Рішення

від 10.10.2018 по справі 910/10233/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 10.10.2018Справа №  910/10233/18 Господарський суд міста Києва в складі:   головуючого судді                                                                                                                                            Привалова А.І.           розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №   910/10233/18                                                                                           за позовом             комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської                        державної адміністрації) "Київреклама" до                     товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБЛЕР"       про                         стягнення 86   127,59 грн. Без виклику учасників справи. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (надалі - позивач )   звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБЛЕР"    (надалі - відповідач) про стягнення 86   127,59 грн.             Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору №946/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м.   Києва від 15.04.2013р. по внесенню орендної плати, внаслідок чого за період з 01.10.2016р. по 15.06.2018р. виникла заборгованість у сумі 61 492,20 грн., за прострочення сплати якої нараховані інфляційні втрати в сумі 5833,11 грн., 3% річних - 1629,51 грн., пеня - 8025,17 грн. та штраф 15% - 9147,60 грн. Згідно з пунктом 1 частини 5   статті 12 Господарського процесуального кодексу України   справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1   статті 247 Господарського процесуального кодексу України   встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 1   статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 06.09.2018р. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів   Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.08.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03190, м. Київ, пр. Перемоги, 84, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача. Відповідач ухвалу суду від 06.08.2018р. про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 09.08.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, залученого до матеріалів справи. Відповідно до ч. 4   ст. 13 Господарського процесуального кодексу України,   кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 5   ст. 252 Господарського процесуального кодексу України,   суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. Станом на 01.10.2018р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву. Згідно з ч. 2   ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1   статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2   статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4   статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 15.04.2013р. та між позивачем (за договором – підприємство) та відповідачем (за договором – розповсюджувач) укладено договір на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва №946/13 (надалі - «Договір»), відповідно до умов п. 1.1 якого на Договору визначено, що за цим договором на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце (-я) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), дозволу (-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого (-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання Розповсюджувачем договору та порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями, а Розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому Правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами. Згідно з п. 3.1 Договору, адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які за Розповсюджувачем встановлено пріоритет. Відповідно до п.п. 3.2, 3.6 Договору, адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які Розповсюджувачу надано дозволи на розміщення рекламних засобів (п. 3.2. договору.). Адресні програми є невід'ємною частиною договору. За змістом п. 8.1 Договору, він вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Відповідно до Адресної програми на право тимчасового користування до Договору, розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцем за адресою: Шевченківський р-н, просп. Перемоги, 84. Спір у справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування підстав для стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів за період з 01.10.2016р. по 15.06.2018р. у сумі 61   492,20 грн. Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання   Глави 58 Цивільного кодексу України   та   Глави 30 Господарського кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст.   173,   174,   175 Господарського кодексу України, ст. ст.   11,   202,   509 Цивільного кодексу України, і згідно   ст. 629 Цивільного кодексу України   є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1   ст. 173 Господарського кодексу України   визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до п. 1   ст. 283 Господарського кодексу України   за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно із ч. 1   ст. 759 Цивільного кодексу України   за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним місцями для розміщення рекламної площі за Договором. Відповідно до ч. 1   ст. 762 Цивільного кодексу України   за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Пунктами 1, 4   ст. 285 Господарського кодексу України   визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. Відповідно до   ст. 530 Цивільного кодексу України,   якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, з урахуванням положень   ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 6.8 Договору відповідач був зобов'язаний сплачувати орендну плату не пізніше 25 числа поточного місяця. Матеріалами справи підтверджується факт виставлення позивачем рахунків-фактур на оплату відповідачем орендних платежів за спірний період відповідно до умов Договору. Доказів сплати орендних платежів за наведений період відповідачем не надано, а тому заборгованість відповідача з орендної плати у період з 01.10.2016р. по 15.06.2018р. становить 61   492,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав. Відповідно до   статті 193 Господарського кодексу України,   суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього   Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України   визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 61   492,20 грн. на підставі Договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано. Відповідно до   ст. 610 Цивільного кодексу України,   порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідач обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором у розмірі 61   492,20 грн. є правомірними та обґрунтованими. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 9147,60 грн., пені у розмірі 8025,17 грн., 3% річних у розмірі 1629,51 грн. та індексу інфляції у розмірі 5833,11 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 01.10.2016р. по 15.06.2018р. Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності. За змістом   ст. 611 Цивільного кодексу України   у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. У відповідності до ч. 1   ст. 548 Цивільного кодексу України   виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. За змістом ст.ст.   546,   549 Цивільного кодексу України   виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Частиною 2   ст. 549 Цивільного кодексу України   встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Відповідно до ч. 3   ст. 549 Цивільного кодексу України   пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із п. 1   ст. 230 Господарського кодексу України   штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Положеннями п. 4   ст. 231 Господарського кодексу України   визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). За змістом п. 7.2 Договору підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. Відповідно до п. 7.3 Договору підприємство має право додатково нараховувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 місяця - штраф у розмірі 15% простроченої суми. Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу. При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить   статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі   статтею 549 Цивільного кодексу України   пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до   статті 230 Господарського кодексу України   - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Викладене підтверджується постановами Верховного Суду України від 28.02.2011р. у справі №23/225 та 27.04.2012р. у справі №06/5026/1052/2011. Відповідно до частини 2   статті 625 Цивільного кодексу України,   боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, штрафу та 3% річних, дійшов висновку про задоволення даних вимог у повному обсязі. Суд перевірив наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та задовольняє зазначену вимогу частково в сумі 5711,39 грн., згідно з уточненим розрахунком суду. За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва - В И Р І Ш И В: 1.      Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБЛЕР"       (03190, м. Київ, пр. Перемоги, 84; ідентифікаційний код 24920878) на користь комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів узвіз, 8; ідентифікаційний код 26199714) основний борг у розмірі 61 492 грн. 20 коп., штраф у розмірі 9147 грн. 60 коп., пеню у розмірі 8025 грн. 17 коп., інфляційні втрати у розмірі 5711 грн. 39 коп., 3% річних у розмірі 1629 грн. 51 коп. та витрати по сплаті судового збору - 1759 грн. 51 коп. 3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 4. В іншій частині позовних вимог відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд. Повний текст рішення складено та підписано: 10.10.2018р. Суддя                                                                                                          А.І. Привалов