ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02.10.2018Справа № 910/9891/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи
за позовом приватного підприємства "Ресурс Буд"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтек Девелопмент Груп"
про стягнення 49 077,65 грн.
Суддя Удалова О.Г.
Представники учасників справи:
від позивача Гончар Л.В.
від відповідача не з'явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне підприємство "Ресурс Буд" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтек Девелопмент Груп" (далі - відповідач) про стягнення 49 077,65 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.09.2017 позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на суму 42 134,40 грн. та надано автопослуги на суму 2 420,02 грн., проте останній розрахунки не здійснив.
У зв'язку з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 49 077,65 грн., з яких: 44 554,42 грн. - основний борг, 3 402,66 грн. - інфляційні витрати, 1 120,57 грн. - 3% річних. Крім того, сторона просить стягнути 5 000,00 грн. на професійну правничу допомогу.
Ухвалою господарського суду від 31.07.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у п'ять днів з дня вручення цієї ухвали.
08.08.2018 через відділ автоматизованого діловодства суду позивач подав заяву про усунення недоліків позову.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9891/18, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, засідання призначено на 13.09.2018.
30.08.2018 від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.
13.09.2018 відкладено розгляд справи на 02.10.2018 та викликано відповідача в наступне судове засідання.
У судовому засіданні 02.10.2018 позивач підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання 02.10.2018 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
З огляду на неявку відповідача, оскільки останній у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
Приватним підприємством "Ресурс Буд" (постачальником) поставлено товариству з обмеженою відповідальністю "Вайтек Девелопмент Груп" товар за видатковою накладною № РБК-005005 від 16.09.2017 на суму 42 134,40 грн.
Крім того, позивачем також надано автопослугу по доставці товару вартістю 2 420,02 грн., що підтверджується актом № РБК-005005 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16.09.2018 та товарно-транспортними накладними № РБК-005993 від 16.09.2017 та № РБК-005994 від 16.09.2017.
02.10.2017 позивач звернувся до відповідача з вимогою, в якій просив добровільно погасити суму боргу в розмірі 44 554,42 грн.
Вимога отримана відповідачем 02.10.2017, однак залишена останнім без відповіді та задоволення.
Оскільки відповідач не здійснив оплату вартості товару та автопослуги, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 44 554,42 грн. основного боргу.
У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання, позивач нарахував та заявив до стягнення 3 402,66 грн. інфляційних втрат та 1 120,57 грн. 3% річних.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, господарський суд виходив з наступного.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Дослідивши наявну в матеріалах справи видаткову накладу № РБК-005005 від 16.09.2017, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, згідно з якими позивач зобов'язався здійснити поставку товару, а відповідач, у свою чергу здійснити оплату поставленого товару.
За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
На виконання взятих на себе зобов'язань, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 42 134,40 грн., а відповідач, у свою чергу, прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною № РБК-005005 від 16.09.2017, яка підписана зі сторони відповідача директором, який діяв на підставі довіреності № 126 від 15.05.2017.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідачу послугу з доставки товару на суму 2 420,02 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № РБК-005993 від 16.09.2017 та № РБК-005994 від 16.09.2017, а також актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РБК-005005 від 16.09.2018.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.
У пункті 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Таким чином, відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов'язаний оплатити поставлений позивачем товар за видатковою накладною № РБК-005005 від 16.09.2017 після його прийняття, тобто 16.09.2017, а відтак, строк оплати поставленого відповідачу товару настав.
Оплату автопослуги відповідач повинен був здійснити з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто до 09.10.2017.
Відповідач оплату товару та автопослуги не здійснив, доказів оплати заборгованості у загальному розмірі 44554,42 грн. матеріали справи не містять, правом на подачу відзиву відповідач не скористався.
Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:
- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання у розмірі 44 554,42 грн. грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, доказів в спростування обставин наявності заборгованості не наведено, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 44 554,42 грн.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 402,66 грн. інфляційних витрат та 1 120,57 грн. 3% річних.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
За розрахунком суду, розмір 3% річних становить 1116,00 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 3 402,66 грн.
Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частково.
Витрати зі сплати судового з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також позивач просить стягнути з відповідача 5 000,00 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 19.07.2018 між позивачем (клієнтом) та адвокатським об'єднанням "Правозахист" було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 14/06 про надання правової допомоги від 14.06.2018, за умовами якої клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання підготувати позовну заяву про стягнення боргу 44 554,42 грн. з ТОВ "Вайтек Девелопмент Груп" та подати її до господарського суду міста Києва.
До позовної заяви надано ордер серія КС № 423814 на надання правової допомоги виданий позивачем на ім'я Гончар Л.В., а також надане свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Позивачем надано акт надання послуг № 7/02 від 20.07.2018, підписаний між позивачем та адвокатським об'єднанням, на суму 5 000,00 грн.
Позивач сплатив на користь адвокатського об'єднанням "Правозахист" грошові кошти в розмірі 5 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 271 від 20.07.2018.
При цьому, судом враховано, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі. Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідачем не заявлялось.
З огляду на наведене, витрати на правову допомогу адвоката, згідно з приписів ст. 129 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 4 999,53 грн.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтек Девелопмент Груп" (02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 20, ідентифікаційний код 40551746) на користь приватного підприємства "Ресурс Буд" (03083, м. Київ, вул. Пирогівський шлях, буд. 34, ідентифікаційний код 36506383) 44 554,42 грн. (сорок чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят чотири грн. 42 коп.) основного боргу, 3 402,66 грн. (три тисячі чотириста дві грн. 66 коп.) інфляційних втрат, 1 116,00 грн. (одну тисячу сто шістнадцять грн. 00 коп.) 3% річних, 1 761,84 (одну тисячу сімсот шістдесят одну грн. 84 коп.) витрат зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 4 999,53 грн. (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять грн. 53 коп.).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17.10.2018.
Суддя О.Г. Удалова
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 02.10.2018 |
Оприлюднено | 17.10.2018 |
Номер документу | 77148670 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Удалова О.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні