Рішення

від 08.10.2018 по справі 826/16306/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 жовтня 2018 року №826/16306/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю Трініті доГоловного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Трініті (далі - позивач, товариство, ТОВ Трініті ) з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0012701404, №0012691404 від 22.07.2016 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/16306/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем у повному обсязі було підтверджено та відображено рух активів у процесі здійснення господарських операцій, спеціальну правосуб'єктність учасників господарських операцій, зв'язок між фактичним придбанням послуг. Крім того, акт перевірки не містить в собі посилань на невідповідність складених позивачем первинних документів або відсутність останніх. Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

У своєму запереченні на адміністративний позов представник відповідача стверджує, що перевіркою встановлено неможливість здійснення ТОВ Ірен Груп (далі - контрагент) господарських операцій з позивачем, оскільки для виконання послуг з пошиття одягу контрагентом не придбавались відповідні сторонні послуги з експлуатації основних засобів. Крім того, неможливо встановити обсяг виконання господарської діяльності з наданих до перевірки документів, зокрема кількість виготовленої продукції, а акти надання послуг підписані сторонами без зазначення особистих даних.

Розпорядженням щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ №1685 від 05.04.2017 року, адміністративну справу №826/16306/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Трініті до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2017 року прийнято до провадження адміністративну справу №826/16306/16 суддею Шрамко Ю.Т. та призначено справу до судового розгляду.

18.07.2017 року представником позивача у судовому засіданні надано письмові пояснення, які прийнято судом.

05.10.2017 року представником позивача у судовому засіданні надано письмові пояснення, а представником відповідача надано клопотання про долучення доказів до справи, які прийнято судом.

16.11.2017 року від представника позивача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення, які прийнято судом.

У судовому засіданні 05.10.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову повністю з мотивів, що наведені у письмових запереченнях на адміністративний позов.

При цьому, від представника позивача та представника відповідача подано клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів, яке прийнято судом.

Згідно з частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції, яка діяла на час вчинення відповідної процесуальної дії, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи положення частини 4 статті 122 КАС України, беручи до уваги, що особами, які беруть участь у справі подано клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів, у судовому засіданні 05.10.2017, суд ухвалив перейти до розгляду справи у письмовому провадженні.

Разом з тим, 15.12.2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Трініті (код ЄДРПОУ 31111166) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ Ірена Груп (код ЄДРПОУ 38606345) за період з 01.10.2015 по 31.10.2015, за наслідком якої складено акт №156/26-15-14-04-04/31111166 від 11.07.2016 року (далі - акт перевірки) (Т.1, арк. 16-34).

За результатами вказаної перевірки, контролюючим органом зроблено висновок про наступні порушення позивачем вимог податкового законодавства:

- п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 207 539,00 грн. за 2015 рік;

- п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення позивачем суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 24 Податкової декларації з податку на додану вартість) на загальну суму 230 599,00 грн. за жовтень 2015 року.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного ґрунтується на обставинах безтоварності господарським операцій між позивачем і ТОВ Ірена Груп .

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, визначається контролюючим органом з огляду на наступні обставини:

1) відсутність доказів щодо здійснення ТОВ Ірена Груп протягом червня-вересня 2015 року діяльності пов'язаної з пошиттям одягу, відповідно до даних Єдиного реєстру податкових накладних;

2) неможливість здійснення ТОВ Ірена Груп господарських операцій з надання послуг з пошиття одягу, оскільки відсутні необхідні трудові ресурси та основні засоби (виробничі потужності) у останнього;

3) акти надання послуг підписані зі сторони контрагента-постачальника, а саме: директором ТОВ Ірена Груп Єлісєєвим Г.М. та особою від ТОВ Трініті без зазначення особистих даних;

4) неможливо встановити обсяг виконання господарської операції, зокрема, кількість виготовленої продукції.

Інших обставин безтоварності господарським операцій акт перевірки в собі не містить.

Разом з тим, 15.07.2016 року позивач надав до Головного управління ДФС у місті Києві заперечення до акта перевірки від 11.07.2016 року, за результатами розгляду яких, висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення (Т.1, арк. 123-127).

На підставі викладеного, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.07.2016 року:

- №0012691404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 207 539,00 грн. (Т.1, арк. 9);

- №0012701404, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 230 599,00 грн. (Т.1, арк. 12).

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження, позивач звернувся зі скаргою на вказані вище податкові повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України, яка рішенням про результати розгляду скарги від 20.09.2016 року №20401/6/99-99-11-01-01-25, скасувала податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22.07.2016 року №0012691404 в частині встановленого перевіркою завищення позивачем витрат за 2015 році на користь ТОВ Ірена Груп , щодо яких підтверджено здійснення оплати у 2015 році позивачем на користь вказаного контрагента, а в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення рішення від 22.07.2016 року №0012701404 залишає без змін, а скаргу - частково задовольняє (Т.1, арк. 35-38).

Спірні правовідносини регулюються ст.ст. 19, 55, 67 Конституції України, Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року № 435-IV (далі - ЦК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У силу зазначених вище приписів позивач звернувся з позовом до суду для оскарження рішень органів державної влади, а саме: Головного управління ДФС у місті Києві.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття безтоварність (господарської операції).

Разом з тим, Закон України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і безтоварна операція є тотожними поняттями.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до абзацу першого пункту 44.2 статті 44 ПК України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до підпункту а) пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Поряд з цим, згідно абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України у своїх ухвалах від 14.01.2015 року №К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року №К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, видами діяльності ТОВ Трініті за КВЕД-2010 є: виробництво готових текстильних виробів, крім одягу; виробництво інших текстильних виробів; виробництво одягу зі шкіри; виробництво робочого одягу; виробництво іншого верхнього одягу; виробництво спіднього одягу (Т.1, арк. 85).

Так, за результатами виконання умов договору про надання послуг від 28.10.2015 року укладеного між позивачем та ТОВ Ірена Груп , останнім було виписано та надано позивачу податкові накладні №112 від 22.10.2015 року, №113 від 23.10.2015 року, №114 від 26.10.2015 року, №115 від 27.10.2015 року, №116 від 28.10.2015 року, №117 від 29.10.2015 року, №118 від 30.10.2015 року. Крім того, на підтвердження вказаної господарської операції позивачем надано рахунки на оплату та акти надання послуг, а саме: послуг з пошиття одягу (Т.1, арк. 56-76).

Також, фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ Трініті та ТОВ Ірена Груп у жовтні 2015 року здійснювались на підставі однотипних договорів про надання послуг, предметом яких було надання виконавцем (за договором - ТОВ Ірена Груп ) за замовленням замовника (за договором - ТОВ Трініті ) послуг з пошиття одягу (Т.1, арк. 139-155).

Факт надання послуг з пошиття одягу підтверджується актами приймання-передачі зразків-еталонів, актами надання послуг, актами прийому-передачі готових виробів, актами приймання-передачі давальницької сировини для переробки (Т.1, арк. 156-229).

Крім того, транспортування результатів надання послуг - готових виробів, здійснювалось транспортом ТОВ Трініті , що підтверджується подорожніми листами від 22.10.2015 року, від 23.10.2015 року, від 26.10.2015 року, від 27.10.2015 року, від 28.10.2015 року, від 29.10.2015 року, 30.10.2015 року (Т.1, арк. 238-250; Т.2, арк. 1).

Розрахунки за отримані товари були проведені позивачем з ТОВ Ірена Груп у повному обсязі на підставі рахунків-фактур, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з банку. Частково оплата за надані послуги була здійснена за рахунок ТОВ Міоко-Метал (код ЄДРПОУ 40153594) на підставі договору уступки права вимоги від 01.04.2016 року, що підтверджується платіжними дорученнями (Т.1, арк. 234-237, Т.2, арк. 36-37).

При цьому, як зазначено у рішення ДФС України від 20.09.2016 року №20401/6/99-99-11-01-01-25, статтями 138-140 ПК України не передбачено окремого виду різниць, який би зобов'язував платників податку коригувати фінансовий результат до оподаткування на суму наданої безповоротної фінансової допомоги.

Також, позивачем надано докази подальшої реалізації продукції (товарів) за договорами поставки №286/3/15/412 від 21.09.2015 року, від 27.08.2015 року та №Д/тх-15370/Н від 23.09.2015 року з накладними, рахунками на оплату, специфікацією, комерційною пропозицією (Т.2, арк. 39-76, 102-128).

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів, суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Наявні в матеріалах справи копії первинних документів позивача у сукупності не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення операцій з пошиття одягу для ведення господарської діяльності, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту.

Крім того, зазначені відповідачем в акті перевірки зауваження до деяких первинних документів, а саме: акти надання послуг підписані без зазначення особистих даних та неможливістю встановити обсяг виконання господарської операції, зокрема, кількість виготовленої продукції, не є підставою для висновку про відсутність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 17 січня 2018 року (справа №802/537/13-а).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, за наслідками процедури адміністративного (досудового) оскарження податкових повідомлень-рішень, податкове повідомлення-рішення від 22.07.2016 року №0012691404 - скасовано, в частині встановленого перевіркою завищення позивачем витрат за 2015 році на користь ТОВ Ірена Груп , щодо яких підтверджено здійснення оплати у 2015 році позивачем на користь вказаного контрагента (Т.1, арк. 35-38).

Відтак, часткову необґрунтованість висновків акту перевірки №156/26-15-14-04-04/31111166 від 11.07.2016 року визнано на рівні ДФС України.

Частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та зареєстрований платником податку на додану вартість.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Внаслідок викладеного, суд дійшов висновку, що товариством з обмеженою відповідальністю Трініті надано належні копії первинних документів, які підтверджують зв'язок між господарськими операціями з контрагентами, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, спеціальну правосуб'єктність учасників господарських операцій, зв'язок між фактичним придбанням послуг, а тому прийняті Головним управлінням ДФС у місті Києві податкові повідомлення-рішення №0012701404, №0012691404 від 22.07.2016 року є протиправними, та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 18.10.2016 року №6729, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 6 572,07 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 6 572,07 грн.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Трініті (код ЄДРПОУ 31111166, адреса: 01010, м. Київ, провулок Куренівський, будинок 17) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19) про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0012701404, №0012691404 від 22.07.2016 року.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю Трініті здійснені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 6 572,07 грн. (шість тисяч п'ятсот сімдесят дві гривні сім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко