Ухвала

від 19.10.2018 по справі 910/13686/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

19.10.2018Справа № 910/13686/18

Суддя Якименко М.М., розглянувши

позовну заяву Комунального некомерційного підприємства "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради" (61176, Харківська обл., місто Харків, САЛТІВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 264)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біохім-Фарма ЛТД" (03022, м.Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА МАКСИМОВИЧА, будинок 2)

про стягнення 42 964,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біохім-Фарма ЛТД" про стягнення 42964,78 грн.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, зважаючи на наступне.

Суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Судом встановлено, що в порушення вимог вказаної статті позивачем не надано доказів сплати судового збору, натомість, як свідчать матеріали позовної заяви, останні містять клопотання позивача про звільнення КНП "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради" від сплати судового збору .

При цьому в обґрунтування вказаного клопотання позивач посилається на те, що Комунальне некомерційне підприємство "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради" є неприбутковою організацією та фінансується з міського бюджету, виділеним на 2018 рік фінансуванням не передбачено коштів на судові витрати, а тому позивач не має можливості сплачувати судовий збір.

Статтею 2 Закону України "Про судовий збір" визначено, що платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом 01.01.2018 встановлено у розмірі 1762,00 грн.

Згідно п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (зі змінами) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормами п. 1 ч. 1 ст. 163 ГГПК України встановлено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Як вбачається зі змісту поданої позовної заяви , предметом даного позову є стягнення з відповідача 42964,78 грн. боргу за договором №С-1 від 06.06.2018 року .

Тобто, звернувшись до суду 10.10.2018 року (згідно відбитку поштового штемпеля на конверті) із позовом про стягнення 42964,78 грн., тобто з вимогами, що носять майновий характер, позивач мав сплатити з урахуванням розміру заявлених вимог 1762,00 грн. судового збору.

Розглядаючи клопотання позивача про звільнення сплати судового збору суд зазначає, що відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

При цьому, за змістом наведеної норми, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду, єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.

Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

При цьому здійснюючи свої конституційні обов'язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 129 Конституції України).

Доступ до правосуддя, в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких- не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Таким чином, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є, визначений в ГПК України, обов'язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву заявнику.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95, від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами, у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Враховуючи вищенаведене та зважаючи на недоведеність обставин, які перешкоджають сплаті судового збору позивачем, в розумінні ст. 8 Закону України "Про судовий збір", та відсутність умов, визначених вказаною статтею, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви Комунальне некомерційне підприємство "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради" про звільнення від сплати судового збору.

Окрім цього, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Частиною 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.

При цьому, вказані правові норми не ставлять обов'язок позивача направити відповідачу копії доданих до позовної заяви документів в залежність від того чи є у відповідача в наявності ці документи, а містять імперативну норму щодо обов'язковості надіслання сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку від 05.03.2009 року № 270 розрахунковим документом, що підтверджує факт надання послуг поштового зв'язку є документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми і змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Згідно з п.п. 59, 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку" внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

З сукупного аналізу наведених вище норм вбачається, що належним доказом відправлення відповідачеві позовної заяви та доданих до неї документів є опис вкладення в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) надані в оригіналі.

Як встановлено судом, позивачем в якості доказів направлення на адресу відповідача копії позовної заяви № 1454 від 10.10.2018 року та доданих до неї документів надано опис вкладення, який не містить відбитку підприємства поштового зв'язку.

Отже, виходячи зі змісту наявного у матеріалах позовної заяви опису вкладення суд позбавлений можливості дійти беззаперечного висновку про надсилання на адресу відповідача копій даної позовної заяви та всіх доданих до позовної заяви документів, що, в свою чергу, порушує визначені законом засади змагальності, рівності учасників процесу перед законом і судом, а також позбавляє відповідача можливості своєчасно ознайомитись з відповідними позовними матеріалами, надати свої доводи і заперечення.

Тобто належних доказів направлення на адресу відповідача копій даної позовної заяви та доданих до позовної заяви документів, як того вимагають положення ст. 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не надано.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 174 ГПК України).

За наведених обставин, оскільки подана позивачем позовна заява не відповідає вимогам статті 164 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне залишити її без руху та надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч. 4 ст. 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 162, 164, 172, 174, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити позивачу в задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору.

2. Залишити позовну заяву Комунального некомерційного підприємства "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради" без руху.

2. Встановити Комунальному некомерційному підприємству "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради" строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

3. Встановити Комунальному некомерційному підприємству "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради" спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:

- подання до суду документів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі - 1762,00 грн.;

- належні та допустимі докази на підтвердження надсилання на адресу відповідача копій позовної заяви та доданих до неї документів;

Надати суду докази направлення копій вказаних доказів відповідачу.

4. Ухвала набрала законної сили 19.10.2018 року та оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Якименко