Рішення

від 22.10.2018 по справі 917/815/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2018 Справа № 917/815/18

м. Полтава

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» , вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, 36022, адреса для листування: пр-т Свободи, 8, м. Кременчук, Полтавська область, 39601

до Колективного підприємства «Редакція міської газети «Кремінь» , вул. Першотравнева, 3, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

про стягнення 28 599,24 грн.,

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Квіта О.Т.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 28 599,24 грн. за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 982 від 02.10.2003 року, з яких 21899,75 грн. основний борг, 2224,25 грн. пені, 3425,06 грн. інфляційних втрат, 1050,18 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач систематично порушував договірні зобов'язання перед енергопостачальником в частині оплати теплової енергії.

За ухвалою від 28.08.2018 року провадження в цій справі відкрито в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач відзив на позовну заяву, документально обґрунтований контррозрахунок позовних вимог та заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні не надав, при тому, що ухвалу суду від 28.08.2018 року отримав 03.09.2018 року (повідомлення про вручення поштового відправлення, а.с. 103) та мав достатній термін для формування та надання до суду вмотивованих заперечень.

Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи, достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

02 жовтня 2003 року між сторонами укладено Договір № 982 про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір, а.с. 17, 20), за умовами якого позивач (Енергопостачальна організація) бере на себе зобов'язання постачати відповідачу (Споживачу) теплову енергію в гарячій воді в визначених договором обсягах, а Споживач зобов'язується сплачувати за одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором (розділ 1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, теплова енергія постачається Споживачу в обсягах, згідно з Додатком № 1 до цього Договору (а.с. 18) у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року.

Додатком № 1 до Договору встановлено фактичні обсяги теплового навантаження та теплоспоживання.

Розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються у відповідності до п. 23 Правил користування тепловою енергією (далі Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р., п.п. 6.1-6.4 Договору.

На підставі п. 23 Правил, розрахунки за використану теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами, затвердженими в установленому порядку). У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Згідно з п. 5.1 Договору, облік спожитої теплової енергії проводиться по приладах обліку, а в разі їх відсутності або несправного стану - розрахунковим методом.

Споживач, який має прилади обліку, щомісяця до 25 числа подає Енергопостачальній організації звіт про фактично спожиту теплову енергію. При неподанні даного звіту до 25 числа кількість спожитої теплової енергії визначається Енергопостачальною організацією розрахунковим методом (п. 5.3 Договору).

Наявність у відповідача приладу обліку підтверджується Додатком № 1 до Договору (а.с. 18).

За п. 6.1 Договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2 Договору).

Споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує Енергопостачальній організації вартість зазначеної в Договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця (п. 6.3 Договору).

Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться до 10-го числа місяця наступного за розрахунковим на підставі виписаних рахунків Енергопостачальної організації (п. 6.4 Договору).

Позивач зазначає, що відповідач систематично порушував терміни оплати за теплову енергію.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 21899,75 грн. основного боргу за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 982 від 02.10.2003 року, 2224,25 грн. пені, 3425,06 грн. інфляційних втрат, 1050,18 грн. 3% річних (детальний розрахунок залучений до матеріалів справи, а.с. 9-15).

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК) України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2. ст. 712 ЦК).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається із матеріалів позову, на виконання умов Договору позивач виставив Споживачу рахунки на оплату теплової енергії в період листопада 2017 року - квітня 2018 року на загальну суму 21899,75 грн., а саме: рахунок № 982 від 30.11.2017 року за листопад 2017 року на суму 2694,58 грн.; рахунок № 982 від 31.12.2017 року за грудень 2017 року на суму 4146,23 грн.; рахунок № 982 від 31.01.2018 року за січень 2018 року на суму 6758,58 грн.; рахунок № 982 від 28.02.2018 року за лютий 2018 року на суму 3287,57 грн.; рахунок № 982 від 31.03.2018 року за березень 2018 року на суму 4530,49 грн.; рахунок № 982 від 30.04.2018 року за квітень 2018 року на суму 482,30 грн. (а.с. 40-45).

Зазначені рахунки надсилались відповідачу рекомендованою кореспонденцією, копії реєстрів від 07.12.2017р., 09.01.2018 р., 07.02.2018р., 20.03.2018р., 05.04.2018р., 07.05.2018р. залучені до матеріалів справи (а.с. 58-63).

Оскільки отримані рахунки на відшкодування витрат за електроенергію відповідач не сплатив, позовні вимоги про стягнення основного боргу на суму 21899,75 грн. підлягають задоволенню.

За ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

За п. 6.5 Договору, у випадку несвоєчасної сплати рахунків за спожиту теплову енергію Споживач сплачує Енергопостачальній організації пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, починаючи з дня, наступного за датою остаточного розрахунку.

Позивач заявив до стягнення 2224,79 грн. пені, в тому числі: 411,21 грн. за зобов'язаннями листопада 2017 року за період з 10.12.2017 року по 31.05.2018 року; 486,88 грн. за зобов'язаннями грудня 2017 року за період з 10.01.2018 року по 05.06.2018 року; 804,00 грн. за зобов'язаннями січня 2018 року за період з 10.02.2018 року по 05.06.2018 року; 269,48 грн. за зобов'язаннями лютого 2018 року за період з 10.03.2018 року по 05.06.2018 року; 240,55 грн. за зобов'язаннями березня 2018 року за період з 10.04.2018 року по 05.06.2018 року; 12,13 грн. за зобов'язаннями квітня 2018 року за період з 10.05.2018 року по 05.06.2018 року (розрахунок пені, а.с. 10).

При перевірці правильності розрахунку пені за зобов'язаннями листопада 2017 року судом встановлено, що позивач неправильно визначив початок перебігу строку прострочення виконання зобов'язання в цей період. Відповідно до поданого позивачем розрахунку, період прострочення за зобов'язаннями листопада 2017 року розпочинається 10.12.2017 року.

За п. 6.4 Договору передбачено, що остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться до 10-го числа місяця наступного за розрахунковим на підставі виписаних рахунків Енергопостачальної організації.

Згідно п. 1.9 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2014 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Тобто останнім днем виконання грошового зобов'язання за Договором є 09 число місяця, що настає за розрахунковим.

У грудні 2017 року 09 число припадало на вихідний день (субота).

Згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Тобто за зобов'язаннями листопада 2017 року останнім днем виконання грошового зобов'язання за Договором є 11.12.2017 року (понеділок), відповідно розрахунок штрафних санкцій має розпочинатись з 12.12.2017 року.

З огляду на вказані обставини, судом було здійснено власний розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та норм чинного законодавства та встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені правомірно заявлені в розмірі 2202,76 грн. В іншій частині вимоги про стягнення пені відхиляються за безпідставністю.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наданого розрахунку (а.с. 11-13) позивач заявив до стягнення 3425,06 грн. інфляційних втрат, в т.ч.:

- нарахованих за період з 16.10.2017 року по 15.06.2018 року - 91,31 грн. за зобов'язаннями жовтня 2015 року, 237,69 грн. за зобов'язаннями листопада 2015 року, 234,11 грн. за зобов'язаннями грудня 2015 року, 352,58 грн. за зобов'язаннями січня 2016 року, 163,64 грн. за зобов'язаннями лютого 2016 року, 209,95 грн. за зобов'язаннями березня 2016 року, 2,66 грн. за зобов'язаннями квітня 2016 року, 141,96 грн. за зобов'язаннями жовтня 2016 року, 253,73 грн. за зобов'язаннями листопада 2016 року, 314,78 грн. за зобов'язаннями грудня 2016 року, 401,60 грн. за зобов'язаннями січня 2017 року, 274,75 грн. за зобов'язаннями лютого 2017 року, 140,52 грн. за зобов'язаннями березня 2017 року,

- 145,83 грн. за зобов'язаннями листопада 2017 року, нараховані за період 16.12.2017 року по 15.06.2018 року;

- 176,84 грн. за зобов'язаннями грудня 2017 року, нараховані за період 16.01.2018 року по 15.06.2018 року;

- 184,12 грн. за зобов'язаннями січня 2018 року, нараховані за період 16.02.2018 року по 15.06.2018 року;

- 62,75 грн. за зобов'язаннями лютого 2018 року, нараховані за період 16.03.2018 року по 15.06.2018 року;

- 36,24 грн. за зобов'язаннями березня 2018 року, нараховані за період 16.04.2018 року по 15.06.2018 року.

Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення інфляційних втрат виявив завищення їх розміру з боку позивача з огляду на наступне.

Інфляційні втрати та річні є невід'ємною частиною боргу, вимоги про сплату яких кредитор вправі заявити з моменту виникнення права на позов про повернення боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

При перевірці правильності нарахування інфляційних судом встановлено, що відсутні підстави нарахування інфляційних за періоди, в яких борг існував неповні місяці, оскільки нарахування інфляційних поденно не передбачено.

Таким чином, позовні вимоги в частині інфляційних втрат є правомірними в сумі 2780,28 грн. та підлягають задоволенню в цій частині. В іншій частині вимоги про стягнення інфляційних втрат відхиляються за їх безпідставністю.

Також із посиланням на ст. 625 ЦК України, позивач заявив до стягнення 1050,18 грн. 3% річних (за поданим розрахунком, а.с. 14-15), з яких:

- нарахованих за період з 07.09.2017 року по 05.06.2018 року - 26,75 грн. за зобов'язаннями жовтня 2015 року, 69,57 грн. за зобов'язаннями листопада 2015 року, 68,53 грн. за зобов'язаннями грудня 2015 року, 103,19 грн. за зобов'язаннями січня 2016 року, 47,90 грн. за зобов'язаннями лютого 2016 року, 61,44 грн. за зобов'язаннями березня 2016 року, 0,79 грн. за зобов'язаннями квітня 2016 року, 41,57 грн. за зобов'язаннями жовтня 2016 року, 74,30 грн. за зобов'язаннями листопада 2016 року, 92,13 грн. за зобов'язаннями грудня 2016 року, 117,57 грн. за зобов'язаннями січня 2017 року, 80,45 грн. за зобов'язаннями лютого 2017 року, 55,88 грн. за зобов'язаннями березня 2017 року,

- 44,75 грн. за зобов'язаннями листопада 2017 року, нараховані за період 10.12.2017 року по 05.06.2018 року;

- 54,86 грн. за зобов'язаннями грудня 2017 року, нараховані за період 10.01.2018 року по 05.06.2018 року;

- 64,43 грн. за зобов'язаннями січня 2018 року, нараховані за період 10.02.2018 року по 05.06.2018 року;

- 23,78 грн. за зобов'язаннями лютого 2018 року, нараховані за період 10.03.2018 року по 05.06.2018 року;

- 21,22 грн. за зобов'язаннями березня 2018 року, нараховані за період 10.04.2018 року по 05.06.2018 року.

- 1,07 грн. за зобов'язаннями квітня 2018 року, нараховані за період 10.05.2018 року по 05.06.2018 року.

Враховуючи початок перебігу строку прострочення виконання зобов'язання за листопад 2017 року з 12.12.2017 року, суд, перевіривши правильність розрахунку, встановив, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних правомірно заявлені в розмірі 1039,65 грн., в іншій частині відхиляються за їх безпідставністю.

Перевірка правильності розрахунку пені, 3% річних та інфляційних витрат здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. ОСОБА_1".

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

За наведеного, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 21899,75 грн. основного боргу за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 982 від 02.10.2003 року, 2202,76 грн. пені, 2780,28 грн. інфляційних втрат, 1039,65 грн. 3% річних.

Витрати по оплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129 (ч. 1), 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Колективного підприємства «Редакція міської газети «Кремінь» , вул. Першотравнева, 3, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 02474802) на користь Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» (вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, 36022, код ЄДРПОУ 00131819) - 21899,75 грн. основного боргу за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 982 від 02.10.2003 року, 2202,76 грн. пені, 2780,28 грн. інфляційних втрат, 1039,65 грн. 3% річних; 1720,30 грн. витрат по сплаті судового збору .

3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

5. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.І. Пушко