Рішення

від 05.10.2018 по справі 522/3360/18

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/3360/18

Провадження № 2/522/5456/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі головуючого судді Бойчука А.Ю.

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (65122, АДРЕСА_1) до керівника ПТ Ломбард Центральний ОСОБА_2 і Компанія ОСОБА_3 (65029, м.Одеса,вул. Князівська, 30) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до керівника ПТ Ломбард Центральний ОСОБА_2 і Компанія ОСОБА_3, по якому просила:

-визнати звільнення з роботи ОСОБА_1 підставі п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним та поновити на роботі у ПТ Ломбард Центральний ОСОБА_2 і Компанія, на посаді головного бухгалтера.

-стягнути з ПТ Ломбард Центральний ОСОБА_2 і Компанія на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимущеного прогулу.

-стягнути з ПТ Ломбард Центральний ОСОБА_2 і Компанія на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн.

При цьому посилаючись на те, що ОСОБА_1, 04 серпня 2011 року на підставі Наказу № 2 було прийнято на посаду головного бухгалтера ПТ Ломбард Центральний ОСОБА_2 і Компанія . Позивач зазначила, що 23 січня 2018 року о 10 годині 50 хвилин у приміщенні Укрпошти нею отримані листи із повідомленням відповідно до змісту яких вона дізналася про те, що звільнена із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із вчиненням прогулів без поважних причин.

Позивач вважає, що звільнення її із займаної посади головного бухгалтера ПТ Ломбард Центральний ОСОБА_2 і Компанія є незаконним та безпідставним.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити в повному обсязі.

Також надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на необґрунтованість та безпідставність.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, а також докази, якими вони підтверджуються, з урахуванням пояснень осіб, які брали участь у справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений уст. 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Судом встановлено, що позивача було прийнято на роботу в ПТ «Ломбард» «Центральний» ОСОБА_2 і Компанія» на посаду головного бухгалтера 03.07.2012 року на підставі наказу № 02.-ОК від 03.07.2012 року.

Наказом № 1 від 24.01.2018 року, головного бухгалтера Повного товариства «Ломбард» «Центральний» ОСОБА_2 і Компанія» ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України з 24 січня 2018 року за скоєння прогулів протягом 18 робочих днів, а саме в період з 27 по 29 грудня 2017 року, з 03 по 05 січня 2018 року, з 09 по 12 січня 2018 року, з 15 по 19 січня 2018 року та з 22 по 24 січня 2018 року.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Абзацом 1 п.24 зазначеної Постанови визначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана та звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно з ч.1 ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Як зясовано при розгляді справи, підставою звільнення ОСОБА_1 була її відсутність на роботі без поважних причин протягом 18 робочих днів, а саме в період з 27 по 29 грудня 2017 року, з 03 по 05 січня 2018 року, з 09 по 12 січня 2018 року, з 15 по 19 січня 2018 року та з 22 по 24 січня 2018 року.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом посилалася на те, що звільнення її із займаної посади головного бухгалтера ПТ Ломбард Центральний ОСОБА_2 і Компанія є незаконним та безпідставним.

На обґрунтування вимоги про незаконність звільнення 24.01.2018 року з роботи за п. 4 ч.1.ст.40 КЗпП України за Наказом № 1 від 24.01.2018 року позивач у позовній заяві посилалася на обставину того, що вона 29.12.2017 року зверталася до відповідача із заявою про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на період з 29.12.2017 року по 24.05.2020 року, з наступним звільненням з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, розгляд якої зволікався відповідачем. Разом з цим позивач у позові послалася на те, що нею 23.01.2018 року було складено та направлено в адресу відповідача рекомендованим листом із зворотним повідомленням заяву про звільнення з вказаних вище підстав.

Саме такими обставинами позивач обґрунтувала поважність, на її думку, невиходу на роботу протягом 18 робочих днів поспіль та незаконність звільнення її з роботи за прогул.

Однак, жодного доказу на підтвердження зазначених у позовній заяві обставин на підтвердження незаконності звільнення 24.01.2018 року з роботи за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, що вимагається ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач до позовної заяви не надала.

Відповідач зазначає, що йому не відомо про те, що позивач має малолітню дитину. Про таку обставину відповідач міг би дізнатися, коли позивач про таке належним чином, своєчасно повідомила товариство та надала би відповідне документальне підтвердження. Однак цього позивач не зробила.

З позовної заяви вбачається, що позивач має малолітню дитину. Однак, позивач на час виникнення спірних відносин не надавала відповідачу медичний висновок (листок по тимчасовій непрацездатності), за яким надається відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами. Із заявою про надання оплачуваної відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами до відповідача також не зверталася та у такій відпустці не була. У зв'язку з чим, товариством розрахунок відпустки позивачу по вагітності та пологам не здійснювався та звітність до фонду соціального страхування по тимчасовій непрацездатності не подавався. На підтвердження вказаних обставин до відзиву додаються довідки повного товариства «Ломбард» «Центральний» ОСОБА_2 О,В, і Компанія» від 23.06.203 8 року за вих.№ 20 та від 23.06.2018 року за вйх. №. 21.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» , ст. 37 Закону України «Про відпустки» загальний період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами складає 126 календарних днів, з яких 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів.

На підтвердження того, що позивач у 2017 році не перебувала у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами та протягом усіх календарних місяців 2017 року працювала в ПТ «Ломбард» «Центральний» ОСОБА_2 і Компанія» на посаді головного бухгалтера та отримувала заробітну плату надається довідка від 23.06.20і8 року за вих. № 22. Вказаний доказ підтверджує доводи відповідача про те, що позивач не повідомляла відповідача про факт народження нею дитини та необізнаність відповідача з такою обставиною.

На законодавчому рівні прийом на роботу, звільнення з роботи, надання відпусток працівникам будь-якого виду відбувається шляхом видання власником: або уповноваженим ним органом відповідного письмового наказу (ст. ст. 2, 23, 24, 38-41,181 КЗпП України, ст. 3 ч.3 ст.20 Закону України «Про відпустки» ).

Вказані норми КЗпП України та Закону України «Про відпустки'' виключають усну домовленість між працівником та власником (уповноваженим ним органом) щодо розірвання трудового договору за ініціативою будь-якої із сторін трудового договору та надання відпусток будь-якого виду за усною домовленістю сторін трудового договору. Вказаними законами передбачено, що наказ (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу потребує викладення виключно у письмовій формі.

Як зазначалося вище про обставину наявності у позивача малолітньої дитини відповідач на час виникнення спірних відносин не знав, відповідно питання письмового узгодження (видання наказу) з ним надання зазначеної у позові відпустки по догляду за дитиною, з подальшим звільненням з роботи за ст. 38 КЗпП України не вирішувалося.

Не узгоджуються з нормами діючого законодавства про працю доводи позивача про те, що з дати складання нею заяви від 29.12.2017 року про звільнення з роботи (з урахуванням надання відпустки по догляду за дитиною до трьох років) за ст. 38 КЗпП України такий договір вважається розірваним за ініціативою працівника саме з 29.12.2017 року.

За фактичних обставин спору датою відсутності позивача на роботі протягом усього робочого дня без поважних причин, а відповідно початком системного прогулу позивача є 27.12.2017 року, а не 29.12.2017 року, з якою позивач пов'язує виникнення спірних відносин. Даний факт підтверджується комісійно складеним Актом від 27.12.2017 року про невихід на роботу позивача. Вказаний письмовий доказ повністю спростовує доводи позивача про те, що датою виникнення спірних відносин є 29.12.2017 року та підтверджує факт початку прогулу позивача саме з 27.12.2017 року.

Позивач на роботу не з'являвся протягом 18 робочих днів поспіль, а саме у період 27 -29 грудня 2017 року; 02-05 січня 2018 року; 09-12 січня 2018 року; 15-19 січня 2018 року; 22-24 січня 2018 року, на підтвердження чого надаються копії комісійно складених Актів про невихід на роботу позивача по кожному із вищезазначених робочих днів.

Пленум Верховного Суду України пунктом 24 Постанови від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звернув увагу судів на те, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за ч.4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільного використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, тощо).

Підтвердженням відсутності позивача протягом зазначених 18 робочих днів 2017-2018 років є табеля обліку використання робочого часу позивачем за грудень 2017 року та за січень 2018 року.

На підтвердження законності звільнення 24,03.2018 року позивача з роботи за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України свідчить Акт інспекційного відвідування ПТ «Ломбард» «Центральний» ОСОБА_2 і Компанія» , який складено 23.03.2018 року Головним Управлінням Держпраці в Одеській області № ОД 31/608/АВ за результатами розгляду скарги позивача.

Також, надуманою слід вважати викладену позивачем у позові обставину того, що вона протягом 29.12.2017 року-23.01.2018 року постійно зверталась до відповідача з приводу отримання відомостей щодо розгляду її заяви про надання вказаної відпустки. Будь-яких доказів на підтвердження вказаної обставини позивач до позовної заяви не надала. Зазначення у позовній заяві про факт поштового відправлення нею на адресу відповідача заяви про звільнення з посиланням на зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу документально не підтверджено.

Зі свого боку відповідач надає письмові докази на спростування вказаних доводів позивача, яким є лист відповідача за вих. № 2 від 12.01.2018 року (направленим поштовим зв'язком в адресу позивача 15.01.2018 р.) рекомендованим листом з повідомленням. Вказаний лист містить вимогу до позивача з'явитися до офісу повного товариства та надати пояснення з приводу тривалого невиходу на роботу. Копію наказу про звільнення позивача з роботи було направлено позивачу 24.01.2018 року також рекомендованим листом з повідомленням про вручення та описом вкладення.

Вказані письмові докази є належними, допустимими та достатніми доказами, що у сукупності повністю спростовують доводи позивача про незаконність звільнення з роботи 24.01.2018 року наказом № 1 від 24.01.2018 року за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач була обґрунтовано звільнена з займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому в задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Одним з пунктів вимог позову позивач ставить питання про стягнення на її користь суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. З урахуванням викладеного й відмовляючи у даному позові, суд виходить з того, що не встановлено порушень закону в процедурі і порядку її звільнення, з чого слідує відсутність передбачених законом, обґрунтованих підстав для задоволення базової вимоги про поновлення звільненого працівника на роботі. У зв'язку з чим і відповідна вимога про стягнення суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що має похідний характер, не підлягає задоволенню. Відмова в позові виключає й задоволення моральної шкоди.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 9, 10, 12, 19, 89, 259, 263-265, 273, 280-292, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, 65122, АДРЕСА_1) до керівника ПТ Ломбард Центральний ОСОБА_2 і Компанія ОСОБА_3 (код ЄДРПОУ: 37811337, 65029, м.Одеса,вул. Князівська, 30) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15.5 Розділу XII Перехідні положення ЦПК України).

Повний текст рішення суду складений 15.10.2018 року.

Суддя А.Ю. Бойчук