Рішення

від 23.10.2018 по справі 914/1395/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2018 Справа №914/1395/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Вайнес Груп , Львівська область, м.Львів

про: стягнення штрафу та пені;

ціна позову: 136000грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 15.08.2018р. №60-02/11);

Відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

30.07.2018р. Київське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Вайнес Груп про стягнення 68000грн. штрафу та 68000грн. пені; ціна позову 136000грн.

Підставою позову Позивач зазначає невиконання Відповідачем рішення органу АМК від 23.11.2017р. №45 у справі №37/40-р-02-02-17.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.08.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 28.08.2018р.

Підготовче засідання відкладалось на 18.09.2018р. і на 02.10.2018р. з причин та підстав, викладених в ухвалах Господарського суду Львівської області від 28.08.2018р. та 18.09.2018р. у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 02.10.2018р. суд постановив закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 23.10.2018р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг .

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвали Господарського суду Львівської області, про причини невиконання суду не повідомив.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Поштова кореспонденція із процесуальними документами суду надсилалась Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою: 79041, Львівська область, м.Львів, вул.Канівська, буд.8, проте повернута відділенням поштового зв'язку із відмітною Інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення .

Окрім того, як вбачається із Безкоштовного витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ, Відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю Вайнес Груп знаходиться за вказаною адресою.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена, зокрема у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , що у разі якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача 68000грн. штрафу, постановленого до стягнення пунктом 2 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.11.2017р. №45 у справі №37/40-р-02-02-17, а також 68000грн. пені за прострочку сплати штрафу згідно вказаного Рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Адміністративною колегією Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення від 23.11.2017р. №45 у справі №37/40-р-02-02-17 (далі - Рішення), яким постановлено визнати дії Товариства з обмеженою відповідальністю Вайнес Груп (ТОВ Виробнича компанія Рехау , ідентифікаційний код 39907900), які полягають у виконанні не у повному обсязі рішення адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України Про припинення порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу від 20.09.2016р. №43 у справі №975/33-р-02-02-15, порушенням, передбаченим пунктом 4 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , у вигляді виконання рішення органів Антимонопольного комітету України не у повному обсязі.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення за порушення, викладене у пункті 1 резолютивної частини Рішення, на Відповідача накладено штраф у розмірі 68000грн.

Листом від 23.11.2017р. вих. №02-02/3885 Позивач 28.11.2017р. надіслав Відповідачу ОСОБА_2 про прийняття рішення та копію вказаного Рішення, проте, поштовий конверт із зазначеним Рішенням 05.01.2018р. повернутий відділенням поштового зв'язку на адресу Позивача із відміткою За закінченням встановленого строку зберігання .

З підстав невручення Відповідачу Рішення Позивачем здійснено інформаційну публікацію про вказане Рішення та короткий зміст його резолютивної частини в газеті Львівської міської ради Ратуша (випуск від 01.02.2018р. №4(1872)).

Належні, достатні та допустимі докази повного чи часткового виконання Рішення станом на час розгляду справи Учасниками справи суду не заявлені та не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача 68000грн. штрафу, постановленого до стягнення пунктом 2 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.11.2017р. №45 у справі №37/40-р-02-02-17, а також 68000грн. пені за прострочку сплати штрафу згідно вказаного Рішення.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною третьою статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Частиною 1 статті 25 Господарського кодексу України визначено, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Аналогічне за своєю суттю поняття відображено і в статті 1 Закону України Про захист економічної конкуренції .

Згідно з ч.1 та ч.6 ст.40 Господарського кодексу України, державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.

Згідно із ст.5 Закону України Про Антимонопольний комітет України , Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України Про захист економічної конкуренції , Про захист від недобросовісної конкуренції , цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України Про Антимонопольний комітет України визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв'язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції тощо.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України (згідно з положеннями статей 1, 6, 12 -1 Закону України Про Антимонопольний комітет України ).

У відповідності з пунктом 11 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Комітету від 23.02.2001р. № 32-р, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.03.2001р. за №129/5482 передбачено, що діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України, а також Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджуються Комітетом.

Згідно статті 27 Закону України Про захист від недобросовісної конкуренції процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Статтею 30 вищевказаного Закону визначено, що органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення, зокрема, про визнання факту недобросовісної конкуренції; накладання штрафів, тощо.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України Про Антимонопольний комітет України розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 1 ст.48 Закону України Про захист економічної конкуренції визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу тощо.

Відповідно до ч.2 ст.56 Закону України Про захист економічної конкуренції рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.

Рішення Позивача станом на момент розгляду справи по суті не оскаржено у встановленому законодавством порядку та є дійсним, а отже обов'язковим до виконання.

Законом України Про захист економічної конкуренції встановлено спеціальний порядок виконання рішень органів Антимонопольного комітету України, тобто, під час виконання Рішення від 23.11.2017р. №45 необхідно дотримуватись наступного порядку щодо:

виконання рішення - частина 2 статті 56 Закону - рішення органів Антимонопольного комітету України є обов'язковими до виконання;

сплати штрафу - частина 3 ст.56 Закону - особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України Про захист економічної конкуренції , рішення органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема внаслідок відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, - рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України Голос України , газета Кабінету Міністрів України Урядовий кур'єр , Офіційний вісник України , друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

Листом від 23.11.2017р. вих. №02-02/3885 Позивач 28.11.2017р. надіслав Відповідачу ОСОБА_2 про прийняття рішення та копію вказаного Рішення, проте, поштовий конверт із зазначеним Рішенням 05.01.2018р. повернутий відділенням поштового зв'язку на адресу Позивача із відміткою За закінченням встановленого строку зберігання .

З підстав невручення Відповідачу Рішення Позивачем здійснено інформаційну публікацію про вказане Рішення та короткий зміст його резолютивної частини в газеті Львівської міської ради Ратуша (випуск від 01.02.2018р. №4(1872)).

10.09.2018р. за вх. №33046/18 Позивачем подано Заяву від 07.09.2018р. вих. №60-02/2965, у якій зазначає, що Позивачем здійснювалося повідомлення Рішення та короткий зміст його резолютивної частини в газеті Львівської міської ради Ратуша (випуск від 01.02.2018р. №4(1872)) з підстав того що у Львівській обласній раді, як відповідній обласній раді за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача відсутнє офіційне друковане видання.

Вказане твердження Позивач доводить ОСОБА_3 майном спільної власності Львівської обласної ради від 05.09.2018р. вих. №1032.

Відповідно до ч.3 ст.56 Закону України Про захист економічної конкуренції - особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Відповідно до ч.5 ст.56 Закону України Про захист економічної конкуренції , за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу; розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, зокрема, відсутність доказів повного чи часткового виконання рішення Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.11.2017р. №45 у справі №37/40-р-02-02-17, перевіривши правильність визначення Позивачем строку та розміру нарахування пені, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на користь Державного Бюджету України 68000грн. штрафу, накладеного Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.11.2017р. №45 у справі №37/40-р-02-02-17 та 68000грн. пені за прострочку сплати штрафу згідно вказаного Рішення є документально та нормативно обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 9180грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору в розмірі 2040грн., а також судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на судове рішення. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 20.07.2018р. №214 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 2040грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №6 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2040грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2040грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2040грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 1, 11, 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 25, 40 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 5, 6, 7, 22 Закону України Про антимонопольний комітет України , ст.ст. 1, 7, 48, 50, 56, 59, 60 Закону України Про захист економічної конкуренції , ст.ст. 27, 30 Закону України Про захист від недобросовісної конкуренції , суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вайнес Груп (79041, Львівська область, м.Львів, вул.Канівська, буд.8; ідентифікаційний код 39907900) в доход Державного Бюджету України 68000грн. штрафу та 68000грн. пені.

Стягувач: Київське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (03035, м.Київ, вул.Митрополита ОСОБА_4, буд.45; ідентифікаційний код 21602826).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вайнес Груп (79041, Львівська область, м.Львів, вул.Канівська, буд.8; ідентифікаційний код 39907900)) на користь Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (03035, м.Київ, вул.Митрополита ОСОБА_4, буд.45; ідентифікаційний код 21602826) 2040грн. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення складено 25.10.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.