Рішення

від 23.10.2018 по справі 910/10368/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2018Справа № 910/10368/18 за позовом Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ай Сі Ейч

про стягнення 4366,21 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Сі Ейч" про стягнення 4366,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своєчасно не виконав зобов'язання щодо сплати комісії за обслуговування банківського рахунка за договором № 350 від 16.03.2015, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 3422,64 грн., пеню у розмірі 155,03 грн., 3% річних у розмірі 154,07 грн. та інфляційні втрати у розмірі 634,47 грн.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі №910/10368/18 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

16.03.2015 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (Банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ай Сі Ейч" (Клієнт, відповідач) було укладено договір банківського рахунка № 350 (Договір).

Судом встановлено, що згідно з п.1.1 Договору Банк зобов'язується надавати Клієнту послуги розрахунково-касового обслуговування, які пов'язані із переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього Клієнта, видачею йому грошових коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язується оплачувати вартість таких послуг та надає Банку право користуватись тимчасово вільними коштами Клієнта на власний розсуд.

За умовами п.2.1 договору № 350 від 16.03.2015 Банк протягом трьох банківських днів після надання всіх необхідних документів зобов'язується відкрити Клієнту поточний рахунок № 26005300889963 в гривні України та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування, відповідно до умов цього договору, законодавства України, в тому числі, нормативно-правових актів Національного банку України.

У п.3.1 Договору вказано, що вартість послуг Банку визначена в тарифах у вигляді суми тарифу-вартості послуги.

При настанні термінів оплати вартості наданих Банком послуг з розрахунково-касового обслуговування Клієнт доручає Банку здійснювати договірне списання коштів в передбаченому тарифами розмірі, що необхідний для оплати наданих Банком послуг з рахунку Клієнта, а також інших поточних рахунків Клієнта, відкритих в АТ "Ощадбанк" або тих, що будуть відкриті протягом строку дії договору (п.3.2 договору №350 від 16.03.2015).

Пунктами 4.3.10, 4.3.11 Договору передбачено обов'язок Клієнта сплачувати вартість послуг Банку згідно з тарифами в порядку, визначеному розділом 3 цього договору; своєчасно поповнювати рахунок грошовими коштами, у разі відсутності або недостатності коштів на рахунках з метою належного виконання своїх обов'язків за цим договором щодо сплати на користь Банку вартості наданих ним послуг, в тому числі, з метою забезпечення можливості здійснення Банком права договірного списання коштів в сумі, необхідній для повної оплати послуг, а також в інших випадках, визначених цим договором, для реалізації Банком права договірного списання коштів з рахунку.

Пунктом 6.4 договору №350 від 16.03.2015 визначено, що за несвоєчасне поповнення рахунка відповідно до умов п.4.3.11 договору, що призвело до неможливості здійснити договірне списання грошових коштів за надані Банком послуги, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,2% від належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договір набирає чинності з дати підписання сторонами та діє протягом одного календарного року. Дія договору автоматично продовжується на кожен наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна зі сторін не попередить в письмовій формі іншу сторону про припинення його дії не менше ніж за один місяць до закінчення відповідного строку дії договору (п.9.1 Договору).

У додатку № 1 до договору № 350 від 16.03.2015 сторонами погоджено тарифи за послуги Банку. Зокрема, визначено, що вартість щомісячного обслуговування тарифного пакету становить 99,00 грн. та сплачується щомісячно не пізніше п'ятого числа наступного місяця.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором банківського рахунка.

Згідно з частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно з ч. 4 ст. 1068 Цивільного кодексу України клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач своєчасно не виконав зобов'язання щодо сплати комісії за обслуговування банківського рахунка за договором № 350 від 16.03.2015, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 3422,64 грн., пеню у розмірі 155,03 грн., 3% річних у розмірі 154,07 грн. та інфляційні втрати у розмірі 634,47 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ай Сі Ейч" було укладено договір банківського рахунка № 350 від 16.03.2015, відповідно до якого Банк зобов'язується надавати Клієнту послуги розрахунково-касового обслуговування, які пов'язані із переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього Клієнта, видачею йому грошових коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язується оплачувати вартість таких послуг та надає Банку право користуватись тимчасово вільними коштами Клієнта на власний розсуд.

Пунктами 4.3.10, 4.3.11 Договору передбачено обов'язок Клієнта сплачувати вартість послуг Банку згідно з тарифами в порядку, визначеному розділом 3 цього договору.

Договір набирає чинності з дати підписання сторонами та діє протягом одного календарного року. Дія договору автоматично продовжується на кожен наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна зі сторін не попередить в письмовій формі іншу сторону про припинення його дії не менше ніж за один місяць до закінчення відповідного строку дії договору (п.9.1 Договору).

У додатку № 1 до договору № 350 від 16.03.2015 сторонами погоджено тарифи за послуги Банку. Зокрема, визначено, що вартість щомісячного обслуговування тарифного пакету становить 99,00 грн. та сплачується щомісячно не пізніше п'ятого числа наступного місяця.

Вказаний договір та додаток № 1 до договору підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів сплати нарахованої банком комісії за період з 16.03.2015 по квітень 2018 року у розмірі 3422,64 грн., вказана заборгованість відображена у розрахунку, наданому ПАТ Державний ощадний банк України , що скріплений підписом уповноважених осіб банку та печаткою ПАТ Державний ощадний банк України .

Відтак, наявність заборгованості відповідача за договором банківського рахунка № 350 від 16.03.2015 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не була спростована, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 3422 грн. 64 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 154,07 грн. та інфляційні втрати у розмірі 634,47 грн.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України Про інформацію є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на заявлені періоди нарахування, з урахуванням строків оплати, погоджених сторонами у додатку № 1 до договору № 350 від 16.03.2015, перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення 634,47 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.

Перевіривши розрахунок заявленої позивачем до стягнення суми 154,07 грн. 3% річних, з урахуванням дати прострочення сплати комісії за обслуговування банківського рахунка за періоди, визначені позивачем у позовній заяві, суд зазначає, що вказана сума розрахована позивачем відповідно до вимог Договору та не суперечать нормам чинного законодавства, однак є арифметично не вірною.

Здійснивши перерахунок суми 3% річних, судом встановлено, що розмір 3% річних фактично становить 152,61 грн. Відтак вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних у розмірі 154,07 грн. підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 152,61 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 155,03 грн. пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.4 Договору №350 від 16.03.2015 визначено, що за несвоєчасне поповнення рахунку відповідно до умов п.4.3.11 договору, що призвело до неможливості здійснити договірне списання грошових коштів за надані Банком послуги, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,2% від належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За наведених обставин, оскільки як законом, так і безпосередньо договором встановлені обмеження щодо розміру нарахування пені, здійснивши перерахунок пені з урахуванням розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в періоди заявлені позивачем (загальний період з 01.11.2017 по 30.04.2018 щодо суми заборгованості 99,00 грн. за кожен місяць), суд зазначає, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 67,59 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення пені, заявленої позивачем підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 67,59 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ай Сі Ейч (02140, м. Київ, проспект Миколи Бажана, 10, літера А; ідентифікаційний код: 38266281) на користь Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г; ідентифікаційний код: 00032129) основний борг у розмірі 3422 (три тисячі чотириста двадцять дві) грн. 64 коп., пеню у розмірі 67 (шістдесят сім) грн. 59 коп., 3% річних у розмірі 152 (сто п'ятдесят дві) грн. 61 коп., інфляційні втрати у розмірі 634 (шістсот тридцять чотири) грн. 47 коп. та судовий збір у розмірі 1726 (одна тисяча сімсот двадцять шість) грн. 12 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева