Постанова

від 17.10.2018 по справі 816/938/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/938/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

головуючого судді: Спаскіна О.А.

суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Моісеєвої К.Ю.

представника позивача Титаренка О.І.

представника відповідача Борисевич Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2018, (суддя С.О. Удовіченко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 04.07.18) по справі № 816/938/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка"

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2018р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 16 лютого 2018 року №0001092801.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка" у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 2567 (дві тисячі п'ятсот шістдесят сім) гривень 85 (вісімдесят п'ять) копійок.

Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідками проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Зазначив, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентами не мали реальний характер, первинні документи складені між позивачем та підприємствами-контрагентами не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Крім того, наполягає наполягав на безтоварності здійснених господарських операцій та на відсутність у постачальника законних джерел походження ідентифікованого товару, що свідчить про недійсність формування відповідного активу.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Офісом ВПП ДФС у період з 26.10.2017 по 31.10.2017 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" (код ЄДРПОУ 03770394) з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з наступними контрагентами: ТОВ "Виробничий комплекс "Зернодар" (код ЄДРПОУ 37366701) - квітень, травень, червень 2016 року, ТОВ "Скіон Трейд" (код ЄДРПОУ 40372720) - липень, вересень 2016 року, ТОВ "Агроінтелект-Н" (код ЄДРПОУ 40083517) - вересень, жовтень 2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 07.11.2017 №3690/28-10-41-08/03770394, в якому вказано на порушення платником податків вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1, 200.4 статті 200, пунктів 201.1, 201.10 статті 201, пункту 209.2, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України, наслідком чого визначено завищення суми податкового кредиту на загальну суму ПДВ у розмірі 442153,06 грн, у тому числі (період відображення у складі податкового кредиту декларації з ПДВ, у т.ч. у розрізі звітних (податкових) періодів: квітень 2016 року - 68066,48 грн, травень 2016 року - 89173,47 грн, червень 2016 року - 26996,90 грн, липень 2016 року - 65285,73 грн, вересень 2016 року - 185430,48 грн, жовтень 2016 року - 7200,00 грн /т.1 а.с. 13-41/.

Не погодившись із висновками вказаного вище акту перевірки позивач подав до Офісу ВПП ДФС заперечення на акт перевірки від 20.11.2017 вих.№20/11/17-1 /т.1 а.с. 42-52/.

30.11.2017 Офіс ВПП ДФС оформив рішення №62348/10/28-10-41-08-17 про результати розгляду заперечень, у якому підтвердив правильність висновків акту перевірки /т.1 а.с. 54-61/.

На підставі висновків акту перевірки відповідач 30.11.2017 сформував податкове повідомлення-рішення №0009564108, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання за платежем суми ПДВ, що залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства згідно статті 209 Податкового кодексу України на 552690,00 грн, з яких 442152,00 грн - сума за податковими зобов'язаннями, 110538,00 грн - сума за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) /т.1 а.с. 62-63/.

В результаті оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку до ДФС України рішенням останньої від 12.02.2018 №4893/61-99-99-11-01-01-35 скаргу платника задоволено частково, скасовано податкове повідомлення рішення Офісу ВПП ДФС від 30.11.2017 №0009564108 у частині взаємовідносин з ТОВ "Агроінтелект-Н" та ТОВ "Виробничий комплекс "Зернодар", в іншій частині зазначене ППР залишено без змін /т.1 а.с. 64-68/.

З огляду на це, відповідач 16.02.2018 сформував податкове повідомлення-рішення №0001092801, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання за платежем суми ПДВ, що залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства згідно статті 209 Податкового кодексу України на 171190,00 грн, з яких 136954,00 грн - сума за податковими зобов'язаннями, 34239,00 грн - сума за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) /т.1 а.с. 69-70/.

Не погодившись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та недоведеності відповідачем в ході судового розгляду справи правомірності прийнятого податкового повідомлення - рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки податкового органу про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом у перевіряємий період не мали на меті реального настання правових наслідків.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "Скіон Трейд".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як свідчать матеріали справи, у 2016 році ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" виробляло цукор, згідно зі звітом про виробництво та реалізацію промислової продукції за формою №1П-НПП товариством вироблено 68837 тон цукру з цукрового буряка /т.1 а.с. 96-98/.

Для забезпечення здійснення вказаного вище виду господарської діяльності ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" (покупець) 08.07.2016 було укладено з ТОВ "Скіон Трейд" (постачальник) договір поставки №19/0716/150, за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити у встановлений термін у власність покупця вугільну продукцію - антрацит (код УКТ ЗЕД 2701), далі по тексту - вугілля, а покупець зобов'язувався прийняти вугілля та сплатити за нього грошові кошти на умовах, викладених у даному договорі /а.с. 108-114/. Марка вугілля, сорт, кількість, якість, строки поставки вугілля, що поставляється визначаються в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору. Якість вугілля, що поставляється, повинна відповідати показникам, зазначеним у специфікаціях.

З матеріалів справи, зокрема, з копії додатків до договору поставки зі специфікаціями товарів, слідує, що предметом поставки було вугілля /т.1 а.с. 131-133/.

На підтвердження факту придбання у ТОВ "Скіон Трейд" вугілля позивачем надано копії податкових накладних від 19.07.2016 №23 на суму 391714,40 грн, у тому числі ПДВ - 65285,73 грн, від 22.09.2016 №4 на суму 430010,40 грн, в тому числі ПДВ - 71668,40 грн /т.1 а.с. 139, 141/; копії видаткових накладних від 15.07.2016 №11, від 20.09.2016 №26, рахунки на оплату від 10.07.2016 №, від 17.09.2016 №26 /т.1 а.с. 117-118, 135-136/.

Крім того, встановлено, що видаткові накладні зі сторони позивача підписані ОСОБА_3, яка працює на посаді комірника складу насипних вантажів з оплатою праці згідно штатного розпису з 26.12.2011, що підтверджується наказом від 26.12.2011 №197к /т.1 а.с. 119-120/.

Відповідно до облікової політики ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" (з урахуванням змін до наказу про облікову політику підприємства від 01.07.2015 №78/а) право підпису на документах з приймання ТМЦ надається менеджеру з постачання і комірнику /т.1 а.с. 121-125/.

Також матеріалами справи встановлено, що оплата за поставлений товар здійснена позивачем у повному обсязі, про що свідчать належним чином оформлені платіжні доручення від 19.07.2016 №С8-17511 та від 22.09.2016 С8-24662 з банківськими відмітками /т.1 а.с. 137-138/.

Якість вугілля підтверджує посвідчення №8 від 10.07.2016, на який маються посилання у акті перевірки /т.1 а.с. 115-116/.

Разом з тим з матеріалів справи , зокрема, з умов договору поставки від 08.07.2016 №19/0716/150, укладеного між ТОВ "Скіон Трейд" та ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка", слідує, що поставка вугілля на користь останнього здійснювалася залізничним транспортом насипом (навалом) у відкритих піввагонах з люками, що відкриваються, на умовах DAP - станція призначення: ст. Яреськи Південна Залізниця, код станції 448003 /т.1 а.с. 108/.

На підтвердження факту поставки на користь позивача вугілля у кількості 139 тон у вересні 2016 року представником позивача надавалася залізнична накладна від 17.09.2016 /т.1 а.с. 129-30/.

Поряд з цим встановлено, що 10.07.2016 зі станції відправлення "Красний лиман" ДОН (код станції 490000) на адресу ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" відправлений вантаж (антрацит. Вугілля АО (30-60). Відправник вугілля ТОВ "Промислова компанія "Еверест") у загальній кількості 208850,00 кг, що підтверджується залізничною накладною на маршрут або групу вагонів від 15.07.2016 №49380736 /т.1 а.с. 126/.

Відповідно до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №863/5084 (далі - Правила), накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.

На кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил).

У відомості вагонів, що додана до накладної від 15.07.2016 №49380736, зокрема, зазначено 3 номери вагонів: №68620947, №66940321 та №60403789, при цьому, один з номерів вагонів закреслений /т.1 а.с. 127/.

Як підтверджується наявною у справі залізничною накладною від 15.07.2016, один з вагонів, а саме вагон №68620947 в день прибуття вантажу на станцію призначення ст. Яреськи Південна Залізниця, код станції 448003 - 15.07.2016 був переадресований на ТОВ "ІПК "Полтавазернопродукт" (Полтавська область, Глобинський район, м. Глобино, вул. Заводська, буд. 1, код ЄДРПОУ 31059651).

Дана переадресація зумовлена тим, що вагон №68620947 прийшов на станцію призначення з глухим кузовом без розвантажувальних люків в підлозі, що розкриваються. Такі вагони розвантажують козловими кранами, яких у ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" в наявності немає.

У відповідності до пункту 6.8 Правил переадресування окремих вагонів маршруту ("ядра") або групи, що перевозяться за одним перевізним документом, під час перевезення не допускається. Таке переадресування може провадитися на станції призначення.

Таким чином, дана переадресація була оформлена накладною від 15.07.2016 №43602465, згідно з якою: відправник - ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка", одержувач - ТОВ "ІПК "Полтавазернопродукт", найменування вантажу - антрацит, вугілля кам'яне АО 30-60, власник вантажу - ТОВ "Скіон Трейд", вантаж переадресовано за вагою першочергового відправника ТОВ "Промислова компанія "Еверест", відправка №49380736, відмітки залізниці - вантаж переадресовано за наказом від 15.07.2016 №83, первинна накладна №49380736, станція відправлення 490000 Дон. залізниці, станція призначення 448003 Півд. залізниці /т.1 а.с. 128/.

Згідно з пунктом 6.9 Правил у разі відчеплення вагона через його несправність станція, на якій відчеплено вагон, зобов'язана скласти про це акт загальної форми та досильний перевізний документ, за яким вагон після усунення несправності направляється за призначенням. У досильному перевізному документі у графі 20 "Найменування вантажу" робиться відмітка: "Досилається до основної відправки

---

(вказуються станція відправлення і станція призначення) N ___", а також вказуються найменування (прізвище, ім'я та по батькові) одержувача та його поштова адреса. Відомості про відчеплений вагон викреслюються з відомості вагонів. Відмітка про відчеплення вагона засвідчується станцією відчеплення вагонів.

Відповідно до пункту 35 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083, видача вантажу, що перевозиться за досильними перевізними документами, провадиться: - частина вантажу, яка прибула з основною накладною, видається за цією накладною з комерційним актом на ту частину вантажу, що не прибула; - частина вантажу, яка прибула з досильним документом, видається на підставі основної накладної та комерційного акта, при цьому комерційний акт у одержувача забирається.

На станції "Красний лиман" ДОН (код станції 490000) вагон №60403789 був відчеплений.

Таким чином, частина зазначеного вантажу у кількості 69950,00 кг у вагоні №60403789 була довідправлена на вказану станцію призначення (ст. Яреськи Південна Залізниця, код станції 448003) 13.07.2016 року, що підтверджується залізничною накладною №49393036 ЕПД (досилка), та отримана 15.07.2016, що підтверджується штемпелем прибуття та видачі вантажу на відповідній накладній /т.1 а.с. 134/. У графі 20 даної накладної "Найменування вантажу" поставлена відмітка: "Антрацит. Власний вагон. Власник філіал "ПВРЗ" ПАО "Укрзалізниця" НАВАЛ досилається до основної відправки Красний лиман - Яреськи Ім. Довженка 6308 №49380736.

Матеріали справи свідчать, що від залізничної станції Яреськи вагони з вугіллям транспортувалися за допомогою залізничної колії та тепловозу, що перебувають у користуванні ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" на підставі договору оренди №9/1014/280 від 28.10.2014, укладеного з ТОВ "АПО Цукровик Полтавщини", факт передачі у користування тепловозу та залізничної колії підтверджується актами приймання-передачі майна від 28.10.2014 /т.1 а.с. 143-164/.

На підтвердження роботи тепловозу і його переміщення між станцією цукрового заводу і станцією Яреськи позивачем до матеріалів справи додані маршрутні листи від 15.07.22016 №6 та від 20.09.2016 №21 /т.1 а.с. 165-169/.

Про наявність локомотивної бригади в ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" свідчать наявні у матеріалах справи накази по особовому складу про прийняття на роботу від 01.10.2016 №186к ОСОБА_5 в залізничний цех машиністом тепловоза, від 08.05.2014 №62к ОСОБА_6 в залізничний цех помічником машиніста тепловоза, від 16.05.2016 ОСОБА_7 складачем поїздів залізничного цеху, від 12.05.2016 ОСОБА_8 складачем поїздів залізничного цеху, від 21.05.2014 ОСОБА_9 складачем поїздів залізничного цеху /т.1 а.с. 170-174/.

Розвантаження вугілля відбувалося через розвантажувальні люки, якими обладнані вагони. Роботи з вивантаження вугілля виконувалися працівниками ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, що підтверджується наказами про прийняття вказаних осіб на роботу та нарядами на роботу /т.1 а.с. 175-178, 180-181/.

Вивантажене вугілля зберігалося на майданчику насипних вантажів. Вказаний майданчик є територією комплексу цукрового заводу і перебуває у користуванні ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" на підставі договору оренди №9/1014/280 від 28.10.201, укладеного останнім з ТОВ "АПО Цукровик Полтавщини".

В бухгалтерському обліку надходження вугілля від контрагента відображене за дебетом рах. 203 і кредитом рах. 631 /т.1 а.с. 187-191/.

Придбане у липні, вересні 2016 року у ТОВ "Скіон Трейд" вугілля було використане у господарській діяльності товариства для забезпечення роботи газовапнякового відділення цукрового заводу.

Наявність у позивача потужностей цукрового заводу підтверджується договором оренди №9/1014/280 від 28.10.2014, укладеним з ТОВ "АПО Цукровик Полтавщини" (з урахуванням додатків до нього) та актами приймання передачі майна /т.1 а.с. 143-164/.

Видача вугілля у виробництво (для використання у газовапняковому відділенні) підтверджується накладними від 30.09.2016, 31.10.2016, 22.11.2016, 30.11.2016, 30.12.2016, а також відображена за кредитом рах. 2313 і дебетом рах. 203, та за кредитом рах. 233 і дебетом рах. 203 /т.1 а.с. 189-191/.

При цьому, зважаючи на те, що вугілля не є індивідуально визначеним майном, після його вивантаження і розміщення на майданчику насипних вантажів фізично не можливо розділити вугілля, придбане у ТОВ "Скіон Трейд" і вугілля, придбане позивачем у інших постачальників, позивачем до матеріалів справи були надані всі накладні, якими оформлено видачу вугілля у виробництво за період з моменту придбання вугілля у ТОВ "Скіон Трейд".

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.90 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що ненадання позивачем на перевірку ряду первинних документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Більш того, вказане не є підставою для висновку про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов'язання. Таким чином, відсутність якихось документів або помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу, з якими правомірно не погодився суд першої інстанції, на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій є помилковими.

Натомість, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентом не мали реальний характер не знайшли свого підтвердження ні в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження. Крім того, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Твердження скаржника про те, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на прийняте колегією суддів рішення.

Таким чином, постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 2 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2018 по справі № 816/938/18 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2018 по справі № 816/938/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)О.А. Спаскін Судді (підпис) (підпис) С.П. Жигилій Т.С. Перцова Повний текст постанови складено та підписано 23.10.2018 р.