Рішення

від 17.10.2018 по справі 0940/1504/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2018 р. справа № 0940/1504/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськголовпостач" до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0036751207 від 24.04.2018, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківськголовпостач" (надалі по тексту також - позивач, ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач") 21.08.2018 звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0036751207 від 24.04.2018 (надалі по тексту також - оскаржуване рішення).

Позов мотивовано тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Волинській області, в порушення пункту "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення №0036751207 від 24.04.2018, яким застосовано до відповідача штрафні (фінансові) санкції в загальному розмірі 510,00 гривень за неподання декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016, 2017 і 2018 роки. В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення, позивач зазначає, що ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач" на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме: будівля складу цементу /літер О-1/, автоматизований прирейковий склад цементу /літер Є-1/, будівля зварювального арматурного цеху /літер П-1/, яке знаходяться за адресою вул. Георгія Гонгадзе, 19, м. Луцьк, а також, будівля компресорної /літер Н-1/, яка знаходиться за адресою вул. Георгія Гонгадзе, 17, м. Луцьк. Як стверджує позивач, зазначені будівлі належать до будівель промисловості, а отже в розумінні пункту "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Окрім того, вказав на некоректність посилання відповідача на код виду економічної діяльності (КВЕД) для віднесення того чи іншого підприємства до промислових, оскільки такий код не є достатнім критерієм для виконання умов, передбачених нормативними актами. З наведених підстав, позивач вказує на протиправність податкового повідомлення-рішення №0036751207 від 24.04.2018 про застосування штрафних (фінансових) санкції в загальному розмірі 510,00 гривень та просить скасувати таке оскаржуване рішення.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 23.08.2018, на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін (а.с. 1-2).

30.08.2018 Івано-Франківським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про виправлення описки, якою визначено вірну організаційно-правову форму позивача у розгляді даної адміністративної справи, - "Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківськголовпостач" (а.с. 29-30).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 14.09.2018 (а.с.36-40). У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень посилається на висновок Верховного Суду, викладених у постановах від 15.08.2018 у справі №806/2461/17 (К/9901/27759/18) та №806/2676/17 (К/9901/28719/18), згідно якого застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Вважає, що сама лише наявність виробничих приміщень у ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач", які використовуються для цілей забезпечення діяльності позивача, не дає підстав для віднесення такої будівлі до категорії "будівель промисловості", оскільки дане підприємство не являється промисловим підприємством. А отже, норми пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не застосовуються до об'єктів нерухомості, які перебувають у власності ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач". Також, звернув увагу суду на те, що позивач, як платник податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки так чи інакше (з урахуванням власних доводів) зобов'язаний був подати відповідні декларації із нульовими показниками та зазначенням у відповідній колонці декларації коду пільги. Відтак, з даних підстав відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2018 відмовлено в задоволенні клопотання ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач" про розгляд справи №0940/1504/18 за правилами загального позовного провадження (а.с. 48-49).

Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, відзив на позовну заяву, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Правовідносини з приводу предмету адміністративного позову між позивачем та відповідачем в першу чергу врегульовані положеннями Податкового кодексу України.

Встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківськголовпостач" 16.08.1995 зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку у Державній податковій інспекції в м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області як платник податків і зборів, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.05.2018 (а.с. 26).

Основними видами економічної діяльності ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач" є виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій (код КВЕД 25.11), а також додаткові види діяльності: оптова торгівля металами та металевими рудами (КВЕД 46.72); оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (КВЕД 46.73); інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (КВЕД 47.19); допоміжне обслуговування наземного транспорту (КВЕД 52.21); транспортне оброблення вантажів (КВЕД 52.24); постачання інших готових страв (КВЕД 56.29); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20). Вказана обставина підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) станом на 17.10.2018.

Згідно наявних в матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.05.2013 за індексними номерами 3357526, 3356940, 3352899, 3355423 (а.с. 16-23), позивачу на праві приватної власності належить нерухоме майно, яке знаходиться за адресою вул. Георгія Гонгадзе (Лазо), будинок, 5, м. Луцьк, Волинська область:

- будівля складу цементу /літер О-1/, загальною площею 108,5 м 2 ;

- автоматизований прирейковий склад цементу /літер Є-1/, загальною площею 208,5 м 2 ;

- будівля зварювального арматурного цеху з прибудовами /літер П-1/, загальною площею 891,4 м 2 ;

- будівля компресорної /літер Н-1/, загальною площею 208,5 м 2 .

ГУ ДФС у Волинській області 22.03.2018 проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач", в ході проведення якої встановлено порушення позивачем підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, а саме: порушення термінів подання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016, 2017 і 2018 роки. Вказані порушення зафіксовані в акті перевірки за №4401/03-20-12-07/04542749 від 22.03.2018 (а.с. 38-39).

На підставі вищевказаного акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0036751207 від 24.04.2018, яким застосовано до ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач" за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, штрафні (фінансові) санкції в загальному розмірі 510,00 гривень по 170,00 гривень за кожне порушення (а.с. 13).

Як зазначено позивачем в адміністративному позові дане податкове повідомлення-рішення, ним отримане 18.05.2018 року, після чого на підставі пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою (а.с. 5).

За результатами розгляду даної скарги, Державною фіскальною службою України прийнято рішення за №23576/6/99-99-11-03-01-25 від 16.07.2018, згідно якого скаргу ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач" на податкове повідомлення-рішення за №0036751207 від 24.04.2018, залишено без задоволення (а.с. 14).

Таке рішення про результати розгляду скарги, отримане позивачем 20.07.2018, про що свідчить відмітка на поштовому конверті із вхідним номером 26 (а.с. 15).

Вважаючи податкове повідомлення-рішення за №0036751207 від 24.04.2018 протиправним, ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач" звернулося до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до підпункту 62.1.3. пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За приписами підпункту 75.1.1. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

У відповідності до пункту 76.3. статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

Згідно пунктів 86.2, 86.8 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Як зазначено судом вище, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Волинській області 22.03.2018 проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач", за результатами якої складено акт за №4401/03-20-12-07/04542749 від 22.03.2018, та на підставі якого в подальшому відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення за №0036751207, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції в загальному розмірі 510,00 гривень за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в 2016, 2017 і 2018 роках (а.с. 13, 38-39).

Щодо правомірності оскаржуваного рішення по суті суд зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 за №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 (надалі по тексту також - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1. та 266.3.3. пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

За змістом підпункту 266.4.2. пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Суд зазначає, що спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пункт "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, на який посилається позивач як на підставу протиправності податкового повідомлення-рішення, встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Виходячи із системного тлумачення вищевказаної норми Податкового кодексу України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2. буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо.

Буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому, законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду у справі №806/2676/17 (провадження К/9901/28719/18) від 15.05.2018 і №823/1702/16 (провадження №К/9901/40145/18) від 02.10.2018.

В силу вимог підпункту 14.1.129 1 . пункту 14.1 статті 14 даного Кодексу об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 за №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який, в свою чергу, включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Отже, вказана класифікація доводить те, що використаний у статті 266 Податкового кодексу України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами різних галузь. Отже, не лише цільове призначення нежитлової будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об'єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що, говорячи про промислове підприємство, в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 за №530 (надалі по тексту також - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Судом уже зазначалось, що позивачу на праві приватної власності належать нерухоме майно: будівля складу цементу (площею 108,5 м 2 ), автоматизований прирейковий склад цементу (площею 208,5 м 2 ), будівля зварювального арматурного цеху з прибудовами (площею 891,4 м 2 ), будівля компресорної (площею 208,5 м 2 ), що розташовані за адресою вул. Георгія Гонгадзе (Лазо), будинок, 5, м. Луцьк, Волинська область.

Проте позивачем не надано жодних доказів, що ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач" провадиться діяльність, яка відноситься до діяльності промислових підприємств, що може бути підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.

Слід зауважити, що позивачем наголошено в адміністративному позові, що Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківськголовпостач" не являється промисловим підприємством.

З огляду на вказане, суд дійшов переконливого висновку, що ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач" не є промисловим підприємством, а наявність у позивача тільки виробничих приміщень не є підставою для застосування до спірних відносин пункту "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки належне позивачу нерухоме майно, в розумінні вказаної норми не є будівлями промисловості.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові №806/2461/17 (провадження №К/9901/27759/18) від 15.05.2018.

Пунктами 49.1, 49.2 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Відповідно до підпункту 47.1.1. пункту 47.1 статті 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Згідно пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170,00 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Судом встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Волинській області винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0036751207 від 24.04.2018, яким застосовано до ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач" штрафні (фінансові) санкції в загальному розмірі 510,00 гривень. Вказані штрафні (фінансові) санкції застосовані до відповідача, у зв'язку з неподанням податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки протягом трьох років, а саме - за 2016, 2017 і 2018 роки.

Таким чином, визначена податковим органом сума штрафних санкцій 510,00 гривень, відповідає пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.

Беручи до уваги встановлені судом обставини та наведені норми чинного законодавства, а також те, що належне позивачу нерухоме майно є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (пункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України), і податок на нерухоме майно з них повинен нараховуватись, суд дійшов висновку про правомірність застосування відповідачем до позивача штрафні (фінансові) санкції в розмірі 510,00 гривень, згідно податкового-повідомлення рішення №0036751207 від 24.04.2018.

З даних підстав вимоги ПрАТ "Івано-Франківськголовпостач" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0036751207 від 24.04.2018, є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб'єкта владних повноважень.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "ІваноФранківськголовпостач" (ідентифікаційний код юридичної особи 04542749), вул. Автоливмашівська, 2 А, м. Івано-Франківськ, 76495.

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Волинській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39400859), Київський майдан, 4, м. Луцьк, Волинська область, 43010.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.