Рішення

від 28.09.2018 по справі 201/18233/17

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/18233/18

Провадження № 2/201/37/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

28 вересня 2018 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді Федоріщева С.С., за участю секретаря судового засідання - Кияшко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання меж земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року позивач звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання меж земельної ділянки.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що їй на праві приватної власності належить в цілому житловий будинок (приватне домоволодіння) №106 по вул. Переяславській у місті Дніпро.

З метою оформлення права власності на земельну ділянку, у листопаді 2017 року позивач звернулась для складання технічної документації із землеустрою та подальшого отримання кадастрового номеру у спеціалізованій землевпорядній організації - ТОВ Бізнес-експерт , фахівці якого виготовили технічну документацію. Для завершення її оформлення та подальшого отримання кадастрового номера, згідно діючих вимог законодавства позивачу необхідно погодити з суміжними землекористувачами межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), для чого підписати відповідні акти з сусідами.

Власниця будинку №104 по вул. Переяславській ОСОБА_3 на звернення позивача підписала Акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 14.11.2017р., а також Акт приймання-передачі межових знаків на зберігання від 14.11.2017р. 02.12.2017р. позивач звернулась з цього ж питання до другого суміжного землекористувача - власника будинку №108 по вул. Переяславській ОСОБА_2, відповідач відмовився від підписання Актів без пояснення причин свого рішення. Про відмову від підписання вищезазначених актів позивач склала відповідний акт у присутності трьох свідків. 15.12.2017р. позивач повторно звернулась до ОСОБА_2 з цього ж питання, вже у присутності голови квартального комітету ОСОБА_4, але ОСОБА_2 від підписання актів повторно відмовився та попросив більше його по даному питанню не турбувати. Через відмову від підписання актів, незважаючи на відсутність спорів щодо встановлення меж земельних ділянок, які фактично є визначеними, позивач не має можливості завершити виготовлення відповідного проекту землеустрою та оформити у встановленому порядку право власності на земельну ділянку, у зв'язку з чим та з метою захисту своїх законних прав та інтересів остання і звернулась до суду з даним позовом.

Позивач надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених в позові та доказів, наявних в матеріалах справи.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В матеріалах справи є заява, подана відповідачем іншому складу суду, відповідно до якої відповідач повідомив, що позовні вимоги не визнає, оскільки позивачем по справі збудовані без дозволу на межі земельних ділянок споруди. Відповідач зазначив, що збудовані споруди порушують його права як власника прилеглого домоволодіння та він має намір звертатися до ДАБК та виконавчого комітету Соборної районної у місті Дніпрі ради для захисту своїх прав та законних інтересів.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторони відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 169, ч. 1 ст. 224 ЦПК України та ухвалити справі заочне рішення.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьова проти України зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції Про захист прав людини та основоположних свобод , ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 10 ст. 10 ЦПК України, забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В даній справі судом встановлені такі факти та визначені відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1, на праві приватної власності належить житловий будинок (приватне домоволодіння) №106 по вул. Переяславській у місті Дніпро на підставі Ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.03.1986 по справі №2-634/86 та Свідоцтва про право на спадщину від 22.08.2017 серії НМЕ №809497 (а.с. 11 зворот - 14).

Будинок розташований на земельній присадибній ділянці, призначеній для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,0867 га.

З метою оформлення права власності на земельну ділянку, позивач у листопаді 2017 року звернулась для складання технічної документації із землеустрою та подальшого отримання кадастрового номеру у спеціалізованій землевпорядній організації - ТОВ Бізнес-експерт , фахівці якого виготовили технічну документацію. Для завершення її оформлення та подальшого отримання кадастрового номера, згідно діючих вимог законодавства позивачу необхідно погодити з суміжними землекористувачами межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), для чого підписати відповідні акти з сусідами (а.с. 5 - 20, 21 - 23).

Власниця будинку №104 по вул. Переяславській Гулая Ганна Анатоліївна підписала Акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 14.11.2017, а також Акт приймання-передачі межових знаків на зберігання від 14.11.2017 (а.с. 21 - 23).

Другий суміжний землекористувач - власник будинку №108 по вул. Переяславській Харков Ігор Олексійович від підписання Актів категорично відмовився (а.с. 28 - 32).

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Для приватизації земельної ділянки відповідно до ст. 198 ЗК України необхідним є встановлення та узгодження її розмірів.

Відповідно до п. б ч. 2 ст. 198 ЗК України погодження меж із суміжними власниками та землекористувачами здійснюється при проведенні кадастрових зйомок, для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно зі ст. 55 Закону України Про землеустрій встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, у відповідності до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм діючого законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання меж земельної ділянки.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено, то суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 317 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання меж земельної ділянки - задовольнити.

Встановити межу земельних ділянок між належним ОСОБА_1 домоволодінням за адресою: м. Дніпро, вул. Переяславська, 106 та земельною ділянкою №1210100000:03:187:0023 по вул. Переяславська, 108, яка належить ОСОБА_5.

Вважати межі земельних ділянок узгодженими без підпису ОСОБА_2 у Акті встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 14.11.2017, та Акті приймання-передачі межових знаків на зберігання від 14.11.2017.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 грн.

На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя С.С. Федоріщев