Постанова

від 11.12.2009 по справі 2-а-1271/09

РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                                                     

                                                                                                    № 2-а- 1271 /09    

                    П О С Т А Н О В А

                   І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И                              

    11 грудня   2009 року   Решетилівський районний суд Полтавської області у складі:

                головуючого – судді -         Беркути Л.Г.,            

  розглянувши в порядку письмового провадження справу  за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області про визнання дій відповідача неправомірними та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -

                    В С Т А Н О В И В :

    Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати відмову відповідача щодо виплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни протиправною  та зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі нарахувати та забезпечити виплату йому недоплаченої державної соціальної допомоги як дитині війни за період з 2006 - 2009 років в сумі 5450, 40 грн.

    В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він належить до соціальної групи «Дитина війни» і згідно зі ст. 6 Закону України „Про соціальний      захист дітей війни”  з 01 січня 2006 року має право на отримання щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак, всупереч вимогам зазначеного Закону та рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року відповідач здійснив нарахування та виплату йому зазначеного підвищення до пенсії протягом зазначеного періоду в розмірі меншому ніж передбачено законом.

    Відповідач -  управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області подав до суду заперечення на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що Рішення  Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року стосується лише Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», не має зворотної дії в часі і не поширюється на період до 09.07.2007 року, а щодо Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» ніяких рішень Конституційним Судом України не приймалось.

    Крім того, відповідач вважає свої дії щодо не нарахування і невиплати передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» позивачеві доплати правомірними, посилаючись на невизначеність на законодавчому рівні органу, який повинен здійснювати ці доплати, необґрунтованість доводів позивачки щодо застосування при обчисленні таких доплат положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне пенсійне страхування», та на відсутність джерела фінансування цих виплат. Також відповідач вважає , що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом своїх прав, просить суд визнати причини пропуску цього строку не поважними та застосувати наслідки пропуску строків звернення до суду.

    В судове засідання позивач та представник відповідача не з»явились, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, звернулися до суду з письмовими заявами про розгляд справи за їх відсутності.

    Суд вирішив можливим розглянути справу за відсутності сторін у письмовому провадженні на підставі наявних у справі доказів.

    Із пенсійного посвідчення   № 237138 від 12.12.2005 року  вбачається, що позивач має статус «Дитини війни» та має відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» право на отримання державної соціальної підтримки у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

    Згідно позовної заяви, заперечення відповідача та довідки від 02.12.2009  року № 2419   ,  у 2007 році відповідач такі виплати здійснював  у розмірі від 19 грн. у січні до 22 грн. 50 коп. – у грудні 2007 року, у 2008 році відповідач такі виплати здійснював у розмірі від 47,00 грн. – у січні до 49,80 грн. – у грудні, а у 2009 році розмір цих виплат становив 49,80 грн. щомісяця.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2006 рік, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав.

    Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності   15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

 Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  запроваджені не були.

 Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідачів не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що з акони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідачі по справі протягом 2006 року діяли у відповідності з діючим законодавством та не мали підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».  

 Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.

    Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

    Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено.

    Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік». Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року зворотної дії в часі не має, відтак на період до 09.07.2007 не поширюється, тому задоволенню підлягають вимоги позивачки лише за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007.

    Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, суд приходить до наступних висновків.

    Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

    Вказана норма конкретизована в частині 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», де зазначено, що державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

    Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 ІV від 09.07.03 (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

    При цьому, частиною 3 статті 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

    Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

    Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України» та здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача є Управляння Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області. Враховуючи вищевикладене, суд вважає Управляння Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області належним відповідачем по даній справі.

            Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.

            Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу  в 2007 році підлягали виплаті:

липень (4,06+406) х 30%=410,06 х 30%=123,02 грн.;

серпень (4,06+406) х 30%=410,06 х 30%=123,02 грн.;

вересень (4,06+406) х 30%=410,06 х 30%=123,02 грн.;

жовтень (4,11+411) х 30%=415,11 х 30%=124,53грн.;

листопад (4,11+411) х 30%=415,11 х 30%=124,53 грн.;

грудень (4,11+411) х 30%=415,11 х 30%=124,53 грн.;

всього за 2007 рік: 742,65 грн.

            Всупереч вказаним нормам закону у 2007 році нарахування та виплата  зазначеного підвищення до пенсії категорії дітей війни органами Пенсійного фонду не здійснювалися, у зв'язку з чим позивачем не отримано у 2007 році з 9 липня по 31 грудня - 742,65 грн.

 Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати Управляння Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії позивачеві за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 з підвищенням пенсії на 30 % з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати.

Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплати доплати до пенсії за 2008 -2009 роки, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню з таких підстав:

    Згідно п. 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в такій редакції:

    «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

    Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 положення п. 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

    Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

    Згідно ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

    Виходячи з положень ч.2 ст. 152 Конституції України та зазначеного вище рішення Конституційного Суду України, управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області, починаючи з 22.05.2008 року, тобто з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008, мав діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і нараховувати та здійснювати виплату позивачеві передбаченого цим законом підвищення до пенсії.

    Таким же чином відповідач повинен був діяти і з протягом періоду з 01 січня по 30 червня 2009 року, оскільки  протягом цього періоду зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не вносилися.

Судом встановлено, що, починаючи з 01.01.2008 року і по 31.12.2008 року відповідачем  було здійснено нарахування та виплату позивачеві підвищення до пенсії згідно п. 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». При цьому в травні  2008 року розмір такого підвищення становив 48,10 грн., в  червні - 48,10 грн., в липні – 48,20 грн., в серпні – 48,20 грн., у вересні – 48,20 грн., у жовтні – 49,80 грн., у листопаді – 49,80 грн. та в грудні  - 49,80 грн. Протягом січня – червня 2009 року таке підвищення здійснювалося в розмірі 49,80 грн/міс.

    Між тим нарахування та виплата відповідачем позивачеві відповідного підвищення до пенсії у 2008 році до 22.05.2008 року відповідно до п. 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» суд не може визнати незаконним, оскільки ці дії відповідача відповідали вимогам діючих норм законів, і приходить до висновку, що позовні вимоги в частині нарахування та здійснення доплати до пенсії згідно вимог 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року задоволенню не підлягають.

    Вирішуючи питання щодо порядку здійснення виплат, суд виходить з необхідності застосування до спірних правовідносин положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом. При цьому суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин  положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та неврегульованість на законодавчому рівні порядку здійснення спірних доплат, оскільки обома сторонами не заперечується те, що згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір, або встановлював інший розмір, немає.

Доводи відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з тих міркувань, що визначений абзацом  1 частини 1 цієї статті мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначеної згідно з цим Законом, суд вважає необґрунтованими з огляду на вищевикладене та з тих міркувань, що відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України, та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Отже, із врахуванням мінімального розміру пенсії за віком відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачеві згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії в такому розмірі:

у 2008 році:

- травень - 481 х 30% = 144,3 грн.;

- червень – 481 х 30% = 144,3 грн.;

- липень - 482 х 30% = 144,6 грн.;

- серпень -  482 х 30% = 144,6 грн.;

- вересень - 482 х 30% = 144,6 грн.;

- жовтень - 498 х 30% = 149,4 грн.;

- листопад - 498 х 30% = 149,4 грн.;

- грудень - 498 х 30% = 149,4 грн., а всього за 2008 рік – 1170,60 грн;

у 2009 році:

- січень -     498 х 30% = 149,4 грн.;

- лютий -     498 х 30% = 149,4 грн.;

- березень -     498 х 30% = 149,4 грн.;

- квітень -     498 х 30% = 149,4 грн.;

- травень -     498 х 30% = 149,4 грн.;

- червень -     498 х 30% = 149,4 грн., а всього за 6 міс. – 896,4 грн.

При цьому суд виходить з розміру прожиткового мінімуму, визначеного ст. 54 ЗУ «Про державний бюджет України на 2009 рік», де зазначено, що прожитковий мінімум на 2009 рік встановлюється в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто в даному випадку – 498 грн., а не 544 грн., як зазначає позивач.

Всього за перше півріччя 2009 року відповідачем нараховано та виплачено позивачеві підвищення до пенсії в розмірі:

49,8 х 6 = 298,8 грн.

Таким чином різниця в належному та фактично нарахованому і виплаченому позивачеві розмірі підвищення до пенсії у 2008 році становить:

      -     у травні - 144,3 – 48,1 = 96,2 грн.;

•   у червні – 144,3 – 48,1 = 96,2 грн.;

•   у липні – 144,6 – 48,2 = 96,4 грн.;

•   у серпні – 144,6 – 48,2 = 96,4 грн.;

•   у вересні - 144,6 – 48,2 = 96,4 грн.;

•   у жовтні – 149,4 – 49,8 = 96,6 грн.;

•   у листопаді - 149,4 – 49,8 = 96,6 грн.;

•   у грудні - 149,4 – 49,8 = 96,6 грн.;

Всього за 2008 рік позивачеві не доплачено підвищення до пенсії згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в загальному розмірі 771,4 грн.

Різниця в належному та фактично нарахованому і виплаченому позивачеві розмірі підвищення до пенсії у 2009 році становить:

896,4 – 298,8 = 597,6 грн.            

Ця сума, а також не нараховане та невиплачене підвищення до пенсії за 2008 рік у розмірі 771,4 грн. підлягають нарахуванню та виплаті позивачеві.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання щодо  органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, що мають статус дітей війни.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року № 121/2001 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку його територіальні управління. Згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії позивача, передбаченої 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», покладено на УПФУ в Решетилівському районі Полтавської області.

Посилання відповідача на відсутність джерела фінансування спірного підвищення до пенсії суд також не приймає до уваги і визнає їх безпідставними, оскільки відсутність коштів не може бути обґрунтуванням правомірності невиконання своїх законних та конституційних зобов’язань перед позивачем.

Право позивача на отримання зазначеного підвищення гарантоване ч.2 ст. 6,  ст. 22, ч.1 ст. 46 Конституції України, статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а обов’язок відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці цього підвищення до пенсії, крім того, визначається і Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Положенням про Пенсійний фонд України.

Крім того, відповідачем в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачеві підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірним дій або бездіяльності відповідача.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до суду, виходячи з положень ч.2 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Крім того суд вважає, що порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тривало з 22.05.2008 року до 30.06.2009 року.

 Таким чином суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання підвищення до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

           Разом з тим, суд виходить з того, що перерахунок пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України в порядку, встановленому чинним законодавством, на підставі документів, наявних у пенсійній справі, з урахуванням вимог статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо індексації пенсійних виплат, тому суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії, покладену законодавством на зазначені органи, і не може зобов'язати управління нарахувати позивачу підвищення до пенсії у визначеному розмірі, а може зобов'язати лише здійснити дії щодо перерахунку пенсії з урахуванням вимог законодавства.

           З огляду на викладене, позовні вимоги  щодо стягнення конкретно визначеної суми задоволенню не підлягають.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що в даному спорі фактично оскаржується бездіяльність  управління Пенсійного фонду України щодо  не нарахування зазначеного підвищення до пенсії.

    Згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати бездіяльність даного управління протиправною, в частині не нарахування підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з розміру, встановленого ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», за період з 09 липня по 31 грудня 2007року та з 22 травня 2008 року по 30 червня  2009 року.

Згідно з вимогами частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

           На підставі викладеного, керуючись статтею 64 Конституції України, статтями  3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,  -      

ПОСТАНОВИВ:

    Адміністративний позов ОСОБА_1   до   Управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області   про визнання неправомірними дій та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитини  війни - задовольнити частково.

    Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області   протиправною, в частині не нарахування підвищення до пенсії, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 30 червня   2009 року.

          Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області   здійснити перерахунок пенсії  ОСОБА_1   з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за 2007 рік  з 9 липня по 31 грудня 2007 року та за 2008-2009 роки з 22 травня 2008 року по 30 червня  2009 року  з урахуванням проведених виплат.

    В іншій частині позовних вимог відмовити.

    Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1   витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

          Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду   через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний термін з дня складання постанови в повному обсязі та подачі апеляційної скарги у 20-денний термін після подачі заяви про апеляційне оскарження, в порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства  України.

Суддя: