Рішення

від 01.10.2018 по справі 922/1355/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/1355/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство «Авіс» , 21037, м. Вінниця, вул. Пирогова, 150, код ЄДРПОУ 13304871;

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Берізка» , 61099, м. Харків, бульвар Богдана Хмельницького, 8, код ЄДРПОУ 22716259;

про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання № ДВЗ-11 від 28.01.2013 у розмірі 597 001,69грн.

за участі представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 06.04.2018 р.;

відповідача - не зявився;

Суть спору:

22.05.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство «Авіс» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Берізка» про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання № ДВЗ-11 від 28.01.2013 у розмірі 580 985, 11 грн., з яких: 519 492 грн. - основний борг, 28 322, 97 грн. - 10 % річних, 33 246,14 грн. - інфляційне збільшення.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору відповідального зберігання № ДВЗ-11 від 28.01.2013, у зв'язку з чим, заборгованість відповідача перед позивачем становить 597001,69грн. з яких: 519 492 грн. - основний борг, 28 322, 97 грн. - 10 % річних, 33 246,14 грн. - інфляційне збільшення, щодо стягнення якої позивач звернувся з позовом.

Ухвалою від 11.06.2018 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.07.2018 року о 11:00 год.

Протокольною ухвалою від 07.08.2018 на підставі ст. 177 ГПК України, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 15.08.2018.

15.08.2018 у зв'язку з хворобою судді Новикової Н.А. оголошено технічну перерву та відкладено підготовче засідання на 11.09.2018 о 14.30.

11.09.2018 до господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог від 07.09.2018 №487, в якій позивач просить стягнути з відповідача на свою користь кошти у розмірі 597 001,00грн. з яких: 519492,00грн. - основна сума заборгованості, 44263,55 грн. - 10% річних, 33246,14грн. - інфляційне збільшення.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.09.2018, заяву про збільшення позовних вимог від 14.08.2018 №455 прийнято до розгляду.

Протокольною ухвалою від 11.09.2018 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.09.2018 о 11:00.

У судовому засіданні 18.09.2018 відкрито розгляд справи по суті та заслухано вступне слово представників учасників справи.

Повноважний представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 597 001,69 грн.. свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28 січня 2013 року між відповідачем та позивачем був укладений Договір відповідального зберігання № ДВЗ-11 (надалі іменується договір ). Відповідно до п. 1.1. договору передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, за актом приймання-передачі майна, який є невід'ємною частиною цього Договору, Позивач передає, а Відповідач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього Договору індивідуально визначені речі (надалі іменується Майно ), найменування, кількість, одиниця виміру, ціна одиниці виміру й загальна вартість яких, зазначені у видаткових накладних та Акті приймання-передачі ОСОБА_2. 19 квітня 2017р. позивач передав відповідачу на зберігання таке майно: маргарин молочний 82% у кількості 5000 кг загальною вартістю 127 500,00 грн.; жир фритюрний у кількості 1200 кг загальною вартістю 37 440,00 грн.; олія пальмова у кількості 160 кг загальною вартістю 4 944,00 грн., що підтверджується атом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 19.04.2017р. № 78. 15 травня 2017р. позивач передав відповідачу на зберігання таке майно: маргарин ABIC - Сонячний 60% у кількості 3000 кг загальною вартістю 59 400,00 грн.; маргарин слойка 80% у кількості 200 кг загальною вартістю 5 508,00 грн.; маргарин молочний 80% у кількості 5000 кг загальною вартістю 127 500,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі ОСОБА_2 на відповідальне зберігання від 15.05.2017р.. 12 липня 2017р. позивач передав відповідачу на зберігання таке майно: маргарин Молочний 82% у кількості 5000 кг загальною вартістю 127 500,00 грн.; маргарин ABIC - сонячний 60% у кількості 1500 кг загальною вартістю 29 700,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 12.07.2017р.. Відповідно до пп.2.1.4. п. 2.1. договору, відповідач зобов'язаний повернути майно позивачу за першою вимогою останнього, навіть якщо передбачений Договором строк не закінчився. Позивач направив на адресу відповідача ОСОБА_3 від 07 вересня 2017р. № 691, в якій вимагав від відповідача негайного повернення майна, переданого на зберігання згідно із актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 19.04.2017р. № 78, від 15.05.2017р. № 91, від 12.07.2017р. № 126. Як вказує позивач факт направлення Позивачем на адресу відповідача вищезазначеної вимоги потверджується листком опису вкладення до цінного листа від 09 вересня 2017р. й фіскальним чеком № 9735 від 09 вересня 2017р. Разом з цим, як вказує позивач відповідач отримав вищезазначену ОСОБА_3 14 вересня 2017р., що підтверджується описом уповноваженої особи відповідача на бланку рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Проте, як вказує позивач, відповідач майно не повернув, на вимогу відповіді не надав, таким чином порушив умови договору укладеного між сторонами, у зв'язку чим, як вважає позивач до відповідача повинні бути застосовані санкції передбачені умовами договору. Таким чином, як зазначає позивач згідно із пп. 2.1.3 п. 2.1. договору, відповідач зобов'язаний нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна позивача, переданого на зберігання відповідачу, у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від позивача до моменту його повернення позивачу. відповідно до п. 4.3. договору, відповідач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення позивачу. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження ОСОБА_2, яке передане на зберігання, або його частини, відповідач повинен за свій рахунок повернути позивачу рівну кількість аналогічного майна в належному стані. Пунктом 4.4. договору передбачено, що якщо відповідач (зберігач) не в змозі повернути позивачу майно, отримане ним на зберігання, то він зобов'язаний протягом трьох банківських днів від дня отримання відповідної письмової вимоги, сплатити позивачу вартість майна, яке ним не було повернуто. Не отримавши від відповідача жодної відповіді на ОСОБА_3 № 691 від 07 вересня 2017р., позивач направив на адресу відповідача ОСОБА_3 від 23 жовтня 2017р. № 814, в якій вимагав від відповідача негайно сплатити на користь ТОВ - підприємство ABIC вартість не повернутого із зберігання майна, переданого на зберігання згідно із Актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 19.04.2017р. № 78, від 15.05.2017р. № 91, від 12.07.2017р. № 126, у сумі 519 492,00 (п'ятсот дев'ятнадцять тисяч чотириста дев'яносто дві грн. 00 коп.) за такими банківськими реквізитами: п/р 26004101303499 в АТ ОТП ОСОБА_4 у м. Київ, МФО 300528. Факт направлення Позивачем на адресу Відповідача вищезазначеної ОСОБА_3 підтверджується листком опису вкладення до цінного листа від 23 жовтня 2017р. й фіскальним чеком. Проте, як вказує відповідач законні вимоги позивача не виконав, на вимогу відповіді не надав. Окрім цього позивач зазначає про те, що в факт прийняття майна відповідачем на відповідальне зберігання, а також отримання відповідачем вимог на повернення майна, підтверджується свідченнями свідка ОСОБА_5, який, як зазначає позивач, з 1996 року є одним з учасників ТОВ Берізка та в період з 01.10.2007 по 31.12.2017 працював комерційним директором підприємства відповідача та здійснював безпосередню участь у господарській діяльності відповідача. Разом з цим, як зазначає позивач, за приписами п. 4.5. договору, якщо зберігач (відповідач) не повернув поклажодавцеві (позивачу) майно згідно із підпунктом 2.1.4 пункту 2.1. договору, а також не виконав вимог п. 4.4 договору, він зобов'язаний сплатити вартість не повернутого майна з урахуванням і встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також десять процентів річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами від дня одержання від поклажодавця вимоги про повернення майна до дня фактичного передання майна поклажодавцеві або повернення йому вартості такого майна. У зв'язку з чим, позивач і звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача вартість майна та штрафних санкцій за договором відповідального зберігання № ДВЗ-11 від 28.01.2013 у розмірі 597 001,69грн. з яких: 519492,00грн. - основна сума заборгованості, 44263,55 грн. - 10% річних, 33246,14грн. - інфляційне збільшення.

Повноважний представник відповідача заперечує проти позову та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції відповідач вказує на те, що 28 січня 2013 року між ТОВ Берізка , в особі директора ОСОБА_6, яка діє на підставі Статуту з однієї сторони, та Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства АВІС , в особі Генерального директора ОСОБА_7, який діє на підставі статуту, з другої сторони, був укладений Договір відповідального зберігання № ДВЗ - 11 від 28 січня 2013 року, відповідно до якого за Актом приймання - передачі майна, позивач передає, а відповідач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії даного договору індивідуально визначені майно, найменування, кількість, одиниця виміру, ціна одиниці виміру й загальна вартість яких, визначені у видаткових накладних та Акті приймання - передачі майна. 19 квітня 2017 року поклажодавець передав зберігачу на зберігання таке майно: маргарин Молочний 82% у кількості 5000 кг загальною вартістю 127 500, 00 грн.; жир фритюрний у кількості 1200 кг загальною вартістю 37 440,00 грн.; олія пальмова у кількості 160 кг загальною вартістю 4 944,00 грн., що підтверджується актом приймання - передачі майна на відповідальне зберігання від 19.04.2017р. №78. 15 травня 2017 року, поклажодавець передав зберігачу на зберігання таке майно: маргарин ABIC - Сонячний 60% у кількості 3000 кг загальною вартістю 59 400,00 гри.; маргарин Слойка 80% у кількості 200 кг загальною вартістю 5 508,00 грн.; маргарин Молочний 80% у кількості 5000 кг загальною вартістю 127 500,00 грн., що підтверджується Актом приймання - передачі ОСОБА_2 на відповідальне зберігання від 15.05.2017 р. № 91. 12 липня 2017 року поклажодаеець передав Зберігачу на зберігання таке майно: маргарин Молочний 82% у кількості 5000 кг загальною вартістю 127 500,00 грн.; маргарин ABIC - Сонячний 60% у кількості 1500 кг загальною вартістю 29 700,00 грн., що підтверджується Актом приймання - передачі майна на зідповідальне зберігання від 12.07.2017 року № 126. Відповідно до пп.2.1.4. п.2.1. договору, Зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього, навіть якщо передбачений договором строк не закінчився. ОСОБА_3 від 07 вересня 2017 року № 691 була направлена поклажодавцем на адресу зберігача, у якій поклажодавець вимагав від зберігача негайного повернення майна, переданого на зберігання згідно із Актами приймання - передачі майна на відповідальне зберігання від 19.04.2017р. № 78, від 15.05.2017р. № 91, від 12.07.2017р. № 126. Факт направлення поклажодавцем на адресу зберігача вищезазначеної вимоги підтверджується листком опису вкладення до цінного листа від 09 вересня 2017 року й фіскальним чеком № 9735 від 09 вересня 2017 року. Факт отримання Зберігачем вищезазначеної вимоги 14 вересня 2017 року підтверджується підписом уповноваженої особи зберігача на бланку рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Таким чином, відповідач повністю погоджується та не заперечує те, що майно визначене вищевказаними актами дійсно було прийняття відповідачем на відповідальне зберігання. Однак, як вказує позивач, станом на 23 жовтня 2017 року зберігач майно не повернув, на вимогу відповіді не надав, що не відповідає дійсності, оскільки, як зазначає відповідач, вказане майно було повернуто поклажодавцеві, відповідно до накладних на повернення з відповідального зберігання № AV033423 від 19 квітня 2017 року, на суму сто шістдесят дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок, ПДВ: 28 314,00; № АУ033599 від 15 травня 2017 року, на суму сто дев'яносто дві тисячі чотириста вісім гривень 00 копійок, ПДВ: 32 068,00, № АУ034091 від 12 червня 2017 року на суму сто п'ятдесят сім тисяч двісті гривень 00 копійок, ПДВ: 26 200,00 та показами свідка ОСОБА_8, який як зазначає відповідач безпосередньо приймав та передавав вказаний товар від відповідача позивачу. Виходячи з чого представник відповідача просив відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки майно, яке було предметом позову було повернуто позивачу.

Разом з цим у судовому засіданні 18.09.2018 представником відповідача було заявлено усне клопотання про зняття з розгляду заяви про виклик свідка, яке було задоволене судом, а заяву відповідача про виклик свідка залишено без розгляду.

Протокольною ухвалою від 18.09.2018 оголошено перерву у справі до 01.10.2018 о 12:30.

У судовому засіданні 01.10.2018 представник відповідача не зявився, про причини своєї неявки не повідомив, клопотань щодо проведення судового засідання без його участі не подавав, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Водночас представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на свою користь кошти у розмірі 597 001,00грн. з яких: 519492,00грн. - основна сума заборгованості, 44263,55 грн. - 10% річних, 33246,14грн. - інфляційне збільшення.

Розглянувши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами 28 січня 2013 року між ТОВ Берізка й ТОВ - підприємство Aвіс укладено Договір відповідального зберігання № ДВЗ-11.

Пунктом 1.1. договору передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, за актом приймання-передачі майна, який є невід'ємною частиною цього договору, позивач передає, а відповідач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору індивідуально визначені речі (надалі іменується майно ), найменування, кількість, одиниця виміру, ціна одиниці виміру й загальна вартість яких, зазначені у видаткових накладних та акті приймання-передачі майна.

Згідно п. 1.2. договору відповідальне зберігання за цим Договором є безоплатним, витрати зберігача на зберігання майна поклажодавцем не відшкодовуються.

Пунктами 6.1, 6.2 та 6.3 договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2013 року. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Разом з цим як вбачається з Додаткової угоди №1 від 23.12.2013 до договору відповідального зберігання №ДВЗ-11 від 28.01.2013 п. 6.2 договору викладено в новій редакції, а саме строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2016 року включно.

Додатковою угодою № 2 від 26.12.2016 до договору відповідального зберігання №ДВЗ-11 від 28.01.2013 продовжено дію договору та викладено п. 6.2 договору в новій редакції, а саме строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2019 року включно. Дія договору продовжується на той самий строк й на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за пвЂ�ять днів до закінчення дії договору.

На виконання умов договору 19 квітня 2017р. позивач передав відповідачу на зберігання таке майно: маргарин Молочний 82% у кількості 5000 кг загальною вартістю 127 500,00 грн.; жир фритюрний у кількості 1200 кг загальною вартістю 37 440,00 грн.; олія пальмова у кількості 160 кг загальною вартістю 4 944,00 грн., що підтверджується атом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 19.04.2017р. № 78.

15 травня 2017р. позивач передав відповідачу на зберігання таке майно: маргарин ABIC - Сонячний 60% у кількості 3000 кг загальною вартістю 59 400,00 грн.; маргарин слойка 80% у кількості 200 кг загальною вартістю 5 508,00 грн.; маргарин Молочний 80% у кількості 5000 кг загальною вартістю 127 500,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 15.05.2017р. №91.

12 липня 2017р. позивач передав відповідачу на зберігання таке майно: маргарин Молочний 82% у кількості 5000 кг загальною вартістю 127 500,00 грн.; маргарин ABIC - сонячний 60% у кількості 1500 кг загальною вартістю 29 700,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 12.07.2017р. №126.

Проаналізувавши правовідносини між сторонами, які виникли з договору відповідального зберігання № ДВЗ-11 від 28.01.2013, суд дійшов висновку про те, що даний договір за своє правовою природою є договором зберігання.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 7 ст. 179 та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

За вимогами ст. 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 948 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Статтею 953 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

За для повернення майна, як вбачається з матеріалів справи, позивач направив на адресу відповідача вимогу від 07 вересня 2017р. № 691, в якій вимагав від відповідача негайного повернення майна, переданого на зберігання згідно із актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 19.04.2017р. № 78, від 15.05.2017р. № 91, від 12.07.2017р. № 126. Яка була направлена позивачем на адресу відповідача, що потверджується описом вкладення до цінного листа від 09 вересня 2017р. та фіскальним чеком № 9735 від 09 вересня 2017р., яка була, відповідно, отримана відповідачем 14 вересня 2017р., що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на бланку рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно із пп. 2.1.3 п. 2.1. договору, відповідач зобов'язаний нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна позивача, переданого на зберігання відповідачу, у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від позивача до моменту його повернення позивачу.

Відповідно до п. 4.3 договору, відповідач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення позивачу. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, відповідач повинен за свій рахунок повернути позивачу рівну кількість аналогічного майна в належному стані.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що якщо відповідач (зберігач) не в змозі повернути позивачу майно, отримане ним на зберігання, то він зобов'язаний протягом трьох банківських днів від дня отримання відповідної письмової вимоги, сплатити позивачу вартість майна, яке ним не було повернуто.

За приписами п. 4.5. договору, якщо зберігач (відповідач) не повернув поклажодавцеві (позивачу) майно згідно із підпунктом 2.1.4 пункту 2.1. договору, а також не виконав вимог пункту 4.4 договору, він зобов'язаний сплатити вартість не повернутого майна з урахуванням і встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також десять процентів річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами від дня одержання від поклажодавця вимоги про повернення майна до дня фактичного передання майна поклажодавцеві або повернення йому вартості такого майна.

Проте, відповідач майно позивачу не повернув, на вимогу відповіді не надав.

Не отримавши від відповідача жодної відповіді на вимогу № 691 від 07 вересня 2017р., позивач направив на адресу відповідача вимогу від 23 жовтня 2017р. № 814, в якій вимагав від відповідача негайно сплатити на користь ТОВ - підприємство ABIC вартість не повернутого із зберігання майна, переданого на зберігання згідно із актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 19.04.2017р. № 78, від 15.05.2017р. № 91, від 12.07.2017р. № 126, у сумі 519 492,00 (п'ятсот дев'ятнадцять тисяч чотириста дев'яносто дві грн. 00 коп.) за такими банківськими реквізитами: п/р 26004101303499 в АТ ОТП ОСОБА_4 у м. Київ, МФО 300528. Вказану вимогу було направлення відповідача, що підтверджується описом вкладення до цінного листа від 23 жовтня 2017р. й фіскальним чеком.

Проте, як зазначає позивач, відповідач не виконав законні вимоги позивача та не повернув товар, чи вартість товару згідно вимог позивача, а тому позивач вважає, що відповідач порушив умови договору відповідального зберігання № ДВЗ-11 від 28.01.2013, а відтак з відповідача підлягають стягненню заборгованість в сумі 597 001,69 грн., з яких: 519 492 грн. - основний борг, 28 322, 97 грн. - 10 % річних, 33 246,14 грн. - інфляційне збільшення, що і є предметом спору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

В силу ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 73 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як встановлено судом, та не заперечується сторонами, 19 квітня 2017 року поклажодавець передав зберігачу на зберігання таке майно: маргарин Молочний 82% у кількості 5000 кг загальною вартістю 127 500, 00 грн.; жир фритюрний у кількості 1200 кг загальною вартістю 37 440,00 грн.; олія пальмова у кількості 160 кг загальною вартістю 4 944,00 грн., що підтверджується актом приймання - передачі майна на відповідальне зберігання від 19.04.2017р. №78. 15 травня 2017 року, поклажодавець передав зберігачу на зберігання таке майно: маргарин ABIC - Сонячний 60% у кількості 3000 кг загальною вартістю 59 400,00 гри.; маргарин Слойка 80% у кількості 200 кг загальною вартістю 5 508,00 грн.; маргарин Молочний 80% у кількості 5000 кг загальною вартістю 127 500,00 грн., що підтверджується Актом приймання - передачі майна на відповідальне зберігання від 15.05.2017 р. № 91. 12 липня 2017 року поклажодавець передав зберігачу на зберігання таке майно: маргарин Молочний 82% у кількості 5000 кг загальною вартістю 127 500,00 грн.; маргарин ABIC - Сонячний 60% у кількості 1500 кг загальною вартістю 29 700,00 грн., що підтверджується Актом приймання - передачі майна на відповідальне зберігання від 12.07.2017 року № 126.

Таким чином, встановлено, що позивачем передано, а відповідачем отримано 19.04.2017, 15.05.2017 та 12.07.2017 майно, найменування, кількість та вартість якого визначена актами приймання передачі майна на відповідальне зберігання №78, №91 та №126.

Разом з цим, згідно п.п. 2.1.4 та п. 2.1 договору, відповідач зобов'язаний повернути ОСОБА_2 за першою вимогою останнього, навіть якщо передбачений Договором строк не закінчився.

Водночас відповідач, заперечуючи проти позову вказує на те, що відповідачем повернуто майно позивачу, що підтверджується накладним на повернення з відповідального зберігання № AV033423 від 19 квітня 2017 року, на 169 884,00грн.; № AV033599 від 15 травня 2017 року, на суму 192408,00грн. та накладною на повернення з відповідального зберігання № AV034091 від 12 липня 2017 року на суму 157 200,00грн..

Позивач в свою чергу, заперечує проти доводів відповідача про повернення майна та вказує на те, що 19 квітня 2017р. майно для відповідального зберігання поставлялося за місцезнаходженням відповідача засобами найманого позивачем транспорту, а саме ФОП ОСОБА_9, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 0026152 від 19.04.2017р., в якій вантажоодержувачем вказано, ПП ПОЛТАВА ХЛІБ ТРЕЙД , ТОВ БЕРІЗКА , Кінцевий споживач. Пунктом розвантаження є: м. Полтава, вул. Гребінки, буд. 26а; 61099, м. Харків, б-р. ОСОБА_4 буд. 8, переадресування вантажу: не зазначено. Як вбачається з матеріалів справи, позивач доручив перевізнику доставити майно на адресу відповідача і оплатив ці послуги, разом з цим, жодного документу, який би підтверджував те, що даний перевізник отримав від відповідача майно на повернення й доставив його позивачу немає. Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи позивач оплатив послуги щодо доставки майна лише в одному напрямку, таким чином як зазначає позивач, у випадку якби перевізник 19.04.2017, одразу після розвантаження, прийняв від відповідача майно за для подальшого повернення позивачу, то вказані дії перевізника повинні бути відображені у відповідних товарно-транспортних накладних та послуги щодо повернення такого майна повинні були бути оплачені позивачем. Окрім цього, як підтверджується матеріалами справи, жодних доручень перевізнику щодо повернення майна від відповідача у день доставки майна відповідачу, а саме 19.04.2017, перевізнику не надавав. 15.05.2018 майно для відповідального зберігання поставлялося за місцем знаходження відповідача засобами найманого позивачем транспорту, а саме ФОП ОСОБА_10, що підтверджується товарно-транспортною накладною №0026427 від 15.05.2017 в якій у графі вантажоодержувач вказано: ПП ПОЛТАВА ХЛІБ ТРЕЙД й ТОВ БЕРІЗКА . Пунктом розвантаження є: м. Полтава, вул. Гребінки, буд. 26а; 61099, м. Харків, б-р Б.Хмельницького, буд. 8, переадресування вантажу: не зазначено. Як вбачається з матеріалів справи, позивач доручив перевізнику доставити майно на адресу відповідача і оплатив ці послуги, разом з цим, жодного документу, який би підтверджував те, що даний перевізник отримав від відповідача майно на повернення й доставив його позивачу немає. Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи позивач оплатив послуги щодо доставки майна лише в одному напрямку, таким чином як зазначає позивач, у випадку якби перевізник 15.05.2017, одразу після розвантаження, прийняв від відповідача майно за для подальшого повернення позивачу, то вказані дії перевізника повинні бути відображені у відповідних товарно-транспортних накладних та послуги щодо повернення такого майна повинні були бути оплачені позивачем. Окрім цього, матеріалами справи підтверджується, що жодних доручень перевізнику щодо повернення майна від відповідача у день доставки майна відповідачу, а саме 15.05.2017, перевізнику не надавав. Щодо поставки майна 12 липня 2017р. майно для відповідального зберігання поставлявся за місцем знаходженням відповідача засобами автотранспорту, який належить позивачу, що підтверджується ТТН № 0027141 від 12.07.2017р., в якій у графі вантажоодержувач вказано: ПП ПОЛТАВА ХЛІБ ТРЕЙД й ТОВ БЕРІЗКА . Пунктом розвантаження є: м. Полтава, вул. Гребінки, буд. 26а; 61099, м. Харків, б-р Б.Хмельницького, буд. 8, переадресування вантажу: не зазначено. Таким чином, судом встановлено що позивач самостійно доставив та передав відповідачу майно згідно з актом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 12.07.2017р. № 126. Окрім цього, матеріалами справи підтверджується, що жодних вимог щодо повернення майна від відповідача у день доставки майна відповідачу, а саме 12.07.2017, на адресу відповідача не надходило, позивачем не надавалось, а тому, суд дійшов висновку про те, що твердження відповідача щодо повернення майна відповідачу згідно накладної на повернення з відповідального зберігання № AV034091 від 12.07.2017, є таким, що не відповідає дійсності.

Що стосується накладних на повернення з відповідального зберігання № AV033423 від 19.04.2017, № AV033599 від 15.05.2017 та № AV034091 від 12.07.2017 то суд пояснює наступне.

Частиною 1 статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підстав » можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно частини 1 статі 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до закону повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначені правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні та у статті 1 наведено визначення термінів, за якою для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні: господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

За приписами статті 8 цього Закону, питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 вказаної норми передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, а саме: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з товарно-транспортних накладних №0026427 від 15.05.2017, № 0026152 від 19.04.2017р., № 0027141 від 12.07.2017р., безпосередню передачу майна від позивача до відповідача здійснював водій/експедитор, який відповідно був уповноважений позивачем виключно на доставку-експедирування майна та його передачу відповідачу, водночас, жодних доказів того, що водій/експедитор був уповноважений позивачем на повернення майна та відповідно підписання накладних на повернення майна відповідач не надав.

Разом з тим, як вбачається з накладних на повернення з відповідального зберігання № AV033423 від 19.04.2017, № AV033599 від 15.05.2017 та № AV034091 від 12.07.2017, у вказаних накладних відсутні відомості про осіб, які, як стверджує відповідач були уповноважені на повернення майна позивача, окрім цього, інформація вказана у накладних про осіб представників позивача не дає змогу ідентифікувати вказаних осіб, водночас жодних довіреностей, які б підтверджували повноваження осіб, які за твердженнями відповідача приймали майно від відповідача, відповідач не надав, а тому вказані накладні не відповідають вимогам встановленим ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Водночас відповідач на підтвердження власних доводів не надав жодних доказів щодо вимог позивача про повернення майна, у зазначені в накладних на повернення майна дати, тому, приймаючи до уваги, що відповідачем доведено того, що водій/експедитор був уповноважений позивачем на повернення майна та відповідно підписання накладних на повернення майна, враховуючи, що накладні на повернення, надані відповідачем в якості доказів, які підтверджують повернення майна не відповідають вимогами ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, суд вважає дані докази недопустимими, оскільки їх дослідження не підтверджує обставин щодо повернення майна позивачу, а тому, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позиції відповідача щодо повернення майна позивачу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з аналізу вказаної норми належність виконання зобов'язання є оціночною категорією. Оцінка належності здійснюється на підставі основних критеріїв, встановлених коментованою статтею. Перелік таких критеріїв визначений в порядку приорітету, отже при визначенні належності слід виходити із того, чи відповідає виконання наведеним критеріям. Критерії належного виконання можна умовно поділити на дві групи: 1) основні критерії; 2) додаткові критерії.

До основних критеріїв належності виконання можна віднести відповідність виконання умовам договору та вимогам Цивільного кодексу та іншим актам законодавства. Оскільки статтями 9 та 627 ЦК визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору, для визначення належності виконання зобов'язання перш за все необхідно встановити, чи відповідає виконання умовам укладеного сторонами цивільно-правового договору. При цьому не має значення, які це умови - істотні (ст. 638 ЦК), або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов'язковою для сторін та є критерієм належності виконання. До основних критеріїв належності виконання можна віднести також і відповідність виконання вимогам ЦК та інших актів цивільного законодавства. Такі вимоги діють або якщо сторони не визначили інших правил в договорі, або якщо ці норми є імперативними.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що на виконання умов договору відповідального зберігання № ДВЗ-11 від 28.01.2013 передав відповідачу в для зберігання майно, що підтверджується наявним в матеріалах справи актами приймання-передачі на відповідальне зберігання майна №78 від 19.04.2017, №91 від 15.05.2017 та №126 від 12.07.2017, а також визнається відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Статтею 953 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Разом з цим, згідно п.п. 2.1.4 та п. 2.1 договору, відповідач зобов'язаний повернути ОСОБА_2 за першою вимогою останнього, навіть якщо передбачений Договором строк не закінчився.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено матеріалами справи, позивач звертався до відповідача з вимогою від 07 вересня 2017р. № 691 щодо повернення майна з відповідального зберігання та з вимогою від 23 жовтня 2017р. № 814 щодо повернення вартості вказаного майна з нарахуванням штрафних санкцій визначених договором, однак відповідач на вимогу від 07 вересня 2017р. № 691 майна не повернув, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання щодо повернення майна, а тому в даному випадку підлягає застосуванню п. 4.4 договору, яким передбачено, що якщо відповідач (зберігач) не в змозі повернути позивачу майно, отримане ним на зберігання, то він зобов'язаний протягом трьох банківських днів від дня отримання відповідної письмової вимоги, сплатити позивачу вартість майна, яке ним не було повернуто. Разом з тим, відповідач не виконав законної вимоги позивача щодо повернення майна чи то сплати вартості майна позивача. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за договором відповідального зберігання № ДВЗ-11 від 28.01.2013 на суму вартості майна, а саме 519 492,00 грн., а отже позов в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 519 492,00 грн.. підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 10% річних та інфляційних за період з 01.11.2017 по 07.09.2018, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з пункту 4.5 договору якщо зберігач не повернув поклажодавцеві майно згідно із підпунктом 2.1.4 пункту 2.1. договору, а також не виконав вимог пункту 4.4 Договору, він зобов'язаний сплатити вартість не повернутого майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також десять процентів річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами від дня одержання від поклажодавця вимоги про повернення майна до дня фактичного передання майна поклажодавцеві або повернення йому вартості такого майна.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок 10% річних за період прострочення з 01.11.2017 по 07.09.2018 у розмірі 44 263,55 грн. судом встановлено правомірність та обґрунтованість нарахованих позивачем сум, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, дослідивши та перевіривши розрахунок інфляційних, суд встановив, що при здійсненні розрахунку інфляційних на суму 192 408,00 передбачену актом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання №91 від 15.05.2017, позивачем не вірно отримано добуток суми заборгованості на індекс інфляції за грудень 2017 року, у зв'язку з чим, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних підлягають задоволенню в частині 33043,52грн..

Приймаючи до уваги, що відповідачем не доведено факту повернення товару, враховуючи визнання відповідачем факту отримання на відповідальне зберігання від позивача майна визначеного актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання №78 від 19.04.2017, №91 від 15.05.2017, №126 від 12.07.2017, суд задовольняє позов частково, а відтак з відповідача підлягають стягненню на користь позивача суму заборгованості 596 799,07 грн., з яких 519 492,00 грн. - сума вартості майна, 44 263,55 грн. - 10% річних та 33043,52грн. - інфляційних.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначає позивач, загальна сума сплаченого судового збору становить 8 955,04 грн.

Водночас, вирішуючи питання щодо розподілу судового збору, суд зазначає, що у зв'язку з тим, що позивач змінював позовні вимоги, судовий збір, виходячи з кінцевих позовних вимог повинен дорівнювати 1.5% від ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 8 955,04 грн.

Беручи до уваги те, що позов задоволено частково та враховуючи правила п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у звязку з чим, витрати по сплаті судового збору у розмірі 8952,00грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, в іншій частині вимог позивача про відшкодування судового збору відмовити.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Берізка» (61099, м. Харків, бульвар Богдана Хмельницького, 8, код ЄДРПОУ 22716259) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство «Авіс» (21037, м. Вінниця, вул. Пирогова, 150, код ЄДРПОУ 13304871) суму заборгованості 596 799,07 грн., яка складається з 519 492,00 грн. - основного боргу, 44 263,55 грн. - 10% річних та 33043,52грн. - інфляційних та витрат по сплаті судового збору у розмірі 8952,00грн..

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 10.10.2018 р.

Суддя ОСОБА_11