Рішення

від 22.10.2018 по справі 826/6719/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2018 року № 826/6719/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Медіаком Україна доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Медіаком Україна (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач Головне управління ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 02 лютого 2018 року №00001261402 з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Медіаком України донараховано 625 373,75 грн., що включає в себе 500 299,00 грн. за основним платежем, 125 075,75 грн. - за штрафними санкціями.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що в акті перевірки контролюючим органом зафіксовано факт реальності здійснення господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю Медіаком України з Товариством з обмеженою відповідальністю ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД та факт отримання наданих послуг від останнього, що підтверджено необхідними первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства України. При цьому, наявність первинних документів представником податкового органу не заперечується.

Представник позивача стверджує, що при складанні акту перевірки контролюючим органом використано необґрунтовані дані, не надано належних доказів нереальності фінансово-господарських операцій, а також наведено суб'єктивні припущення, які не мають підтверджуючих доказів та належного обґрунтування сформульованих висновків, які того вимагає чинне законодавство.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без участі учасників справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що по Товариству з обмеженою відповідальністю ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД відповідно до баз даних Головного управління ДФС у м. Києві відсутнє придбання послуг доступу до інтернет сайтів, відсутні нематеріальні активи для здійснення діяльності, а відтак вказане підприємство здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб по ланцюгу постачання, так як нереальність первинного формування активу та первинної доставки доводять нереальність послідуючого придбання саме цих послуг.

Представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач не вказує які саме первинні документи не було надано відповідачу під час проведення перевірки, або які б свідчили про порушення позивачем податкового та бухгалтерського обліку.

При цьому, представник позивача зазначив, що в акті перевірки вказано, що основним видом діяльності контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД є рекламні агентства, а також встановлено наявність трудових ресурсів (кількість працюючих станом на 31 грудня 2014 року складає 12 осіб).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

В період з 30 червня 2017 року по 03 січня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі направлень, виданих Головним управлінням ДФС у м. Києві від 30 червня 2017 року №792/26-15-14-02-02, №793/26-15-14-02-02, №2279/26-15-14-03-03, №1482/26-15-14-06-03, №17120/26-15-14-04-06, відповідно до статті 20, статті 77, статті 82 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 15 червня 2017 року №5124, від 04 липня 2017 року №5955, від 03 жовтня 2017 року №10190, від 15 грудня 2017 року №14744 проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Медіаком Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2017 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2017 року, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2017 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки №7/26-15-14-02-02/35372802 від 11 січня 2018 року.

За результатами перевірки встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Медіаком Україна :

- пункту 44.1 статті 44, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 500 299,00 грн., у тому числі за 2014 рік на суму 500 299,00 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 38 366,00 грн., у тому числі за жовтень 2016 року на суму 2 871,00 грн. за листопад 2016 року на суму 35 495,00 грн.;

- підпункту 141.4.6 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, а саме - несвоєчасна сплата до бюджету податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 136,27.

На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №00001261402 від 02 лютого 2018 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Медіаком Україна збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 625 373,75 грн., в тому числі 500 299,00 грн. - основний платіж, 125 074,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. (абзац а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Медіаком Україна та Товариством з обмеженою відповідальністю ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД укладено договір №30-11/12 про надання послуг в мережі Інтернет, відповідно до умов якого, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з проведення рекламно-інформаційних компанії в мережі Інтернет в інтересах клієнтів-рекламодавців замовника та надавати послуги, пов'язані із створенням та функціонуванням веб-сайту або веб-сторінок замовника або клієнтів - рекламодавців замовника, а замовник зобов'язується приймати й оплачувати належним чином надані послуги виконавця в строки й на умовах, застережених у даному договорі та додатках до нього.

Відповідно до пункту 1.2 договору, послуги включають, але не обмежують: розміщення рекламно-інформаційних матеріалів, наданих замовником, на інтернет-сайтах у строки й на умовах застережених у додатках до даного договору; створення веб-сторінок сайту для використання у мережі Інтернет; послуги веб-дизайну всіх сторінок і шаблонів, узгоджених з клієнтом; наповнення сторінок сайту контентом; програмування веб-сторінок; дизайн функціональних модулів; модерація коментарів; інші роботи і послуги із просування товарів і послуг клієнтів - рекламодавців замовника у мережі інтернет, згідно додатків до даного договору.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що конкретний перелік, вартість, строки виконання робіт/послуг за даним договором та умови оплати визначаються окремими додатками до договору, які після підписання уповноваженими представниками сторін стають невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору після закінчення кожного етапу надання послуг по відповідному додатку, в строк, не пізніше 09-го числа місяця наступного за звітним, виконавець надає замовнику наступні документи: акти прийому-передачі наданих послуг; податкову накладну; рахунок-фактуру; документи, що підтверджують фактичне надання послуг по відповідному додатку, в форматі узгодженому сторонами.

Надання послуг за цим договором підтверджується актами прийому-передачі наданих послуг, які підписуються повноваженими представниками сторін. При належному виконанні виконавцем своїх зобов'язань за цим договором і додатками до нього, замовник приймає надані послуги по відповідному акту прийому-передачі наданих послуг, наданого виконавцем (пункти 3.2-3.3 договору).

Відповідно до пункту 4.1 ціною договору є вартість наданих протягом строку дії договору послуг. Сторони прийшли до згоди, що вартість послуг виконавця обумовлюється сторонами в кожному випадку окремо в додатках до даного договору, які є невід'ємною частиною даного договору.

Рекламно-інформаційні кампанії по конкретних додатках до даного договору оплачуються замовником на підставі оригіналу рахунку-фактури, наданого виконавцем, протягом 30 банківських днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг.

Датою платежу вважається дата відмітки банку замовника про перерахування коштів на поточний рахунок виконавця.

На підтвердження виконання умов вказаного договору представником позивача надано до суду копії: додаткових угод до договору №30-11/12 від 30 листопада 2012 року, в яких визначено види та вартість послуг, а також порядок їх оплати; актів надання послуг; реєстр рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД ; реєстр вхідних податкових накладних, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД ; банківської довідки №180989/0401-1 від 24 квітня 2018 року; платіжних доручень; звітів про надання послуг з розміщення реклами в мережі інтернет за перевіряємий період.

У свою чергу, висновки контролюючого органу ґрунтуються (за змістом акту перевірки) на результаті аналізу податкової інформації контрагента позивача.

Так, Головне управління ДФС у м. Києві в акті перевірки посилається на інформацію з Єдиного реєстру податкових накладних, листи податкової інформації, Єдиний державний реєстр судових рішень, з огляду на які контролюючий орган дійшов до висновку про фактичну неможливість здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Податковий орган зазначив, що в межах справи №757/27074/14-к встановлено наявність кримінального провадження №12013110070001250, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 лютого 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

Судом встановлено, що вказане кримінальне провадження стосується контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД - Товариства з обмеженою відповідальністю Гатіора , а відтак вказані доводи податкового органу не можуть вважатись в даному випадку як належний доказ.

Також, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, слід зазначити, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд також керується пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними : при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з його контрагентом до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсним.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій.

Більше того, в акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на припущеннях по ланцюгу контрагентів контрагента позивача. При цьому, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29 січня 2014 року №К/9991/81114/11, від 22 січня 2014 року №К/9991/37637/12, від 17 лютого 2014 року №К/800/50945/13, від 19 лютого 2014 року №К/800/61338/13, від 11 березня 2014 року №К/800/1128/14, від 03 березня 2014 року №К/800/12888/13, від 02 червня 2014 року №К/800/6497/13.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Суд звертає увагу, що надані позивачем акти прийому-передачі містять всі необхідні для ідентифікації господарських операцій реквізити, а також зазначені суми коштів, які позивач повинен сплатити за надані послуги. Водночас, чинним законодавством не закріплено чіткої форми та змісту акта надання послуг, а відтак, сторони договірних відносин вправі складати акти виконаних послуг на власний розсуд, за умови, що такі документи в повній мірі нададуть можливість ідентифікувати господарську операцію (аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2016 року №К/800/11657/16).

При цьому, детальна інформація про зміст робіт (послуг), об'єкт, місце виконання міститься у відповідних додатках до укладених договорів.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 02 лютого 2018 року №00001261402 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 257-263, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Медіаком Україна задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 02 лютого 2018 року №00001261402.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Медіаком Україна (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 6, корп. 1, код ЄДРПОУ 35372802) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 380 (дев'ять тисяч триста вісімдесят) гривень шістдесят дві копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко