Рішення

від 11.10.2018 по справі 903/546/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 жовтня 2018 р. Справа № 903/546/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Костюк С. В., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідротех-Плюс»

до відповідача: Ратнівського міжрайонного управління водного господарства

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області

про стягнення 21103,88 грн.

за участю представників-учасників справи:

від позивача: ОСОБА_1, ордер серія ВЛ № 000046244 від 10.10.2018 року;

від відповідача: ОСОБА_2 - адвокат, ордер серії ВЛ № 000,046283 від 21.08.2018 року; ОСОБА_3 - начальник Ратнівського міжрайонного управління водного господарства, паспорт серії АС № 417070, наказ №17-ос від 19.01.2018р.;

від 3-ї особи: н/з.

Права та обов'язки учаснику судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Діловодство суду» .

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідротех-Плюс» звернулося з позовом до відповідача - Ратнівського міжрайонного управління водного господарства, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення 21103,88 грн., з них 18045,40 грн. інфляційних, 3058,48 грн. - 3 % річних.

При обґрунтуванні заявленої вимоги вказує, що у 2013 році між ТзОВ "Гідротех-Плюс" та Ратнівським міжрайонним управлінням водного господарства було укладено договір субпідряду № 9.

ТзОВ "Гідротех-Плюс" по даному договору в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання. Однак відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав щодо оплати робіт по договору №9, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 48 252,00 грн., що підтверджено рішенням господарського суду Волинської області від 25.11.2015 року по справі № 903/1082/15 за позовом ТзОВ "Гідротех-Плюс" до Ратнівського міжрайонного управління водного господарства, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення 86328,40 грн. Даним рішенням, яке набрало законної сили 18.02.2016 року, стягнуто з Ратнівського міжрайонного управління водного господарства на користь ТзОВ "Гідротех-Плюс" 86 328,40 грн. заборгованості, з яких: 48 252,00 грн. - основної заборгованості, 35 427,16 грн. - інфляційних втрат, 2 649,24 грн. - 3% річних та 1 295,42 грн.- витрат по сплаті судового збору. На виконання даного рішення господарським судом 10.12.2015 року видано наказ № 903/1082/15-1. Станом на день подачі позову вказане рішення відповідачем виконане частково.

На підставі ст. 625 ЦК України відповідачу нараховано інфляційні витрати за період з 18.02.2016 року по 27.03.2018 року в сумі 18045,40 грн. та 3 % річних в сумі 3058,48 грн.

При правовому обґрунтуванні своїх позовних вимог посилається на норми ст. ст. 509, 526, 598-609, 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 08.08.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.09.2018 року і зобов'язано відповідача надати відзив на позов, позивача - відповідь на відзив, також залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області.

Відповідач у відзиві від 21.08.2018 року та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. При цьому вказує, що відповідач є бюджетною неприбутковою організацією, яка фінансується за рахунок державного бюджету та забезпечує цільове та раціональне використання бюджетних коштів на здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням шкідливій дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь. Відповідно до п. 18 та п. 40 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України відповідач використовує бюджетні кошти за напрямками, що визначені головним розпорядником коштів в паспорті бюджетної програми, лише як розпорядник нижчого рівня, у зв'язку з чим не зміг провести розрахунок з позивачем через ненадходження коштів від головного розпорядника за відповідною програмою, а тому в його діях відсутні ознаки вини. Також вказує, що позивачем при проведені нарахування інфляційних та 3% річних не враховано ухвал суду про відстрочку виконання рішення від 01.07.2016 року та 01.09.2016 року, у зв'язку з чим позивачем не правильно визначено період нарахування. На підставі наведеного просить в позові відмовити.

3-я особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Головне управління державної казначейської служби України у Волинській області, залучене до участі у справі ухвалою суду від 08.08.2018 року, в поясненні від 29.08.2018 року № 13-09/673/3920 вказує, що 24.12.2015 року на адресу Управління Державної казначейської служби України у Ратнівському районі Волинської області надійшла заява позивача про виконання рішення Господарського суду Волинської області від 25.11.2015 року у справі № 903/1082/15 про стягнення з відповідача 86328,40 грн.

Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845 3-ю особою на адресу відповідача направлено лист про повідомлення рахунків та кодів економічної класифікації видатків, за якими буде здійснюватися безспірне списання коштів.

Вказує, що оскільки відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду від 25.11.2015 року, то відповідно до пп.1 п. 9 Порядку № 845 Управлінням Казначейства у Ратнівському районі було повернуто наказ господарського суду стягувачу, оскільки рішення не набрало законної сили. Повторно заява про виконання судового рішення від позивача на дійшла до Управління Казначейства у Ратнівському районі 22.03.2018 року, кошти на виконання даного рішення стягнуто з боржника в повному обсязі по мірі надходження коштів на рахунки останнього.

Ухвалою суду від 03.09.2018 року було відкладено підготовче засідання на 25.09.2018 року та зобов'язано позивача надати відповідь на відзив відповідача.

Ухвалою суду від 25.09.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.10.2018 року.

В судовому засіданні 11.10.2018 року представник позивача позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві, представники відповідача позов заперечили з підстав викладених у відзиві на позов.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

встановив:

рішенням Господарського суду Волинської області від 25.11.2015 року у справі № 903/1082/15 стягнуто з Ратнівського міжрайонного управління водного господарства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідротех-Плюс» 86 328,40 грн. заборгованості, з яких: 48 252,00 грн. - основної заборгованості, 35 427,16 грн. - інфляційних втрат, 2 649,24 грн. - 3% річних та 1 295,42 грн.- витрат по сплаті судового збору.

На виконання даного рішення господарським судом 10.12.2015 року видано наказ № 903/1082/15-1.

24.12.2015 року ТзОВ Гідротех-Плюс" (стягувач по наказу) звернувся з заявою до Управління Державної казначейської служби України у Ратнівському районі Волинської області про примусове виконання вищезазначеного наказу суду.

Як слідує з наданого суду пояснення Головного управління державної казначейської служби України у Волинській області від 29.08.2018 року № 13-09/673-3920, відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845 3-ю особою на адресу відповідача направлено лист про повідомлення рахунків та кодів економічної класифікації видатків, за якими буде здійснюватися безспірне списання коштів. Однак, оскільки відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду від 25.11.2015 року, то відповідно до пп.1 п. 9 Порядку № 845 Управлінням Казначейства у Ратнівському районі було повернуто наказ господарського суду стягувачу, оскільки рішення не набрало законної сили. Повторно заява про виконання судового рішення від позивача надійшла до Управління Казначейства у Ратнівському районі 22.03.2018 року, кошти на виконання даного рішення стягнуто з боржника в повному обсязі по мірі надходження коштів на рахунки останнього.

Тобто, як слідує з матеріалів справи, рішення господарського суду від 25.11.2015 року у справі № 903/1082/15, згідно якого стягнуто з Ратнівського міжрайонного управління водного господарства на користь ТзОВ "Гідротех-Плюс" 86 328,40 грн. заборгованості, з яких: 48 252,00 грн. - основної заборгованості, 35 427,16 грн. - інфляційних втрат, 2 649,24 грн. - 3% річних та 1 295,42 грн.- витрат по сплаті судового збору, і на виконання якого судом видано наказ № 903/1082/15-1 від 10.12.2015 року, фактично виконано14.06.2018 року.

Предметом спору у справі, що розглядається є стягнення інфляційних та 3 % річних за період з 18.02.2016 року по 27.03.2018 року в сумі 18045,40 грн. та 3058,48 грн. відповідно.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності суд дійшов висновку, що вимога позивача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 598, 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 р. №5011-32/5219-2012).

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність (Аналіз Верховного суду України практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві).

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за час прострочення. Дана позиція викладена в п. 7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань .

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати за період з 18.02.2016 року по 27.03.2018 року складають 18045,40 грн. та 3058,48 грн.

Суд, перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ» , дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 18045,40 грн. - інфляційних та 3058,48 грн. - 3 % річних підлягає частковому задоволенню на суму 13207,26 грн. та 2834,36 грн. відповідно.

Доводи відповідача щодо відсутності його вини за невиконання рішення суду не береться судом до уваги, оскільки не є підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання рішення господарського суду від 25.11.2015 року.

Щодо твердження відповідача про неправильний період нарахування сум інфляційних та 3 % річних, посилаючись на ухвали суду від 01.07.2016 року та 01.09.2016 року про відстрочку виконання рішення, то дане не береться судом до уваги виходячи з наступного.

Як зазначено в п. 7.1, п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , то якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання й у випадку здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника, оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

При вирішенні даного спору врахована правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року у справі № 918/329/16.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Ратнівського міжрайонного управління водного господарства (44100, Волинська область, смт.Ратне, вул. Шевченка,36, код ЄДРПОК 05430343) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідротех-Плюс» (44100, Волинська область, смт.Ратне, вул. Заболотівська,90а, код ЄДРПОУ 38741313) 16041,62 грн., з них 13207,26 грн. інфляційних, 2834,36 грн. відсотків річних, а також 1339,32 грн. витрат по судовому збору.

3. В решті позову відмовити.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

22.10.2018 року.

Суддя С. В. Костюк