Рішення

від 12.10.2018 по справі 910/10532/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2018Справа № 910/10532/18 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют-Сталь" Фізичної особи-підприємця Римика Євгена Геннадійовича про про стягнення 8 423,11 грн. Суддя Підченко Ю.О. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Абсолют-Сталь" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця Римика Євгена Геннадійовича (надалі - відповідач) про стягнення 8 100,00 грн. попередньої оплати, у зв'язку із тим, що відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо поставки товару, а також 323,11 грн. відсотків за користування даними грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10532/18. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом частини 1 статті 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як випливає зі змісту ст. 205 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписами, ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно положень ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що 07 грудня 2017 року за усною домовленістю між позивачем та відповідачем, останній зобов'язався поставити позивачу товар - пневмоциліндр компактний UNITOP у кількості 9 шт. на загальну суму 8 100,00 грн. при умові попередньої оплати та на виконання зазначеної усної домовленості, відповідач пред'явив позивачеві рахунок на оплату № 6998 від 07.12.2017 на суму 8 100,00 грн., а позивач, у свою чергу, сплатив зазначені кошти відповідачеві, разом з тим, відповідач не поставив товар та суму попередньої оплати не повернув.

Так, за приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

При цьому згідно п. 3. ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Разом з тим, в силу ч. 2. ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Факт перерахування позивачем грошових коштів в сумі 8 100,00 грн. на оплату наданого відповідачем рахунку на оплату № 6998 від 07.12.2017, підтверджується платіжним дорученням № 1298 від 07.12.2017 та банківською випискою по рахунку позивача, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається письмової вимоги позивача про повернення попередньої оплати №28 від 26.04.2018, що 27.04.2018 була направлена позивачем за місцем реєстрації відповідача - 03056, г. Київ, вул. Виборзька, 1, позивач просив відповідача повернути суму попередньої оплати за товар в розмірі 8 100,00 грн.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, оскільки доказів повернення відповідачем суми попередньої оплати в розмірі 8 100,00 грн. не надано, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду - порушені відповідачем, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 8 100,00 грн. суми попередньої оплати є обґрунтованою, а тому позов у зазначеній частині вимог підлягає задоволенню.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача відсотки за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України в сумі 323,11 грн. за період з 10.05.2018 по 13.07.2018, посилаючись на приписи ч. 2 ст. 536 ЦК України та просить суд застосувати принцип аналогії права (с. 8 ЦК України) щодо позовних вимог у даній частині, вказуючи при цьому на правову позицію, що міститься в Постанові Вищого господарського суду України від 13 квітня 2010 року у справі № 4/273-09 та Постанові Вищого господарського суду України від 14 березня 2012 року у справі № 5015/5566/11.

Так, за приписами ч. 3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

При цьому, оскільки доказів на підтвердження того, що між Сторонами укладено договір, або інший правочин у письмовій формі, у якому конкретизовано зобов'язання Сторін, виходячи з пояснень позивача та наявності наданого рахунку відповідача на оплату товару № 6998 від 07.12.2017 на суму 8 100,00 грн., слід дійти висновку, що Сторонами малося на меті здійснити правовідносини щодо купівлі-продажу товару, які регулюються положеннями глави 54 ЦК України.

Разом з цим, факт одержання відповідачем грошових коштів на суму 8 100,00 грн. та їх неправомірне утримання відповідачем, незважаючи на вимоги позивача про повернення вказаних коштів, свідчить про те, що спірні правовідносини мають ознаки таких, що виникають у разі збереження грошових коштів без достатньої правової підстави, які у свою чергу, врегульовані главою 83 ЦК України (ст. ст.1212 - 1215 ЦК України).

Як зазначалося вище, відповідно до приписів ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 2 ст. 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до приписів ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Разом з тим, згідно ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Отже, виходячи із змісту зазначеної статті, використання аналогії можливе лише за наявності достатніх умов, а саме:

1. відносини, до яких застосовується аналогія охоплюється предметом цивільно-правового регулювання (ст. ст. 1, 9 ЦК України);

2. наявність прогалин в їх регулюванні (прогалини в праві);

3. існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини;

4. застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.

Відтак, однією із умов застосування аналогії закону є наявність подібних за змістом відносин, урегульованих нормами права, що означає, що відносини не є тотожними, а лише схожі за певною кількістю істотних ознак. Такою ознакою ст. 8 ЦК України визначає зміст відносин.

Так, відносини з безпідставного збереження грошових коштів та відносин позики є подібними за змістом, тобто не тотожними, а лише схожими за певною кількістю істотних ознак (з огляду на приписи ст. 8 ЦК України), оскільки у відносинах з безпідставного збереження грошей та відносинах позики існує особа, в якої наявне майно іншої особи та існує обов'язок щодо повернення такого. При цьому, як за порушення зобов'язання за збереження майна без достатньої правової підстави, так і за порушення зобов'язання з відносин позики, у випадку невстановлення розміру відсотків за таке порушення (неповернення), застосовується розмір відсотків, встановлений законом.

У спірних правовідносинах, які виникли із збереження майна без достатньої правової підстави, майном є грошові кошти, що є тотожнім із зобов'язань з договору позики. З врахуванням вищенаведеного, предмету позову, враховуючи також тотожність відносин, суд приходить до висновку про подібність в даному випадку відносин, що виникли із збереження майна без достатньої правової підстави та відносин із договору позики.

При цьому, існує правова норма, яка регулює подібні за змістом відносини, а саме - частина перша ст. 1048 ЦК України (регулює відносини договору позики), відповідно до якої, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Застосування аналогії закону в даному випадку не суперечить суті відносин, що виникають із збереження майна без достатньої правової підстави та із відносин позики, оскільки, як зазначено вище, дані відносини є подібними (тотожними за певною кількістю ознак) та за порушення зобов'язань в обох випадках стягуються відсотки, які, у випадку невизначеності в договорі, визначаються законом.

Також суд приймає до уваги, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Так, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Окрім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За таких обставин, оцінюючи зміст спірних правовідносин, приймаючи до уваги той факт, що відповідач неправомірно користується грошовими коштами, які сплачені позивачем, чим порушив права останнього, вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами в сумі 323,11 грн., які розраховані в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у заявлений період, є обґрунтованими та позов у зазначеній частині вимог підлягає задоволенню, в межах заявленого розміру позовних вимог.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 165, 178, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247, ч. 1. ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 8, 525, 526, 530, 536, 693, 1048, 1212, 1214 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд -.

ВИРІШИВ:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют-Сталь" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Римика Євгена Геннадійовича (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют-Сталь" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 15-А; код ЄДРПОУ: 32510354) попередню оплату в сумі 8 100 грн. 00 коп., відсотки за користування грошовими коштами в сумі 323 грн. 11 коп. та 1 762 грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Згідно з п. п. 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.10.2018 року.

Суддя Ю.О. Підченко