Рішення

від 27.09.2018 по справі 910/19725/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2018Справа № 910/19725/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом державного підприємства Центр-сервіс Державного управління справами

до товариства з обмеженою відповідальністю Футурра

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фонду державного майна України

про стягнення 327 078,53 грн.

за участю представників сторін:

від позивача не з'явився,

від відповідача не з'явився,

від третьої особи Ізвєков К.В. - представник (довіреність № 203 від 29.05.2018)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2017 року державне підприємство Центр-сервіс Державного управління справами (далі - ДП Центр-сервіс Державного управління справами, позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Футурра (далі - ТОВ Футурра , відповідач) про стягнення 327 078,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплатити орендну плату за користування нежитловими приміщеннями, переданими йому в користування на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 14 від 29.01.2016, а також відшкодувати позивачу, як балансоутримувачу орендованого майна, частину земельного податку пропорційно займаній площі.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 327 078,53 грн., з яких: 25 097,39 грн. - заборгованість за період з 29.01.2016 по 12.09.2017 по сплаті орендних платежів, 301 981,14 грн. - компенсація земельного податку за період з 29.02.2016 по 12.09.2017.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.11.2017 порушено провадження у справі № 910/19725/17, розгляд справи призначено на 23.11.2017.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2017 залучено до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фонд державного майна України (далі - ФДМУ, третя особа), розгляд справи відкладено на 07.12.2017.

07.12.2017 відділом автоматизованого діловодства суду був зареєстрований поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому останній вказав, що укладеним сторонами договором не передбачене відшкодування відповідачем, як орендарем, земельного податку, у зв'язку з чим вважав відповідну вимогу позивача безпідставною. Крім того, відповідач зазначив, що в орендованому приміщенні було відсутнє постачання електроенергії, що унеможливлювало його використання, тому відповідач звільнений від сплати орендної плати на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, згідно з якою наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. При цьому відповідач вказував, що згідно з положеннями Примірного договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, затвердженого наказом Фондом державного майна України № 1774 від 23.08.2000, обов'язок забезпечити надання орендарю комунальних послуг у орендованому приміщенні покладений саме на балансоутримувача, яким є позивач. Водночас відповідач не вчиняв дій, спрямованих на припинення постачання електричної енергії до орендованого приміщення, проте звертався до позивача, як балансоутримувача, та Фонду державного майна України, як орендодавця, з вимогами про відновлення постачання електропостачання.

Крім того, 07.12.2017 позивачем були подані пояснення щодо розміру нарахованих заборгованостей, в яких позивач також вказав, що освітлення в орендованому приміщенні відсутнє з 2001 року і відповідач прийняв його у користування саме таким, зобов'язавшись здійснити його підключення до мережі електропостачання. Таке підключення відповідач здійснив шляхом приєднання до внутрішньобудинкової системи електропостачання, а саме під'їзду житлової частини будинку, що було неправомірним та мало наслідком відключення такого приєднання працівниками публічного акціонерного товариства Київенерго .

У судовому засіданні 07.12.2017 судом оголошено перерву до 14.12.2017.

14.12.2017 відділом автоматизованого діловодства суду були зареєстровані подані третьою особою пояснення, в яких остання серед іншого вказала, що відповідач звернувся до Фонду державного майна України з пропозицією про розірванні договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 14 від 29.01.2016 лише в липні 2017 року, до цього часу відповідач не вчиняв дії, спрямованих на розірвання вказаного договору оренди у зв'язку з відсутністю можливості використовувати орендоване приміщення, не зважаючи на те, що мав можливість ініціювати таке припинення договору та повернути орендоване майно.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2017 зупинено провадження у справі № 910/19725/17 до набрання законної сили рішенням господарського суду м. Києва у пов'язаній з вказаною справі № 910/18902/17 за позовом Фонду державного майна України до товариства з обмеженою відповідальністю Футурра , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача державного підприємства Комунар та Державного управління справами, про розірвання договору, стягнення заборгованості та виселення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.2018 поновлено провадження у справі № 910/19725/17 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.09.2018.

У судовому засіданні 04.09.2018 суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання для розгляду справи по суті на 27.09.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2018 викликано ТОВ Футурра , як відповідача, в судове засідання для розгляду справи по суті, призначене на 27.09.2018.

У судове засідання 27.09.2018 представники позивача та відповідача не з'явились, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник третьої особи надав пояснення по суті спору, заявлені позовні вимоги підтримав.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу по суті.

У судовому засіданні 27.09.2018 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

29.01.2016 між Фондом державного майна України (орендодавець) та ТОВ Футурра (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 14 (далі - договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парусовою Г.М. та зареєстрований за № 68.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування держане нерухоме майно, що належить до державної власності - нежитлові приміщення загальною площею 191,3 кв. м. в будинку пам'ятки архітектури міського значення за адресою: м. Київ, вул. Інститутській 16 (далі - нежитлові приміщення, майно, об'єкт оренди), що обліковується на балансі державного підприємства Комунар (далі - балансоутримувач) та належить до сфери управління Державного управління справами.

Судом встановлено, що згідно з положеннями п. 1.2 статуту ДП Центр-сервіс Державного управління справами вказане підприємство (позивач по справі) є правонаступником держаного підприємства Комунар .

Пунктом 2.1 договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати нотаріального посвідчення договору та підписання сторонами акту приймання-передавання майна.

Судом встановлено, що на виконання умов укладеного сторонами договору балансоутримуач (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв у користування об'єкт оренди, про що сторонами складений акт приймання-передачі від 29.01.2016.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди листопад 2015 року - 15 476,60 грн.

Згідно з п. 3.2 договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п. 3.4 договору).

У п. 3.6 договору сторони погодили, що орендна плата перераховується до Державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30%, щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Положеннями п. 5.3 договору на орендаря покладений обов'язок своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до Державного бюджету та балансоутримувачу.

Як встановлено судом та вбачається з наданого позивачем розрахунку боргу з орендної плати станом на 31.10.2017, розмір орендної плати за користування орендованими нежитловими приміщеннями протягом спірного періоду з 29.01.2016 по 12.09.2017 склав 99 149,56 грн., проте відповідач, у порушення умов укладеного ним договору орендну плату, за вказаний період сплатив частково, а саме в розмірі 74 052,17 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками по рахунку позивача.

Таким чином розмір заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати становить за період з 29.01.2016 по 12.09.2017 становить 25 097,39 грн.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов'язані з орендою державного майна, поширюється дія Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Статтею 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем з оплати орендної плати або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Щодо заперечень відповідача про відсутність можливості користуватись орендованим майном у зв'язку з відсутністю постачання електричної енергії до нежитлових приміщень, а також посилань відповідача на приписи ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, як на підставу звільнення його від обов'язку сплачувати орендну плату, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Як свідчить долучений до матеріалів справи лист № 6 від 28.07.2017, відповідач звернувся до Фонду державного майна України з пропозицією про розірвання договору лише в липні 2017 року, у той час, як договір оренди був укладений у січні 2016 року.

При цьому суд зазначає, що приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України на кожну із сторін покладений обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, докази, надані стороною спору на підтвердження своїх вимог або заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач, в порушення наведених приписів процесуального законодавства, не надав суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що він не використовував орендовані нежитлові приміщення у зв'язку з відсутністю постачання електричної енергії протягом спірного періоду.

Крім того, судом взято до уваги, що рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/18902/17 (до набрання законної сили яким було зупинено провадження в межах даної справи), що не оскаржувалось та набрало законної сили, з відповідача стягнуто заборгованість зі сплати орендної плати, що виникла у останнього перед ФДМУ на підставі того ж договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 14 від 29.01.2016, який є підставою позову і в даній справі. У вказаному рішенні суду також зазначено, що матеріалами справи підтверджується факт користування відповідачем нежитловими приміщеннями у місті Києві по вулиці Інститутській, 16, загальною площею 191,3 кв. м.

За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати в розмірі 25 097,39 грн.

Щодо вимоги про відшкодування земельного податку в розмірі 301 981,14 грн. суд зазначає таке.

Позивач, посилаючись на статті 796, 797 Цивільного кодексу України, стверджує, що відповідач зобов'язаний крім встановленої договором орендної плати також відшкодувати йому, як балансоутримувачу, понесені витрати за сплату земельного податку.

Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, за приписами статті 206 якого використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з приписами статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об'єктами оподаткування, відповідно до приписів ст. 270 Податкового кодексу України, є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (ст. 288 Податкового кодексу України).

Таким чином, з огляду на наведені норми податкового законодавства, земельний податок сплачується власниками або землекористувачами земельних ділянок безпосередньо до органу, контролюючого сплату податків (тобто фіскальної служби) на підставі поданої ними податкової декларації.

Оскільки в розумінні норм Земельного кодексу України відповідач не є учасником відповідних відносин щодо землекористування, з ним не укладено договір оренди чи суборенди землі, відсутні підстави стверджувати, що відповідач є платником земельного податку.

Наявними у матеріалах справи документами, а саме банківськими виписками, підтверджується, що платником земельного податку до місцевого бюджету відповідно до вимог Земельного та Податкового кодексів України є позивач.

Як стверджує позивач, зобов'язання відповідача щодо сплати земельного податку виникає на підставі статті 796 Цивільного кодексу України, відповідно до якої одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (ст. 797 Цивільного кодексу України).

Водночас, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наведені приписи чинного законодавства спростовують посилання позивача на виникнення у відповідача податкових зобов'язань зі сплати земельного податку. Відповідні зобов'язання виникають у особи землекористувача, якою є позивач, і, в залежності від фактично понесених витрат, підлягають відшкодуванню орендарем (пропорційно площі займаної земельної ділянки), що має бути врегульовано відповідним укладеним між орендарем та підприємством-балансоутримувачем договором про відшкодування (в тому числі й інших витрат підприємства-балансоутримувача).

Натомість відсутність відповідного договору (чи відсутність в договорі оренди відповідної умови про відшкодування), в якому має бути визначено розмір, порядок та строки відшкодування, виключає настання у орендаря договірних зобов'язань з відшкодування витрат балансоутримувача щодо сплати земельного податку і свідчить про погодження інших умов оренди без відшкодування витрат на сплату земельного податку.

Позивачем не надано доказів звернення до відповідача з вимогами про укладення договору про відшкодування інших витрат, у тому числі, понесених на сплату земельного податку, в якому мають бути зафіксовані розмір земельної ділянки та розмір податку, який сплачується підприємством-балансоутримувачем з відповідної земельної ділянки і підлягає відшкодуванню орендарем.

Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 796 Цивільного кодексу України визначено, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

Згідно зі статтею 797 Цивільного кодексу України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Однак, відповідні норми статей 796, 797 параграфу 4 глави 58 Цивільного кодексу України регулюють правовідносини щодо найму будівлі або іншої капітальної споруди, тобто йде мова про передачу в оренду окремо розташованих цілісних об'єктів оренди (будівлі, окремі споруди), розташованих на пов'язаній саме з такими об'єктами земельній ділянці повністю одному орендарю.

У той же час, матеріали справи свідчать, що у користування відповідача були передані окремі нежитлові приміщення, розташовані у житловому будинку, а не будівля в цілому. Наведені обставини свідчать про неправомірність вимог позивача про відшкодування йому частини земельного податку, розмір та розрахунок якого до того ж необґрунтований позивачем.

Оскільки між сторонами відсутні договори щодо відшкодування витрат підприємства-балансоутримувача на сплату земельного податку, відсутня норма законодавства, яка передбачає безумовне зобов'язання орендаря здійснювати таке відшкодування земельного податку, у відповідача не виникають відповідні зобов'язання щодо компенсації позивачу витрат на сплату земельного податку. Крім того, відсутні домовленості сторін щодо розміру, порядку нарахування та строків сплати відповідних компенсаційних платежів.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, як то передбачено ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що позивачем зроблено не було, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача відшкодування земельного податку задоволенню не підлягає.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 25 097,39 грн.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що представник позивача - Воронов Є.Є. є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю КВ № 003517 від 04.04.2016, копія якого долучена до матеріалів справи.

На підтвердження здійснених позивачем судових витрат, його представник долучив до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги та юридичних послуг від 01.11.2017, акт виконаних робіт на суму 8 000,00 грн. та платіжне доручення № 540 від 21.11.2017 на суму 8 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що позовні вимоги ДП Центр-сервіс Державного управління справами задоволені частково, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 613,86 грн.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Футурра (43000, Волинська обл., м. Луцьк, проспект Волі, буд. 12, ідентифікаційний код 37397106) на користь державного підприємства Центр-сервіс Державного управління справами (01010, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 16, ідентифікаційний код 00309306) заборгованість по сплаті орендних платежів у розмірі 25 097,39 грн. (двадцять п'ять тисяч дев'яносто сім грн. 39 коп.), витрати на оплати професійної правничої допомоги 613,86 грн. (шістсот тринадцять грн. 86 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 376,46 грн. (триста сімдесят шість грн. 46 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 17.10.2018.

Суддя О.Г. Удалова