Рішення

від 02.10.2018 по справі 127/4471/18

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/4471/18

Провадження № 2/127/754/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2018 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі судового засідання Помазанові М.О.,

за участю: представника позивача - адвоката ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю Поділля-Сервіс-2 про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за порушення термінів виплати заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ Поділля-Сервіс-2 про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за порушення термінів виплати заробітної плати, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 09.08.2007 року позивач був прийнятий відповідачем на посаду технічного директора - головного інженера проекту відповідно до наказу №3-к від 08.08.2007 року.

01.03.2008 року позивач був переведений відповідачем на посаду технічного директора - головного інженера проекту відповідно до наказу №10-к від 01.03.2008 року.

22.02.2010 року позивач був переведений відповідачем на посаду головного інженера проекту відповідно до наказу №1-к від 22.02.2010 року, на якій і перебував до моменту звільнення.

26.01.2018 року позивач отримав лист від директора відповідача без вихідного номера та дати про надання позивачем в триденний термін письмового пояснення відсутності позивача на робочому місці з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року.

У листі також зазначалось, що в разі відмови надання письмового пояснення щодо відсутності на робочому місці буде складено акт про відсутність позивача на роботі.

29.01.2018 року позивач отримав наказ ТОВ Поділля-Сервіс-2 №1-0000000004 від 24.01.2018 року про припинення трудового договору, а саме про звільнення позивача з посади технічний директор - головний інженер проекту на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, прогул без поважних причин.

Позивач не погоджується з даним наказом та вважає його упередженим, безпідставним та незаконним, оскільки за весь час роботи на підприємстві до позивача не застосовувались будь-які дисциплінарні стягнення. Позивач своєчасно і якісно виконував свої посадові обов'язки, порушень позивачем трудової дисципліни не зафіксовано.

З 03.01.2018 року по 24.01.2018 року позивач був присутній на своєму робочому місці за адресою: вул. Пирогова, 151А, оф.26, м. Вінниця, яке до 01.01.2018 року орендував відповідач. Саме у вказаному приміщенні було робоче місце позивача. Відповідач не повідомляв позивача про зміну розташування його робочого місця.

З 02.01.2018 року по даний час офісне приміщення №26 за адресою: вул. Пирогова, 151А, м. Вінниця, орендує ФОП ОСОБА_3 Відповідачу було відомо, що позивач в період часу з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року знаходився саме в цьому приміщенні. В той час, як директор відповідача працює поряд в офісному приміщенні №22 за адресою: вул. Пирогова, 151А, м. Вінниця.

За весь час роботи позивача у відповідача йому не було відомо про існування журналу реєстрації виходу на роботу і про обов'язок працівників розписуватись в такому журналі.

Звільнивши позивача відповідач не відібрав письмові пояснення в позивача, не провів з ним повний розрахунок, не виплатив кошти, належні позивачу при звільненні, в тому числі компенсацію за невикористані дні відпустки, не видав належним чином оформлену трудову книжку тощо.

А тому, вищевикладені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом, в якому просив поновити його на посаді головний інженер проекту, звільненого наказом товариства з обмеженою відповідальністю Поділля-Сервіс-2 №1-0000000004 від 24.01.2018 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.1-4).

12.06.2018 року в силу п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач включив до позовних вимог також вимоги щодо виплати належних сум при звільненні - компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні, середній заробіток за час вимушеного прогулу, та згідно якої просив поновити його на посаді головний інженер проекту, звільненого наказом товариства з обмеженою відповідальністю Поділля-Сервіс-2 №1-0000000004 від 24.01.2018 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України з 03.01.2018 року; стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористану відпустку з 09.08.2007 року по 02.01.2018 року у розмірі 43 937,50 грн., середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 25.01.2018 року по 12.06.2018 року у розмірі 15 040,00 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.01.2018 року по 12.06.2018 року у розмірі 17 440,00 грн., та яка ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12.06.2018 року без постановлення окремого процесуального документа була прийнята судом до розгляду (а.с.86-90).

В судовому засіданні, яке відбулось 20.09.2018 року, представником позивача було надано суду письмове клопотання, в якому остання просить врахувати суд розрахунок виплати належних сум при звільненні - компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні, середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на 20.09.2018 (а.с.200-201).

Проте, суд зазначене клопотання та розрахунки, які містяться в останньому, не приймає до уваги, оскільки, виходячи зі змісту останнього його слід розцінювати як збільшення позовних вимог, в той час як згідно п.2 ч.1 ст.49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання. Тоді як підготовче засідання у даній справі на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 15.06.2018 року було закрито, а справу призначено до розгляду по суті (а.с.187).

В судовому засіданні представник позивача - адвокат ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила суд останні задовольнити з підстав, зазначених у позові.

В судовому засіданні представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку з 09.08.2007 року по 02.01.2018 року у розмірі 43 937,50 грн. визнав повністю, в іншій частині позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні останніх відмовити з підстав, зазначених у відзиві на позов (а.с.101-104).

Так, зі змісту відзиву на позов вбачається, що відповідач стверджує про відсутність позивача на робочому місці без поважних причин в період, вказаний в актах та наказі. Трудову книжку відповідач не міг видати позивачу, так як вона знаходилась у останнього. Для внесення відповідного запису позивач трудову книжку не надав. Жодних пояснень своєї відсутності на робочому місці позивач не надав по даний час, а сама лише відсутність пояснень працівника причин прогулу не є виправданням для факту прогулу та підставою для поновлення на роботі. В день звільнення позивач також був відсутній на робочому місці, з вимогами виплатити кошти за відпрацьований час не звертався.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно копії трудової книжки позивача 09.08.2007 року позивач був прийнятий відповідачем на роботу на посаду технічного директора (наказ №10к від 08.08.2007 року). 01.03.2008 року позивач був переведений відповідачем на посаду технічного директора - головного інженера проекту відповідно до наказу №3к від 01.03.2008 року. 22.02.2010 року позивач був переведений відповідачем на посаду головного інженера проекту відповідно до наказу №1-к від 22.02.2010 року (а.с.35).

Відповідно до наказу ТОВ Поділля-Сервіс-2 №6-к від 08.05.2013 року Про зміни в штатному розкладі у зв'язку з отриманням сертифіката ГІП у зв'язку з виробничою необхідністю і отриманням кваліфікаційного сертифіката відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єкта архітектури (категорія інженер-проектувальник), позивача переведено з посади головного інженера-проекту на посаду технічного директора - головного інженера проекту (а.с.118).

Згідно наказу ТОВ Поділля-Сервіс-2 №1-0000000004 від 24.01.2018 року про припинення трудового договору з 24.01.2018 року позивача звільнено з посади технічний директор - головний інженер проекту на підставі п.4 ст.40 КЗпП України прогул без поважної причини на підставі акту про встановлення факту відсутності працівника та акту про відмову надання пояснення своєї відсутності (а.с.8).

Вищезазначений наказ було отримано позивачем 29.01.2018 року через засоби поштового зв'язку (поштове відправлення №2150100131896, яке було надіслано відповідачем позивачу 26.01.2018 року), що достеменно підтверджується відстеженням поштового відправлення ДП УДППЗ Укрпошта через ідентифікатор поштового відправлення (а.с.9-10).

Вищезазначеній події передувало складення директором ТОВ Поділля-Сервіс-2 ОСОБА_4 акту про встановлення факту відсутності працівника на роботі від 24.01.2018 року, згідно якого директором зафіксовано факт відсутності технічного директора - головного інженера проекту ОСОБА_3 на роботі без попереднього попередження з 03 по 24 січня 2018 року (а.с.124), а також направлення відповідачем листа без вихідного номера та дати з пропозицією позивачу в триденний термін надати письмове пояснення його відсутності на робочому місці з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року, оскільки в журналі реєстрації про вихід на роботу позивач не зареєструвався з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року. У листі також зазначалось, що в разі відмови позивача від надання письмового пояснення щодо відсутності на робочому місці буде складено акт про відсутність позивача на роботі (а.с.11). Вказаний лист було направлено відповідачем позивачу 24.01.2018 року, тобто в день звільнення позивача, що достеменно підтверджується поштовим штемпелем на описі вкладення поштового відправлення №2150100131420 та відстеженням поштового відправлення ДП УДППЗ Укрпошта через ідентифікатор поштового відправлення (а.с.13). Також, 24.01.2018 року директором відповідача було складено акт про відмову позивача надати пояснення своєї відсутності на роботі від 24.01.2018 року, згідно якого вбачається, що директор підприємства, звернувшись до позивача в письмовому вигляді 24.01.2018 року, не отримав від нього пояснень щодо відсутності на роботі, що дає йому право звільнити його згідно п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.125).

Позивач не погоджується з даним наказом та вважає його упередженим, безпідставним та незаконним, з чим безумовно погоджується суд з наступних міркувань.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантоване право на працю. Зазвичай, таке право громадяни реалізують, укладаючи із підприємством трудовий договір, у якому і визначають усі умови праці.

Статтею 140 КЗпП України визначено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Згідно ч.1 ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Разом з тим, суд звертає увагу, що для звільнення працівника на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України недостатньо виявити відсутність працівника на роботі, такий факт підлягає обов'язковій фіксації документально, зокрема актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акту, тому останній складається у довільній, простій письмовій формі та підписується не менше, ніж двома працівниками. В акті має бути зафіксовано відсутність працівника на роботі. Такий акт складається безпосередньо в день не з'явлення працівника на роботі.

В той час, як вбачається з матеріалів справи факт відсутності позивача на роботі з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року було зафіксовано лише одним єдиним актом, датованим 24.01.2018 року та складеним одноособово директором підприємства, що є неприпустимим (а.с.124), незважаючи на те, що згідно штатного розпису на підприємстві відповідача працює, окрім директора та позивача, ще дві особи - головний бухгалтер та інженер проектант (а.с.122).

Відсутність позивача на роботі з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року також прослідковується з табеля обліку робочого часу, який, суд звертає увагу, на підприємстві веде директор ОСОБА_4 (а.с.180).

Відповідно до ч.1 ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Згідно ч.3 ст.149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Незважаючи на те, що, на думку сторони відповідача, позивач був відсутній на своєму робочому місці з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року, відповідач зажадав пояснення від позивача лише 24.01.2018 року, тобто лише в день його звільнення, шляхом направлення позивачу відповідного листа без вихідного номера та дати, проте дата відправлення останнього підтверджується поштовим штемпелем на описі вкладення поштового відправлення №2150100131420 та відстеженням поштового відправлення ДП УДППЗ Укрпошта через ідентифікатор поштового відправлення (а.с.13)

Також, цікавим є факт, що до початку розгляду справи по суті стороною відповідача до матеріалів відзиву було долучено лист від 26.01.2018 року з аналогічним змістом з пропозицією позивачу в триденний термін надати письмове пояснення його відсутності на робочому місці з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року, тобто після звільнення позивача з роботи (а.с.129).

Проте, не дочекавшись відповідних пояснень від позивача, 24.01.2018 року, тобто в день надіслання позивачу пропозиції надати пояснення його відсутності на роботі, знову ж таки одноособово директором підприємства було складено акт про відмову позивача надати пояснення своєї відсутності на роботі (а.с.125).

І, як наслідок, 24.01.2018 року директором відповідача було винесено спірний наказ ТОВ Поділля-Сервіс-2 №1-0000000004 від 24.01.2018 року про припинення трудового договору (звільнення позивача з посади технічний директор - головний інженер проекту на підставі п.4 ст.40 КЗпП України з 24.01.2018 року) (а.с.8), який не містить в собі дати, коли був здійснений прогул, час і докази, що підтверджують останній.

Тоді, як зі змісту Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ Поділля-Сервіс-2 від 02.01.2014 року не вбачається ведення підприємством журналу реєстрації виходу на роботу і про покладення на працівників обов'язку розписуватись в такому журналі (а.с.119-121), а тому суд не виключає той факт, що позивачу не було відомо про існування та ведення директором підприємства такого журналу (а.с.183-184).

В той час, як позивач в позовній заяві та його представник в судовому засіданні стверджували, що з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року позивач був присутній на своєму робочому місці за адресою: вул. Пирогова, 151А, оф.26, м. Вінниця, яке до 01.01.2018 року орендував відповідач. Саме у вказаному приміщенні було робоче місце позивача. Відповідач не повідомляв позивача про зміну розташування його робочого місця. З 02.01.2018 року по даний час офісне приміщення №26 за адресою: вул. Пирогова, 151А, м. Вінниця, орендує ФОП ОСОБА_3, згідно договору оренди №02/01/18 від 02.01.2018 року (а.с.17-18). Відповідачу було відомо, що позивач в період часу з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року знаходився саме в цьому приміщенні та виконував роботу відповідача. В той час, як директор відповідача працює поряд в офісному приміщенні №22 за тією ж адресою: вул. Пирогова, 151А, м. Вінниця.

Окрім того, доказом перебування позивача на роботі, зокрема 04.01.2018 року, на думку суду є платіжні доручення ТОВ Поділля-Сервіс-2 №№1, 2, 3, 4 від 04.01.2018 року, які містять підписи як директора підприємства ОСОБА_4, так і позивача як технічного директора (а.с.97-98). Окрім того, підписання відповідних розрахункових документів (платіжних доручень) з метою вчинення банківських операцій входило до повноважень позивача як технічного директора, що підтверджується змістом службової записки учасника ТОВ Поділля-Сервіс-2 ОСОБА_5, адресованій позивачу (а.с.123).

Суд вважає за необхідне зазначити, що при виникненні спору між роботодавцем та працівником щодо законності звільнення, саме на роботодавця покладається обов'язок доводити, що працівник був відсутній на роботі в робочий час.

А тому, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідачем в установленому законом порядку не доведено відсутність позивача на робочому місці з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року. Окрім того, відповідачем відповідно до чинного законодавства не дотримано процедури вивільнення працівника, а відтак позивача звільнено з роботи без законної на те підстави, а тому останній підлягає поновленню на роботі.

Разом з тим, суд не погоджується з думками та твердженнями сторони позивача щодо поновлення позивача на посаді головний інженер проекту з 03.01.2018 року, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, відповідно до наказу ТОВ Поділля-Сервіс-2 №6-к від 08.05.2013 року Про зміни в штатному розкладі у зв'язку з отриманням сертифіката ГІП позивача було переведено з посади головного інженера-проекту на посаду технічного директора - головного інженера проекту (а.с.118) та звільнено саме з посади технічного директора - головного інженера проекту 24.01.2018 року, а не з 03.01.2018 року. А тому, особа не може бути поновлена на роботі з дати, яка передувала даті звільнення.

Відповідно до п.2.27 Інструкції про ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом міністерства праці України, міністерства юстиції України, міністерства соціального захисту населення України №58 від29.07.1993 року днем звільнення вважається останній день роботи працівника.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині поновлення на роботі задовольнити частково, поновивши позивача на посаді технічного директора - головного інженера проекту товариства з обмеженою відповідальністю Поділля-Сервіс-2 , звільненого наказом товариства з обмеженою відповідальністю Поділля-Сервіс-2 №1-0000000004 від 24.01.2018 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, з 24.01.2018 року.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В той час, як згідно ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Як встановлено в судовому засіданні та сторонами не оспорювалось, дійсно під час звільнення позивача відповідачем не було здійснено виплати позивачу грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

За період з 09.08.2007 року по 02.01.2018 року позивачем не використано 250 днів відпустки.

Згідно з абз.1 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі - Порядок), для розрахунку суми компенсації за невикористану відпустку беруть виплати за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю виплати компенсації.

З розрахункового періоду виключають святкові та неробочі дні, а також періоди, упродовж яких працівник не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково (абз.6 п.2 Порядку).

А тому, суд погоджується з розрахунком компенсації за невикористані відпустки з 09.08.2007 року по 02.01.2018 року, що становить 43 937,50 грн. (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів), здійсненим представником позивача з урахуванням положень вищезазначеного Порядку та відомостей Вінницької державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 по 4 квартали 2017 року (вих.№3781/08-01-13/С) (а.с.91) та аудиторського звіту незалежної аудиторської фірми про фактичні перевірки фінансової інформації ТОВ Поділля-Сервіс-2 за період з 01.01.2017 року по 31.03.2018 року (а.с.92-96), а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з абз.1 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Як встановлено в судовому засіданні та сторонами не оспорювалось під час звільнення позивача відповідачем не було здійснено виплати позивачу грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а відтак в силу ч.1 ст.117 КЗпП України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 25.01.2018 року по 12.06.2018 року у розмірі 15 040,00 грн. (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів), згідно розрахунку здійсненого стороною позивача (а.с.89), а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні сторона позивача стверджувала, що вимушений прогул позивача бере свій початок саме з 03.01.2018 року, однак суд не приймає до уваги дані думки і твердження та вважає останні безпідставними з урахуванням обставин, встановлених під час судового розгляду, а саме: факт перебування позивача на роботі в період часу з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року включно; звільнення позивача з роботи з 24.01.2018 року.

А тому, у зв'язку з поновленням позивача на роботі з 24.01.2018 року, який являвся останнім днем роботи позивача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.01.2018 року по 12.06.2018 року у розмірі 15 040,00 грн., задовольнивши позов в цій частині частково.

Варто зазначити, що позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з окремим позовом про стягнення заробітної плати за період з 03.01.2018 року по 24.01.2018 року, якщо така відповідачем не виплачена, хоча згідно матеріалів справи вбачається, що згідно квитанції ПАТ КБ Приватбанк від 11.06.2018 року відповідачем було здійснено перерахунок коштів на рахунок позивача у розмірі 2 301,14 грн., призначення платежу заробітна плата за січень 2018 року (а.с.185).

Окрім того, суд звертає увагу, що у своїй недавній постанові у справі №359/10023/16-ц Верховний Суд виклав правову позицію щодо утримання прибуткового податку із визначених судом сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника. Верховний Суд дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів.

Незважаючи на те, що призначена судом сума зменшується на суму податкових відрахувань, цей факт в жодному разі не погіршує становище працівника. Адже якби працівник просто отримував зарплату, а вимушено був відсутній на роботі, то таку зарплату він отримував би також з урахуванням утримання обов'язкових податкових платежів.

Окрім того, в силу ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, яка була надана адвокатом ОСОБА_1, понесені позивачем, згідно квитанції №52 від 19.04.2018 року у розмірі 5 000 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становитиме 4 842,97 грн.

Також, підлягає стягненню в силу ст.141 ЦПК України 1 444,97 грн. судового збору, від сплати якого звільнено позивача на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір , в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог ( 704,80 грн. - за вимогу немайнового характеру та 740,17 грн. - за вимогу майнового характеру).

Рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць та поновлення на роботі слід допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного та керуючись ст.15, 16 ЦК України, ст.ст.40, 83, 116, 117, 140, 147, 149, 233, 235 КЗпП України, ст.ст.7, 10, 76-82, 89, 133, 141, 263-265, 273, 352, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_3 на посаді технічного директора - головного інженера проекту товариства з обмеженою відповідальністю Поділля-Сервіс-2 , звільненого наказом товариства з обмеженою відповідальністю Поділля-Сервіс-2 №1-0000000004 від 24.01.2018 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, з 24.01.2018 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Поділля-Сервіс-2 на користь ОСОБА_3 компенсацію за невикористану відпустку з 09.08.2007 року по 02.01.2018 року у розмірі 43 937 (сорок три тисячі дев'ятсот тридцять сім) грн. 50 коп. (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів); середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 25.01.2018 року по 12.06.2018 року у розмірі 15 040 (п'ятнадцять тисяч сорок) грн. 00 коп. (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів); середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.01.2018 року по 12.06.2018 року у розмірі 15 040 (п'ятнадцять тисяч сорок) грн. 00 коп. (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів).

В іншій частині задоволення позову відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Поділля-Сервіс-2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 842 (чотири тисячі вісімсот сорок дві) грн. 97 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Поділля-Сервіс-2 1 444 (одна тисяча чотириста сорок чотири) грн. 97 коп. судового збору в дохід держави.

Рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць та поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю Поділля-Сервіс-2 , код ЄДРПОУ 32624065, місцезнаходження за адресою: вул. Гагаріна, 57, с. Бохоники, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23233; фактичне місцезнаходження за адресою: вул. Пирогова, 151А, м. Вінниця, 21008.

Повне рішення суду складено 12.10.2018 року.

Суддя: