалів і об'єктів.

Таким чином, перевезення кукурудзи в межах України здійснюється виключно у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, та який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та їх упаковку.

Отже, у випадку здійснення за договором від 31.03.2016 № 31/03-2 поставки кукурудзи на кожну партію поставленого товару у позивача мав би бути в наявності карантинний сертифікат, однак зазначених сертифікатів позивачем суду не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання.

На підтвердження факту здійснення оплати за товар, отриманий, за твердженням позивача, від ПП "ТПВ" позивачем надано суду копію договору переведення боргу від 28.04.2016 № 28/04-16, водночас жодних первинних документів, зокрема, актів приймання - передачі, позивачем суду надано не було, як не було зазначено про причини неможливості їх надання. Таким чином оскільки у суду відсутні докази на підтвердження фактичного виконання умов договору переведення боргу від 28.04.2016 № 28/04-16, він не можу бути прийнятий суд у якості належного доказу на підтвердження здійснення оплати за договором від 31.03.2016 № 31/03-2.

Доказів на підтвердження факт транспортування та використання товару отриманого від ПП "ТПВ" у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку позивачем суду надано не було, як і не було зазначено про причини неможливості надання відповідних документів.

З огляду на викладене, враховуючи те, що, як було встановлено судом, позивачем не надано достатніх первинних документів, які мали складатися відповідно до умов договору від 31.03.2016 №31/03-2 вкладеного з ПП "ТПВ" та не зазначено про неможливість їх надання, а також не надано належним доказів на підтвердження здійснення оплати, транспортування та використання товару, отриманого за твердженням позивача від ПП "ТПВ", у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з ПП "ТПВ", а отже не доведено факт здійснення поставки товару.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Аланта" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 23-А, оф. 19/1, код ЄДРПОУ 39184425) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Щолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.П. Огурцов