Рішення

від 12.10.2018 по справі 910/9485/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2018Справа № 910/9485/18 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Радій

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Ліга

про стягнення 844 753,63 грн.,

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: Лазіс М.В.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Радій до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Ліга про стягнення 844 753,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки №37/1-30/06/15 від 30.06.2015 в частині оплати в повному обсязі поставленої продукції.

Ухвалою від 24.07.2018р. відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.08.2018р.

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 28.08.2018р. на лікарняному, судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 03.09.2018р. призначено розгляд справи на 21.09.2018р.

21.09.2018р. судом закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.10.2018р.

Представником позивача у судовому засіданні 12.10.2018р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 12.10.2018р., проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0103047131999.

З приводу неявки вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Наразі за висновками суду в матеріалах справи достатньо документів для вирішення спору по суті, а отже, неявка відповідача у судове засідання 12.10.218р. не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 12.10.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.06.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Радій (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інтер-Ліга (покупець) було укладено договір поставки №37/1-30/06/15, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю продукцію, яка зазначена в специфікаціях (додатках), що є невід'ємною частиною договору, а покупець прийняти і оплатити таку продукцію, на умовах вказаних в даному договорі.

За умовами п.4.2 договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. датою поставки товару вважається дата підписання акту прийому-передачі товару обома сторонами.

Загальна сума поставки по договору складається із суми всіх специфікацій (п.5.3 договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р.).

Відповідно до п.6.1 договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. розрахунки за поставлений товар здійснюються у безготівковій формі в національній валюті. Покупець здійснює оплату у розмірі 100% за кожну партію товару, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту поставки.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 05.02.2016р. (п.10 договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р.).

У додатку №1 до договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. сторонами викладено протокол погодження договірної ціни по договору поставки.

Додатковою угодою від 30.06.2015р. сторонами досягнуто згоди щодо внесення змін до п.4.2 договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р., а саме визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання акту прийому-передачі товару або видаткової накладної обома сторонами.

У додатковій угоді від 31.07.2015р. сторонами погоджено внесення змін до специфікацій за договором №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р.

Згідно додаткової угоди №1 від 04.02.2016р. строк дії договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. продовжено до 04.02.2017р.

Додатками №№2-15 сторонами було затверджено специфікації до договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р.

Суд приймає до уваги договір №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р., як належну підставу у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків щодо поставки товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як свідчать представлені до матеріалів справи докази, у період з 30.06.2015р. по 15.04.2016р. на виконання умов договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Радій було поставлено, а представниками Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Ліга на підставі відповідних довіреностей прийнято товар на загальну суму 12809908,62 грн., про що сторонами складено, підписано та скріплено печатками господарських товариств відповідні видаткові накладні.

За твердженнями позивача, відповідачем в повному обсязі поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Радій згідно договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. товар оплачено не було, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Ліга утворилась заборгованість в сумі 518 127, 34 грн., що стало підставою для нарахування штрафних санкцій, 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як вказувалось вище, відповідно до п.6.1 договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. розрахунки за поставлений товар здійснюються у безготівковій формі в національній валюті. Покупець здійснює оплату у розмірі 100% за кожну партію товару, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту поставки.

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, керуючись наведеними вище правовими нормами, суд дійшов висновку, що строк оплати товару поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Радій у період з 30.06.2015р. по 15.04.2016р. на виконання умов договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р., настав.

Проте, як вказувалось судом вище, відповідачем в повному обсязі поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Радій згідно договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. товар оплачено не було, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Ліга утворилась заборгованість в сумі 518 127, 34 грн.

Наразі, суд зазначає, що статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, всупереч вищевикладеного відповідачем протягом розгляду спору, належних та допустимих доказів виконання своїх грошових зобов'язань за договором №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. та оплати спірної заборгованості не надав.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання своїх обов'язків за договором №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Радій до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Ліга в частині стягнення основного боргу в сумі 518 127,34 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 84575,41 грн., штрафу в сумі 36 268,91 грн., 3% річних в сумі 38449,28 грн. та інфляційних втрат в розмірі 167 332,79 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За умовами п.7.2 укладеного між сторонами правочину при порушенні строків розрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується та сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення плати від неоплаченої (несвоєчасно оплачено) суми.

У п.7.4 договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. вказано, що у випадку, коли покупцем прострочена оплата товару більш ніж на 30 календарних днів покупець сплачує штраф в розмірі 7% від вартості невиконаних обов'язків.

З огляду на порушення відповідачем строків оплати товару, який було поставлено у період з 30.06.2015р. по 15.04.2016р., позивачем було нараховано за період з 25.12.2017р. по 25.06.2018р. пеню на загальну суму 84 575,41 грн. та штраф в розмірі 36 268,91 грн.

Проте, за висновками суду, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені, задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ). Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 14.02.2018р. Верховного Суду по справі №917/1622/16.

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування пені за кожен день прострочення, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Тобто, враховуючи, що на підставі узгоджених сторонами умов договору не можливо дійти однозначного висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування пені, суд вважає безпідставним нарахування позивачем пені за порушення строків виконання зобов'язань з оплати поставленого у період з 30.06.2015р. по 15.04.2016р. товару, з урахуванням погодження контрагентами оплати у розмірі 100% за кожну партію товару, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту поставки, за заявлений період.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 84575,41 грн.

Одночасно, виходячи з того, що фактично строк невиконання відповідачем в повному обсязі свого обов'язку оплатити поставлений у період з 30.06.2015р. по 15.04.2016р. позивачем товар, перевищує 30 календарних днів, суд дійшов висновку щодо правомірності та наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення штрафу в сумі 36 268,91 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення строків внесення плати за послуги у межах договору №37/1-30/06/15 від 30.06.2015р. позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 38449,28 грн. та інфляційні втрати в розмірі 167 332,79 грн.

Проте, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що розрахунок 3% річних містить арифметичні помилки, а правомірним є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 38 403,54 грн.

Одночасно, в контексті здійснення перевірки наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд зауважує наступне.

Відповідно до рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 р., визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Вказана вище правова позиція щодо нарахування інфляційних втрат також наведена у постанові від 26.07.2018р. Верховного Суду у справі №910/23359/15.

Здійснивши власний перерахунок, з урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 156 006,50 грн.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Ліга (03115, м.Київ, вул.Львівська, будинок 22 А, квартира 3, ЄДРПОУ 31753495) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Радій (25009, Кіровоградська обл., місто Кіровоград, вул.Героїв Сталінграда, будинок 29, ЄДРПОУ 38852273) основний борг в сумі 518 127,34 грн., штраф в сумі 36 268,91 грн., 3% річних в сумі 38 403,54 грн., інфляційні втрати в сумі 156 006,50 грн. та судовий збір в розмірі 11 232,09 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 18.10.2018р.

Суддя Спичак О.М.