Рішення

від 09.10.2018 по справі 295/3765/18

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/3765/18

Категорія 54

2/295/1773/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2018 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Ведмідь Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойченко Т.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №295/3765/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Бенефіс Фешн про стягнення компенсації за затримку розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

06.03.2018 року позивач звернулася до суду із даним позовом, у якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9192,00 грн., мотивуючи вимоги тим, що вона працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю Бенефіс Фешн на посаді швачки, однак 29.09.2017 року звільнена з посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, при цьому остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати з нею проведено лише 18.01.2018 року, чим порушено вимоги ст. 116 КЗпП.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 27.03.2018 року роз'єднано позовні вимоги та виділено в самостійні провадження позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_7 до ТОВ Бенефіс Фешн про стягнення компенсації за затримку розрахунку.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 30.03. 2018 року відкрито провадження по справі та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю Бенефіс Фешн довідку про середню заробітну плату ОСОБА_1 за останні два повні відпрацьовані місяці.

06.06.2018 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Бенефіс Фешн надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав пропуску строку позовної давності визначений статтею 233 КЗпП України, посилаючись на те, що розрахунок по заробітній платі відбувся з позивачем 04.01.2018 року, а отже звертаючись з позовом до суду 22.03.2018 року, позивач пропустила тримісячний строк звернення з даним позовом до суду. До відзиву додано довідку про розмір заробітної плати працівника ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням (серпень та вересень 2017 року). (а.с. 39-40)

В судове засідання позивач не з'явилася, надала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити за відсутності позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі.

Процесуальне право учасників справи про розгляд справи за їх відсутності унормовано в ч. 3 ст. 211 ЦПК України , водночас, якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Судовий розгляд цієї справи здійснено на підставі наявних у суду матеріалів, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України .

Дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

За положеннями ст. 2 Закону України Про оплату праці заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 ст. 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, яка працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю Бенефіс Фешн на посаді швачки, 29.09.2017 року була звільнена із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП, яка передбачає припинення трудового договору на підставі угоди сторін (а.с. 18).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом встановлено, що розрахунок по заробітній платі з позивачкою був проведений частково 04.01.2018 року в сумі 2398,79 грн. та остаточно 18.01.2018 року в сумі 50,00 грн., що підтверджується випискою від 03.02.2018 року виданою ПАТ КБ ПриватБанк по надходженню на картку ОСОБА_1 (а.с. 14).

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В пленумі Верховного Суду України у постанові № 13 від 24.12.1999 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз'яснено про те, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (п. 20, 21 постанови Пленуму).

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України , при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України , а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16.

Згідно п. 5, п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 від 08.02.1995 року нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. (Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1398 ( 1398-99-п ) від 30.07.99 )

Оскільки судом встановлено, що позивачу не було виплачено з вини відповідача належних звільненому працівникові всіх сум по заробітній платі у строки, відповідач повинен виплатити на користь працівника середній заробіток з наступного після звільнення дня по день остаточного розрахунку, тобто за період з 30.09.2017 року по 17.01.2018 року, що становить 75 робочих днів.

Відповідачем на виконання вимог ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 30.03.2018 року не було надано довідку про середню заробітну плату ОСОБА_1 за останні два повні відпрацьовані місяці, та надано довідку щодо розміру заробітної плати за останні перед звільненням місяці.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Виходячи з довідки б\н від 06.06.2018 року виданої директором ТОВ Бенефіс Фешн , розмір заробітної плати позивача за останні два місяці роботи перед звільненням (серпень, вересень) становив 3300,00 грн. в місяць, а отже середньоденний заробіток з розрахунку 43 робочих днів становить 153,49 грн. (6600,00 грн. / 43 дні).

Виходячи з даного розрахунку, сума середнього заробітку за період затримки розрахунку становить 11511,75 грн. (153,49 грн. х 75 днів).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З викладених норм права вбачається, що кожна сторонами сама обирає стратегію захисту своїх прав, а суд розглядає справи тільки в межах заявлений сторонами вимог та наданих ними доказів.

Оскільки позивач просила стягнути з відповідача суму середнього заробітку у розмірі 9192,00 грн., відповідач при цьому не оспорював вказану суму, суд розглядаючи спір в межах заявлених позовних вимог, приймає розрахунок позивача.

В абзаці 6 п.2.2 Рішення Конституційного суду України у справі №1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу №4-рп/2012 від 22.02.2012 суд дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України . У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу , суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228 , 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного суду України, викладені у постанові Верховного суду України від 06.04.2016 року по справі №6-409 цс16.

Аналізуючи вищевикладене, перебіг строку звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку починається з наступного дня після такого розрахунку.

Як встановлено судом, фактичний повний розрахунок з позивачем по заробітній платі був проведений 18.01.2018 року, при цьому з позовом до суду, в розумінні ч. 3 ст. 185 ЦПК України, позивач звернулася 06.03.2018 року, тобто в межах тримісячного строку для звернення до суду з вказаними вимогами, а тому твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності для звернення з позовом до суду не знайшли свого підтвердження та спростовані матеріалами справи.

У положеннях ст. 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, наведені сторонами доводи та заперечення з предмету позову, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Бенефіс Фешн про стягнення компенсації за затримку розрахунку, оскільки позивачем доведено порушення роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП України, у той час як відповідачем заявлені позовні вимоги та доводи на їх обґрунтування не спростовані.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі позивачу відстрочено сплату судового збору до винесення рішення у справі, однак на час винесення рішення судовий збір не сплачено.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ЦПК України, якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 116, 117, 233, 234 КЗпП України, ст.ст. 2, 5, 6, 10 , 12 , 13 , 76 , 77, 81 , 89 , 141 , 258 , 259 , 263-265 , 265, 268 , 354 ЦПК України , суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Бенефіс Фешн про стягнення компенсації за затримку розрахунку - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Бенефіс Фешн на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у сумі 9192,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Бенефіс Фешн на користь держави судовий збір у сумі 704,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Богунський районний суд м. Житомира.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: 10031 АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Бенефіс Фешн (місце знаходження: 12402, Житомирська обл., Житомирський район, територія Оліївської сільської ради поза межами населених пунктів об'єкт нерухомо майна, будинок 12, код ЄДРПОУ 40471687).

Повний текст рішення складено 09.10.2018 року.

Суддя: