Рішення

від 09.10.2018 по справі 918/559/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2018 р. м. Рівне Справа № 918/559/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марача В.В., при секретарі судового засідання Коваль С.М., розглянувши в спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, 4, код ЄДРПОУ 39589441)

до відповідача ОСОБА_1 навчально-виробничого підприємства українського товариства глухих (33024, м. Рівне, вул. Млинівська, 29, код ЄДРПОУ 03972749)

про стягнення заборгованості в сумі 23 397,89 грн.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: ОСОБА_2.

Від відповідача: не з'явився.

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтями 35, 37 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (далі - Позивач або ТОВ "Рівнегаз збут") звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 навчально-виробничого підприємства українського товариства глухих (далі - Відповідач або Рівненське НВП УТГ), в якому просить стягнути з останнього 21 175,78 грн. заборгованості за поставлений природний газ, 2 023,75 грн. пені за період з 12.02.2018 р. по 17.08.2018 р., 21,15 грн. інфляційних за квітень - травень 2018 р. та 177,21 грн. 3 % річних за період з 12.02.2018 р. по 17.08.2018 р..

Свої вимоги Позивач мотивує тим, що на підставі Договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 114103ROKTAN016 від 01.01.2016 р. він поставив Відповідачу в січні - липні 2018 року природний газ на суму 21 778,26 грн., однак вартість природного газу останнім сплачена частково, заборгованість становить 21 175,78 грн..

Представник Позивача в судовому засіданні 09.10.2018 року позовні вимоги підтримав, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник Відповідача в судове засідання 09.10.2018 року не з'явився, відзиву на позов не подав, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення № 33013 0953812 0, яке наявне в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка представника Відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Таким чином суд вважає, що Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача та відзиву з боку останнього за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представника Позивача, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

01 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (Постачальник) та ОСОБА_1 навчально-виробничим підприємством українського товариства глухих (Споживач) був укладений договір № 114103ROKTAN016 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (далі - Договір), за умовами якого, Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу у 2016 році природний газ (далі - газ), а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором (п.1.1. Договору).

За змістом п. 2.9 Договору сторони погодили порядок визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між Сторонами на підставі актів приймання - передачі газу, які є підставою для остаточних розрахунків Споживача з Постачальником.

Відповідно до п. 4.2. розділу 4 Договору оплата газу здійснюється Споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в наступному порядку - 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсуності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати Споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду Споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу. Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.6. Договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) Сторін і діє в частині постачання з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною зі Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому, Сторони мають внести зміни до Договору щодо планових обсягів постачання газу на продовжений строк (п. 11.1. та п. 11.2. Договору).

Додатковою угодою № 4 від 01.01.2018 року до Договору № 114103ROKTAN016 від 01.01.2016 р. на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів, сторони прийшли до згоди викласти п. 11.1. Розділу XL "Строк дії договору та інші умови" в наступній редакції: "Цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів, печатками (за наявності) Сторін і діє в частині постачання газу з 01.01.2018 року до 31.12.2018 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".

Ця угода набирає чинності з 01 січня 2018 року (п. 4 Додаткової угоди).

Вказані Договір та Додаткова угода підписані повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

Так, Відповідачу в січні - липні 2018 року поставлено природного газу обсягом 3,13 тис.куб.м. на суму 21 778,26 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу до договору на постачання природного газу № 114103ROKTAN016 від 01.01.2016 р.: №3РВ00000029 від 31.01.2018 р., №3РВ00002090 від 28.02.2018 р., №3РВ00004141 від 31.03.2018 р., №3РВ00006716 від 30.04.2018 р., №3РВ00007981 від 31.05.2018 р., №3РВ00008810 від 30.06.2018 р. та № 3РВ00009559 від 31.07.2018 р.

Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого газу виконав частково, відтак станом на дату розгляду справи, заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 21 175,78 грн..

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 21 175 грн. 78 коп. заборгованості за поставлений природний газ згідно договору на постачання природного газу № 114103ROKTAN016 від 01.01.2016 р. обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідача 177,21 грн. 3 % річних, 21,15 грн. інфляційних та 2023,75 грн. пені, судом зазначається наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів

Приписами ч. 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підпунктом 6.2.1. пункту 6.2. Договору, встановлено відповідальність за порушення строків оплати Споживачем. Відповідно до п.п. 6.2.1. п. 6.2. Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

На підставі вищезазначеного, Позивач просить стягнути з Відповідача 177,21 грн. 3 % річних (нарахованих за період прострочення з 12.02.2018 р. по 17.08.2018 р.), 21,15 грн. інфляційних (нарахованих за період прострочення квітень - травень 2018 р.) та 2 023,75 грн. пені (нарахованої за період прострочення з 12.02.2018 р. по 17.08.2018 р.).

Суд, здійснивши перерахунок нарахованих Позивачем сум 3 % річних, інфляційних та пені прийшов до висновку, що наданий Позивачем розрахунок є вірним, відтак позовні вимоги про стягнення з Відповідача 177,21 грн. 3 % річних (нарахованих за період прострочення з 12.02.2018 р. по 17.08.2018 р.), 21,15 грн. інфляційних (нарахованих за період прострочення квітень - травень 2018 р.) та 2 023,75 грн. пені (нарахованої за період прострочення з 12.02.2018 р. по 17.08.2018 р.) є законними, обґрунтованими, Відповідачем не спростованими, підтвердженими матеріалами справи, а відповідно такими, що підлягають до задоволення.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем належними та допустимими доказами доведено невиконання Відповідачем умов Договору на постачання природного газу № 114103ROKTAN016 від 01.01.2016 р.. За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" до ОСОБА_1 навчально-виробничого підприємства українського товариства глухих про стягнення з останнього 21 175,78 грн. заборгованості за поставлений природний газ, 2 023,75 грн. пені (за період з 12.02.2018 р. по 17.08.2018 р.), 21,15 грн. інфляційних (за квітень - травень 2018 р.) та 177,21 грн. 3 % річних (за період з 12.02.2018 р. по 17.08.2018 р.) є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 навчально-виробничого підприємства українського товариства глухих (33024, м. Рівне, вул. Млинівська, 29, код ЄДРПОУ 03972749) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, 4, код ЄДРПОУ 39589441) суму заборгованості за поставлений природний газ в розмірі 21 175,78 грн. (двадцять одну тисячу сто сімдесят п'ять гривень 78 коп.), 2 023,75 грн. (дві тисячі двадцять три гривні 75 коп.) пені, 21,15 грн. (двадцять одну гривню 15 коп.) інфляційних, 177,21 грн. (сто сімдесят сім гривень 21 коп.) 3 % річних та 1 762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 11 жовтня 2018 року .

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.