Рішення

від 10.10.2018 по справі 910/722/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2018Справа № 910/722/18 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом ОСОБА_1

до 1. Приватного малого підприємства "Співдружність",

2. ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача : 1) ОСОБА_3,

2) ОСОБА_4,

3) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна,

про визнання недійсним договору № 1749 про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.09.2017

Представники учасників справи:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: ОСОБА_6 (представник за довіреністю);

від третіх осіб-1, 2, 3: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного малого підприємства "Співдружність" про визнання недійсним договору № 1749 про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.09.2017 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що жодних рішень учасниками (власниками) Приватного підприємства "Співдружність", щодо відчуження майна Приватного підприємства "Співдружність" не приймалось. Крім того, учасника (співвласника) Приватного підприємства "Співдружність", ОСОБА_1, не повідомляли про проведення будь-яких зборів Приватного підприємства "Співдружність".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2018 відкрито провадження по справі № 910/722/18; залучено до участі у справі третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 і Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіну Вікторію Михайлівну та призначено підготовче засідання на 26.02.2018.

05.02.2018 третя особа-Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна через відділ діловодства суду подала пояснення по справі. Відповідно до даних пояснень, третя особа, відзначає, що на момент укладання цього іпотечного договору та передачі в іпотеку нежилих приміщень з №1 (один) по №9 (дев'ять) (групи приміщень №39) (в літ. А) загальною площею 73,20 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, єдиним учасником ПМП "СПІВДРУЖНІСТЬ" була ОСОБА_3 (до розірвання шлюбу - ОСОБА_3) реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

09.02.2018 відповідач-1 через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву.

12.04.2018 відповідач -2 через відділ діловодства суду подав письмовий відзив на позов.

26.02.2018 позивач через відділ діловодства суду подав заперечення на відзив та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Представники третіх осіб - 1,3,4 у підготовче засідання 26.02.2018 не з`явилися.

Представники позивача, відповідача і третьої особи-2 у підготовче засідання 26.02.2018 з`явилися.

Представник позивача заявив клопотання про залучення у якості співвідповідача ОСОБА_2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 відкладено підготовче засідання на 26.03.2018; залучено до участі у справі ОСОБА_2 у якості співвідповідача.

26.03.2018 через канцелярію суду позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Підготовче засідання, призначене на 26.03.2018, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному.

Оскільки 03.04.2018 суддя Трофименко Т.Ю. вийшла з лікарняного, ухвалою від 03.04.2018 підготовче засідання у справі №910/722/18 призначено до розгляду на 23.04.2018.

Представник позивача в підготовче засідання 23.04.2018 не з'явився, не повідомив суд про причини неявки.

В підготовчому засіданні представники відповідача заявили клопотання про залишення позову без розгляду з мотивів неявки представника позивача в судове засідання.

Суд, розглянувши дане клопотання, дійшов висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 залишено позовну заяву без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 у справі №910/722/18 скасовано, направлено справу №910/722/18 до місцевого суду для розгляду.

У зв'язку з надходженням матеріалів справи № 910/722/18 до Господарського суду міста Києва, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 підготовче засідання у справі призначено на 05.09.2018.

20.08.2018 через відділ діловодства суду третя особа-3 подала заяву про розгляд справи без її участі.

В підготовче засідання 05.09.2018 з'явилися представники позивача та відповідача-2. Представники відповідача-1 та третіх осіб в засідання суду не з'явилися.

У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, за результатами підготовчого засідання 05.09.2018 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справу до судового розгляду по суті на 24.09.2018.

В судове засідання 24.09.2018 з'явилися представники позивача та відповідача-2. Представники відповідача-1 та третіх осіб в засідання суду не з'явилися.

В судовому засіданні 24.09.2018 оголошено перерву до 03.10.2018.

02.10.2018 через відділ діловодства суду позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 03.10.2018 з'явився представник відповідача-2. Представники позивача, відповідача-1 та третіх осіб в засідання суду не з'явилися.

03.10.2018 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи на 08.10.2018.

08.10.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про відвід судді у справі від розгляду справи № 910/722/18.

В судове засідання 08.10.2018 з'явилися представники позивача та відповідача-2.

Представники відповідача-1 та третіх осіб в засідання суду не з'явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 визнано відвід судді необґрунтованим, заяву ОСОБА_1 про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/722/18 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з викладеним в судовому засіданні 08.10.2018 Судом оголошено перерву до 10.10.2018.

За наслідками автоматизованого розподілу судової справи клопотання про відвід у справі № 910/722/18 передано до розгляду судді Івченку А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді у справі № 910/722/18 відмовлено.

В судове засідання 10.10.2018 з'явився представник відповідача-2.

В судове засідання позивач уповноваженого представника не направив, подавши 10.10.2018 через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники відповідача-1 та третіх осіб-1, 2, 3 також в засідання суду не з'явилися.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що станом на 10.10.2018 клопотання про відвід судді не розглянуто, ухвала позивачем не отримана, відомості про розгляд вказаного клопотання на офіційному сайті Судова влада України не містяться, Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки не узгоджується з наведеними вище підставами для відкладення, а також тому, що станом на час розгляду даної справи Господарським судом міста Києва постановлено ухвалу від 10.10.2018 про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді у справі № 910/722/18, направлено її до Єдиного державного реєстру судових рішень, а матеріали справи передані судді Трофименко Т.Ю. для подальшого розгляду.

Таким чином, Суд доходить висновку, що позивач, відповідач-1 та треті особи-1, 2, 3 про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка позивача, відповідача-1 та третіх осіб-1, 2, 3 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи обмеженість процесуального строку, Суд вважає за необхідне розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 10.10.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

15.05.2015 між ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та Приватним малим підприємством Співдружність (іпотекодавець), яке є майновим поручителем ОСОБА_3 (боржник) укладено Іпотечний договір, за умовами п. 1 якого з метою забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у боржника по Договору позики від 15 травня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 як Позичальником, та ОСОБА_4 як Позикодавцем, за умовами якого ОСОБА_3 отримала грошові кошти в розмірі 30 400,00 (тридцять тисяч чотириста) доларів США та строком повернення позики не пізніше 15 травня 2018 року, іпотекодавець передає в іпотеку іпоеткодержателю нежилі приміщення з №1 (один) по № 9 (дев'ять) (групи приміщень №39) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею - 73,20 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 635741980000. Нежилі приміщення належать іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого Влас М.С. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 21 вересня 2010 року за реєстровим №2438, зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 23 листопада 210 року, номер запису:2281-П в книзі:16п-100, реєстраційний номер: 31525362. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності зареєстровано 14 травня 2015 року, номер запису про право власності 9658167.

09.08.2016 між ОСОБА_3, яка є власником Приватного малого підприємства Співдружність та володіє часткою 100% статутного капіталу зазначеного підприємства (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Приватного малого підприємства Співдружність , за умовами якого продавець продає належну йому частину частки в статутному капіталі Приватного малого підприємства Співдружність у розмірі 10%, що становить 100 грн статутного капіталу гр. України ОСОБА_1, який, як покупець, приймає у власність відповідну частку та здійснює оплату цієї частки на умовах, передбачених договором.

Рішенням № 1/2016 Засновника Приватного малого підприємства Співдружність від 09.08.2016 було вирішено у зв'язку з відчуженням ОСОБА_3 частини власної частки у статутному капіталі підприємства розміром 10%, що становить 100 грн статутного капіталу підприємства на користь ОСОБА_1, шляхом укладення Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі підприємства від 09.08.2016, включити ОСОБА_1 до складу співвласників підприємства.

Відповідно до Статуту Приватного малого підприємства Співдружність , власниками підприємства та його майна є:

1. Громадянка України, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_4, виданий Шевченківським РВ ГУ ДМС України в місті Києві 29 липня 2015 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними державного реєстру фізичних осіб-платників податків - НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 - володіє часткою 90 % статутного капіталу Підприємства, що становить 900,00 гривень;

2. Громадянин України, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт НОМЕР_5, виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві 12 березня 2004 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними державного реєстру фізичних осіб-платників податків - НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 - володіє часткою 10 % статутного капіталу Підприємства, що становить 100,00 гривень.

29.09.2017 між Приватним малим підприємством Співдружність (іпотекодавець) та ОСОБА_2 (іпотекодержатель) укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого іпотекодавець передав у власність іпотеко держателю, а іпотекодержатель прийняв від іпотекодавця і набув право власності на нежилі приміщення з №1 (один) по №9 (дев'ять) (груші приміщень №39) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею - 73,20 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 635741980000, в рахунок виконання зобов'язань ОСОБА_3 (до розірвання шлюбу - ОСОБА_3) реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 по Договору позики від 15 травня 2015 року, укладеного з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3), за умовами якого ОСОБА_3 (до розірвання шлюбу - ОСОБА_3) повинна повернути позику у розмірі 30 400,00 (тридцять тисяч чотириста) доларів США.

Згідно з п. 3 вказаного договору, нежилі приміщення з №1 (один) по №9 (дев'ять) (групи приміщень №39) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, є предметом Іпотечного договору, посвідченого Анохіною В.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15 травня 2015 року за реєстровим №2044, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем для забезпечення виконання зобов'язання за договором позики, вказаним в п. 1 даного договору.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що жодних рішень учасниками (власниками) Приватного малого підприємства Співдружність щодо відчуження майна останнього не приймалось. Крім того, позивача як учасника не повідомляли про проведення будь-яких зборів підприємства. Також позивач зазначає, що відповідач-1 не може відповідати за особистими зобов'язаннями співвласника. У зв'язку з цим, посилаючись на статті 92, 98, 203, 205 ЦК України, позивач вказує, що Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.09.2017 підлягає визнанню недійсним, оскільки порушує корпоративні права позивача як співвласника Приватного малого підприємства Співдружність та норми чинного законодавства. Крім того, позивач вважає, що Іпотечний договір від 15.05.2015 є нікчемним.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач-1 зазначає, що мав повне право укладати договори іпотеки, виступаючи при цьому майновим поручителем будь-якої особи, в тому числі засновника, оскільки жодних обмежень законодавством та статутом не передбачено. Окрім того, ОСОБА_3 як директор наділена Статутом повноваженнями приймати будь-які рішення з питань управління Приватного малого підприємства Співдружність . Також відповідач-1 зазначає, що законодавством не передбачено порядок проведення загальних зборів приватного підприємства.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач-2 зазначає, що відповідач-1 мав повне право укладати договори іпотеки, виступаючи при цьому майновим поручителем будь-якої особи, в тому числі засновника, оскільки жодних обмежень законодавством та статутом не передбачено. Окрім того, хибним є висновок позивача про нікчемність договору іпотеки. Також відповідач-2 зазначає, що законодавством не передбачено порядок проведення загальних зборів приватного підприємства.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, а також вимоги Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 Цивільного кодексу України, юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 72 Господарського кодексу України, підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62 - 71 цього Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 63 Господарського кодексу України, залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб'єктами співробітництва.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 65 Господарського кодексу України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Відповідно до ст. 113 Господарського кодексу України, приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч. 4 ст. 66 Господарського кодексу України, реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.

Корпоративними правами, відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України, є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.09.2017 від імені Приватного малого підприємства "Співдружність" підписано ОСОБА_3, яка час його укладення була директором цього підприємства та одночасно власником 90 % статутного капіталу юридичної особи.

Відповідно до п. 8.1 Статуту Приватного малого підприємства "Співдружність" підписано, затвердженого рішенням власників №1/2016 від 09.08.2016, (далі - Статут) управління підприємством здійснює Виконавчий орган - директор. Останній призначається на посаду та звільняється з посади власниками. Власники мають право приймати рішення з будь-яких питань діяльності підприємства. Рішення власників обов'язкові для їх виконання директором та іншими посадовими особами підприємства.

Згідно з п. 8.2 Статуту, до виключної компетенції власників належить:

а) визначення основних напрямків діяльності підприємства, затвердження планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін та доповнень до Статуту підприємства;

в) призначення та звільнення директора підприємства;

г) затвердження річних результатів діяльності підприємства, включаючи його дочірні підприємства, філії, представництва; затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку; визначення порядку покриття збитків;

д) створення,реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження статутів (положень) про них;

е) прийняття рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб підприємства;

ж) затвердження внутрішніх документів підприємства, визначення його організаційної структури;

з) визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

и) затвердження порядку розподілу та використання прибутку, нормативів та порядку утворення фондів підприємства;

к) прийняття рішення про припинення діяльності підприємства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

У п. 8.3 Статуту визначено, що директор є виконавчим органом підприємства:

а) затверджує поточні плани діяльності підприємства і заходи, що є необхідними для вирішення його статутних завдань;

б) затверджує щорічний кошторис, штатний розклад і посадові оклади працівників підприємства, встановлює показники, розмір та строки їх преміювання;

в) затверджує ціни на продукцію і тарифи на послуги, що виробляються (надаються підприємством;

г) затверджує документи, що визначають взаємовідносини між відокремленим структурними підрозділами підприємства;

д) приймає на роботу і звільняє з роботи працівників підприємства, застосовує д них заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення;

е) подає на затвердження власнику річний звіт та баланс підприємства;

ж) забезпечує виконання рішень власника щодо управління підприємством;

з) приймає рішення щодо інших питань поточної діяльності підприємства.

У п. 8.3 Статуту вказано, що Директор підприємства має право:

а) розпоряджатися майном підприємства, включаючи грошові кошти, в межах, визначених власником;

б) без доручення діяти від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності Підприємства в межах своєї компетенції;

в) без спеціального доручення укладати будь-які угоди (крім договорів застави) та інші юридичні акти, видавати доручення, відкривати в банках розрахункові та інші рахунки підприємства та розпоряджатись ними;

г) має право першого підпису бухгалтерських та інших фінансових документів;

д) здійснювати інші дії по управлінню підприємством в межах його компетенції.

Частиною 1 ст. 98 Цивільного кодексу України визначено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, в тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Відповідно до ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України, рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Як вказано у ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Частиною 1 ст. 66 Господарського кодексу України встановлено, що майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів (ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України).

Статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності; майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Згідно з п. 5.1 Статуту, власність підприємства складають основні та оборотні засоби, оборотні кошти, а також товарно-матеріальні, інтелектуальні та інші цінності, вартість яких відображається у балансі підприємства.

При цьому, посилаючись на порушення абз. 2 ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України, позивач жодними належними та достатніми доказами відповідно до статей 77, 79 Господарського процесуального кодексу України не підтвердив факту відчуження майна юридичної особи саме на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна Приватного малого підприємства "Співдружність", шляхом укладення Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.09.2017.

Так, незважаючи на наявність у позивача як власника Приватного малого підприємства "Співдружність" права на отримання усієї необхідної інформації про діяльність підприємства, позивач не подав до суду жодних документів, зокрема, річного балансу, фінансових звітів підприємства, які б дозволили встановити відсоткове співвідношення суми відчуженого майна на підставі оспорюваного Договору до всього майна відповідача-1, чи становить це 50 більше відсотків майна підприємства.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Отже, саме на ОСОБА_1 як позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести обставини, покладені ним в основу позовних вимог, в даному випадку відчуження майна Приватного малого підприємства "Співдружність" саме на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна підприємства.

При цьому, Суд звертає увагу, що з огляду на засади змагальності судового процесу, позивачем не було реалізовано його права як учасника справи щодо подання в процесі розгляду спору клопотання про витребування доказів (в частині доказів на підтвердження відчуження майна юридичної особи на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна Приватного малого підприємства "Співдружність").

Поряд з викладеним вище, Суд зазначає, що для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19.06.2018 у справі № 908/4550/15.

Суд зазначає, що недобросовісності та нерозумності в діях ОСОБА_2 під час укладення оспорюваного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.09.2017 позивачем не доведено, а Судом встановлено не було.

Окрім того, обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказує на нікчемність Іпотечного договору від 15.05.2015 та недійсність Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.09.2017 як таких, що суперечать п. 2.8 Статуту та ст. 96 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними , судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Суд зазначає, що обґрунтування нікчемності Іпотечного договору від 15.05.2015 наявністю у Статуті Приватного малого підприємства "Співдружність" пункту 2.8 (Підприємство не відповідає за зобов'язаннями власників майна підприємства) є безпідставним, оскільки станом на момент його укладення Статут у редакції 2016 року затверджено не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 96 Цивільного кодексу України, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Проте, оскільки вказівки на нікчемність правочину у разі порушення зазначеної норми при його вчиненні у законі немає, відсутні правові підстави стверджувати про нікчемність Іпотечного договору від 15.05.2015.

При цьому, Суд зазначає, що недійсним вказаний договір у встановленому порядку визнаний не був. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно, укладення Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.09.2017 є наслідком невиконання забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, що відповідає вимогам Закону України Про іпотеку .

Суд зазначає, що позивачем не наведено достатнього обґрунтування недійсності Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.09.2017 в частині порушення ч. 3 ст. 96 Цивільного кодексу України та Статуту, з огляду на дійсність Іпотечного договору від 15.05.2015.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, у зв'язку з чим позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22.10.2018

Суддя Т.Ю. Трофименко