Постанова

від 08.10.2018 по справі 917/22/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/22/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Ткач І.В.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

на рішення Господарського суду Полтавської області

у складі судді Солодюк О.В.

від 25.05.2018

та постанову Харківського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Істоміна О.А. , Барбашова С.В. , Пелипенко Н.М.

від 31.07.2018

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"

про стягнення 548708,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" про стягнення 95713,00 грн 6% річних та 452995,87 грн інфляційних втрат, у зв'язку з несвоєчасною сплатою за векселем від 04.05.2000 №76331401020324.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25.05.2018 по справі №917/22/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 95384,24 грн 6% річних за період з 27.02.2015 по 29.09.2016 та 1430,77 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову не погодилося, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема статті 625 Цивільного кодексу України, статей 1 та 4 Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (підписана в Женеві 07.06.1930, ратифікована Україною Законом України №827-ХІV(827-14) від 06.07.1999) та статей 38, 43 "Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі", зазначало про те, що оскільки у спеціальному вексельному законодавстві відсутні норми, які б стосувались інфляційних нарахувань та наслідків їх застосування в країнах-учасниках Конвенції, то до вексельних правочинів мають бути застосовані загальні норми Цивільного кодексу України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Полтавської області від 25.05.2018 у справі №917/22/18 залишено без змін.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що відповідно до правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладена у постановах від 22.05.2018 у справі №904/8712/17, від 22.05.2018 у справі №904/8713/17, від 23.05.2018 у справі №904/8711/17, застосування норм Цивільного кодексу України, які регулюють відповідальність за прострочення виконання зобов'язань до правовідносин, пов'язаних із обігом векселів, можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, що зазначені в Законі України "Про обіг векселів в Україні". Уніфікованим законом не передбачено покладання на зобов'язану за векселем особу інших платежів, ніж зазначені в Уніфікованому законі, зокрема не передбачено можливості пред'явлення до стягнення збитків від інфляції.

13.08.2018 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 25.05.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 у справі №917/22/18.

Касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" мотивована тим, що відповідно до висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України, за 1 півріччя 2016 року в розділі "Спори пов'язані з обігом цінних паперів" зазначено, що вексельні правочини (зокрема щодо видачі, акцептування, індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються як нормами спеціального вексельного законодавства, так і загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов?язання, а тому за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми Цивільного кодексу з урахуванням їх особливостей. Оскільки зобов?язання за спірним векселем є грошовими, тому на вимогу кредитора застосування статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин є обов?язковим. А також зазначив про неможливість застосування правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 03.10.2011 у справі №3-91гс11 (справа №45/211) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибфлот" до Публічного акціонерного товариства "Агрокомбанк", оскільки обставини справи не є подібними. Також в касаційній скарзі зазначено про неправомірну відмову у стягненні 328,76 грн 6% річних, оскільки строк платежу за векселем настав 25.02.2015, а тому суди попередніх інстанцій помилково початком нарахування визначили 27.02.2015.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.09.2018 визначено склад колегії суддів Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Ткач І.В.

Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Полтавської області від 25.05.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 у справі № 917/22/18 та призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Представником відповідача подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить рішення Господарського суду Полтавської області від 25.05.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 у справі №917/22/18 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.04.2000 між Українським кредитним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк", (Банком) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Підприємством) укладено договір № Т-102/042000, за умовами якого сторони здійснюють обмін рівноцінних цінних паперів, а саме: векселів, зазначених у статті 2 цього договору, на умовах визначених договором.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 договору № Т-102/042000 від 24.04.2000, Банк зобов'язаний передати Підприємству у власність векселі, перелік яких зазначений у Додатку № 1 до цього договору, загальною номінальною вартістю 66715946,15 грн. Векселі передаються з бланковим індосаментом протягом 10 банківських днів з моменту укладення цього договору.

Відповідно до порядкових номерів 36-45 Додатку № 1 до договору №Т-102/042000 від 24.04.2000, Банк передає Підприємству за цим договором, зокрема, вексель №76331401020324 на суму 1000000,00 грн, випущений 04.05.2000 Відкритим акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (правонаступником якого є відповідач - Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго"), з датою погашення за вимогою, але не раніше 01.01.2015.

Вказаний вексель №76331401020324 передано позивачу 04.05.2000 по акту приймання-передачі векселів до договору № Т-102/042000 від 24.04.2000.

За векселем № 76331401020324 відповідач - Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" як векселедавець зобов'язався заплатити проти зазначеного векселя Українському кредитному банку (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк"), чи його наказу, 1000000,00 грн.

Українським кредитним банком на звороті векселя проставлено бланковий індосамент на пред'явника "Платити наказу: без обороту на мене", який підписаний головою правління, головним бухгалтером та скріплений печаткою.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" згідно Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі є законним векселедержателем простого векселя № 76331401020324 на суму 1000000,00 грн, випущеного векселедавцем - Відкритим акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (правонаступником якого є відповідач - Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго"), зі строком платежу по пред'явленню, але не раніше 01.01.2015.

21.02.2015 цінним листом з описом вкладення № 0100125232900 векселедержатель - Публічне акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України" направив векселедавцю - Публічному акціонерному товариству "Полтаваобленерго" вимогу № 26-1262/1.2-15 від 20.02.2015 про оплату векселів, у тому числі і векселя № 76331401020324 до 12-00 години 24.02.2015.

Вказану вимогу відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" отримано 26.02.2015, що підтверджується поштовим рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100125232900.

У зв'язку з нездійсненням відповідачем оплати за векселями у встановлений вимогою строк (24.02.2015), позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 24.02.2015 за № 26-1352/1.2-15 направив на адресу державного нотаріуса Полтавської державної нотаріальної контори Смоковенко Т.О. лист, в якому просив опротестувати векселі у неплатежі та додав до вказаного листа описи векселів на 10 аркушах.

Лист позивача про опротестування векселів державний нотаріус Полтавської державної нотаріальної контори Смоковенко Т.О. отримала 26.02.2015.

Згідно з розпискою від 26.02.2015, державний нотаріус Полтавської державної нотаріальної контори Смоковенко Т.О. отримала від позивача для опротестування 10 векселів на загальну суму 10000000,00 грн, в тому числі вексель № 76331401020324 на суму 1000000,00 грн.

26.02.2015 державний нотаріус Полтавської державної нотаріальної контори Смоковенко Т.О. направила відповідачу термінову телеграму з пропозицією оплатити векселі до 14:00 години 26.02.2015 або повідомити нотаріуса про відмову вчинити такі дії.

Відповідачем вимогу державного нотаріуса Полтавської державної нотаріальної контори Смоковенко Т.О. у встановлений у вимозі строк не виконано, у зв?язку з чим державним нотаріусом видано акт №1-123 від 26.02.2015 про протест простого векселя № 76331401020324.

Актом приймання-передачі від 26.02.2015 державний нотаріус Полтавської державної нотаріальної контори Смоковенко Т.О. передала позивачу 10 векселів та 10 актів про протест векселя про неоплату, у тому числі і щодо векселя № 76331401020324.

Позивач 05.03.2015 звернувся з листом за № 26-1591/1.2-15 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренка А.В. про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за вказаними векселями на загальну суму 10000000,00 грн, у тому числі і векселя № 76331401020324 на суму 1000000,00 грн.

05.03.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренком А.В. видано виконавчий напис про стягнення з відповідача заборгованості за векселем № 76331401020324 на суму 1000000,00 грн, зареєстрований в реєстрі за № 361 від 05.03.2015.

Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" 30.09.2016 оплатило у повному обсязі заборгованість за виконавчим написом нотаріуса № 361 від 05.03.2015 щодо векселя № 76331401020324 у розмірі 1000000,00 грн, згідно з платіжним дорученням № 593688 від 30.09.2016 на суму 10000000,00 грн.

З огляду на невчасну оплату відповідачем за векселем № 76331401020324 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 95713,00 грн 6% річних від основного боргу за векселем № 76331401020324 за період з 25.02.2015 по 30.09.2016 та 452995,87 грн суми збільшення боргу за цим же векселем від інфляційних процесів відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України за період з березня 2015 року по серпень 2016 року включно.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні" законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований Закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Відповідно до статті 43 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб, зокрема при настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений.

Частиною 1 статті 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю); індосант - власник ордерного цінного паперу (його уповноважена особа), який вчиняє індосамент. Індосамент може бути повним (іменним) - виписаним на ім'я (найменування) конкретної особи або бланковим (на пред'явника) - виписаним без зазначення імені (найменування) особи.

Відповідно до пункту 1.2. Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою правління Національного банку України № 508 від 16.12.2002, векселедержатель - юридична або фізична особа, яка володіє векселем, що виданий або індосований цій особі чи її наказу, або індосований на пред'явника, або шляхом бланкового індосаменту, чи на підставі інших законних прав.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема положення щодо індосаменту (статті 11 - 20).

Відповідно до статті 16 Уніфікованого закону власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними. Якщо за бланковим індосаментом іде інший індосамент, то особа, яка підписала останній, вважається такою, що придбала вексель за бланковим індосаментом.

Таким чином, особа, у якої знаходиться вексель, вважається його законним держателем, якщо її право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть, якщо останній із них є бланковим.

Якщо останній індосамент є бланковим або на пред'явника (тобто в ньому не зазначено особу, що отримує вексель), законним векселедержателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться. Така особа має всі права за векселем, у тому числі право вимоги платежу за ним.

Пунктом 2 статті 48 Уніфікованого закону передбачено, що держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, у тому числі, відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу.

Стаття 5 Уніфікованого закону передбачає, що у переказному векселі, який підлягає оплаті відразу після пред'явлення або у визначений строк після пред'явлення, трасант може обумовити, що на суму, яка підлягає оплаті, будуть нараховуватися відсотки. У будь-якому іншому переказному векселі така умова вважається ненаписаною.

Відсоткова ставка повинна бути вказана у векселі; при відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною.

З огляду на викладене суди, керуючись пунктом 2 статті 48 Уніфікованого закону дійшли правильного висновку про те, що позивач, як держатель векселю, має право вимагати від векселедавця стягнення відсотків на суму векселя в розмірі 6%.

У зв'язку з цим судами попередніх інстанцій перевірено проведений позивачем розрахунок відсотків та встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" з вимогою №26-1262/1.2-15 від 20.02.2015 про оплату векселів до 12-00 години 24.02.2015, у тому числі і векселя №76331401020324, цінним листом з описом вкладення №0100125232900 - 21.02.2015. Зазначена вимога отримана відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" 26.02.2015, у зв?язку з чим позовні вимоги в частині шести відсотків є правомірними за період з 27.02.2015 по 29.09.2016 в сумі 95384,24 грн та підлягають задоволенню в цій частині, а в іншій частині вірно відхилені судами попередніх інстанцій за їх безпідставністю.

Щодо застосування норм Цивільного кодексу України, які регулюють відповідальність за прострочення виконання зобов'язань до правовідносин, пов'язаних із обігом векселів, то таке можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, що зазначені в Законі України "Про обіг векселів в Україні".

Згідно зі статтею 48 Уніфікованого закону право векселедержателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, обмежено наступними сумами: (1) сумою неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати. Якщо право регресу використане до настання строку платежу, то з вексельної суми утримуються облікові відсотки. Ці облікові відсотки обчислюються за офіційною обліковою ставкою (банківською ставкою), яка діє на дату використання права регресу за місцем проживання держателя.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, Уніфікованим законом не передбачено покладання на зобов'язану за векселем особу інших платежів, ніж зазначені в Уніфікованому законі, зокрема не передбачено можливості пред'явлення до стягнення збитків від інфляції.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України у даній справі не підлягають застосуванню, оскільки спірні правовідносини сторін врегульовано вексельним законодавством, яким не передбачено стягнення інфляційних втрат у разі прострочення виконання вексельного зобов'язання, у зв'язку з чим правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Верховний Суд неодноразово викладав висновок щодо застосування норм Цивільного кодексу України, які регулюють відповідальність за прострочення виконання зобов'язань до правовідносин, пов'язаних із обігом векселів, можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, що зазначені в Законі України "Про обіг векселів в Україні", зокрема у постановах від 15.05.2018 у справі №904/8714/17, від 22.05.2018 у справі №904/8713/17, від 23.05.2018 у справі №904/8710/17, від 23.05.2018 у справі №904/8711/17.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій у справі №917/22/18 постановленні у відповідності з вищезазначеними висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Касаційного господарського суду не вбачає.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 25.05.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 у справі №917/22/18 залишити без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

І. Ткач