Рішення

від 16.10.2018 по справі 0940/1519/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2018 р. справа № 0940/1519/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Калуської стоматологічної поліклініки до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування постанов №ІФ1144/47/АВ/П/МГ-1ФС та №ІФ1144/47/АВ/П/ЗБ-2ФС від 03.08.2018, -

ВСТАНОВИВ:

23.08.2018 Калуська стоматологічна поліклініка (далі - позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанов №ІФ1144/47/АВ/П/МГ-1ФС та №ІФ1144/47/АВ/П/ЗБ-2ФС від 03.08.2018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач виніс протиправні постанови №ІФ1144/47/АВ/П/МГ-1ФС та №ІФ1144/47/АВ/П/ЗБ-2ФС від 03.08.2018, не врахувавши ту обставину, що позивачем виконані вимоги припису про усунення виявлених порушень від 09.07.2018.Враховуючи наведене, просив адміністративний позов задовольнити та скасувати оскаржені постанови відповідача.

28.08.2018 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

28.09.2018 від управління Держпраці в Івано-Франківській області на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с. 40-46). У відзиві зазначено, що в період з 05.07.2018 по 06.07.2018 відповідачем проведено інспекційне відвідування у Калуській стоматологічній поліклініці з питань додержання законодавства про працю. В ході здійснення інспекційного відвідування виявлено ряд порушень законодавства про працю, які зафіксовані в акті інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 06.07.2018 за №1244/47/АВ (розділ III Опис виявлених порушень ), які слугували підставою накладення на позивача штрафів згідно оскаржених постанов №ІФ1144/47/АВ/П/МГ-1ФС та №ІФ1144/47/АВ/П/ЗБ-2ФС від 03.08.2018. Також відмічено, що відповідачем не порушена процедура накладення на позивача штрафів. При цьому відповідач підкреслив, що позивач у позові не навів жодного аргументу щодо недійсності постанов про накладення штрафу, порушення Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановив наступне.

03.07.2018 начальник управління Держпраці в Івано-Франківській області, на підставі п.п. 1 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, видав наказ №931-Дпро проведення інспекційного відвідування Калуської стоматологічної поліклінікиз питань додержання вимог законодавства про працю (а.с. 51), а також направлення №04-13/15-10/4515 (а.с. 52).

З 05.07.2018 по 06.07.2018 на виконання даного наказу від 03.07.2018 за №931-Д та на підставі направлення від 03.07.2018 за №04-13/15-10/4515 інспектором праці Василечком Тарасом Ярославовичем проведено інспекційне відвідування Калуської стоматологічної поліклініки, за результатами якого складений акт від 06.07.2018 за №ІФ1244/47/АВ (а.с. 54-58).

Даним актом зафіксовані наступні порушення законодавства про працю:

- ч. 5 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України Про оплату праці - у позивача індексація заробітної плати не проводиться, а базовий місяць та коефіцієнт індексації заробітної плати в межах прожиткового мінімуму визначено неправильно;

- ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці - у квітні 2018 року заробітну плату працівникам головний лікар Калуської стоматологічної поліклініки виплачував через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів;

- ч. 1 ст. 116 КЗпП України - позивачем при звільненні працівників не здійснено виплату всіх сум, що належать їм;

- ч. 1 ст. 117 КЗпП України - при звільненні з роботи стоматолога ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку не нараховано та не виплачено;

- ч. 1 ст. 83 КЗпП України - при звільненні ОСОБА_3 їй не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за 7 днів використаної відпустки;

- ч. 2 ст. 30 Закону України Про оплату праці - в Калуській стоматологічній поліклініці не забезпечено достовірний облік виконуваної працівниками роботи. Крім цього, табелі обліку використання робочого часу не ведуться відповідно до вимог Наказу Державного комітету статистики України від 05.12.2008 за №489 Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці (із змінами і доповненнями від 25.12.2009), не відповідають затвердженій типовій формі первинної облікової документації підприємств та не відображають обов'язкові показники, необхідні для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці.

На підставі вказаних порушень, встановлених під час інспекційного відвідування у позивача, керуючись пунктом 27 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі - Порядок №295), 09.07.2018 інспектором праці винесений припис №ІФ1244/47/АВ/П про усунення виявлених порушень (а.с. 59-61).

Вказаний акт інспекційного відвідування від 06.07.2018 за №ІФ1244/47/АВ та припис від 09.07.2018 за №ІФ1244/47/АВ/П вручено особисто головному лікарю Калуської стоматологічної поліклініки 06.07.2018 та 09.07.2018, про що останній підписався із зазначенням дати на останньому аркуші акта та припису відповідно (а.с. 57, зв. ст. 61).

16.07.2018 відповідачем винесено рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу та 17.07.2018 повідомлено позивача про те, що розгляд справи відбудеться 26.07.2018 (а.с. 67).

20.07.2018 представник позивача подав відповідачу заяву про відкладення розгляду справи про накладення штрафу (а.с. 68).

У зв'язку із цим розгляд справи про накладення штрафу перенесено на 03.08.2018.

Розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування від 06.07.2018 за №ІФ1244/47/АВ, відповідачем 03.08.2018 прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ІФ1144/47/АВ/П/МГ-1ФС, якою застосовано до позивача відповідальність, передбачену абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України - штраф в розмірі 37230,00 грн. (а.с. 69) та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ІФ1144/47/АВ/П/ЗБ-2ФС, якою застосовано до позивача відповідальність, передбачену абз. 3 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України - штраф в розмірі 11 169,00 грн. (а.с. 70)

На переконання позивача, оскаржені постанови №ІФ1144/47/АВ/П/МГ-1ФС та №ІФ1144/47/АВ/П/ЗБ-2ФС від 03.08.2018про накладення штрафів уповноваженими посадовими є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, і, як наслідок, з метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся із даною позовною заявою до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Частиною 4 статті 2 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності передбачено, що заходи контролю здійснюються зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Згідно частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 за №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом (п. 7 Положення).

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Так, згідно п. 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов переконання, що відповідач, як територіальний орган Держпраці, наділений правом проводити заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності позивача з питань, віднесених до його компетенції, зокрема у формі інспекційних відвідувань.

Питання проведення інспекційних відвідувань та організація невиїзних інспектувань регламентуються пунктом 5 Порядку №295, підпунктом 1 якого встановлено, що інспекційне відвідування проводиться за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, інспекційне відвідування у позивача проведено на підставі вказаного підпункт 1 пункту 5 Порядку №295.

Судом встановлено також та не оскаржується позивачем, що процедура здійснення інспекційного відвідування у позивача не порушена, як і не порушено механізм накладення штрафів на позивача.

Так, пунктом 27 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 за №509 (далі Порядок №509).

Відповідно до пункту 2 даного порядку, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

У відповідності до пунктів 3 та 4 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Справа про накладення штрафу розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

За пунктом 6 Порядку №509, про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка (пункти 7 та 8 Порядку №509).

З огляду на вищевказані положення Порядку №509, механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення передбачає обов'язкове дотримання принципу прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття такого рішення.

Суд встановив, що відповідачем первинно призначено розгляд справи про накладення штрафу на 26.07.2018, однак, беручи до уваги лист-заяву позивача від 20.07.2018 про відкладення розгляду справи про накладення штрафу (а.с. 68), такий розгляд перенесено на 03.08.2018, та як наслідок, 03.08.2018 відповідачем винесено оскаржені постанови №ІФ1144/47/АВ/П/МГ-1ФС та №ІФ1144/47/АВ/П/ЗБ-2ФС від 03.08.2018 (а.с. 69, 70).

Щодо застосування до позивача відповідальності, передбаченої абзацами 3 та 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзаців 3, 4 частини 2 статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення; в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до ст. 33 Закону України Про оплату праці , в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Водночас, статтею 95 Кодексу законів про працю України визначено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України Про оплату праці та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Пунктом 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого визначено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації.

Відповідно до опису виявлених порушень в акті від 06.07.2018 за №ІФ1244/47/АВ встановлено, що прибиральницю службових приміщень ОСОБА_4 на роботу в Калуську стоматологічну поліклініку прийнято з 09.08.2016. Підвищення посадового окладу відбулось у січні 2017 року (1600 грн.). Січень 2017 року стає базовим місяцем для проведення індексації заробітної плати ОСОБА_4 У січні 2018 року відбулось підвищення посадового окладу ОСОБА_4 (1762 грн.). Однак, підвищення посадового окладу у січні 2018 року не перевищило коефіцієнт індексації (10,2 % - 179,72 грн.), а тому січень 2017 року залишається базовим місяцем для проведення індексації заробітної плати.

Таким чином, індексація заробітної плати ОСОБА_4 у січні 2018 року на 10,2%, у лютому 2018 року на 10,2 %, у березні 2018 року на 14 %, у квітні 2018 року на 14%, у травні 2018 року на 14%, у червні 2018 року на 14% не проводилась, чим порушено вимоги частини п'ятої статті 95 Кодексу Законів про працю України та статті 33 Закону України Про оплату праці .

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України Про оплату праці норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості (стаття 9 Закону України Про оплату праці ).

Статтею 2 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії визначено, що на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою (стаття 11 Закону України Про оплату праці ).

Отже, індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується працівників і їх сімей.

Слід зазначити, що вказана правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 12.04.2018 у справі № №816/2325/16.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Аналогічні положення передбачені і в ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці .

Суд встановив, що позивачем у квітні 2018 року виплачено заробітну плату працівникам з порушенням вимог вказаних норм законодавства, а саме через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів.

Так, працівники Калуської стоматологічної поліклініки заробітну плату у квітні 2018 року отримали 05.04.2018, 17.04.2018, 27.04.2018 та 02.05.2018. Як зазначає позивач у позовній заяві, заробітна плата виплачена 05.04.2018 та 27.04.2018, а 17.04.2018 та 02.05.2018 виплачено госпрозрахунок.

Однак, посилання позивача на те, що перша половина зарплати (аванс від 05.04.2018) виплачена швидше у зв'язку із святкуванням Великодня, суд не бере до уваги, адже положеннями ст. 115 КЗпП України чітко встановлено порядок виплати заробітної плати, без винятків.

Таким чином, позивачем порушено вищезазначену норму закону.

Згідно положень ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Так, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, лікар-стоматолог ОСОБА_2 звільнена з Калуської стоматологічної поліклініки 12.01.2018, а розрахункові кошти, тобто виплату всіх сум, що їй належали,вона отримала 31.01.2018. Суд звертає увагу, що дана обставина не оспорюється позивачем.

Також, згідно наказу № 2-к від 15.01.2018 звільнено ОСОБА_3 з Калуської стоматологічної поліклініки. Проте, з наданих в ході інспекційного відвідування відомостей нарахування та відомостей на виплату заробітної плати встановлено, що станом на 06.07.2018 (день закінчення інспекційного відвідування) заробітну плату за відпрацьований робочий день - 15.01.2018, ОСОБА_3 не нараховано та не виплачено.

Частиною 1 статті 117КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з лікарем-стоматологом ОСОБА_2 на час проведення інспекційного відвідування позивачем не нараховано та не виплачено, чим порушено ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

Доводи позивача про те, що в липні 2018 року така виплата ОСОБА_2 проведена, суд не бере до уваги, адже факт виплати відбувся після здійснення інспекційного відвідування та винесення припису відповідачем.

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України Про оплату праці , роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до абз. 2 п. 2.27 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 за №58 - днем звільнення вважається останній день роботи.

В порушення вимог вказаних норм закону, в Калуській стоматологічній поліклініці не забезпечено достовірний облік виконуваної працівниками роботи. Зокрема, як встановлено під час здійснення інспекційного відвідування, згідно табеля обліку використання робочого часу працівників Калуської стоматологічної поліклініки за січень 2018 року, ОСОБА_3 звільнена з Калуської стоматологічної поліклініки з 15.01.2018 (наказ №2-к від 15.01.2018), а отже день звільнення (15.01.2018) для ОСОБА_3 є останнім робочим днем. Однак, останній день роботи не відображено в табелі обліку використання робочого часу за січень 2018 року, що призвело до ненарахування заробітної плати за 15.01.2018 та зменшення заробітної плати вищевказаній працівниці.

Крім цього, інспекційним відвідуванням встановлено, що табелі обліку використання робочого часу не ведуться відповідно до вимог Наказу Державного комітету статистики України від 05.12.2008 за №489 Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці (із змінами і доповненнями від 25.12.2009), не відповідають затвердженій типовій формі первинної облікової документації підприємств та не відображають обов'язкові показники, необхідні для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці, що не заперечується позивачем, про що свідчить його посилання у листі інспектору праці про виконання припису від 09.07.2018 та у позові на те, що у липні 2018 року замовлено нові форми табелів обліку робочого часу (а.с. 7, 32).

Згідно ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Так, в порушення вказаної норми закону, позивачем при звільненні ОСОБА_3, якій належала грошова компенсація за 7 днів невикористаної відпустки, не виплатив вказану грошову допомогу.

Доводи позивача про те, що компенсацію за невикористану відпустку вказаній працівниці вчасно не виплачено у зв'язку із тим, що в наказі №2-к від 15.01.2018 про звільнення не вказано кількість днів невикористаної відпустки, суд сприймає критично.

Окрім того, вказане порушення позивачем також визнано, про що свідчить фактична виплата компенсації ОСОБА_3, що підтверджується розрахунковим листом, розрахунковою відомістю та наказом №80 від 12.07.2018 (а.с. 27, 28, 34).

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 29 Порядку №295, заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Щодо доводів позивача про усунення виявлених порушень, суд наголошує, що ні Кодекс законів про працю України, ні постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (яка регламентує механізм накладення штрафів) не передбачають можливості звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності у виді штрафу внаслідок виконання ним вимог припису.

Крім того, згідно ч. 7 ст. 265 Кодексу законів про працю України, сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю, тобто, Кодексом законів про працю України передбачено, як і невідворотність відповідальності за порушення законодавства про працю, так і обов'язок усунути виявлене в порушення законодавства.

Отже, відповідачем правомірно застосовано до позивача відповідальність за порушення законодавства про працю, встановлену абзацами 3 та 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надані суду належні докази правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства про працю.

З огляду на сукупність встановлених обставин, суд дійшов висновку, що постанови про накладення штрафів уповноваженими особами №ІФ1144/47/АВ/П/МГ-1ФС та №ІФ1144/47/АВ/П/ЗБ-2ФС від 03.08.2018відповідають вимогам чинного законодавства та прийняті відповідачем правомірно.

За таких обставин, адміністративний позов Калуської стоматологічної поліклініки не підлягає до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Калуської стоматологічної поліклініки (вул. Грушевського, 88, м. Калуш, Калуський район, Івано-Франківська область, 77304, код ЄДРПОУ 26482723) до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 67, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39784625) про визнання протиправними та скасування постанов №ІФ1144/47/АВ/П/МГ-1ФС та №ІФ1144/47/АВ/П/ЗБ-2ФС від 03.08.2018, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.