Рішення

від 17.10.2018 по справі 910/8217/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.10.2018Справа № 910/8217/18 За позовом Селянського (Фермерського) господарства Фінагеєв

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ДЖ.М. Агрофінанс

про стягнення 209 000,00 грн.,

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Селянське (Фермерське) господарство ФІНАГЕЄВ звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЖ.М.АГРОФІНАНС про стягнення 209 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки мінеральних добрив № АФ-0002503 від 30.08.2017 в частині поставки замовленого та оплаченого товару.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.07.2018 позовну заяву Селянського (Фермерського) господарства Фінагеєв залишено без руху.

13.07.20118 від Селянського (Фермерського) господарства Фінагеєв надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 02.07.2018.

Ухвалою від 18.07.2018р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання на 03.08.2018р.

03.08.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 14.09.2018р.

14.09.2018р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 01.10.2018р.

01.10.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.10.2018р.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 17.10.2018р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи по суті були повідомлені належним чином.

Зокрема, про належне повідомлення позивача свідчать наявний в матеріалах справи протокол судового засідання від 01.10.2018р., в якому вказано про присутність представника Селянського (Фермерського) господарства Фінагеєв у минулому судовому засіданні та розписка щодо повідомлення учасника справи про дату наступного судового засідання.

Щодо повідомлення відповідача суд зауважує наступне.

Відповідно до ч.11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судова кореспонденція була направлена судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.17/52.

Однак, конверти з ухвалами суду були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою за закінченням встановлено терміну зберігання .

Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відсутність особи за адресою місцязнаходження.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки за закінченням встановлено терміну зберігання свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвал суду про відкриття провадження у справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Наразі суд зазначає, що згідно ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті .

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Наразі, за висновками суду, неявка учасників судового процесу не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 17.10.2018р.

В судовому засіданні 17.10.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖ.М. Агрофінанс було виставлено Селянському (Фермерському) господарству Фінагеєв рахунок-фактуру №АФ-0002503 від 30.08.2017р. на оплату товару - сульфоамофос NP 20:20+ S14 (вир.АТ ФосАнро-Череповець , Росія) (б/б 800 кг) на суму 759 999,36 грн.

За поясненнями позивача, покупцем було зменшено обсяг товару, який придбавався у відповідача та 30.08.2017р. згідно платіжного доручення №305 було перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 209 000 грн. за сульфоамофос згідно рахунку №АФ-0002503 від 30.08.2017р.

Проте, зі змісту позовної заяви полягає, що Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖ.М. Агрофінанс товар в обсязі, що був попередньо оплачений позивачем на суму 209 000 грн. поставлено не було.

20.10.2018р. позивач звернувся до відповідача з претензією №121-4 від 20.10.2017р., в якій просив Товариство з обмеженою відповідальністю ДЖ.М. Агрофінанс здійснити поставку товару з урахуванням зменшення обсягів закупівлі, а саме на суму 209 000 грн.

Також позивач звертався до відповідача з претензією про повернення грошових коштів від 09.12.2017р., в якій Селянським (Фермерським) господарством Фінагеєв просив відповідача повернути грошові кошти протягом 7 календарних днів з дня отримання даної претензії.

За поясненнями заявника вимоги покупця виконано не було, грошові кошти не повернуто, що стало підставою для направлення 30.01.2018р. на адресу відповідача претензії від 25.01.2018р. про повернення грошових коштів.

Однак, вимог Селянського (Фермерського) господарства Фінагеєв Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖ.М. Агрофінанс виконано не було, грошові кошти в сумі 209 000 грн. не повернуто.

Наразі, посилаючись на непоставку відповідачем товару, а саме сульфоамофос NP 20:20+ S14 (вир.АТ ФосАнро-Череповець , Росія) на суму 209 000 грн., який Селянським (Фермерським) господарством Фінагеєв було попередньо оплачено, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи представлені позивачем до матеріалів справи докази, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Аналогічну позицію наведено у постановах від 14.07.2014р. та від 26.06.2014р. Вищого господарського суду по справах №904/1378/14 та №911/4611/13.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За висновками суду, виставлення відповідачем рахунку-фактури на оплату товару та його оплата позивачем свідчать про виникнення між сторонами правовідносин щодо поставки товару та волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст.205 Цивільного кодексу України.

Одночасно, посилання позивача на договір поставки мінеральних добрив №АФ-0002503 від 30.08.2017р. суд до уваги не приймає в якості належної підстави для виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків з поставки товару. При цьому, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами (ч.ч.1-3 ст.639 Цивільного кодексу України).

Однак, як вбачається з примірника договору №АФ-0002503 від 30.08.2017р., який подано до матеріалів справи позивачем, означений правочин з боку Селянського (Фермерського) господарства Фінагеєв не підписано. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з норм чинного законодавства, що регулюють порядок укладання договорів, зокрема, вимоги до письмової форми правочину у формі єдиного документа, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав вважати договір №АФ-0002503 від 30.08.2017р. укладеним.

Означене фактично виключає можливість суду приймати означений правочин в якості належної підстави у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків з поставки товару, який визначено у рахунку-фактурі №АФ-0002503 від 30.08.2017р.

Однак, вищевикладені висновки суду не нівелюють наявності підстав для захисту прав та законних інтересів Селянського (Фермерського) господарства Фінагеєв , порушених внаслідок невиконання відповідачем обов'язку з поставки попередньо оплаченого товару. При цьому, суд зауважує наступне.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.

У цьому зв'язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред'явлення вимоги у визначеній законом процесуальній формі.

До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії від 23.10.1991, Федоренко проти України від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності .

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії (п.74), Пономарьов проти України (п. 43), Агрокомплекс проти України (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постанові від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано попередньо оплачений покупцем згідно рахунку-фактури №АФ-0002503 від 30.08.2017р. на суму 209 000 грн. товар, а останнім було застосовано правові наслідки не поставки товару, передбачені ст.693 Господарського процесуального кодексу України та направлено вимогу про повернення суми попередньої оплати, суд дійшов висновку, позовні вимоги про стягнення попередньої оплати в сумі 209 000 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що стягнення з відповідача попередньої плати з урахуванням висновків суду щодо відсутності підстав для прийняття договору №АФ-0002503 від 30.08.2017р. в якості належної підстави у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків з поставки товару, який визначено у рахунку-фактурі №АФ-0002503 від 30.08.2017р., не свідчать про вихід суду за межі позовних вимог, оскільки фактично предметом спору є повернення попередньої оплати, а його підставою невиконання постачальником обов'язку оплати попередньо оплаченого товару.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДЖ.М. Агрофінанс (01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.17/52, ЄДРПОУ 37727476) на користь Селянського (Фермерського) господарства Фінагеєв (67540, Одеська область?Лиманський район, село Кремидівка, вул. 40 Років Перемоги, буд.1, ЄДРПОУ 22507596) попередню оплату в сумі 209 000,00 грн. та судовий збір в розмірі 3135 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 22.10.2018р.

Суддя Спичак О.М.