Рішення

від 17.10.2018 по справі 37/86

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.10.2018Справа № 37/86

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовомПриватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал ДоЖитлово-будівельного кооперативу Червоноткацький Третя особа, Прояка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача Київська міська державна адміністрація стягнення 51 655,19 грн

Представники сторін:

від позивача: Дяченко В.Є.;

від відповідача: Федоренко М.І.;

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства Акціонерна компанія Київ водоканал в особі Розрахункового департаменту до Житлово-будівельного кооперативу Червоноткацький про стягнення заборгованості у розмірі 51 655,19 грн. згідно договору № 06814/4-03 від 01.08.2006 за період з 01.03.2007 по 01.01.2009.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення № 06814/4-03 від 01.08.2006 в частині оплати наданих послуг з 01.03.2007 по 01.01.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2009 року порушено провадження у справі № 37/86, розгляд справи було призначено на 06.04.2009.

Ухвалою суду від 21.04.2009 Господарський суд м. Києва зупинив провадження у справі № 37/86 на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 8/131.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 20.05.2009, у зв'язку з призначенням Кондратової І.Д. суддею Київського апеляційного господарського суду, зазначену справу було передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Позивач через відділ діловодства Господарського суду м. Києва звернувся із заявою про поновлення провадження у справі з якої вбачається, що обставини, які були підставою для зупинення провадження по справі 37/86 відпали.

У зв'язку з тим, що відпали обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 37/86, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 було поновлено провадження у зазначеній справі та прийнято її до свого провадження суддею Спичаком О.М.

Судом встановлено, що в 2015 році відповідно п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про акціонерні товариства Відкрите акціонерне товариство АК Київводоканал було перейменовано у Публічне акціонерне товариство АК Київводоканал .

28.04.2017 рішенням Загальних зборів ПАТ АК Київводоканал змінено тип товариства з публічного на приватне, а також змінено найменування з Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал .

На виконання зазначеного рішення Загальних зборів ПАТ АК Київводоканал видано наказ № 159 від 28.04.2017 Про перейменування ПАТ АК Київводоканал та відокремлених структурних підрозділів Товариства .

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст.5 Закону України Про акціонерні товариства від 17.09.2008 № 514-VI зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

З огляду на вищенаведене, суд замінив назву позивача з Відкритого акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал .

15.12.2017 набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Означеним нормативно-правовим актом викладено у новій редакції, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України, згідно з пунктом 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За приписами ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України Господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

У частині 3 вказаної статті вказано, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Виходячи з викладеного, враховуючи предмет позову у розглядуваній справі, з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів всіх учасників судового процесу, судом вирішено здійснювати розгляд зазначеної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.06.2018 призначено підготовче засідання у справі № 37/86 на 20.07.2018.

20.07.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла довідка про стан заборгованості, а також додаткові докази по справі.

У судовому засіданні 13.07.2018 судом задоволено клопотання відповідача та постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 30.07.2018, які занесено до протоколу судового засідання.

19.07.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла довідка про направлення дебетово-інформаційних повідомлень на адресу відповідача.

У судовому засіданні 30.07.2018 судом постановлено ухвалу про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів у порядку, передбаченому статтею 167 Господарського процесуального кодексу України, а також постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 10.09.2018, які занесено до протоколу судового засідання.

23.07.2018 судом в порядку статей 120-121 ГПК України, викликано відповідача у підготовче засідання, призначене на 10.09.2018.

07.09.2018 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові докази по справі.

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 10.09.2018 на лікарняному, судове засідання призначене на 10.09.2018 не відбулось.

Ухвалою суду від 13.09.2018 розгляд справи № 37/86 призначено на 28.09.2018.

У підготовчому засіданні, призначеному на 28.09.2018, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 28.09.2018, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.10.2018.

В судовому засіданні 17.10.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 17.10.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до статей 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів у відповідності до статей 217, 218 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 17.10.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2006 Відкрите акціонерне товариство Київводоканал , правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (постачальник), та Житлово-будівельний кооператив Червоноткацький (абонент) уклали Договір на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №06814/4-03.

Відповідно до п. 1.1 договору, цей договір укладається у відповідності із Законом України Про питну воду та питне водопостачання . За цим договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (надалі - Дозвіл) приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (в подальшому - місцеві правила приймання), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 р. зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 р. за №165/374 , Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації системи населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 р. за № 403/6691, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором

Згідно із п. 2.1.1 договору, облік поставленої води та кількість поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у Постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.2 договору, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги, може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно із п. 2.2.3 договору, в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до п. 2.2.5 договору, відповідач у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг зобов'язується у десятиденний термін з дня направлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтованими документами для проведення звірки та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Положеннями п. 7.1 Договору визначено, що цей договір укладається строком на 1 рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за двадцять днів до його припинення жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 06814/4-03 від 01.08.2006 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

З наданих позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором № 06814/4-03 від 01.08.2006 позивачем було відкрито відповідачу код № 3-518. З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код № 3-50518.

При цьому, позивач зазначає про те, що на виконання умов договору він надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період на загальну суму 75 383,22 грн, а саме:

за кодом 3-518 у період з грудня 2007 по грудень 2008 на суму 47 309,34 грн (з урахуванням знижки 5,5 % - 2 601,92 грн), з яких сплачено 24 436,54 грн, а розмір заборгованості становить 20 270,88 грн;

за кодом 3-50518 у період з березня 2007 по грудень 2008 на суму 32 461,04 грн (з урахуванням знижки 5,5 % - 1 785,243 грн), з яких сплачено 8 518,51 грн, а розмір заборгованості становить 22 157,29 грн.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі в розмірі 42 428,17 грн та 9 227,02 грн суми інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд позовні вимоги задовольняє частково з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 16 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України Про питну воду та питне водопостачання визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто стаття 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що у заявлений до стягнення період з березня 2007 по 17 жовтня 2008 були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

В свою чергу у період з 18 жовтня 2008 по грудень 2008 були чинні Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190.

Пунктом 12.17 Правил № 65 передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту б пункту 12.3 Правил № 65, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

В матеріалах справи містяться акти приймання-передачі послуг по коду 3-50518 за заявлений до стягнення період з березня 2007 по грудень 2008. Підписання відповідачем актів приймання-передачі послуг по коду 3-50518 свідчить про визнання факту споживання води, що йде на підігрів, а отже і обов'язку здійснення оплати наданих послуг.

При цьому, суд приходить до висновку про наявність підстав для оплати відвідачем наданих послуг по коду 3-50518 лише за період з березня 2007 по жовтень 2008, тобто під час дії Правил № 65.

У період з листопада 2008 по грудень 2008 у відповідача був відсутній обов'язок з оплати наданих послуг по коду 3-50518 з огляду на вимоги, встановлені в Правилах користування системами централізованого комунального водопо стачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мініс терства з питань житлово-комунального господарства України № 190

Згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопо стачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мініс терства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008, суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190, визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

У зв'язку з вищенаведеним суд приходить до висновку про обґрунтованість нарахування позивачем вартості послуг по коду 3-50518 у період з березня 2007 по жовтень 2008.

З представленого суду розрахунку позивача вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з березня 2007 по жовтень 2008 з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007.

З приводу застосування зазначених вище тарифів, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту а частини першої статті 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст.14, 16 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України Про місцеві державні адміністрації голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд не застосовує тарифи, які затверджені Розпорядженнями від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

В той же час, у період з березня 2007 по квітень 2008 року були чинними тарифи, затверджені Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації .

Щодо визначення вартості наданих послуг за період з травня 2008 по жовтень 2008, то судом зазначається наступне.

Наразі, за висновками суду в період з травня 2008 по жовтень 2008 (до тарифів, затверджених Постановою № 58 від 20.01.2011 Національної комісії регулювання електроенергетики України Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ВАТ АК Київводоканал та Постановою №82 від 10.02.2012 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ АК Київводоканал ) підлягають застосуванню тарифи на водопостачання та водовідведення, затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення .

При цьому, зазначені висновки суду ґрунтуються на наступному.

Як вказувалось вище, згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Одночасно, частиною 4 вказаної статті унормовано, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Судом було встановлено вище, що у період з травня 2008 по жовтень 2008 у визначеному чинним законодавством порядку тарифів на водопостачання та водовідведення затверджено не було, що фактично вказує на наявність підстав для застосування для визнання ціни товару за спірним правочином приписів ч.4 ст.632 Цивільного кодексу України.

Слід зауважити, що ч.3 ст.32 Закону України Про питну воду та питне водопостачання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

У спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися у відповідності до вимог встановлених Постановою № 959 від 12.07.2006 Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення .

Пунктом 4 означеного Порядку визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.

При цьому, судом прийнято до уваги, що Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації , проте, інші тарифи, які б було затверджено Київською міською державною адміністрацією, які б набули чинності у відповідності до вимог чинного законодавства, та були б чинними у період з травня 2008 по жовтень 2008 відсутні.

До того ж, судом вказувалось, що у даному випадку обов'язок з доказування наявності у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі покладається саме на позивача.

Проте, доказів наявності підстав для розрахунку вартості спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за іншим тарифом, який було б визначено, як такий, що сформований відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, визначених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції, Публічним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал до матеріалів справи надано не було.

Крім того, судом також прийнято до уваги, що Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення не було визнано у передбаченому чинним законодавством України незаконним.

Отже, виходячи з вищенаведеного, з урахуванням приписів ст. 632 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визначення суми заборгованості відповідача саме виходячи з тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, які було визначено Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення .

Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Судом було здійснено перерахунок вартості наданих послуг за кодом № 3-50518 за період з березня 2007 по жовтень 2008 за тарифами встановленими Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення . Одночасно, судом прийнято до уваги докази оплати за договором у спірний період.

Відповідно до здійсненого перерахунку послуг з постачання води, що йде на підігрів на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення за період з березня 2007 по жовтень 2008, судом встановлено, що у відповідача на момент подачі позовної заяви заборгованість за послуги холодного постачання води, що йде на підігрів (код № 3-50518) становила суму у розмірі 7 251,67 грн. При цьому судом встановлено, під час розгляду справи відповідачем вищезазначена заборгованість була погашена у повному обсязі.

Пунктом 2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Зважаючи на встановлені факти, господарський суд приходить до висновку, що провадження в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу за послуги холодного постачання води, що йде на підігрів (код № 3-50518) в розмірі 7 251,67 грн підлягають закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Інша частина заборгованості по коду № 3-50518 є необґрунтованою, у зв'язку з чим суд відмовляє в її стягненні.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 5 522,52 грн інфляційних втрат, у зв'язку з прострочення оплати по коду № 3-50518.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат по коду № 3-50518, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків встановленого в договорі та з урахуванням здійсненого перерахунку вартості наданих послуг у відповідності до Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 здійснених проплат та прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 2 171,31 грн.

З приводу заявленої до стягнення заборгованості за період з грудня 2007 по грудень 2008 за кодом № 3-518 суд зазначає наступне.

З наданого суду розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається, що позивачем здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з грудня 2007 по грудень 2008 з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007.

Як вже було встановлено вище, суд не застосовує тарифи, які затверджені Розпорядженням № 1127 від 28.08.2007 Київської міської державної адміністрації, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за кодом № 3-518 за період з грудня 2007 по грудень 2008, то з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про доцільність здійснення перерахування вартості послуг наданих в зазначений період з урахуванням тарифів, встановлених Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення , за яким тариф для житлово-експлуатаційних організацій визначений в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водовідведення.

Судом було здійснено перерахунок вартості наданих послуг за кодом № 3-518 за період з січня 2007 по грудень 2008 за тарифами встановленими Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення . Одночасно, судом прийнято до уваги докази оплати за договором у спірний період.

Відповідно до здійсненого перерахунку послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення , з урахуванням здійснених оплат, судом встановлено, що у відповідача на момент подачі позовної заяви, була відсутня заборгованість за заявлений до стягнення період за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 3-518).

За таких обставин, приймаючи до уваги всі наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом у відповідача була відсутня заборгованість з оплати послуг за кодом № 3-518, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні даних вимог.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3 704,50 грн інфляційних втрат, у зв'язку з прострочення оплати по коду № 3-518.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат по коду № 3-518, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків встановленого в договорі та з урахуванням здійсненого перерахунку вартості наданих послуг у відповідності до Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002, здійснених проплат та прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 1 850,47 грн.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Провадження в частині позовних вимог про стягнення 7 251,67 грн основного боргу закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу Червоноткацький (місцезнаходження: 02166, м. Київ, просп. Лісовий, 33, код ЄДРПОУ 22885795) на користь Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) 4 021,78 грн інфляційних нарахувань, 25,75 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення та 112,74 грн державного мита.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено та підписано 23.10.2018

Суддя Спичак О.М.