Постанова

від 14.06.2007 по справі 7/307/07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/307/07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2007 р. 17:10Справа №  7/307/07

м. Миколаїв

За позовом: Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 54001, м.Миколаїв, вул. Нікольська, 46, під. 2до відповідача: Фермерського господарства “Агро - 1”, Миколаївська область, Новобузький район, с.Майорівкапро: стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 4707,66 грн.

Суддя Семенчук Н.О.

При секретарі судового засідання Дзюбі Ю.Ф.

Представники:

Від позивачаВасильченко О.В., дов. № 04-25/43 від 16.01.2006 р.

Від відповідачаГерасименко Д.О. –головаОмельчук Є.М., дов. № - від 22.05.2007р.

СУТЬ СПОРУ: Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Фермерського господарства “Агро - 1” адміністративно-господарських санкцій в сумі 4707,66 грн. за нестворені у 2006р.  робочі місця  для інвалідів.

Відповідач надав заперечення проти позову, в яких зазначає, що на виконання вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ним надавались щомісячні звіти за 2006 рік за формою № 3-ПН до Новобузького районного центру зайнятості в яких зазначено кількість створених робочих місць на яких підприємство готово було прийняти для працевлаштування інвалідів, підтвердженням чого відповідачем надані щомісячні звіти за 2006 рік за формою № 3-ПН до Новобузького районного центру зайнятості. Також відповідач надав докази розміщення оголошення в газеті «Вперед» про можливість прийняття на роботу інваліда.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд -

в с т а н о в и в:

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 4706,25  грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворені у 2006 році робочі місця для інвалідів,

Позивач зазначає, що на підставі ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідач повинен був створити робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, що складає у даному випадку 1 місце і працевлаштувати на ньому інваліда.

В обґрунтування позовних вимог позивач надав звіт відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма 10-ПІ) (а.с. 6) у відповідності з яким на підприємстві відповідача інваліди не працювали.

Позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні»(в редакції чинній на час спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників  облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування  інвалідів, у тому числі спеціальні   робочі  місця,  створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку,  встановленому  Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, Закон зобов'язує відповідача виділяти та створювати відповідно до 4 % нормативу робочі місця для інвалідів, інформувати центри зайнятості, та звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів, та не зобов'язує виявляти та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Відповідач вимоги закону виконав. Згідно "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік" (форма 10-ПІ) передбачив 1 робоче місце для штатних працівників інвалідів, створених відповідно до 4-відсоткового нормативу. Згідно щомісячних звітів за 2006 рік за формою № 3-ПН відповідач інформував державну службу зайнятості про потребу в працівниках на вільні посади в підприємстві, на які Фермерське господарство “Агро - 1” було готово прийняти інваліда. (а.с. 16-27) Також відповідач розміщував оголошення в в газеті «Вперед»про прийняття на роботу інваліда, що підтверджується витягами з газети «Вперед».

Доказів, що на підприємство відповідача направлялися або зверталися інваліди в 2006р. та що, їм було відмовлено у працевлаштуванні позивачем не надано.

За даними Новобузького районного центру зайнятості на підприємство відповідача інваліди не направлялись у зв'язку з тим, що не звертались інваліди за сприянням у працевлаштуванні, що підтверджується листом Новобузького районного центру зайнятості № 643 від 16.04.2006р. (а.с. 12).

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи  порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи наведене, відповідачем у 2006 році виконані вимоги передбачені Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” стосовно створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, тобто вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За таких обставин в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1.          У позові відмовити.

Постанова у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково у порядку і строки встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.О.Семенчук