Рішення

від 17.10.2018 по справі 826/12256/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 17 жовтня 2018 року                      № 826/12256/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вєкуа     Н.Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок маркетинг сервіс" до                              Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про                              визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Крок Маркетинг Сервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просить суд: -           визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 03.08.2017 року №0019061204 та №0019051204; -          стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крок Маркетинг Сервіс» суму сплаченого штрафу у розмірі 23  955,27 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки ГУ ДФС у Києві щодо порушення позивачем норм Податкового кодексу України при сплаті єдиного податку є необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням вимог законодавства. У судовому засіданні представник позивача підтримав  заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав зазначених у письмових запереченнях на позовну заяву. Вказав на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно оскільки позивачем порушено ч. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме, у зв'язку із порушенням термінів сплати єдиного податку з юридичних осіб з 17.02.2015 року по 01.12.2015 року. У судовому засіданні 07.11.2017 року на підставі ч. 4  ст. 122 КАС України  суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція  КАС України, слід зазначити, що відповідно до ч. 3  ст. 3 КАС України  (в редакції з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Таким чином, справа розглядається з урахуванням положень пункту 10 ч. 1 ст.  4, ч. 5 ст.  250 КАС України. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне. Співробітниками Головного управлінням Державної фіскальної служби України у м. Києві  проведено камеральну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати єдиного податку з юридичних осіб за 2014 рік та І-ІІІ квартали 2015 року, за результатами якої складено акт №2042/26-15-12-04/32456018 від 17.07.2017 згідно з яким перевіркою встановлено порушення платником п.57.1 ст.57 та пп.295.3 ст.295 Податкового кодексу України. На підставі Акту перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03.08.2017 року: №0019061204, яким застосовано штраф у розмірі 22  150,30 грн. за затримку на 271,181,90 календарних днів сплати грошового зобов'язання у розмірі 110  750,08 грн. та №0019051204, яким застосовано штраф у розмірі 1805,24 грн. за затримку на 12 календарних днів сплати грошового зобов'язання у розмірі 18052,44 гривень. Позивач стверджує, що оскільки ним подано платіжні доручення до граничного строку для сплати грошових зобов'язань, то граничні строки сплати узгодженої суми грошового зобов'язання по сплаті єдиного податку порушено не було. Окрім того, відповідальність за несвоєчасне перерахування коштів до бюджету, на думку позивача, має нести АТ «Банк «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», оскільки у вказаних спірних правовідносинах позивач здійснив передбачені законодавством дії по сплаті зазначених сум до державного бюджету. Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин, суд прийшов до наступних висновків. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі – ПК України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Згідно пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Пункт 54.1 статті 54 Податкового кодексу України встановлює, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою. Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Наведені норми Податкового кодексу України вказують, що платник податку на прибуток зобов'язаний сплачувати визначені ним податкові зобов'язання протягом 10      календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації; при цьому граничний строк сплати податкового зобов'язання відраховується від граничної дати подання податкової декларації. Відповідно до пункту 295.3 статті 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал. Граничний термін подання податкової декларації платника єдиного податку третьої групи (юридичних осіб) за 2014 рік – 09.02.2015 року, за І квартал 2015 року – 12.05.2015 року, за І півріччя 2015 року  - 10.08.2015 року, ІІІ квартал 2015 року  - 09.11.2015 року. Граничний термін сплати податкового зобов'язання по єдиному податку за 2014 рік – 17.02.2015 року, за І квартал 2015 року – 20.05.2015 року, з І півріччя 2015 року – 19.08.2015 року, за ІІІ квартал 2015 року – 19.11.2015 року. Підставою для застосування до ТОВ «Крок Маркетинг Сервіс»  штрафу стали результати перевірки позивача, якою встановлено несвоєчасну сплату податкового зобов'язання по єдиному податку з юридичних осіб згідно з деклараціями  платника єдиного податку третьої групи за 2014 рік №9079037200 від 23.01.2015 року; за І квартал 2015 року №9077517314 від 23.04.2015 року; за І півріччя 2015 року №9142315183 від 09.07.2015 року; за ІІІ квартал 2015 року №9216417339 від 11.10.2015 року. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 09.02.2015 року позивач оформив і подав до банку платіжні доручення №8262, 18.05.2015 року №8316, 20.07.2015 року №8322, 17.11.2015 року №482. При цьому, вищезазначені платіжні доручення були отриманні банком, що підтверджується штампом. Водночас, як вбачається виписок по особовому рахунку товариства, залишок коштів на рахунку позивача станом на момент подання платіжних доручень був достатнім для проведення банком платежів. Тобто, сплата позивачем узгоджених податкових зобов'язань по єдиному податку з юридичних осіб, здійснена у визначений ПК України строк. Разом з тим, суд звертає увагу на наступне. Пунктом 129.6 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. З припису зазначеної статті вбачається, що якщо неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів. Презумпція невинуватості юридичних та фізичних осіб у сфері публічно правових відносин з боку держави закріплена ч. 2 ст. 77 КАС України. Важливою для України з точки зору конкретизації положень щодо презумпції невинуватості є правозастосовна практика ЄСПЛ, яка в нашій державі є джерелом права та має вищу, порівняно національним законодавством, юридичну силу. Принцип презумпція невинуватості є обов'язковим для будь – яких суб'єктів владних повноважень (справа “Аллене де Рібемон проти Франції”). Порушення цього принципу може відбуватися шляхом прийняття посадовою особою протиправних рішень. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку, крім випадку, передбаченого п.п. 129.7 ст. 129 Податкового кодексу України, яким встановлено, що не вважається порушенням строків зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) з вини банку, якщо таке порушення стало наслідком регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до браку вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку для здійснення зарахування; якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) розпочинається з моменту такого відновлення. Тобто відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) після відновлення платоспроможності банку розпочинається саме для банку, а не для платника податків. Отже, направлення позивачем до обслуговуючого банку належним чином оформлених платіжних доручень на оплату обов'язкових платежів та зборів (при наявності необхідної кількості коштів на рахунку) є належними, необхідними та достатніми діями, які платник податку повинен вчинити для оплати податкового зобов'язання. Разом з тим, суд зазначає, що п. 1.24  ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»  визначено, що переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Згідно з п. 1.30  ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»  платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача. Крім того, приписами    п. 8.1  ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»  визначено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Відповідно до п. 1.29  ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»  проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Згідно з п. 22.4  ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»  під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:  для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;  для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 вказаного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ. Здійснивши аналіз вищенаведених положень суд приходить до висновку, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, зокрема, з моментом прийняття банком платника розрахункового документа на виконання, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року №816/59/17 та в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2015 року № К/800/65943/13, від 26 лютого 2014 року № К/800/13275/13, від 15 грудня 2014 року № К/800/45490/14. Між тим, п. 2.15 глави 2  Інструкції № 22  визначено, що порядок повернення банком своїм клієнтам оформлених ними розрахункових документів та супровідних документів визначається в договорах банківського рахунку клієнтів. Банк,  повертаючи розрахунковий документ у день його надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину  повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої розрахунковий документ не може бути виконано, або/та главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено) та зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку). При цьому, суд зазначає, що з наявних в матеріалах справи копіях платіжних доручень видно, що на них наявна відмітка банку про їх одержання та  відсутні будь-які відмітки про те, що банком були повернуті дані платіжні доручення без виконання. Разом з тим, листом  від 16.12.2015 року №3215 керуючий філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси і Кредит» повідомило позивача, що мали місце окремі випадки несвоєчасного та /або неповного здійснення банком грошових переказів ініційованих ТОВ «Крок Маркетинг Сервіс». В той же час, судом встановлено своєчасність подання позивачем, тобто до закінчення граничного строку сплати, наданих до банківської установи вищевказаних платіжних доручень, а відтак, ним виконано усі дії, які від нього залежали, для належного виконання податкових зобов'язань. Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Крок Маркетинг Сервіс» в частині про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю. Щодо позовної вимоги стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крок Маркетинг Сервіс» суму сплаченого штрафу у розмірі 23  955,27 грн., то суд зазначає. Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії врегульовано Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок №787). Так, пунктами 3, 5 вказаного порядку встановлено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Таким чином, позовна вимога про стягнення сплаченого штрафу   є передчасною, оскільки право на повернення сплачених податків і зборів виникає лише на підставі висновку про повернення надмірно сплачених митних платежів, який направлено органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Керуючись статтями 72-73, 76-77, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, В И Р І Ш И В: 1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Крок Маркетинг Сервіс» задовольнити частково. 2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 03.08.2017 року №0019061204 та №0019051204. 3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.      4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крок Маркетинг Сервіс»  (код ЄДРПОУ 32456018) сплачений при поданні позову судовий збір     у розмірі 1 600,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, вул.Шолуденка, 33/19, Київ. 04116). Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги). Суддя                                                                                                Н.Г. Вєкуа