Ухвала

від 11.10.2018 по справі 1-55-2000

АРТЕМІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1-55-2000

Провадження №1-в/219/164/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:

судді Павленко О.М.,

за участі секретаря Брагіної М.В.,

прокурора Горобець А.В.,

захисника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області клопотання адвоката ОСОБА_1 - захисника засудженої ОСОБА_2 про звільнення від відбування покарання та кримінальної відповідальності ОСОБА_2 у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, -

в с т а н о в и в:

до Артемівського міськрайонного суду Донецької області надійшло клопотання адвоката ОСОБА_1 - захисника засудженої про звільнення від відбування покарання та кримінальної відповідальності ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженої вироком Артемівського міського суду Донецької області від 3.04.2000 року за ст. 142 ч.2 КК України до 5 років позбавлення волі, у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_1 вказане клопотання підтримав та просив його задовольнити, обґрунтовуючи тим, що з моменту винесення вироку минуло 15 років і давність не була перервана вчиненням ОСОБА_2 нового злочину, тому відповідно до ст. 49 КК України (1960 року) вирок суду від 3.04.2000 року не може бути виконаний.

Засуджена ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, хоча була повідомлена по дату, час та місце судового засідання шляхом направлення на її адресу судових повісток рекомендованим поштовим відправленням (№ 84511 0884628 4, 84511 0786238 3, 84511 0910882 1), які повернулися до суду з відміткою про неможливість їх вручення адресату.

Прокурор не заперечував проти задоволення вказаного клопотання.

Суд, вислухавши думку прокурора, захисника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Артемівського міського суду Донецької області від 3 квітня 2000 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 142 КК України (1960 року) та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього індивідуального майна в дохід держави з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії загального режиму. Строк покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання, зарахувавши строк знаходження нею під вартою з 26 по 29 липня 1999 року. Запобіжний захід відносно ОСОБА_2 змінено з підписки про невиїзд на тримання під вартою.

Згідно постанови Артемівського міського суду Донецької області від 3 квітня 2000 року, оскільки до набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_2 був змінений на тримання під вартою, а взяти її під варту у залі судового засідання не виявилося можливим через те, що вона не з'явилася на оголошення вироку, ОСОБА_2 було оголошено у розшук для затримання та доставлення до СІЗО. Вказано, що строк покарання за вироком від 3.04.2000 року рахувати з дня її затримання.

Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Донецького обласного суду від 30 травня 2000 року були розглянуті скарги адвоката ОСОБА_3 в інтересах засудженої та ОСОБА_4, за результатами розгляду яких ухвалив, що вирок Артемівського міського суду Донецької області від 3 квітня 2000 року відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_2 залишити без змін.

При проголошенні вироку ОСОБА_2 не була присутньою, в матеріалах кримінальної справи відсутні дані про отримання нею копії вироку.

Згідно ч. 1, 2 ст. 49 КК України (1960 року) обвинувальний вирок не виконується, якщо його не було виконано в такі строки, рахуючи з дня набрання вироком законної сили: 1) один рік - при засудженні до покарання не більш суворого, ніж виправні роботи або направлення в дисциплінарний батальйон; 2) три роки - при засудженні до позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п'ять років - при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років; 4) десять років - при засудженні до більш суворого покарання, ніж позбавлення волі строком на п'ять років.

Перебіг давності переривається, якщо засуджений ухилиться від

відбуття покарання або вчинить до скінчення строків новий злочин, за який судом призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше одного року. Обчислення давності в разі вчинення нового злочину починається з моменту його вчинення, а в разі ухилення від відбуття покарання - з моменту з'явлення для відбуття покарання або з моменту затримання засудженого, що переховувався. При цьому обвинувальний вирок не може бути виконано, якщо від часу його винесення минуло п'ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Згідно ч. 3 ст. 80 КК України (2001 року) перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.

Отже, загальними умовами, за яких особа звільняється від відбування покарання відповідно до ст.49 КК України (1960 року) чи до ст.80 КК України (2001 року) є: закінчення зазначених у ч.1 ст.49 КК України (1960 року) чи у ч.1 та ч.3 ст. 80 КК України (2001 року) строків; невчинення протягом цих строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; неухилення засудженого від відбування покарання.

Із довідки про судимість № 29-08082018/14029 вбачається, що ОСОБА_2 з часу винесення відносно неї вироку Артемівського міського суду Донецької області нового злочину чи злочинів не вчиняла, відносно неї кримінальна справа не порушувалась (а.с.383).

Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов'язком держави примусово реалізувати через уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків.

З системного аналізу норм закону про кримінальну відповідальність вбачається, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.

Європейський суд з прав людини зазначив, що обвинувачений в кримінальній справі розраховує на здійснення провадження у його справі з особливою ретельністю і положення ст. 6 Конвенції Про захист прав і основних свобод людини 1950 року покликані не допускати в кримінальній справі надто тривалого перебування обвинуваченої особи в стані невизначеності щодо своєї долі (п. 89 рішення від 2 березня 2006 року у справі Нахманович проти Росії та п. 71 рішення від 7 грудня 2006 року у справі Іванов проти України ).

Від часу винесення обвинувального вироку минуло п'ятнадцять років.

Відповідно до пункту 11 Розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень КК України (в редакції 2001 року), правила, встановлені Кримінальним кодексом України 1960 року щодо давності, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, погашення і зняття судимості, поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом'якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб.

Оскільки положеннями КК України 1960 року , порівняно із нормами КК України 2001 року , пом'якшується кримінальна відповідальність щодо питання про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, має вирішуватися на підставі ст. 49 КК України 1960 року .

Згідно ч.2 ст. 49 КК України (в редакції 1960 року) обчислення давності в разі вчинення нового злочину починається з моменту його вчинення, а в разі ухилення від відбуття покарання - з моменту з'явлення для відбуття покарання або з моменту затримання засудженого, що переховувався. При цьому обвинувальний вирок не може бути виконано, якщо від часу його винесення минуло п'ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Підстави для переривання давності відповідно до ч.2 ст.49 КК України (1960 р.) судом не встановлено.

П'ятнадцятирічний строк давності приведення вироку щодо ОСОБА_2 до виконання закінчився і не переривався вчиненням іншого злочину, що підтверджується довідкою про судимість ОСОБА_2, де відсутні дані про її судимості.

Відповідно до п. 8 постанови № 12 Пленуму ВСУ особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК , якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.

Таким чином, факт ухилення особи від органів досудового розслідування та суду є обставиною, що виключає благополучний сплив строків давності, у цьому разі зупиняється диференційований строк, передбачений ч.1 ст. 49 КК . Час ухилення особи від слідства і суду дорівнює часу зупинення перебігу давності диференційованого строку, а загальний строк - 15 років спливає далі, незалежно від факту ухилення. До загального, недиференційованого строку давності зараховується: час, що минув з дня вчинення злочину і до дня ухилення особи; час такого ухилення; час, що минув з дня з'явлення особи із зізнанням або затримання, якщо таке мало місце та час проведення поновленого досудового розслідування та судового розгляду.

Отже, відповідно до вимог ч.ч. 2, 3 ст. 49 КК України особа, яка ухиляється від слідства і суду, у будь-якому випадку звільняється від кримінальної відповідальності, якщо: з дня вчинення злочину будь-якої тяжкості минуло не менше 15 років та ця давність не була перервана вчиненням іншого злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 24.12.2015 року по справі №5-324кс15 правова природа звільнення особи від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності його виконання зумовлюється одностороннім обов'язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов'язку застосовувати сама до себе правообмеження, які виходять з його змісту, - це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання.

Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв'язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.

Крім того, суд констатує, що ухилення від відбування покарання як підстава для зупинення строків давності виконання обвинувального вироку є особливим юридичним фактом, питання вирішення якого належить до компетенції суду, а отже, цей факт слід встановлювати з дотриманням вимог процесуальної форми.

Зокрема, редакція ч.3 ст.80 КК України (в редакції 2001 року) певним чином співвідноситься зі ст.ст. 389 , 390 цього Кодексу , оскільки ухилення від відбування покарання, про яке йдеться у частині третій статті 80 Загальної частини КК , у своєму конкретному прояві відповідає складу одного із злочинів, передбачених зазначеними статтями Особливої частини КК . Отже, роблячи висновок про ухилення особи від відбування покарання, суд тим самим фактично визнає її винною у вчиненні нового злочину. Таке правозастосування суперечить частині першій статті 62 Конституції України , згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, вирішувати питання про зупинення строків давності виконання обвинувального вироку суду можливо лише після набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання.

Водночас, компетентними органами питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за ухилення від виконання покарання, пов'язаного з позбавленням волі, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.390 КК України , не вирішувалось.

Під час розгляду даного клопотання прокурором суду не надано жодного доказу, крім довідки начальника Бахмутського ВП ГУ НП в Донецькій області про те, що ОСОБА_2 знаходиться в державному розшуку як особа, котра переховується від суду. Розшук ОСОБА_2 проводиться в рамках ОРС категорії Розшук № 29-86 від 05.07.2003 року, за матеріалами кримінальної справи № 05029311999022826001 від 23.07.1999 року (ч.2 ст.187 КК України), інших кримінальних справ у відношенні розшукуваної не заводилось. Кримінальна справа № 29-22826 за ч. 2 ст. 142 КК України (в ред. 1960 року), у зв'язку зі зміною законодавства України, а саме Кримінального Кодексу, була перереєстрована в обліках МВС України на № 0502931 1999022826001 від 23.07.1999 року.

Таким чином, суд приходить до переконання про задоволення клопотання захисника в інтересах ОСОБА_2 про звільнення її від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

При цьому суд відмовляє захиснику в задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, оскільки остання вже засуджена вироком Артемівського міського суду Донецької області від 3 квітня 2000 року та від кримінальної відповідальності, відповідно, звільнена бути не може.

Відповідно до ст. 49 КК України (1960 року), керуючись ст. 537, 539 КПК України, суд

у х в а л и в:

клопотання адвоката ОСОБА_1 - захисника засудженої ОСОБА_2 про звільнення від відбування покарання та кримінальної відповідальності ОСОБА_2 у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку - задовольнити частково.

ОСОБА_2 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком Артемівського міського суду Донецької області від 3 квітня 2000 року, яким останню визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 142 КК України (1960 року), та призначене покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього індивідуального майна в дохід держави з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії загального режиму, у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку.

В іншій частині клопотання адвоката ОСОБА_1 - захисника засудженої ОСОБА_2 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду протягом 7 (семи) днів з дня її проголошення.

Суддя -

ОСОБА_5