Рішення

від 02.10.2018 по справі 910/7982/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2018Справа № 910/7982/18

За позовом Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" (м. Київ)

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами

"ОТП Капітал" (м. Київ)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АКБ Охорона" (м. Київ)

Про визнання недійсним договору

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Проектно-конструкторське бюро" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал", Товариства з обмеженою відповідальністю "АКБ Охорона" про визнання недійсним з моменту укладення Договору відповідального зберігання майна № 43-С/2016 від 01.11.16., укладений між позивачем та відповідачами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на оспорюваному правочині міститься не підпис позивача та не його печатка.

Разом з позовною заявою позивачем було подано клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи для визначення справжності підпису директора позивача на оспорюваному правочині, яке обґрунтовано тим, що підставою позову є доводи Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" про несправжність печатки позивача та підпису директора позивача на Договорі відповідального зберігання майна № 43-С/2016 від 01.11.16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.18. відкрито провадження у справі № 910/7982/18 та призначено підготовче засідання на 23.08.18.

06.08.18. відповідачем-2 подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує посилаючись на те, що на оспорюваному правочині наявний підпис директора позивача та печатка Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро", з огляду на що у відповідача-2 не було підстав вважати, що договір є таким, що не підлягає виконанню, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю "АКБ Охорона" його належно виконувало, та посилається на те, що позовна заява не містить конкретних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "АКБ Охорона".

Крім вказаного, відповідач-2 подав письмові пояснення, в яких не заперечує проти проведення експертизи.

20.08.18. відповідачем-1 подано заперечення проти задоволення клопотання позивача про призначення експертизи та письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" проти позову заперечує з підстав того, що оплати по осопрюваному Договору проводились безпосередньо самим директором позивача, а не бухгалтером, як на тому наголошує Приватне підприємство "Проектно-конструкторське бюро", крім того, за твердженням відповідача-1, позивач справно виконував умови оспорюваного правочину, здійснюючи оплату та підписуючи і скріплюючи печаткою акти виконаних послуг.

До письмового відзиву на позовну заяву відповідачем-1 подано клопотання про поновлення йому пропущеного строку на подачу відзиву.

В судовому засіданні 23.08.18., врахувавши, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, для встановлення всіх обставин справи суд дійшов висновку, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про поновлення відповідачу-1 пропущеного процесуального строку на подачу відзиву, долучення відзиву до матеріалів справи, та оголошення перерви в підготовчому засіданні до 18.09.18.

18.09.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи в даній справі, з наступних підстав.

За приписами ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як зазначається у п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12. № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

З системного аналізу положень ст. 77 ГПК України слідує, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

При цьому, позивач, яким ставиться питання про призначення експертизи, - не звертався до суду з доказами, які б ставили б під сумнів подані відповідачами докази. Крім того, наголошуючи на несправжності на оспорюваному правочині як підпису директора позивача, так і печатки позивача, останнім на вирішення експертизи ставляться лише питання для встановлення автентичності підпису директора позивача.

18.09.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.10.18.

Представники відповідачів в судове засідання 02.10.18. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Представник позивача в судове засідання 02.10.18. не з'явився, однак, 02.10.18. через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи по суті на іншу дату з підстав неможливості явки представника Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" в судове засідання.

В судовому засіданні 02.10.18. судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача про відкладення судового засідання з наступних підстав.

До клопотання не подано доказів на підтвердження фактів та обставин, на які позивач посилається як на підставу відкладення.

У п. 3 Постанови № 11 від 17.10.14. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010р., Смірнова проти України від 08.11.2005р., Матіка проти Румунії від 02.11.2006р., Літоселітіс Проти Греції від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Наразі, слід зауважити, що під час розгляду справи судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а дата судового засідання по розгляду даної справи по суті була визначена судом з врахуванням думки присутнього в судовому засіданні 18.09.18. представника позивача.

Враховуючи наведене у сукупності, суд залишив клопотання про відкладення розгляду справи без задоволення.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 202 ГПК України). Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи , розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення . Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. (ч. 5 вказаної статті).

В судовому засіданні 02.10.18. суд в нарадчій кімнаті прийняв, склав та підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови № 11 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на оспорюваному правочині міститься не підпис позивача та не його печатка, він ніколи не укладав Договір відповідального зберігання майна № 43-С/2016 від 01.11.16., додаткових угод до нього, актів виконаних робіт, і жодне майно на зберігання не передавав, а грошові кошти на виконання умов оспорюваного Договору перераховувались бухгалтером позивача, без відома директора. Отже, Приватне підприємство "Проектно-конструкторське бюро" посилаючись на приписи ч. 2 ст. 207 ЦК України наголошує, що Договір підписаний не уповноваженою на те особою, та просить визнати його недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання додаткової угоди до договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

01.11.16. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" (зберігач, позивач), Приватним підприємством "Проектно-конструкторське бюро" (замовника, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АКБ Охорона" (виконавець) укладено договір відповідального зберігання майна № 43-С/2016 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору замовник доручає, а виконавець, за згодою зберігача, приймає на себе зобов'язання на умовах, встановлених цим договором, за винагороду, яку замовник сплачує зберігачу, прийняти на відповідальне зберігання, у приміщенні зберігання ТМЦ, що будуть передані йому замовником та які визначені у акті приймання-передачі майна (форма акту у додатку № 1 до договору), що є невід'ємною частиною цього договору, протягом с троку дії цього договору.

Відповідно до п. 8.1 Договору строк дії договору встановлений до 30.11.2016 включно.

Додатковими угодами № 1 від 29.11.2016, № 2 від 29.12.2016, № 3 від 31.01.2017, № 4 від 28.02.2017, № 5 від 31.03.2017, № 6 від 28.04.2017, № 7 від 31.05.2017, № 8 від 30.06.2017 продовжено дію договору до 31.07.2017 включно.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Положеннями ч. 1 та 2 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Приписами ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Під час розгляду даної справи, судом встановлено, що відносно оспорюваного Договору сторонами узгоджено всі істотні умови, а відповідно він є укладеним.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності (п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За правилами статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

При цьому, слід зазначити, що за загальним правилом навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого правочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

На зазначеному також наголошено у п. 3.3, п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , якими визначено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постановах: від 27.07.2010 р. у справі № 25/2/10, від 02.12.2008 р. у справі № 8/47 (12/335/16), від 25.05.2010 р. у справі № 54/210, від 06.07.2010 р. у справі № 16/507.

Судом встановлено, що сторонами вчинялись дії спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань за Контрактом.

Зокрема, у відповідності до наданої до матеріалів справи відповідачем-1 банківської виписки по поточним рахункам Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" № 26506006322222 (номер рахунку відповідача-1 зазначений в розділі 11 оспорюваного Договору Адреса, реквізити, підписи та печатка сторін ), № 26503009322222 за період з 27.07.16. по 20.08.17. від контрагента - Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" надходили грошові кошти на виконання умов Договору відповідального зберігання майна № 43-С/2016 від 01.11.16., що не заперечується позивачем, в тому числі через платника - Кузніченко Вероніку Валеріївну (директора позивача).

Окрім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.18. у справі № 910/2600/18, яке набрало законної сили, встановлено факт зберігання майна позивача відповідачем1 на умовах Договору відповідального зберігання майна № 43-С/2016 від 01.11.16. та факт того, що майно за Договором було повернуто відповідачем-1 та отримано позивачем за актом приймання-передачі майна від 12.03.18.

При цьому позивач не надав доказів звернення до правоохоронних органів з відповідною заявою щодо підробки підписів чи печатки.

Отже, оскільки належними доказами не доведено, що укладений між сторонами Договір зі сторони позивача підписано неуповноваженою особою, сторони вчинили дії, які свідчать про прийняття Договору до виконання, - немає підстав вважати його таким, що не створює юридичних наслідків для сторін.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.

Таким чином позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 10.10.18.

Суддя Т.М. Ващенко