Рішення

від 01.10.2018 по справі 31/55

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2018 р. Справа №31/55

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Львівської міської ради, м. Львів до відповідача:Автогаражного кооперативу № 15 Галицького району м. Львова, м. Львів за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, м. Львів за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Закритого акціонерного товариства „Ірокс» , м. Львів за участю: Прокуратури Львівської області, м. Львів про:звільнення самовільно використовуваної земельної ділянки Суддя Артимович В.М.

Секретар судового засідання Струк Н.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник;

від відповідача: ОСОБА_2 - представник;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився;

від прокуратури: ОСОБА_3 - прокурор.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівської міської ради, м. Львів, надалі - позивач, до Автогаражного кооперативу № 15 Галицького району м. Львова, м. Львів, надалі - відповідач, за участю третіх осіб - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, м. Львів, та ЗАТ „Ірокс» , м. Львів, про звільнення самовільно використовуваної земельної ділянки.

Розгляд справи відкладався з підстав, визначених у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою суду від 02.09.2010 р. провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили ухвалою господарського суду Львівської області від 08.06.2010 р. у справі № 12/53.

Ухвалою суду від 20.10.2010 р. за клопотання позивача провадження у справі поновлено та призначено розгляд справи на 16.11.2010 р.

Ухвалою від 16.11.2010 р. суд провадження у справі № 31/55 зупинив до вирішення і набрання законної сили судового рішення у справі № 2а-9973/2010 та судового рішення у справі № 13/59.

Ухвалою суду від 08.12.2014 р. провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 24.12.2014 р.

Ухвалою суду від 05.01.2015 р. провадження у справі № 31/55 зупинено до набрання законної сили постановою Галицького районного суду м. Львова від 29.07.2014 р. у справі № 461/560/14-а.

Ухвалою суду від 26.12.2017 р. поновлено провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 25.01.2018 р.

13.02.2018 р. на розгляд суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

26.02.2018 р. на розгляд суду представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

26.03.2018 р. на розгляд суду від прокуратури Львівської області надійшла заява про вступ у дану справу.

Ухвалою суду від 28.03.2018 р. відмовлено прокурору у вступі у справу № 31/55, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, призначено судове засідання з розгляду спору по суті на 26.04.18 р.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 р. апеляційні скарги заступника прокурора Львівської області та Львівської міської ради задоволені, п. 1 ухвали господарського суду Львівської області від 28.03.2018 р. у справі № 31/55 скасовано.

Ухвалою суду від 27.07.2018 р. поновлено провадження у справі № 31/55, розгляд справи призначено на 13.08.2018 р.

13.08.2018 р. від прокуратури надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на вересень 2018 р.

18.09.2018 р. відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

18.09.2018 р. через канцелярію на розгляд суду від прокуратури Львівської області надійшли письмові пояснення у даній справі.

Ухвалою від 19.09.2018 р. розгляд справи по суті було відкладено на 01.10.2018 р.

01.10.2018 р. від відповідача поступило заперечення на письмові пояснення прокуратури Львівської області.

В ході розгляду справи по суті сторони виступили зі вступними словами, після чого суд перейшов до дослідження доказів та обставин справи. Зокрема, судом з'ясовано наступне.

18.02.1988 р. виконавчий комітет Львівської міської ради народних депутатів прийняв рішення № 63 Про відвод автогаражному кооперативу № 15 Ленінського району земельної ділянки в комунальній зоні масиву Сихів , площею 1,7 га для будівництва двох п'ятиповерхових гаражних боксів .

Відповідно до п. 4 вказаного рішення Львівському міськкомунгоспу доручено видати автогаражному кооперативу №15 державний акт на право користування землею у відповідності до відводу, виконаним архітектурно-планувальним управлінням м. Львова.

У відповідності до чинного на момент прийняття вищезгаданого рішення Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970 р. документами на право володіння (користування) земельними ділянками були державні акти на право користування землею. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення відведення землевпорядними організаціями цієї ділянки в натурі (на місцевості) і без отримання документу, який засвідчує право користування землею заборонялось.

В подальшому, згідно ст. 22, 23 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 р. право власності або право користування землею посвідчувалось державними актами.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, станом на 01.01.2002 р. автогаражний кооператив державного акту на право користування земельною ділянкою не отримував.

Як стверджує позивач, станом на час звернення до суду з позовом відповідач так і не реалізував своє право на оформлення земельної ділянки, яка була йому видана рішенням виконавчого комітету № 63 від 18.02.1988 р., жодних документів щодо відведення земельної ділянки, відповідно до вимог земельного законодавства до Львівської міської ради не подавав.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач покликається на інформацію надану в листі Держкомзему у м. Львові від 06.10.2009 р., в якому зазначалося, що згідно земельно-кадастрових даних земельна ділянка на вул. ОСОБА_2 відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність та користування.

Разом з тим, згідно листа інспекції ДАБК у Львівській області № 7/13-06-8210 від 31.12.2009 р. на спірній земельні ділянці, яку згаданим вище рішенням виділено відповідачу по справі, іншою юридичною особою розпочато будівництво багатоквартирного будинку.

Як зазначається в письмових поясненнях прокуратури Львівської області, станом на 01.01.2002 р. (із введенням в дію нового Земельного кодексу) будь-яких дій від відповідача щодо оформлення права користування земельною ділянкою здійснено не було. Крім того, прокурор також зазначає, що однією з підстав припинення права користування землею є систематична несплата земельного податку. Згідно листа ДПІ у м. Львові, станом на час подання позову, відповідачем за період з 2005 р. по 2009 р. не здійснювалася плата за земельну ділянку.

У своєму відзиві на позов відповідач повністю заперечив позовні вимоги покликаючись при цьому на обставини, що були встановлені постановою Галицького районного суду м. Львова від 29.07.2014 р. (справа № 461/560/14-а) за позовом ПрАТ Ірокс до Львівської міської ради, за участю третьої особи - автогаражного кооперативу № 15 (відповідача у даній справі). Зокрема, відповідач зазначає, що твердження позивача про неосвоєння ним спірної земельної ділянки є хибним, оскільки, як встановлено Галицьким районним судом, на земельній ділянці проведено будівельні роботи з будівництва багатоповерхових гаражів на загальну суму 5309848,80 грн., а також роботи з будівництва житлової нерухомості на понад 20 мільйонів гривень. В той же час, такі будівельні роботи були проведені третьою особою по даній справі - ПрАТ Ірокс .

Крім того, у письмових запереченнях відповідач покликався на отримання ним дозволів на виконання будівельних робіт на земельній ділянці, зокрема, від 27.08.2010 р. № 1/375-10 та від 04.02.2010 р. № 1/32-10.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. ( п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Серявін проти України ).

В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення суд послуговується наступними законоположеннями та своїми висновками.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 1.7 га по вул. Антонича у м. Львові є комунальною власністю і відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України перебуває у розпорядженні Львівської міської ради.

Відповідно до вимог п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону регулювання земельних відносин.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням № 63 від 18.02.1988 р. виконавчий комітет Львівської міської ради народних депутатів надав відповідачу земельну ділянку в комунальній зоні масиву Сихів , площею 1,7 га для будівництва двох п'ятиповерхових гаражних боксів .

В той же час, згідно діючого на момент винесення рішення земельного законодавства, а саме Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970 р., документами на право володіння (користування) земельними ділянками були державні акти на право користування землею. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення відведення землевпорядними організаціями цієї ділянки в натурі (на місцевості) і без отримання документу, який засвідчує право користування землею заборонялось.

В подальшому, згідно ст. 22, 23 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 р. право власності або право користування землею посвідчувалось державними актами.

Таким чином, після винесення згаданого рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради у відповідача виник обов'язок вироблення землевпорядної документації по земельній ділянці, а також виготовлення правовстановлюючих документів для можливості її використання.

В ході розгляду даної справи сторонами не заперечувався той факт, що з моменту винесення рішення міською радою про надання відповідачу земельної ділянки для будівництва гаражів, останнім не вчинялося жодних дій стосовно оформлення такої земельної ділянки, не отримувався акт про право постійного користування, земельна ділянка не виносилася в натурі. Відповідні правовстановлюючі документи в матеріалах справи відсутні.

В той же час, як стверджує відповідач, ним отримувалися дозволи на виконання робіт на спірній земельні ділянці, що на думку останнього свідчило про освоєння ділянки під будівництво, як це було визначено у рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради № 63 від 18.02.1988 р.

Стосовно даного аргументу відповідача суд зазначає наступне.

З аналізу земельного законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин та до часу подання позову у даній справі норми земельного кодексу в частині регулювання землекористування передбачали обов'язкове отримання правовстановлюючих документів, що посвідчують право користування земельної ділянки або право власності. Так, право власності або право користування землею посвідчувалось державними актами, що в свою чергу передбачало державну реєстрацію такого права.

Крім того, у Земельних кодексах, як у чинній, так і в попередніх редакціях законодавець імперативно унормував питання коли користувач має право приступати до користування земельною ділянкою. Зокрема, приступати до використання земельної ділянки до встановлення відведення землевпорядними організаціями цієї ділянки в натурі (на місцевості) і без отримання документу, який засвідчує право користування землею заборонялось (ЗК УРСР від 08.07.1970 р.).

Відповідно до ст. 125 ЗК України (у чинній редакції) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З огляду на вищенаведене, господарський суд констатує, що відповідачем не було виконано норми земельного законодавства в частині отримання документу, що посвідчує право користування земельною ділянкою. Більше того, спірна земельна ділянка не виносилася в натурі, що в свою чергу унеможливлювало її законне використання за цільовим призначенням.

Разом з тим, суд звертає увагу відповідача на той факт, що саме по собі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про надання земельної ділянки для будівництва є лише декларацією, що передбачає подальші дії самого потенційного землекористувача для реєстрації такого права та отримання правовстановлюючого документу - державного акту на право постійного користування.

В протилежному випадку невчинення таких обов'язкових дій відповідачем, що і було встановлено судом у даній справі, свідчить про самовільне використання земельної ділянки.

Щодо покликання відповідача на факти, які були встановлені у постанові Галицького районного суду м. Львова у адміністративній справі № 461/560/14-а від 29.07.2014 р., зокрема, щодо освоєння відповідачем спірної земельної ділянки та проведення на ній будівництва, судом зазначається наступне.

Згідно листа інспекції ДАБК у Львівській області № 7/13-06-8210 від 31.12.2009 р., що наявний в матеріалах справи, на спірній земельні ділянці, яку згаданим вище рішенням виділено відповідачу по справі, іншою юридичною особою розпочато будівництво багатоквартирного будинку.

Однак, зазначені факти, а також і обставини встановлені у постанові Галицького районного суду м. Львова, на які покликається відповідач по справі виходять поза межі доказування у даній справі.

В той же час, суд, надаючи оцінку доводам сторін не заперечує встановлення фактів надання відповідачу на підставі рішення райвиконкому від 12.05.1987 р. земельної ділянки в комунальній зоні масиву Сихів 1,7 га для будівництва 2-х 5-ти поверхових гаражів-стоянок на 1260-1300, а також отримання дозволу на будівництво двох п'ятиповерхових гаражів - стоянок у комунальній зоні масиву Сихів по вул. Антонича в м. Львові - 27.01.1994 р. на підставі розпорядження (рішення) Львівського міськвиконкому від 16.02.1988 р. № 63 про відведення земельної ділянки.

Разом з тим, не заперечується також встановлений факт прийняття, на підставі розпорядження Сихівської районної адміністрації № 439 від 25.09.2013 р., рішення Про присвоєння поштових номерів 3,5 на вул. В.-ОСОБА_4 , яке в свою чергу прийнято на підставі витягу про державну реєстрацію прав від 07.12.2012 р. № 36604349, витягу про реєстрацію від 24.12.2012 р. № 36934470, з яких вбачається, що власником нерухомого майна - двох житлових будинків по вул. Антонича, 8а, корпус 8 та по вул. Антонича, 8а є ПАТ Ірокс (третя особа), листа Департаменту містобудування від 16.09.2013 р., з якого вбачається, що департамент не заперечив проти утворення містобудівних одиниць.

Однак, у розглядуваній господарській справі суд надає оцінку діям саме відповідача - АГК № 15 стосовно спірної земельної ділянки, а також відповідність цих дій чи бездіяльності земельному законодавству. У межах розгляду даної справи не можуть досліджуватися дії інших юридичних осіб окрім відповідача, оскільки рішення про надання земельної ділянки площею 1,7 га приймалося лише стосовно автогаражного кооперативу № 15 і на його користь, а, відтак, саме відповідач повинен довести підставність та законність користування наданої йому землі.

Також у даній справі суд не приймає до уваги аргументів прокурора та позивача стосовно відміни Львівською міською радою рішення про надання земельної ділянки відповідачу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що таке є нечинним чи втратило чинність або було визнано недійсним у встановленому законом порядку.

Суд акцентує увагу сторін на те, що оцінка діям будь-яких третіх осіб, які претендують на спірну земельну ділянку чи в яких наявне нерухоме майно на право власності на ній, може мати місце в інших судових процесах, оскільки у даній справі зобов'язуючою стороною та єдиним відповідачем є автогаражний кооператив № 15 Галицького району м. Львова.

З огляду на вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про встановлений факт використання відповідачем спірної земельної ділянки площею 1,7 га без правовстановлюючих документів, що є грубим порушенням земельного законодавства. Крім того, в ході розгляду справи відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів в підтвердження вчинення дій на виконання рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 63 від 18.02.1988 р. в частині оформлення прав на земельну ділянку, її реєстрації, що дають змогу приступити до землекористування.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 8, 11, 13, 14, 15, 20, 24, 73-86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Автогаражний кооператив № 15 Галицького району м. Львова (79049, м. Львів, вул. Антонича, 8, ідентифікаційний код 20787448) звільнити самовільно використовувану земельну ділянку площею 1,7 га по вул. ОСОБА_2 (навпроти будинку № 8) у м. Львові.

3. Стягнути з Автогаражного кооперативу № 15 Галицького району м. Львова (79049, м. Львів, вул. Антонича, 8, ідентифікаційний код 20787448) на користь Львівської міської ради (79008, м. Львів, площа Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896) 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Наказ відповідно до ст. 327 ГПК України видати після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

В судовому засіданні 01.10.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 10.10.2018р.

Суддя Артимович В.М.