Рішення

від 02.10.2018 по справі 922/1784/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/1784/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, 62332, Харківська область, Дергачівський район, с. Руська Лозова, вул. Лермонтова, 7, код 04398896

до Приватного підприємства ПоЛе-2007 , 62332, АДРЕСА_1, код 34634363

про визнання недійсним договору

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю №63 від 25.06.2018

відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю від 01.06.2018

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області до Приватного підприємства "ПоЛе-2007" про визнання недійсним договору оренди приміщення від 17 листопада 2008 р. б/н, укладений між Русько-Лозівською сільскою радою, код ЄДРПОУ-04398896, місцезнаходження якої: с. Руська Лозова, вул. Лєрмонтова, буд. 7, в якості орендодавця та Приватне підприємство «ПоЛе-2007» , код ЄДРПОУ 34634363, місцезнаходження: 62332, с. Руська Лозова, вул. Польова, буд. 2, та додаткову угоду до цього Договору від 19 грудня 2013 року б/н.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2018 справу було передано до розгляду судді Прохорову С.А.

Ухвалою суду від 16.07.2018 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

Перше підготовче засідання було призначено на 06.08.2018.

У зв'язку з відпусткою судді підготовче засідання було перенесено на 13.08.2018.

Представник відповідача в підготовче засідання не з'явився, на адресу суду надійшло клопотання відповідача (вх. №21891 від 30.07.2018) про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки його представника.

В підготовчому судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 13.08.2018 про задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи. Підготовче засідання відкладено на 29.08.2018.

Ухвалою суду від 29.08.2018 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 13.09.2018.

13.09.2018 позивачем подано клопотання (вх. № 26609) про залучення до матеріалів справи розрахунку судових витрат.

В судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 13.09.2018 про відкладення розгляду справи на 02.10.2018.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем своїм право на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 02.10.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

В обґрунтування своїх вимог, позивач вказує, що 17 листопада 2008 року між Русько-Лозовською сільською радою з однієї сторони, в особі сільського голови ОСОБА_4 виступаючи у якості орендодавця та ПП ПоЛе- 2007 з іншої сторони в особі ОСОБА_5 був укладений договір оренди приміщення без номеру.

Також позивач зазначає, що 19 грудня 2013 року була укладена додаткова угода без номеру до договору оренди приміщення від 17 листопада 2008 р. між Русько-Лозівською сільскою радою, код ЄДРПОУ-04398896, місцезнаходження якої: с. Руська Лозова, вул. Лєрмонтова, буд. 7, в особі сільського голови ОСОБА_6, що діяв на підставі Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , в якості орендодавця та Приватне підприємство «ПоЛе-2007» , код ЄДРПОУ 34634363, місцезнаходження: 62332, с. Руська Лозова, вул. Польова, буд. 2.

На підставі вказаного договору оренди приміщення від 17 листопада 2008 року б/н, Русько-Лозовська сільська рада передала, а ПП «ПоЛе-2007» прийняло у тимчасове платне користування нежиле приміщення комунальної власності району, а саме підвал, загальною площею 100 кв. м., які знаходяться в с. Руська Лозова по вул. Польова,2.

Через ряд порушень позивач просить суд визнати вище зазначений договір оренди приміщення та додаткову угоду до цього договору оренди приміщення недійсними.

Дослідивши вказаний договір та додаткову угоду до договору, копії яких було надано позивачем до матеріалів справи, суд встановив наступне.

Договір від 17.11.2008 року, складений Русько-Лозівською сільською радою та ПП "ПОЛЕ-2007" підписано з боку орендатора суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_7, а додаткову угоду до цього договору підписано директором ПП "ПоЛе-2007" з відтиском печатки вкзаного підприємства.

При цьому, позивач в своїй позовній заяві вказує, що відповідачем частково здійснювались платежі по орендній платі, однак доказів цих обставин суду надано не було.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

За умови того, що представником відповідача в судових засіданнях не визнано факт укладання спірного договору, платіжних документів про сплату орендної плати, з яких вбачалося б ким саме здійснювалася оплата за цим договором, позивачем не надано, та враховуючи, що сам договір підписано не ПП "ПоЛе-2007" в особі його уповноваженої особи, а самостійним суб'єктом господарювання - СПД ФО ОСОБА_7, спірний договір не містить відбитка печатки ПП "ПоЛе-2007", суд не може дійти належного висновку щодо сторін, якими укладено договір (а саме особи орендатора).

Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами факту підписання сторонами спірного договору, що дає підстави суду вважати спірний договір не укладеним.

Згідно ч. 2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Як вбачається з матеріалів справи, та про що зазначає сам позивач, спірний договір не було нотаріально посвідчено.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначає сам позивач в своїй позовній заяві, між сторонами не складалося та не підписувалося акту прийняття-передачі приміщень за спірним договором.

Таким чином, за умови відсутності актів прийняття-передачі приміщення, відсутності доказів сплати відповідачем орендної плати, та відсутності будь-яких інших доказів того, що відповідач користується та займає приміщення, які є предметом спірного договору, суд дійшов висновку позивачем не доведено належними та допустими доказами того, що позивач передав відповідачу - ПП "ПоЛе-2007" у користування приміщення.

До того ж відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Позивачем не надано суду жодних доказів того, що Русько-Лозівська сільська рада є власником приміщень, що були предметом спірного договору, або будь-яких інших доказів наявності у позивача правових підстав для здачі в оренду цих приміщень.

Таким чином, за умови не надання позивачем до матеріалів справи будь-яких доказів, того, що майно, яке вказано предметом спірного договору, належить до державного чи комунального майна, суд вважає безпідставним посилання позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що у силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Таким чином, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що спірний договір від 17 листопада 2008 року є неукладеним.

При цьому, суд ураховує правову позицію, висловлену ЄСПЧ при розгляді справи "Серявін проти України", а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р.). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003 р.). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про визнання договору 17 листопада 2008 року та додаткової угоди до нього від 19.12.2013 недійсними.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123), до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу покладаються судом на позивача.

Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 130, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області до Приватного підприємства ПоЛе-2007 відмовити повністю.

Судові витати покласти на Русько-Лозівську сільську раду Дергачівського району Харківської області.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач - Русько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області (62332, Харківська область, Дергачівський район, с. Руська Лозова, вул. Лермонтова, 7, код 04398896).

Відповідач - Приватне підприємство ПоЛе-2007 (62332, АДРЕСА_2, код 34634363).

Повне рішення складено 12.10.2018 р.

Суддя ОСОБА_1